Економічна конкуренція

 

РОЗДІЛ I. ПОНЯТТЯ, РОЛЬ ТА ВИДИ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

1.1 Поняття  та роль економічної конкуренції

Розвиток країн  світу однозначно свідчить, що ефективне  функціонування ринкової економіки  зумовлюється наявністю конкуренції, за якої всі суб'єкти господарювання мають рівні можливості для здійснення господарської діяльності.

Конкуренція — це потужний інструмент ринкової економіки, рушійна сила, яка примушує товаровиробників підвищувати ефективність виробництва, знижувати виробничі затрати, підвищувати якість продукції (товарів, робіт, послуг), прискорювати впровадження новітніх досягнень науки і техніки, проводити організаційні та структурні зміни в ході підприємницької діяльності. Ступінь розвитку економічної конкуренції є одним із вирішальних критеріїв розвиненості й цивілізованості ринкових відносин.¹

Що таке конкуренція?

Конкуренція (від  лат. сопсиггеге — "зіштовхуватися") — економічне суперництво, боротьба між суб'єктами господарської діяльності за кращі умови виробництва і реалізації товарів та послуг з метою отримання якомога більшого прибутку.

Отже, завдання конкуренції полягає у суперництві ринкових суб'єктів за реалізацію власних інтересів шляхом набуття економічних конкурентних переваг порівняно зі своїми суперниками.

Основними умовами  виникнення та існування конкуренції є:

• наявність на ринку необмеженої кількості незалежних виробників і покупців товарів або ресурсів;

 

• свобода виробників щодо вибору господарської діяльності;
• абсолютно вільний доступ економічних суб'єктів до ринку і такий же вільний вихід із нього;

 

• певна відповідність між попитом і пропозицією; відсутність надвиробництва і дефіциту;

 

 

• абсолютна мобільність матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів;

 

• відсутність угод між постачальниками та споживачами ресурсів, які можуть обмежити конкуренцію;

 

 

• наявність у кожного учасника конкуренції повної інформації про попит, пропозицію, ціни, норму прибутку тощо².

На сучасному  етапі розвитку ринкової економіки  конкуренцію визначають як процес використання вже відомих (вищеназваних) умов та відкриття і використання нових умов розвитку.

У своєму розвитку конкуренція пройшла складний еволюційний шлях — від простих до складних сучасних форм.

Сучасними факторами  розвитку конкуренції можна вважати:

• загальноекономічні — загальний рівень і динаміка виробництва; стан ділової активності; стан ринків; наявність та структура ресурсів; розвиненість кредитно-фінансової системи;

 

• технологічні — галузева структура економіки; рівень поширення сучасних технологій; наявність в економіці технологічного лідера; сприйнятливість економіки до інновацій;

 

 

• інституційно-соціальні — наявність юридичних норм економічної діяльності; створення ринкових інститутів; цілі державної політики; ступінь втручання держави в економічні процеси; національні традиції; менталітет і духовні цінності народу; загальна і професійна культура; політична, економічна і соціальна стабільність у суспільстві;

 

• міжнародні — ділова активність на міжнародних ринках; дії міжнародних економічних організацій; стабільність світової фінансової системи³.

Економічним підґрунтям розвитку конкурентних відносин у постсоціалістичних країнах і в Україні, зокрема, стали демо- пополізація, приватизаційні процеси, роздержавлення власності, стимулювання підприємницької ініціативи, розвиток малого і середнього бізнесу, залучення у вітчизняну економіку іноземного капіталу, лібералізація торгівлі та зовнішньоекономічної діяльності.

Як елемент ринкового  механізм економічна конкуренція функціонує у тісному взаємозв’язку з  іншими її елементами і відіграє одну з найголовніших ролей у процесі саморегулювання. Її позитивний характер відображається у наступному:

 

  

 

   По-перше, конкуренція створює умови необхідні для використання ціною таких функцій як кординація збалансування попиту і пропозиції.

 

    По-друге, конкуренція  забезпечує рівноправне положення  учасників економічних і господарських  відносин.

 

     По-третє,  конкуренція є рушійною силою  ринкової економіки. В умовах  якісної конкуренції перемагає  той, хто створює якісну продукцію  при найменших витратах виробництва⁴.

     Спочатку тлумачення конкуренції як поведінки було пов'язано з суперництвом серед продавців та покупців за вигідні умови купівлі чи продажу товарів, що відбувалося без зговору. Тобто велика кількість економічних суб'єктів не давала змоги вступати їм у зговір. Ці умови збігалися з ринком досконалої, тобто необмеженої, конкуренції. Але вже неокласики почали розглядати конкуренцію як раціональну поведінку, що виникає в умовах суперництва та боротьби економічних агентів за обмежені блага (ресурси, товари чи гроші). Обмеженість ресурсів спричиняє раціональну поведінку виробників, які мають вибирати між конкуруючими цілями їх використання, у той же час споживачі мають вибір між конкуруючими напрямами використання грошей, що змушує продавців вступати у конкурентну боротьбу за гроші споживачів. Визначення конкуренції як поведінки в XX ст. доповнюється структурною концепцією, основний зміст якої пов'язаний не з боротьбою, а з аналізом структури ринку, тобто тих умов, які на ньому панують, у цьому разі конкуренція безпосередньо вже не визначається як боротьба. Найважливішого значення набуває визначення моделі чи будови ринку, у межах якого відбувається особлива конкурентна поведінка економічних агенті». Законом України «Про захист економічної конкуренції» (2001) остання визначається як змагання між суб'єктами господарювання, з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обігу товарів на ринку⁵.

Нормативне  регулювання здійснюється, насамперед, Верховною Радою України у формі актів вищої юридичної сили:

Конституції України (ч. 4 ст. 13 передбачає забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України, відповідно до п. 8 ст. 92 виключно законами України визначаються правила конкуренції та антимонопольного регулювання, згідно з п. 24 ст. 85 і п. 14 ст. 106 голова Антимонопольного комітету призначається та звільняється Президентом за згодою Верховної Ради України)⁶;

Господарського  кодексу України - глава 2 (ст. 18 «Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання»), глава 3 «Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції» (статті 25-41), глава 28 «Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства» (статті 251-257).⁷ Проте, слід зазначити, що положення ГК містять менш ґрунтовні положення щодо антимонопольного регулювання, ніж спеціальний Закон - «Про захист економічної конкуренції»;

Цивільного  кодексу України - ст. 13, відповідно до якої межі здійснення цивільних прав включають і необхідність дотримання вимог антимонопольно-конкурентного законодавства;

 

 

1.2.Види економічної конкуренції

У ході еволюції економічної системи змінювалися  і форми конкуренції, починаючи  з вільної (або чистої, досконалої) на нижчій стадії капіталізму, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів- покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. За цих умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і стихійної взаємодії попиту, пропозиції та цін, що означає саморегулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. Ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, коли споживач завжди має рацію, повністю відсутня його дискримінація, що означає своєрідне домінування споживача над продавцем.

За вільної конкуренції  жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким  вимогам відповідають сучасні ринки сільськогосподарської продукції та окремих видів послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільно необхідних витрат виробництва.

В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами  приватного капіталу (промислового, торговельного, банківського та ін.), так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрігалузевої та міжгалузевої.

Внутрігалузева конкуренція — боротьба між товаровиробниками, що діють в одній галузі народного господарства. Внаслідок суспільного поділу праці виробництво товарів і надання послуг здійснюються на підприємствах окремих галузей промисловості. Наприклад, у США в промисловості їх налічується до 700. Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці тощо на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виготовлення певного виду товару, а отже, індивідуальна вартість виробництва.⁸

Оскільки ціни на ринку тяжіють до витрат, що встановлюються на підприємствах, які виробляють переважну масу продукції, наслідком внутрігалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспільну вартість. Внутрігалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу. В сучасних умовах ця конкуренція стала переважно конкуренцією на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів товарів (наприклад, на ринку мі- нікомп'ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо).

Міжгалузева конкуренція — конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства⁹. Через різні умови виробництва у галузях підприємці за однакових витрат капіталу отримують неоднакову масу продукту. Тому в епоху вільної конкуренції ті товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагалися вкладати свої капітали в галузі, де прибуток був вищий. Якщо це відбувалося, то пропозиція товарів у галузях з низькими прибутками зменшувалася (що згодом зумовлювало зростання попиту на них), а в галузях з високими прибутками збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, виготовлені у галузях, куди переливаються нові капітали, знижуються, а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) зростають і стають вищими від ринкової вартості. Коли кількість прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, і в кожній галузі на однаковий капітал буде отримано рівний середній прибуток. Межею переливання капіталу є формування середньої норми прибутку — відношення сукупної додаткової вартості до обсягів сукупного капіталу всіх галузей. Середній прибуток є елементом середніх ринкових цін або цін виробництва. Отже, внаслідок міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни. В сучасних умовах переважна частка міжгалузевого переливання капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів.

З виникненням  монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.

Монополістична (недосконала) конкуренція ведеться між великими компаніями (всередині монополізованого сектору, між членами групових монополій) і дрібними та середніми фірмами.¹⁰ Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо). Відповідно до Закону «Про захист економічної конкуренції» (ст.  12), суб'єкт господарювання визнається монополістом, якщо він володіє ринковою владою, завдяки тому що: на ринку немає жодного конкурента або він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеження можливостей доступу інших суб'єктів до відповідних ринків збуту або продажу товарів. За загальним правилом, монопольним (домінуючим) визнається становищем суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції¹¹

 Особливістю недосконалої конкуренції є й те, що вона дедалі більше переміщується зі сфери обігу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень, тобто все більше ґрунтується на впровадженні нових досягнень науки й техніки у виробництво і спрямована на поліпшення якості продукції. Внаслідок цього розрізняють ціновий та неціно- вий види конкуренції.

Цінова конкуренція — боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко вдаються до маніпулювання цінами (встановлюють знижені, поки товар не завоює ринок збуту, після чого значно підвищують їх), до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо¹².

Нецінова конкуренція — боротьба між товаровиробниками за споживачів шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Крім того, для завоювання більших ринків збуту компанії подовжують терміни гарантійного обслуговування, надають кредит для покупців та ін. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів.¹³

Різновидом  недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, яка ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод про єдину політику цін і навіть диверсії проти конкурента).

Залежно від  форм і видів конкуренції формуються відповідні види цін. В умовах панування монополій встановлюються насамперед монопольно високі та монопольно низькі ціни.

Монопольно високу ціну встановлює той товаровиробник, який є монополістом у виробництві та на ринку, обмежує конкуренцію, порушує права споживачів, отримує внаслідок цього високі прибутки.

Монопольно низьку ціну встановлює товаровиробник під тиском монополістів. Такого тиску зазнають дрібні та середні фірми при укладанні контрактів з монополіями, дрібні ферми — від транспортних і промислових компаній при доставці сільськогосподарської продукції на ринок та її переробці. Так, для дрібних фермерських господарств США, що спеціалізуються на виробництві молока, типовою є ситуація, коли з кожного долара, який споживачі заплатили за один літр молока, вони отримують лише до 35 центів.

Монопольно  високі ціни спричиняють зменшення  платоспроможного попиту населення, «притягують» конкурентів, тому монополії повинні постійно шукати оптимальне співвідношення між кількістю реалізованої продукції та ціною, яка дає змогу привласнити максимальний прибуток.

Коли на ринку панують  кілька олігополістів (групова монополія), як правило, застосовується практика «лідерства в цінах». Щоб уникнути виснажливої конкурентної боротьби, наймогутніша компанія встановлює ціни на свої товари або послуги, а решта олігополістів за спільної мовчазної згоди встановлюють таку саму або дещо нижчу ціну (залежно від якості товару, термінів гарантійного обслуговування тощо).