Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Перехід економіки  України до ринкових відносин вимагає  внесення суттєвих змін до чинного  законодавства, яке регулює правовідносини у сфері господарської діяльності, удосконалення головних правових засад господарювання в нових економічних умовах. Сучасне господарське законодавство активно розвивається та має за свою основу кодифікований нормативний акт – „Господарський кодекс України”, положення якого доповнюється та деталізується значною кількістю законодавчих та нормативно-правових актів, які конкретніше розкривають суть та зміст окремих інститутів господарського права.

Законодавче регулювання  господарської діяльності сьогодні поширюється на всіх учасників незалежно від їх організаційно-правових форм, майнової основи утворення, видів економічної діяльності, підпорядкованості, особливості управління господарською діяльністю, відносинами з органами державної влади та місцевого самоврядування.

Предметом господарського законодавства  є господарські відносини  у спеціальному розумінні, тобто  відносини між організаціями  щодо виробництва і реалізації (поставки, купівлі-продажу, міни) продукції, відносини  у капітальному будівництві, відносини  у закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників (агропідприємств та фермерських господарств), відносини організацій усіх видів транспорту з клієнтами та між собою, відносини у державному страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності, планові та господарсько-процесуальні відносини. Згідно з цим господарське законодавство являє собою самостійну галузь - систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо організації і здійснення господарської діяльності в галузі суспільного виробництва та обігу.

1. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства

Норми господарського права як загальні правила поведінки  суб'єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній  формі — формі нормативних актів. Саме у формі нормативних актів норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто функціонують як загальні обов'язкові правила господарювання. Відповідно господарське законодавство загалом можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права.                

Основними джерелами  господарського права є саме закони та інші нормативні акти. Такі форми  права, як звичай, судовий прецедент, у цій сфері застосовуються рідко. Система господарського законодавства загалом обумовлена предметом регулювання. Офіційно межі цього предмета не визначені через відсутність у даному законодавстві кодифікованого нормативного акта — Господарського кодексу. Тому теоретично обґрунтовуються два визначення меж предмета господарського законодавства. Згідно з першим визначенням предметом господарського законодавства є господарські відносини у спеціальному розумінні, тобто відносини між організаціями щодо виробництва і реалізації (поставки, купівлі-продажу, міни) продукції, відносини у капітальному будівництві, відносини у закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників (агропідприємств та фермерських господарств), відносини організацій всіх видів транспорту з клієнтами та між собою, відносини у державному страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності, планові та господарсько-процесуальні відносини. Це точка зору представників теорії господарського права. Згідно з нею господарське законодавство являє собою самостійну галузь — систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо організації та здійснення господарської діяльності в галузі суспільного виробництва та обігу.

Теорія господарського права  виходить з того, що як галузь господарське законодавство окреслене лише господарськими відносинами і не включає всіх нормативних актів (фінансового, адміністративного, трудового права тощо), які також регулюють народне господарство. У такому спеціальному значенні господарське законодавство кодифіковане лише частково, стосовно окремих видів господарських відносин: транспортних, господарсько-процесуальних.

Друге визначення предмета господарського законодавства формулюється не за предметом регулювання («господарські  правовідносини»), а за «критерієм адресата» - за відношенням нормативних актів до народного господарства, адресуванням їх цьому об'єктові (а не господарюючим суб'єктам майнових відносин).

Згідно з цим визначенням  господарське законодавство є сукупністю нормативних актів, які регулюють усі, а не тільки господарські, правовідносини у народному господарстві. Таке визначення терміну «господарське законодавство» узагальнює адресоване економіці цивільне (насправді господарське), трудове, фінансове, земельне, екологічне та інші окремі системи законодавства. Тобто це безмежно широка «суперсистема» законодавства («безмежний нормативний масив»). Прихильники цієї теорії називають господарське законодавство не галуззю, а «нормативним масивом» — терміном, змістовно-понятійні межі якого з'ясувати важко. Він охоплює всі нормативні акти, які так чи інакше стосуються народного господарства. З урахуванням того, що і суто господарсько-правових актів у нас дуже багато, наукова цінність цієї теорії досить сумнівна.

Ознаки та особливості  господарського законодавства, однією з яких є комплексний зміст основних нормативних актів, більш повно характеризують цю галузь законодавства. Переважна більшість нормативних актів господарського законодавства включає норми двох і більше галузей права.

Як приклад можна навести  Закон України «Про підприємства в Україні». Це акт господарського законодавства, який містить норми господарського або цивільного, адміністративного, фінансового, трудового  та інших галузей права.

Комплексними є й інші (кодифіковані) акти господарського законодавства, наприклад, транспортні статути та кодекси.

Господарське законодавство  має комплексний характер, що обумовлюється  комплексним характером його джерел. До системи правовідносин, що регулюються господарським законодавством поряд із господарсько-правовими правовідносинами входять певною мірою цивільно-правові, адміністративно-правові, кримінально-правові, фінансово-правові, земельно-правові та інші правовідносини, що обумовлює включення до його джерел відповідних нормативних актів з інших галузевих правових наук, які сприяють реалізації господарсько-правових відносин. Так, наприклад, правовідносини, що виникають при використанні земельної ділянки для здійснення господарської діяльності регулюються Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» та деякими іншими, що дозволяє віднести відповідні положення цих актів до джерел підприємницького права. Далі, Глава 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення містить норми щодо правопорушень у галузі господарської діяльності, отже й цей нормативно-правовий акт належить до джерел підприємницького права тощо. Тому правомірним є й такий висновок, що господарське законодавство є системою економічних та правових норм, які регулюють різноманітні сторони функціонування народногосподарського комплексу України. Більша частина цих нормативних актів містить норми трьох і більше галузей права. Крім того, це обумовлює й те, що норми господарського законодавства (господарсько-правові норми), будучи за своїм характером багатогранними, містять практично всі наявні в теорії права групи та види правових норм⁴.

Сучасна структура Господарського законодавства України включає  в себе різноманітні за своєю юридичною  силою джерела (законодавчі та нормативно-правові акти). Серед них - Конституція України та конституційні закони; чинні закони України; постанови Верховної Ради України, укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти міністерств та відомств, рішення органів місцевої влади та органів місцевого самоврядування тощо. Сукупність зазначених нормативно-правових актів загалом формує систему законодавства України й зокрема систему господарського законодавства, яка упорядкована за певною ієрархією, із чітко вираженою структурою, взаємо обумовленістю, взаємозв'язком та взаємозалежністю. Класифікувати нормативно-правові акти можна за різними ознаками, але найбільш поширеною та вживаною є класифікація джерел права за їх юридичною силою. За цією ознакою джерела господарського права поділяються на:

1. конституційні норми, які мають найвищу юридичну силу. Конституція України встановлює загальні принципи здійснення господарської діяльності. Норми Конституції України є нормами прямої дії, тобто конституційні права та свободи суб'єктів господарської діяльності є такими, що діють безпосередньо. Саме ці норми визначають мету та зміст законів та інших нормативно-правових актів, природу і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування й забезпечують суб'єктам господарювання державний та судовий;

2. норми міжнародно-правових актів, які містяться в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Міжнародним договором вважається договір, який укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права та регулюється міжнародним правом, незалежно від найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо). Чинні міжнародні договори після надання згоди Верховною Радою України стають частиною національного законодавства України. Якщо міжнародним договором, що набрав чинності в установленому законом порядку, встановлені інші правила, які не суперечать Конституції України, то діють норми міжнародного договору;

3. кодифіковані нормативно-правові акти (кодекси). Основним джерелом права в демократичній, правовій державі є закони. Саме вони як вища форма прояву волі народу є основою для усіх інших правових актів. Кодекси становлять єдиний законодавчий акт, в якому систематизовано викладені норми права, що належать до окремої галузі права. Основоположним нормативним актом у сфері регулювання господарської діяльності є Господарський кодекс України, який «...визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання». Інші кодекси України (про адміністративні правопорушення, бюджетний, земельний, митний, цивільний та інші) також мають значення для регулювання окремих правовідносин, що виникають у процесі здійснення господарської діяльності.;

4. закони (встановлені Верховною Радою України, загально 
обов'язкові правила поведінки, які мають найвищу юридичну силу) та інші нормативні акти, які після додержання процедури, встановленої чинним законодавством, набувають сили закону (Декрети Кабміну України) є окремими (самостійними) нормативними актами, що регулюють правовідносини в певній підгалузі права та групи самостійних правовідносин. Хоча Господарський кодекс України є нормативною основою для здійснення господарської діяльності, але деталізовано він не може регулювати усі правовідносини, що виникають у процесі її здійснення. Якби це сталося, то Господарський кодекс України за своїм обсягом став би неосяжним, яким практично було б неможливо користуватися у правничій діяльності. Тому, щоб уникнути цього, законодавець і передбачив можливість прийняття окремих законів, які деталізовано регулюють найбільш важливі правовідносини, що виникають у процесі здійснення господарської діяльності.;

5. підзаконні нормативно-правові акти (постанови, розпорядження, положення, інструкції, накази тощо органів центральної влади та управління, міністерств, відомств, установ, їх посадових осіб тощо). Чільне місце серед підзаконних нормативно-правових актів займають Укази та Розпорядження Президента України, які є обов'язковими для виконання на всій території України.

Наступними  нормативно-правовими документами  в ієрархії підзаконних нормативних  актів є Постанови та Розпорядження  Кабінету Міністрів України, положення  яких повинні відповідати Конституції України, міжнародним договорам, ратифікованим Верховною Радою України, законам та актам Президента України і є обов'язкові до виконання на усій території держави. Як правило, нормативні акти Кабінету Міністрів України конкретизують, уточнюють положення вищенаведених нормативних актів і стосуються питань фінансової, цінової, інвестиційної політики, природокористування, розвитку усіх форм власності, зайнятості населення, економічного, науково-технічного, соціального й культурного розвитку України. По суті, нормативні документи Кабінету Міністрів України є документами концептуального характеру.

Різновидом  підзаконних нормативних актів  є нормативні документи, які приймаються  окремими міністерствами та відомствами. Вони мають велике значення як галузеві нормативно-правові акти і особливо важливі для регулювання господарсько-правових відносин.

Цікавим є питання  щодо визначення юридичної сили листів, роз'яснень, рекомендацій і вказівок, які видаються органами державної влади та управління, їх посадовими особами. За загальним правилом такі документи не повинні містити нових правових норм і мати лише роз'яснювальний чи інформативний характер, тобто вони не є нормативно-правовими актами, а виконання приписів, що містяться в них, залежить від волі суб'єкта, який застосовує відповідне положення цих документів;

6. рішення органів місцевої влади та місцевого самоврядування.

Органи місцевої влади та місцевого самоврядування, які управляють майном, що є в комунальній власності, мають право затверджувати програми соціально-економічного та культурного розвитку, встановлювати місцеві податки та збори, утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати комунальні підприємства, організації й установи, а також здійснювати контроль за їх діяльністю, у тому числі й господарською, вирішувати інші питання місцевого значення. З метою забезпечення цього їм надане право в межах своєї компетенції «...приймати нормативні акти та інші акти у формі рішень, ...які набувають чинності з дня їх оприлюднення або в більш пізній строк, указаний або встановлений Радою для цих рішень».