Аграрные отношения

ТЕМА 12. Система аграрних відносин.

Мета: Ознайомитись з сутністю аграрних відносин, охарактеризувати сутність ренти та механізм її утворення, визначити роль та функції АПК в національній економіці.

План

1. Особливості земельних відносин.
2. Сутність ренти та механізм її утворення.
3. Агропромисловий комплекс.

Література: [2 с.93-123]; [3 с.97-130]; [9 с.97-134]; [11 с.23-64]; [14 с.45-78].

1. Особливості земельних відносин.

Підприємницька діяльність у сільському господарстві здійснюється за загальними принципами . Але, на відміну від інших галузей, слід врахувати ту обставину, що вона направлена на всебічне і найбільш ( повне використання сил природи, а також життєвих функцій рослин і тварин. В процесі своєї діяльності підприємці мають справу з такими факторами, як клімат, погода, родючість ґрунтів, енергія росту і розвитку живих організмів. В цій галузі технологія виробництва ґрунтується на використанні закономірностей життя рослин і тварин. Тому підприємець враховує ту обставину, що його діяльність у сільському господарстві має бути направлена на підвищення життєдіяльності живих організмів. Все зростаючий вплив на результати підприємницької діяльності набувають екологічні аспекти сільськогосподарського виробництва.

Серед об'єктів підприємницької  діяльності є такі, які мають пріоритетне значення для її здійснення. У сільському господарстві до них відноситься земля, яка знаходиться у певній формі власності.

Земельна власність - виражає економічні відносини між людьми з приводу її використання.

Земельні відносин - відносини які складаються між суб'єктами підприємницької діяльності з приводу використання землі як основного засобу виробництва. Основою останніх є земельна власність, яка проявляється у формі землеволодіння, землекористування і розпорядження землею.

Головне для підприємницької діяльності у сільському господарстві-кому належить земля, хто її власник, хто нею володіє і використовує її властивості.

Землеволодіння - це володіння ділянкою землі окремою особою, групою осіб або державою на правах повної власності. Землевласник має право продавати свою землю, дарувати, здавати в оренду, тобто право виключного фізичного контролю над цим даром природи. Під землеволодінням розуміється, як правило, власність на землю.

Землекористування - це користування ділянкою землі окремою особою, кооперативними або громадськими організаціями, державними сільськогосподарськими підприємствами і закладами. Воно передбачає можливості застосування корисних властивостей землі. Землекористувач має право використовувати землю для певних цілей: ведення сільськогосподарського виробництва, зведення житлових і виробничих об'єктів, потреб транспорту і т.д. у відповідності з встановленими правами і зобов'язаннями власника землі. Для підприємців у сільському господарстві це включає право привласнення виробленої продукції. Якщо користувач не є власником землі, він, як правило, укладає угоду з останнім, у якій обумовлюються строки, платність та інші умови користування нею.

Розпорядження землею - це комплекс прав, які дозволяють її відчужувати: право продажу, дарування, передачі у спадок, обміну і т.п. Як правило, розпоряджатись землею може лише її власник.

2. Сутність ренти та механізм її утворення.

Сільське господарство має досить розгалужену систему  виробничих зв'язків з іншими сферами  економіки. Це свідчить про різноманітність відносин, пов'язаних з підприємницькою діяльністю, працею і життям у сільському господарстві, їх важливою складовою частиною виступають аграрні відносини.

Аграрні відносини - це економічні відносини суспільства та суб'єктів підприємницької діяльності з приводу виробництва, розподілу, реалізації та споживання сільськогосподарської продукції і використання доходів.

Важливою складовою  частиною аграрних відносин виступають рентні відносини, їх існування пов'язане  з особливостями землі. Земля є необхідною передумовою процесу праці. Вона виступає головним засобом і предметом праці для окремих видів підприємницької діяльності і, в першу чергу, у сільському і лісовому господарстві. На відміну від інших речових факторів виробництва, земля має необмежений строк використання і не відтворюється за бажанням. За своїм походженням вона природний фактор, а не продукт людської праці. Земельні ділянки не можна вільно переводити з однієї галузі виробництва в іншу або з одного підприємства на інше.

Основною властивістю землі як засобу виробництва, яка створює її споживну вартість, є її родючість. Це якісна характеристика основного засобу і предмету праці в аграрному виробництві. Розрізняють природну і економічну, створену людиною, родючість ґрунтів. В процесі раціонального використання родючість землі не тільки не зменшується, а, навпаки, зростає.

Широке розповсюдження різноманітних видів підприємницької  діяльності передбачає   створення земельного кадастру - науково обґрунтованої і практично підтвердженої системи даних про якість і кількість земельних угідь. Різноманітні методи оцінки (бонітування) ґрунтів та інших угідь широко розповсюджені в країнах з ринковою економікою. Земельний, кадастр використовується для диференціації земельних податків і оцінки землі. Критерієм оцінки різних ділянок землі служить доход, отримуваний з них.

Характерною рисою землі  як головного засобу і предмету праці  в аграрному виробництві є  обмеженість придатних для використання ділянок землі, а також відміни  у їх природній і економічній родючості та місцеположенню по відношенню до ринків збуту продукції. Внаслідок цих обставин тут існують більш сприятливі і гірші умови для створення споживних вартостей, а продуктивна сила аграрної праці виявляється неоднаковою: там, де умови для підприємницької діяльності сприятливі, вона буде вищою, а при гірших - вона зменшуватиметься. Це є складною науковою проблемою.

В процесі використання землі як засобу виробництва має  місце розмежування землі як об'єкта підприємницької діяльності і об'єкта власності. Поряд з великими землевласниками важливою фігурою стає підприємець - орендар, якому власник земельної ділянки передає за угодою у безпосереднє користування цей унікальний засіб і предмет праці. Підприємець-фермер буде намагатись отримувати із земельної ділянки доход, не менший середньої норми прибутку. Але весь прибуток, створений при використанні землі, він присвоїти не може. Певну його частину підприємець-фермер має віддати власнику землі, який дозволив йому вести на ній підприємницьку діяльність.

Частина прибутку, створюваного в процесі підприємницької діяльності на землі, яка передається її власнику за право користуватись нею, називається  земельною рентою. Вона регулярно  привласнюється власником землі. Рента  виступає економічною формою реалізації власності на землю (і її природні ресурси). Отже, земельна рента є доходом, не зв'язаним з підприємницькою діяльністю. Але вона є складовою частиною взаємовідносин підприємця-фермера, інших суб'єктів підприємницької діяльності з власниками землі.

При відсутності власної землі підприємці змушені брати її в оренду. Оренда землі - це форма землекористування, при якій власник передає земельну ділянку на певний строк іншій особі (орендареві) для ведення підприємницької діяльності за певну винагороду.

Власник землі привласнює земельну ренту у вигляді орендної плати. Вона є платою за дозвіл вести підприємницьку діяльність на землі. Орендна плата може не співпадати з земельною рентою в тому випадку, коли до її складу, крім останньої, входять і такі елементи, як процент на раніше вкладений у землю капітал, амортизація тощо. Співпадає земельна рента з орендною платою тоді, коли здається ділянка, у яку не вкладались кошти.

Складовою частиною аналізу  підприємницької діяльності у сільському господарстві є дослідження механізму утворення земельної ренти.

Підприємці, які орендують  землю, щоб створити на ній сільськогосподарське підприємство, розраховують отримати від вкладених коштів середній прибуток як і кожен інший підприємець. Якби цього не було, вони вкладали б  свої кошти у промислове виробництво. Отже, підприємці у сільському господарстві погодяться платити ренту власнику землі у тому випадку, коли рента складатиме надлишок порівняно з середньою нормою прибутку. Цей надлишок має бути не тимчасовим, а постійним. Можливості його виникнення пов'язані з різною родючістю землі.

У сільському господарстві земля має різну родючість, а  кількість кращих і середніх за якістю земель обмежена, їх також не можна  збільшити. Ті, хто користується кращими  і середніми за родючістю ділянками  землі, при, витратах однакової кількості  праці і коштів отримують різну кількість продукції. Виникає постійна умова - особливі монопольні умови, які діють більш сприятливо для окремих власників порівняно з іншими, оскільки природні і створені людиною у минулому властивості землі неоднакові.

Монопольно користуючись кращими і середніми за родючістю ділянками землі, орендарі - підприємці отримують додатковий доход. Отже, причиною утворення земельної ренти на різних за родючістю землях є монополія на неї як об'єкт підприємницької діяльності.

У промисловості ціна виробництва складається з витрат виробництва плюс середній прибуток і визначається середніми умовами, при яких створюється основна частина продукції, та попитом і пропозицією. На відміну від цього, у сільському господарстві, якби ціна виробництва визначалась середніми умовами, то гірші за родючістю ділянки землі не втягувались у підприємницьку діяльність. Але потреби суспільства у сільськогосподарській продукції не задовольняються її виробництвом тільки на більш родючих і краще розташованих ґрунтах. Тому у сферу підприємницької діяльності втягуються і гірші землі. Останнє посилюється зростаючим дефіцитом земельних ділянок вигідного місцеположення, що стимулює експлуатацію і менш вигідних (з позицій конкуренції) земель. Обробіток цих ділянок можливий при умові, якщо прикладання коштів до гірших земель забезпечить підприємцям-орендарям отримання середнього прибутку. Це можливо лише тоді, коли суспільна ціна сільськогосподарської продукції визначатиметься умовами її створення на гірших за родючістю і місцеположенням ділянок землі. В той же час індивідуальна ціна виробництва сільськогосподарської продукції на середніх і кращих за родючістю і розташуванням ділянок землі повинна бути нижчою загальної ціни виробництва. Останнє матиме місце тому, що виробленої продукції, при рівновеликих витратах капіталу та інших однакових умовах, на середніх і кращих землях буде більше ніж на гірших.

Різниця   між   суспільною   ціною   виробництва,   яка   визначається витратами  виробництва на гірших ділянках землі, та індивідуальною ціною виробництва на кращих і середніх ділянках землі є диференціальною земельною рентою.

Для утворення диференціальної  ренти необхідні такі умови: 1) відміни   у  родючості   окремих  ділянок  землі; 2)   відміни  у  їх розташуванні по відношенню до місць збуту продукції; 3) відміни у продуктивності додаткових вкладень коштів у землю. У відповідності з цими умовами розрізняють диференціальну ренту І, зв'язану з першою і другою умовами, і диференціальну ренту II, зв'язану з третьою умовою.

Диференціальна рента виникає також внаслідок відмін у місцеположенні ділянок землі по відношенню до ринків збуту продукції. У тих підприємців - орендарів, ділянки яких розташовані ближче до місць споживання сільськогосподарської продукції, витрати на її доставку будуть менші і, навпаки, більш віддалені ділянки вимагають значних витрат виробництва. Підприємці, ділянки яких розташовані ближче до ринків збуту, реалізують свою продукцію за цінами витрат на доставку з віддалених ділянок. На ділянках, розташованих ближче до ринків збуту продукції, формується надлишок над середнім прибутком, який утворює диференціальну ренту І по місцеположенню.

Диференціальна рента II утворюється внаслідок додаткових вкладень підприємцем - орендарем коштів у одну і ту ж ділянку землі. Це сприяє збільшенню врожайності, підвищенню продуктивності праці.

На відміну від диференціальної  ренти І, привласнення диференціальної  ренти II зв'язане з інтенсифікацією  землеробства. Інтенсифікація сільського господарства - це така система його ведення, яка передбачає збільшення обсягів виробництва продукції при незмінних або таких, що зменшуються, земельних угіддях на основі додаткових вкладень коштів.

Ринкові відносини передбачають купівлю - продаж землі за певними  цінами. Ціна землі - це така сума грошей, яка, будучи покладена в банк, дозволить отримати її власнику доход у формі процента, що дорівнює земельній ренті.

Ціна землі відноситься  до ірраціональних форм, тобто таких  товарів, ціна на які ґрунтується  не на вартості, а на доході, який вони приносять при їх використанні власником. З визначення ціни землі видно, що при інших рівних умовах якраз величина ренти визначає ціну землі. Вона прямо пропорційна розміру ренти і обернено пропорційна нормі позичкового проценту. Формула ціни землі має такий вигляд:

Ц з = R/Z*100

де R - рента; Z - норма позичкового проценту; Цз - ціна землі.

Сучасний      етап      розвитку      економічно      розвинених      країн характеризується нарощуванням принципово важливих змін в аграрній сфері.  Це викликає появу нових  умов  підприємницької діяльності у сільському господарстві.

3. Агропромисловий комплекс.

Під впливом науково-технічної  революції у сільському господарстві мають місце значні якісні зміни. Кількісно і якісно змінюється матеріально-технічна база сільськогосподарського виробництва в процесі переходу цієї галузі до широкого використання системи машин, біотехнології, комп'ютерної техніки. Зростає професійний рівень працівників, виникають, і отримують широке розповсюдження нові форми організації виробництва.

Найбільш суттєвим серед новітніх процесів в аграрній сфері є подальше поглиблення суспільного поділу праці. Воно супроводжується диференціацією і спеціалізацією галузей економіки, збільшенням самостійних виробництв, появою нових видів послуг.

Суспільний поділ праці  розвивається не ізольовано, а в системі об'єктивних економічних процесів. Спеціалізація - це тільки одна сторона виробничого процесу, а друга - об'єднання (інтеграція) різноманітних видів виробничої діяльності. Внаслідок цього процеси спеціалізації і інтеграції відбуваються у взаємозв'язку.