Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні

Кудільчак Вікторії Олександрівни

Студентка 4 курсу, юридичного факультету

Закарпатський державний університет

Науковий  керівник

Литвин  Степан Йосипович

Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні

Законна сила судового рішення обмежена територією тієї держави, судом якої воно ухвалено. Для визнання та виконання  рішення за межами цієї держави необхідно  пройти спеціальну процедуру. В науці  під визнанням рішення іноземного суду розуміють поширення його дії  на території іншої держави з  дозволу останньої і ті правові  наслідки, які тягне рішення суду держави визнання, що набрало законної сили. Виконання ж іноземного рішення  означає реалізацію його шляхом застосування до боржника заходів державного примусу  у виконавчому провадженні. Визнання іноземного судового рішення є необхідною передумовою його примусового виконання, яке можливе лише внаслідок відповідного розпорядження компетентного суду тієї держави, де випрошується таке виконання[1].

Розвиток міжнародного співробітництва  України з іноземними державами  у сфері культури, політики, економіки зумовив необхідність уніфікації законодавства в сфері міжнародних приватно-правових відносин, що виходить за межі правової системи України, тобто відносин, ускладнених іноземним елементом. Відносини зовнішньоекономічного, інвестиційного, технологічного характеру як наслідок можуть породжувати спори, вирішення яких може покладатись на суди іноземної держави та на міжнародний комерційний арбітраж.

З огляду на це виникає чимало питань, зокрема, як щодо визнання та виконання  рішень іноземних судів в Україні.

Зважаючи на це, дослідження  регулювання  питань визнання та виконання рішень іноземних судів є актуальним.

На вирішення давно наболілої  проблеми щодо визнання та виконання  рішення іноземних судів на території  України та навпаки – рішень українських  судів на території інших держав, прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів  щодо врегулювання питань міжнародного приватного права» від 21 січня 2010 р. № 1837-VI. Законом запроваджено принцип  взаємності під час визнання та виконання  рішень іноземних судів в Україні. Безпосередньо спрямовані на реалізацію принципу взаємності запроваджені положення до всіх процесуальних кодексів України щодо виконання судових доручень іноземних судів в Україні та звернення українських судів із судовими дорученнями до іноземного суду[2].

Предметом цієї статті є практичний аналіз нових законодавчих положень та їх значення для взаємин України  з іншими державами під час  забезпечення виконання та визнання рішень іноземних судових органів, які вирішують господарські спори.

Правове регулювання питань визнання та виконання іноземних судових рішень має здійснюватися з метою покращення міжнародних відносин. Ця тенденція також знаходить свій прояв у трьох наступних напрямах:

1. уніфікація процесуальних норм з метою забезпечення однакових підходів до процедури розгляду спорів у різних держав;
2. створення міжнародно-правової бази для визнання та виконання рішення однієї країни на території іншої;
3. створення та визначення правових засад діяльності органів з розгляду певних видів спорів.

З урахуванням сказаного вище набуває  актуальності дослідження питань, пов’язаних з визнанням та виконанням рішень іноземних судів на території України та інших країн. На нашу думку, цю взаємну проблему потрібно вирішувати у кількох напрямах:

1. Визнання та виконання рішень  іноземних судів на підставі  внутрішнього національного законодавства держав;

2. Визнання та виконання рішень  іноземних судів на підставі  міжнародних договорів, які належно ратифіковані.

Внутрішнє національне законодавство  – це сукупність нормативно-правових актів, різних за юридичною силою, що регулюють певні суспільні відносини, зокрема, це стосується і врегулювання питань визнання та виконання рішень іноземних судів. До такого законодавства належать такі акти, як Конституція України від 28 червня 1996 року [3], Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року [4], Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року [5], Закон України від 23 червня 2005 року «Про міжнародне приватне право» [6], Закон України від 29 червня 2004 року «Про міжнародні договори України» [7].

Відповідно до ст. 390, 392 ЦПК України  розгляд клопотання про визнання і виконання рішень іноземних  судів (господарських) проводиться  у відповідності до Цивільного процесуального Кодексу України, а саме розділом 8 ЦПК України[4].

Питання визнання та виконання іноземних  судових доручень становить предмет регулювання окремих міжнародних угод. Серед них – Київська угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності 1992 році. Відповідно до ст. 7 Київської угоди держави-учасниці зобов’язані визнавати і виконувати рішення судів держав-учасниць, що набули законної сили.

У1998 році в рамках СНД було додатково укладено Московську угоду про порядок взаємного виконання рішень арбітражних, господарських та економічних судів на території держав-учасниць Співдружності. Серед інших міжнародних конвенцій можна також назвати Нью-Йоркську конвенцію про визнання і виконання арбітражних рішень від 10 червня 1958 року [8].

Відповідно до нової редакції ч. 1 ст. 390 Цивільного процесуального кодексу України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні за принципом взаємності. Цей принцип означає, що рішення суду певної держави повинно визнаватись та виконуватись в Україні, якщо тільки не існує доказів того, що рішення українських судів не визнаються та не можуть бути виконані на території такої держави[2].

Слід зазначити, що тут Україна  довгий час залишалась винятком із правила, оскільки більшість держав з розвинутою ринковою економікою давно  вже перейняли в свої правові  системи принцип взаємності. Без  цього принципу, насправді, важко  собі уявити належний правовий захист господарських відносин в умовах глобалізованої економіки.

Не прописаною, але прийнятою (за німецькою судовою практикою) умовою для визнання рішення іноземного суду є його чинність та набрання законної сили і таке рішення є взаємною передумовою українського та німецького права. Проте рішення іноземного суду не може бути визнане, якщо суд держави, в якій винесене рішення, не уповноважений на вирішення відповідних спорів згідно, йдеться про перевірку підсудності справи іноземному суду.

За німецьким законодавством згідно з § 328 І № 2 Цивільно-процесуального кодексу Німеччини у визнанні рішення може бути відмовлено у випадках, коли відповідачу не було вчасно вручено документ про початок судового розгляду або було вручено в такі строки, які не дозволяли йому підготуватись належним чином до захисту своїх прав. Зрозуміло, що відповідач повинен мати можливість скористатись своїми процесуальними правами та повинен бути, як мінімум, повідомлений про розгляд справи в суді.

Німецьке процесуальне законодавство  досить детально регулює способи  вручення судових документів та повідомлень (§ 166 ЦПК Німеччини та наступні). Питання вчасності повідомлення, що дозволяє належно підготуватись до розгляду справи, про яке йдеться в § 328 І № 2 ЦПК Німеччини, вирішується в кожному конкретному випадку судом, який вирішує питання визнання рішення іноземного суду.

Подібна норма міститься в ч. 2 п. 2 ст. 396 ЦПК України, згідно з якою у визнанні та виконанні рішення  може бути відмовлено, якщо сторона, стосовно якої постановлене рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти  участь у судовому процесі через  те, що їй не було належним чином повідомлено  про розгляд справи.

Згідно з новою редакцією  ст. 64 Господарського кодексу України, суд направляє ухвалу про порушення провадження у справі за повідомленими господарському суду поштовими адресами. В разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців [2].

Вивчення судової практики у  справах про виконання рішень іноземних судів в Україні, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень України, вказує на той факт, що юридичні і  фізичні особи все частіше  звертаються до українських судів  з питань виконання рішень іноземних  судів в Україні.

Відповідно до нової редакції ст. 390 ЦПК України рішення іноземних  судів зокрема виконуються на підставі принципу взаємності, наявність  якої презюмується. Тобто рішення виконується, якщо не доведено, що іноземна держава не виконує рішення, прийняті українськими судами.

Бувають також випадки, коли Україна  та держава, суд якої прийняв рішення, є учасницями більше ніж одного міжнародного договору про правову допомогу, кожен  з яких регулює питання визнання і виконання іноземних судових  рішень по-різному. Наприклад, Україна та Молдова, Узбекистан і Грузія є одночасно учасницями двосторонніх договорів про правову допомогу та багатосторонньої Мінської Конвенції від 22 січня 1993 р. У таких випадках сторони у справі можуть посилатися на положення різних договорів, зокрема, у частині підстав відмови у виконанні іноземного судового рішення. Відтак, суд має не просто застосувати будь-який з договорів на власний розсуд, а керуючись принципами міжнародного права, визначити, які саме положення слід застосовувати і чому. Зокрема, перевагу мають положення міжнародних договорів, які були укладені пізніше, а також більш вузько спеціалізованих договорів[9].

Навіть незважаючи на таку змістовну  правову базу джерел правового регулювання  питання визнання та виконання іноземних  судових рішень в Україні, все  таки виникають складнощі в процесі  визнання та виконання іноземних  судових рішень у разі відсутність  договорів між Україною та відповідними державами, що обумовлено існуванням різних правових систем і, відповідно, принциповою  неможливістю уніфікації норм міжнародного цивільного процесу. Звідси така вагома роль двосторонніх та локальних міжнародних  договорів. Вважаємо на сьогодні обґрунтована необхідність приєднання України до багатосторонніх міжнародних конвенцій  з питань визнання і виконання  рішень іноземних судів, оскільки буде сприяти належному їх вирішенню  на практиці.

Проаналізувавши умови визнання рішень іноземних судів та судовою практикою, можна констатувати, що ці умови  співпадають.

Таким чином, щодо українського законодавства зарубіжне законодавство не містить жодних особливих умов, а відтак, немає підстави, які згідно з ч. 2 ст. 390 ЦПК України могли б бути використані як доказ відсутності взаємного визнання. Відповідно, рішення іноземних судів (йдеться звичайно ж про рішення в цивільних справах, які охоплюють й господарські спори) повинні визнаватись в Україні відповідно до ч. 2 ст. 390 ЦПК України на підставі принципу взаємності.

Список  використаної літератури:

1. Логінов О.А. Цивільний процес України. Навч. посібник., Юрінком Інтер, 2012р. [Електронний  ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/1041082248399/pravo/viznannya_vikonannya_rishen_inozemnih_ssudi_ukrayini
2. Фелів Олексій. «Взаємне визнання і виконання судових рішень: на прикладі України та Німеччини». Видавнича організація «Юстініан» - 2002-2013. [Електронний  ресурс]. – Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=3737
3. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР [Електронний  ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80
4. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV [Електронний  ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1618-15
5. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 № 1798-XII [Електронний  ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1798-12
6. Закон України «Про міжнароднеприватне право» від 23.06.2005 № 2709-IV [Електронний  ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2709-15
7. Закон України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 № 1906-IV [Електронний  ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1906-15
8. Т. Фортуна.  «Джерела правового регулювання визнання та виконання рішень іноземних судів». -  Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2012. Випуск 56. С. 292–300
9. Олена Задорожна. «Про деякі аспекти судової практики у справах про виконання рішень іноземних судів в Україні». Юридична газета 2003-2013 [Електронний  ресурс]. – Режим доступу: http://www.yur-gazeta.com/index.php?id=129