Правові аспекти працевлаштування іноземних громадян в Україні

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОГО ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРАВА 
 
 
 

Реферат на тему: 

«Правові  аспекти працевлаштування іноземних громадян в Україні» 
 
 
 
 

                                                                                 Виконав:

                                                                                студент 4 курсу , 7 групи

                                                                                 юридичного факультету

                                                                                 денної форми навчання

                                                                                 Стечок А. М. 

                                                                                Перевірив викладач:

                                                                                Печуляк В. П. 

Київ -  2011 

План: 
 

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Питання трудового  законодавства в аспекті працевлаштування  іноземців в Україні………………………………………………………………………………..4

2. Отримання дозволу на використання праці іноземця в Україні……………….9

Висновок…………………………………………………………………………….15

Список використаної літератури…………………………………………………..16 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ 

     Інтеграція  України у світове співтовариство передбачає більшу відкритість ринку  праці України для іноземної робочої сили, що призводить до підвищення конкуренції між найманими працівниками на цьому ринку. В свою чергу, це зумовлює необхідність проведення уповноваженими органами державної влади послідовної та виваженої державної політики на ринку праці, яка забезпечувала б необхідний баланс між інтересами держави, роботодавців і національної економіки та інтересами найманих працівників.

     Одним із важелів проведення такої політики, створення необхідних умов для захисту  національного ринку праці є запровадження механізмів впливу держави на цьому ринку та елементів контролю за використанням іноземної робочої сили в Україні з одночасним якомога повним дотриманням інтересів і рівноправності громадян України, іноземців та осіб без громадянства як найманих працівників. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Питання трудового законодавства в аспекті працевлаштування іноземців в Україні 

     Питання укладання трудового договору між  роботодавцем та найманим працівником, який є іноземцем чи особою без  громадянства (далі – іноземець), регулюються національним законодавством України, зокрема, міжнародними договорами України у сфері праці, зайнятості, трудової діяльності та соціального захисту, укладеними з іноземними державами.

     Основним  нормативно-правовим актом у сфері  зайнятості іноземців в Україні є Конституція України, ст. 26 якої закріплює за іноземцями, які на законних підставах перебувають в Україні, рівні з громадянами України права, зокрема, в сфері праці та зайнятості, а також соціального захисту, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

     Окреслені питання також регулюються міжнародними договорами, які Україна уклала як з країнами – членами Співдружності  Незалежних Держав (Білорусією, Вірменією, Молдовою, Російською Федерацією, Азербайджанською Республікою), так і з іншими іноземними країнами – Польщею, В’єтнамом, Литовською Республікою, Чеською Республікою, Словацькою Республікою та іншими.

     Найбільш  ґрунтовно питання використання праці іноземців в Україні  регулюються Кодексом законів про працю України, законами України "Про зайнятість населення", "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", "Про угоди про розподіл продукції" тощо.

     Зазначені нормативно-правові акти, розвиваючи конституційний принцип рівності правового статусу громадян України та іноземців, встановлюють, водночас, і певні особливості, пов’язані з укладанням трудових договорів з іноземцями, а також особливості виконання сторонами трудового договору своїх обов’язків за ним, нюанси реалізації державних гарантій у сфері соціального захисту найманих працівників.

     Насамперед, слід зазначити, що процедура найму  українським роботодавцем працівника, який є іноземцем, дещо відрізняється  від процедури укладення таким  роботодавцем трудового договору з  громадянином України. У цьому аспекті на особливу увагу заслуговує обов’язковість наявності дозволу на працевлаштування іноземця. Необхідність такого дозволу передбачається і міжнародними договорами України, про які йшлося.

     Так, Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначається, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку прибути в Україну для працевлаштування на визначений термін (ст. 3). Водночас, ст. 8 цього ж Закону передбачає, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування.

     Аналогічна  норма вміщена і у ч. 2 ст. 8 Закону України "Про зайнятість населення", згідно з якою іноземці, які прибули до України на певний строк, крім найнятих відповідно до угоди про розподіл продукції, отримують право на трудову діяльність лише за наявності дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

     Порядок видачі таких дозволів, умови продовження  терміну їх дії, інші питання їх використання врегульовано постановою Кабінету Міністрів  України "Про затвердження Порядку  оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні" від 1 листопада 1999 р. № 2028.

     Відповідно  до зазначеного Порядку дозвіл на працевлаштування оформлюється іноземцю органами державної служби зайнятості на період до одного року і за умови, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, які спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України.

     Крім  цього, центри зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя наділені повноваженнями щодо проведення обстеження підприємств, установ та організацій для з’ясування можливостей забезпечення ними необхідних умов перебування і діяльності іноземців, аналізу ефективності використання їх праці протягом терміну дії дозволу на працевлаштування.

     Умови щодо обов’язкової наявності дозволу  на працевлаштування стосуються й іноземців, які направлені іноземним роботодавцем в Україну для виконання певного  обсягу робіт або послуг на основі контрактів, укладених між українським та іноземним суб’єктами господарювання.

     Недодержання  роботодавцем цих умов спричинить видворення такого найнятого іноземця з України. Крім того, у разі використання праці  іноземців без дозволу органів державної служби зайнятості України останні стягують з роботодавців штраф за кожну особу у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

     Відповідно  до зазначеного Порядку передумовою  наймання іноземців на роботу є також факт реєстрації українського роботодавця у місцевих центрах зайнятості як платника страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

     Законодавством  України встановлено і деякі  інші (звичайні для світового співтовариства) обмеження на використання праці іноземців в України.

     Зокрема, попри відкритість українського ринку праці для іноземців, вони, втім, не можуть призначатися на певні  посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою трудовою діяльністю пов’язується з належністю особи до громадянства України (наприклад, у разі проходження державної служби, обіймання виборних посад в органах державної влади або органах місцевого самоврядування, здійснення правосуддя тощо). Відповідні обмеження встановлені як безпосередньо Конституцією України, так і спеціальними законами, зокрема, "Про державну службу", "Про судоустрій України", "Про службу в органах місцевого самоврядування" тощо.

     Із згаданого конституційного принципу рівності основних прав і свобод громадян України та іноземців випливає однакове регулювання нормами трудового законодавства відносин між роботодавцем та найманим працівником-іноземцем.

     Основні питання взаємин між українським роботодавцем та іноземцем, який є найманим працівником, у процесі трудових відносин регулюються Кодексом законів про працю України. Цей Кодекс містить пряму норму (ст. 8), якою визначено, що трудові відносини іноземців, які працюють в українського роботодавця, регулюються законодавством України та міжнародними договорами України.

     За  певними винятками, у законодавстві  України про працю закріплюється  також однаковий рівень державних  гарантій у сфері праці громадянам України та іноземцям, які є найманими  працівниками.

     Такі  державні гарантії включають, зокрема, право іноземців на рівні з  громадянами України права щодо умов праці, режиму роботи (робочий  час та час відпочинку), оплати і  охорони праці, медичного обслуговування, надання відпусток, умов роботи в дні національних свят, розв’язання трудових спорів. Іншими словами, за трудовим законодавством України наймані працівники-іноземці мають право на такі само умови праці, відпочинку, оплати праці, охорони праці тощо, як і наймані працівники – громадяни України.

     Водночас, у ході аналізу норм законів та інших нормативно-правових актів  України, зокрема, закладених у згаданих та інших міжнародних договорах  України, відстежуються певні відмінності  у регулюванні трудових відносин між українськими роботодавцями  та іноземцями як найманими працівниками. Такі відмінності існують, наприклад, у порядку здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування іноземців, які є найманими працівниками.

     Найбільше ці особливості виявляються у  таких видах загальнообов’язкового державного соціального страхування, як страхування на випадок безробіття (зокрема, у частині підстав надання особі, яка є іноземцем, статусу безробітного, що визначає право особи на матеріальне забезпечення і соціальні послуги) та пенсійне страхування (зокрема, щодо умов обчислення страхового стажу і підстав для зарахування сплачених в Україні страхових внесків для призначення пенсії).

     Певні особливості передбачені й законодавством про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Зокрема, це законодавство передбачає припинення страхових виплат і надання соціальних послуг на весь час перебування потерпілого за межами України, якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, не встановлено інше.