Господарське законодавство

Припинення участі в товаристві відбувається внаслідок: а) смерті учасника-фізичної особи або  реорганізації чи ліквідації учасника-юридичної  особи; б) відступлення частки іншому учаснику (учасникам) або третій особі; в) виключення учасника з TOB; г) добровільного виходу учасника з TOB з викупом його частки самим товариством; д) виділення  частки учасника, якщо для покриття його боргів не вистачає його власного майна; е) ліквідації товариства 

можливість відступлення учасником своєї частки (її частини) іншому учаснику (учасникам) за згодою решти учасників або третім особам (якщо інше не передбачено статутом товариства); 

обмежений рух  учасників; зміна складу учасників  відбувається шляхом: а) виключення учасника з товариства; б) відступлення частки іншому учаснику (учасникам) або третій особі; в) спадкування частки учасника - фізичної особи або правонаступництва  учасника - юридичної особи (з дотриманням  установленого статутом ТОВ порядку, в тому числі згоди його учасників  на перехід частки до спадкоємця/правонаступника); 

припинення участі в товаристві відбувається внаслідок: а) смерті учасника - фізичної особи  або реорганізації чи ліквідації учасника - юридичної особи; б) відступлення частки іншому учаснику (учасникам) або  третій особі; в) виключення учасника з  товариства; г) добровільного виходу учасника з товариства з викупом  його частки самим товариством; д) виділення  частки учасника, якщо для покриття його боргів не вистачає його власного майна; 

додаткові підстави припинення ТОВ: перевищення передбаченої законом максимальної кількості  учасників (поки що не встановлена); при  цьому ЦК (ст. 141) передбачає два варіанти: 1) перетворення протягом одного року ТОВ  у ВАТ; 2) після спливу цього строку - ліквідація ТОВ у судовому порядку, якщо кількість учасників товариства не зменшиться до встановленої межі. 

ТОВ нерідко  ототожнюють із ЗАТ, хоча ці господарські товариства мають не лише спільні  риси (яких чимало), а її відрізняються  одне від одного. Відмінні риси: 

у ЗАТ статутний  фонд поділяється на акції рівної номінальної вартості, а в ТОВ - на частки, розмір яких визначається статутом ТОВ і може бути будь-яким (тобто рівним або різним); 

різний мінімальний  розмір статутного фонду; 

якщо майнова  участь акціонера в ЗАТ обмежується  повною оплатою акцій, то статутом або  рішенням зборів учасників ТОВ може бути передбачена сплата додаткових внесків; 

необов'язковість  персональної участі акціонерів в діяльності ЗАТ у той час як учасник  ТОВ зобов'язаний брати участь при  вирішенні питань, рішення щодо яких приймають шляхом опитування одностайно; 

можливість виключення учасника з ТОВ, якщо він грубо  та/або систематично порушує свої обов'язки або перешкоджає своїми діями досягненню товариством його цілей; акціонер ЗАТ не може бути примусово  виключений з товариства, оскільки його статус є подвійним (учасник  ЗАТ і одночасно - власник акцій); втрата акціонером цього статусу  пов'язана з відчуженням усіх належних йому акцій ЗАТ (позбавленням права власності на акції можлива  лише за рішенням суду, за наявності  передбачених законом підстав); 
 
 
 

Товариство з  додатковою відповідальністю (ТДВ) - це таке господарське товариство, статутний  фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім власним майном, а у разі його недостатності - також  майном учасників у визначеному  статутом товариства кратному розмірі  до вкладу кожного з них. 

Основні риси: 

різновид господарського товариства, що належить до об'єднань капіталів; 

спеціальне регулювання: ГК України (ч. 4 ст. 80), ЦК України (ст. 151), Закон "Про господарські товариства" (ст. 65), Декрет Кабінету Міністрів України  від 17.03.1993 р. "Про довірчі товариства"; 

мінімальний розмір статутного фонду - сума, еквівалентна 100 мінімальним заробітним платам за ставкою, що діє на момент створення  товариства (крім довірчих товариств, вимоги до розміру майнової бази яких встановлюється вищезгаданим Декретом); 

поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається статутом товариства і може бути будь-яким (рівним або різним); 

наявність системи  органів управління: збори учасників - вищий орган, дирекція (колегіальний) або директор (одноособовий) - виконавчий орган, ревізійна комісія - контрольний  орган; 

субсидіарнаобмеженамайновавідповідальністьучасниківзазобов'язаннями товариства, граничний розмір якої встановлюється або законом (щодо довірчих товариств) та/або статутом ТДВ в  однаковому для всіх учасників кратному розмірі до їх вкладів; 

характер субсидіарної відповідальності учасників - солідарний; 

подібність правового  становища ТДВ і його учасників  до правового становища товариства з обмеженою відповідальністю та його учасників, за винятком обсягу відповідальності учасників і пов'язаних з цим  питань (у тому числі змісту статуту товариства).  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Правове становище  підприємств в українському законодавстві, що почало формуватися після здобуття Україною державної незалежності, вперше було визначено Законом України  від 27.03.1991 р. «Про підприємства в Україні», більшість положень якого була врахована  при розробці Господарського кодексу  України (набув чинності з 01.01.2004 p.). Слід зазначити, що в новому Цивільному кодексі поняття підприємства дається в главі 12 «Загальні поло ження про об'єкти цивільних прав» у ст. 191 «Підприємство як єдиний майновий комплекс». Відповідно до цієї статті «підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності», і як така є сукупністю нерухомих і рухомих речей, майнових та інших прав, а також може бути в цілому чи в частині об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. На відміну від Цивільного кодексу, Господарський кодекс (статті 62-72) визначає підприємство самостійним суб'єктом господарювання, якому притаманні такі риси:

•                            належність до основної ланки економіки;

•                             безпосереднє здійснення виробничої, науково-дослідницької і комерційної  діяльності та іншої господарської  діяльності - як комерційної (підприємницької), так і некомерційної;

•                             можливість функціонування на будь-якій формі власності: державній (державні та казенні підприємства), комунальній (комунальні підприємства), колективній (підприємства у формі виробничих кооперативів, господарських товариств, колективних підприємств), приватній (приватні підприємства);

•                           установчий документ - зазвичай статут, якщо інше не встановлено законом (так, для підприємств, що діють у формі  повного чи командитного товариства, установчим документом буде засновницький  договір - ч. 1 ст. ГК 82);

•                             функціонування на базі відокремленого майна, що знаходить вираз у наявності  самостійного балансу та рахунку  в банку; це майно може бути закріплено за підприємством на праві власності (підприємства у формі господарських товариств і виробничих кооперативів, приватне підприємство, якщо засновник (власник майна) сам (без найманого керівника) управляє цим підприємством), праві господарського відання (державні підприємства, комунальні підприємства, приватні підприємства з найманим керівником, а також підприємства громадських, релігійних, кооперативних організацій, якщо засновник застосував цей правовий титул при закріпленні за підприємством виділеного йому майна), праві оперативного управління (казенні підприємства, а також інші унітарні - зазвичай не-комерційні - підприємства, якщо власник для закріплення за останніми майна обирає цей правовий титул), праві користування (може застосовуватися як додатковий правовий титул до одного з вищеназваних, як це має місце, наприклад, в орендному підприємстві);

•                            наявність господарської правосуб'єктності, в тому числі статусу юридичної  особи з одночасною забороною  мати у своему складі інших юридичних осіб; підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо), а також мати філії, представництва, інші відокремлені підрозділи;

•                             індивідуалізація підприємства як самостійного суб'єкта господарювання забезпечується наявністю у нього власного найменування (фірмової назви), що відображається в  його вихідних документах, печатці; як платник податку підприємство повинно  мати ідентифікаційний код;

•                            порядок управління підприємством  залежить від типу підприємства - унітарного (управління здійснюється одноособовим керівником, що призначається власником майна підприємства) чи корпоративного типу (управління здійснюється за допомогою створених учасниками органів: збори учасників, виконавчий та контрольний органи);

•                             ступінь самостійності підприємства (обсяг його прав та обов'язків) залежить від правового режиму майна підприємства: (а) підприємства-власники майна мають максимальний обсяг прав (затверджують свій статут, вирішують усі питання стратегічного плану - щодо реорганізації і ліквідації підприємства, зміни напрямків діяльності, використання майна (у т. ч. розподіл прибутку тощо) та мінімум обов'язків (сплата податків та інших обов'язкових платежів, ведення бухгалтерського обліку та подання статистичної звітності, внесення змін до відомостей державної реєстрації у разі наявності підстав для цього; дотримання вимог екологічного, трудового, містобудівного та іншого законодавства; виконання умов укладених договорів та дотримання прав і законних інтересів інших осіб); (б) щодо підприємств - невласників (правовий титул майна такого підприємства - або право повного господарського відання, або право оперативного управління) стратегічні питання створення та діяльності таких підприємств вирішуються власниками їхнього майна (їх представниками), які затверджують статут підприємства, призначають його керівника, визначають правовий титул майна та межі майнової самостійності підприємства, в т. ч. порядок використання його прибутку, вирішують питання реорганізації та ліквідації підприємства тощо. Частина питань погоджується з власником майна (створення філій, представництв підприємства, випуск облігацій підприємства тощо). Лише деякі питання вирішуються підприємством самостійно (формування виробничої програми, прийняття (неприйняття) державного замовлення, встановлення господарських зв'язків, наймання та звільнення працівників, організація виробничого процесу і т. ін.). Таке підприємство має додаткові обов'язки, крім вже названих: виконувати вказівки власника або погоджувати з ним питання діяльності підприємства у передбачених законом та статутом підприємства випадках (якщо це не суперечить вимогам законодавства), відраховувати власникові визначену ним частину чистого прибутку підприємства; використовувати закріплене за підприємством майно лише в межах, визначених законом та статутом підприємства.

2. Види та організаційно-правові форми підприємств

Підприємства можуть бути різних видів та організаційно-правових форм. Відповідно до ст. 63 ГК України, підприємства класифікуються за різними ознаками.

1.                 Залежно від форм власності  в Україні можуть діяти підприємства  таких видів:

•                            приватне підприємство, що діє на основі приватної форми власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

•                            підприємство, що діє на основі колективної форми власності (підприємство колективної форми власності);

•                            комунальне підприємство, що діє на основі комунальної форми власності територіальної громади;

•                             державне підприємство, що діє на основі державної власності;

•                             підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

2.                   За критерієм наявності в статутному  фонді підприємства іноземної  інвестиції та розміру останньої  ч. 2 ст. 63 розрізняє:

•                            підприємства з іноземними інвестиціями (в статутному фонді такого підприємства іноземна інвестиція має становити не менш як 10 відсотків);

•                              іноземні підприємства (в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить 100 відсотків).

3.                    Залежно від кількості працюючих  та обсягу валового доходу  від реалізації продукції за  рік підприємства, відповідно до  ч. 7 ст. 63, можуть бути віднесені  до малих, середніх або великих  підприємств:

•                         малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;

•                             великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;