Антимонопольна політика України

                           Антимонопольна  політика України 

Предмет дослідження – антимонопольна політика України.

Метою є дослідження монополії в  сучасній економіці. Аналіз виникнення і розвитку процесів монополізації був проведений у широковідомій праці В.І. Леніна "Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму".

Для монополії характерні відсутність  вільної, досконалої конкуренції на ринку, де вона панує, і загрози приватним  цілям її з боку контрагентів, які  внаслідок своєї чисельності  не можуть протидіяти згуртовано й  узгоджено.

Автори  відомого американського підручника з  економічної теорії "Економікс" К. Макконнелл та С. Брю підкреслюють, що монополія – це ситуація, за якої число продавців стає настільки малим, що кожний продавець уже в змозі впливати на загальний обсяг пропозицій, а отже, і на ціну продукту, що продається. Звідси можна визначити, що практично за своєю економічною сутністю монополістична ситуація на ринку виникає тоді, коли у певній галузі домінують кілька корпорацій, оскільки вони мають змогу офіційного, а також неофіційного зговору для панування на ринку й отримання монопольного прибутку.

Виклад  основного матеріалу.

Монополія–це окремі крупні підприємства, об’єднання підприємств, господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції певного  виду і таким чином займають монопольне становище на ринку, впливають на процес ціноутворення і отримують  більш високі (монопольні) прибутки. У вузькому розумінні монополія означає виключне право на володіння будь-чим або на здійснення якихось заходів. В економічній теорії під монополією розуміють велике підприємство, фірму або об’єднання (спілку), що концентрують значну частину виробництва і збуту певного виду продукції, пануючи на ринку з метою одержання монопольного прибутку. Завдяки цьому такі підприємства посідають домінуюче становище на ринку, набувають можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних для себе цін і, як результат, отримують більш високі (монопольні) прибутки. Отже, найбільш визначальним критерієм монопольного утворення є панування на ринку (проте тут слід звернути увагу: як для контролю над акціонерним товариством потрібно зосередити в одних руках 20, а інколи й 10% акцій, і цього буде достатньо, так і для панування на ринку одному великому підприємству буде достатнім виробляти 10-20% продукції. У світовій же практиці монополією вважається зосередження в одних руках 30% ринку). Таке домінування дає змогу підприємцю самостійно, або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару [9, с 68].  Взагалі монопольного становища бажають досягти кожен підприємець чи підприємство. Це дозволило б їм уникнути цілого ряду проблем та небезпек, пов’язаних з конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку. Шляхом концентрації у своїх руках переважної більшості виробництва, маючи так звану господарську владу, такі підприємства в змозі нав’язувати іншим суб’єктам ринкових відносин свою волю. По суті справи, це можна вважати підкоренням інтересів суспільства власним інтересам фірми.

     Формування антимонопольного законодавства в Україні почалося 18 лютого 1992 р., коли Верховна Рада України прийняла Закон України "Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності" та Господарському кодексі України (ст. 21-43), де визначаються правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення несумлінної конкуренції і здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.

Деякі положення  Закону "Про Антимонопольний комітет  України", прийнятий Верховною  Радою України 26 листопада 1993 р., який встановлює структуру і правовий статус Антимонопольного комітету – державного органу, що повинен здійснювати контроль за дотриманням антимонопольного законодавства також використовуються на практиці. Важливими законами, що регулюють антимонопольну діяльність, є також Закон України "Про захист від несумлінної конкуренції" від 7 червня 1996 р. і Закон України "Про природні монополії" від 20 квітня 2000 р. На основі перерахованих вище законів формується і здійснюється антимонопольна політика України, яка спрямована на запобігання монопольної діяльності, її обмеження і припинення, а також на розвиток конкуренції. Однією з визначальних ознак підприємця-монополіста є його монопольне становище – домінуюче становище підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими монополістами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольне становище підприємця, коли частка його на ринку певного товару менше 35 відсотків. Другою ознакою монопольного становища є монопольна ціна – ціна, що приводить до обмеження конкуренції і порушення прав споживача. Така ціна може бути монопольно низькою – використовується для досягнення монопольного становища і монопольно високою – коли таке становище вже досягнуте. Монопольна діяльність – дія (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови монопольного становища на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дія (бездіяльність) органів влади і управління, яке тягне за собою недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції. Ринок у певних територіальних і товарних межах, на якому діє хоча б одне монопольне утворення або існує бар'єр входження у нього господарюючих суб'єктів, визначається як монополізований ринок. Ринок України варто розглядати як високомонополізований. Така ситуація обумовлює проведення активної антимонопольної політики, в основі якої повинна бути Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції. Мета цієї програми – формування і розвиток конкурентного середовища. Суб'єктами антимонопольної політики в Україні є державні органи, що забезпечують процес демонополізації економіки і розвиток конкуренції. До них належить: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, центральні і місцеві органи державної виконавчої влади, керівники і трудові колективи підприємств (об'єднань) і покупці [4, 316]. Об'єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок у цілому і його окремі елементи; господарюючі суб'єкти, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади. Мета антимонопольного регулювання з боку держави – захист інтересів споживачів від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних господарюючих суб'єктів. До засобів антимонопольного регулювання варто відносити;

• встановлення більш високого рівня цін і тарифів, граничних нормативів рентабельності;
• декларування зміни цін;
• встановлення стандартів і показників якості для товарів і послуг;
• регулювання обсягу ринку виробництва;
• встановлення державних заявок і контрактів;
• розділ ринків;
• тарифне обслуговування імпорту й експорту товарів [4, 317].

Для реалізації антимонопольної політики, контролю за використанням антимонопольного законодавства створено Антимонопольний  комітет України і його територіальні  управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. До складу Антимонопольного комітету України входить Голова і десять державних уповноважених. Голова Антимонопольного комітету України входить до складу Кабінету Міністрів України. Термін повноважень Голови Антимонопольного комітету України – сім років, призначається він Верховною Радою України. Правове становище Антимонопольного комітету України визначається Законом України "Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності" і Законом України "Про Антимонопольний комітет України".

Висновки і перспективи дослідження. Таким чином, монополія та монопсонія виражають крайню форму недосконалої конкуренції, – полярну протилежність доконало конкурентного ринку. Основна причина виникнення монополії – бар'єри входження на ринок. Основною відміною її становища є здатність чинити вплив на ринкову ціну. Монополізація ринків у більшості випадків не відповідає інтересам суспільства з економічних і соціальних міркувань. При наявності монопольної влади фірми завищують ціну порівняно з ефективною ціною на рівні граничної вартості, скорочують обсяги виробництва порівняно з ефективним обсягом, тому що у монополістів відсутній конкурентний стимул для виробничої ефективності.