Державне регулювання господарської діяльності

Міністерство освіти і  науки України

Харківський національний педагогічний університет

ім. Г. С. Сковороди

 

інститут економіки і  права

 

кафедра цивільно – правових дисциплін, господарського та трудового права

 

 

ІНДЗ

з господарського права

за темою:

“Державне регулювання господарської діяльності"

 

Виконала:

студентка 3 кр. 35 групи

юридичного факультету

денного відділення

Давидова Н. А.

 

 

 

 

 

2010 р.

 

ПЛАН

 

Вступ

 

1. Поняття, мета, завдання, методи, форми державного впливу  на розвиток господарських відносин .

2. Економічні методи державного  регулювання розвитку господарських  відносин і правові форми реалізації даних методів.

3. Організаційно-правові  методи державного впливу на  розвиток господарських відносин та методи їх реалізації.

4. Організаційно-правові  форми підтримки підприємництва в Україні.

 

Висновки 

 

Список використаної літератури .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Два слова “підприємництво” і “ринок” пов'язані нерозривними узами. Саме стисле і ємне визначення ринкової економіки звучить просто: ”Економіка вільного підприємництва” . Ринкова, капіталістична економіка завжди характеризувалися як світ бізнесу. А бізнес і підприємництво - по суті те саме. Перехід української як і будь-якої іншої економіки до ринкових відносин неминуче пов'язаний із становленням і розвитком підприємництва. Так що, говорячи об економіці взагалі і про ринкову економіку зокрема, необхідно зосереджувати увагу на підприємництві, як невід'ємній складовій частині економічної діяльності.

Державне регулювання  економіки в умовах ринкового  господарства являє собою систему  типових мір законодавчого, виконавчого  і контролюючого характеру, здійснюваних правомочними державними закладами  і громадськими організаціями з  метою стабілізації і пристосування  існуючої соціально - економічної системи  до умов , що змінюються. Якими є ці міри? Я спробую відшукати відповідь на означене питання у своїй роботі.

Теоретично поняття державної  економічної політики ширше поняття  державного регулювання економіки, тому що перша може засновуватися  і на принципі невтручання держави  в господарське життя (відомий принцип  економічного лібералізму laisser faire - laisser passer). У сучасних умовах невтручання  держави в соціально - економічні процеси немислимо. Вже давно  ведуться спори не про необхідність державного регулювання економіки, а про його масштаби, форми і  інтенсивність. Тому терміни “державне  регулювання економіки” і “державна  економічна політика” у наш час  ідентичні. Об'єктивна можливість державного регулювання з'являється з досягненням  визначеного рівня економічного розвитку, концентрації виробництва  і капіталу.

 

Поняття, мета, завдання, методи, форми державного впливу на розвиток господарських відносин

 

Державний вплив на розвиток господарських відносин має довгу історію і практика тут випереджає теорію. У період раннього капіталізму в Європі існував централізований контроль над цінами, якістю товарів і послуг, процентними ставками і зовнішньою торгівлею. Меркантилісти 17 сторіччя - піонери нормативної економічної теорії - писали про те, що тільки детальне керівництво з боку уряду здатне забезпечити порядок у господарській сфері. Вони бачили в державному керівництві засіб, що забезпечує соціальну справедливість. З переходом до капіталізму, вільної конкуренції багато заповедій меркантилістів канули в Лету.[9]

Підхід основоположників класичної економіки (18 сторіччя), що лімітували державне втручання в  господарське життя, має історичне  пояснення. Адже на той час вершителями  доль в економіці стали ринок  і свобода вибору. У економічному змісті свобода припускає дві  головних складових: захищене законом право приватної власності і самостійність прийняття рішень. У 18 - 19 сторіччях економічна роль держави зводилася, в основному, до охорони цих первинних прав. 20 сторіччя було ознаменовано майже повсюдним зміцненням економічної присутності держави.

З другої половини 19 сторіччя національне виробництво досягло  небачених раніше масштабів. Кінець сторіччя пов'язаний із вибухом, стрибком у науково - технічному розвитку і  появою ряду нових галузей, тобто  поглибленням суспільного поділу праці. Всі ці обставини породжували  потребу в координації, у підтримці  пропорцій на макрорівні, в антициклічному регулюванні. Почався наступ на ринок із боку монопольних структур: картелів, синдикатів, олігополій. У цих умовах для забезпечення конкуренції була життєво необхідна виробітка антимонопольного законодавства і його застосування органами держави. Посилення державного регулювання диктувалося цілями підготування до війн, їх ведення, підтримки обороноздатності. Розроблялася ціла система мір, що включали примусове картелювання (Німеччина), протекціонізм (Японія). Формувалися військово - промислові комплекси, тісно пов'язані з урядом.

Державне регулювання  економіки стало необхідним для  здійснення соціальної політики, взагалі  стратегії соціалізації в широкому змісті. Колективне споживання або  задоволення суспільних потреб (охорона  здоров'я, освіта, підтримка незаможних і ін.) неможливі без використання державних важелів і організацій. І, нарешті, хотілося б особо підкреслити, маючи на меті день сьогоднішній, потреба  в державній підтримці і часом  організації фундаментальних наукових досліджень, а також захисту навколишнього  середовища.

Таким чином, державний вплив на розвиток економіки обумовлений появою нових економічних потреб, із якими ринок по своїй природі не може справитися. І, хоча подібне регулювання в сучасній ринковій економіці здійснюється в набагато менших масштабах, чим в адміністративно - командній системі, усе ж тут економічна роль держави велика, особливо в порівнянні із системою вільної конкуренції.

Як зазначається в ст. 42 Конституції України, держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій  діяльності, захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю  продукції та усіх видів послуг і робіт[1].

У свою чергу, статтею 10 Господарського кодексу України регламентовані основні форми та методи державного впливу на розвиток господарських відносин[2]. З-поміж них, варто зупинитися на наступних.

1. Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є:

- структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення. Складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу;

- інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам  господарювання необхідних умов  для залучення і концентрації  коштів на потреби розширеного  відтворення основних засобів  виробництва, переважно у галузях,  розвиток яких визначено як  пріоритети структурно-галузевої  політики, а також забезпечення  ефективного і відповідального  використання цих коштів та  здійснення контролю за ним; 

- амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам  господарювання найбільш сприятливих  та рівноцінних умов забезпечення  процесу простого відтворення  основних виробничих і невиробничих  фондів переважно на якісно  новій техніко-технологічній основі;

- політика інституційних  перетворень, спрямована на формування  раціональної багатоукладної економічної  системи шляхом трансформування  відносин власності, здійснення  роздержавлення економіки, приватизації  та націоналізації виробничих  фондів,

- забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;

- цінова політика, спрямована  на регулювання державою відносин  обміну між суб'єктами ринку  з метою забезпечення еквівалентності  в процесі реалізації національного  продукту, дотримання необхідної  паритетності цін між галузями  та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності  оптових та роздрібних цін; 

- антимонопольно-конкурентна  політика, спрямована на створення  оптимального конкурентного середовища  діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки;

- бюджетна політика, спрямована  на оптимізацію та раціоналізацію  формування доходів і використання  державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних  інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і  місцевих інтересів у сфері  міжбюджетних відносин, регулювання  державного боргу та забезпечення  соціальної справедливості при  перерозподілі національного доходу;

- податкова політика, спрямована  на забезпечення економічно обґрунтованого  податкового навантаження на  суб'єктів господарювання, стимулювання  суспільно необхідної економічної  діяльності суб'єктів, а також  дотримання принципу соціальної  справедливості та конституційних  гарантій прав громадян при  оподаткуванні їх доходів; 

- грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного  господарства економічно необхідним  обсягом грошової маси, досягнення  ефективного готівкового обігу,  залучення коштів суб'єктів господарювання  та населення до банківської  системи, стимулювання використання  кредитних ресурсів на потреби  функціонування і розвитку економіки; 

- валютна політика, спрямована  на встановлення і підтримання  паритетного курсу національної  валюти щодо іноземних валют,  стимулювання зростання державних  валютних резервів та їх ефективне  використання;

- зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою  відносин суб'єктів господарювання  з іноземними суб'єктами господарювання  та захист національного ринку  і вітчизняного товаровиробника. 

2. Держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.

3. У соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну політику захисту прав споживачів, політику заробітної плати і доходів населення, політику зайнятості, політику соціального захисту та соціального забезпечення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Економічні методи державного регулювання розвитку господарських  відносин і правові форми реалізації даних методів

 

Серед означених заходів  державного регулювання на особливу увагу заслуговують такі, як податкова  політика, грошово-кредитна політика, цінова та митна політика держави. При  цьому, окреслення лише названих напрямків  державної “участі” в розвитку економіки України не варто сприймати  як остаточне. Йдеться тільки про  те, що їх аналіз дозволяє найбільш “рельєфно” репрезентувати сутність, специфіку  та значення державної політики в  економічній сфері.

Отож, податкова політика держави у справі регулювання  розвитку господарських процесів на загал регламентована статтею 17 Господарського кодексу України, у якій визначено, що система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України. Система  оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів  суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян[2].

З метою вирішення найважливіших  економічних і соціальних завдань  держави закони, якими регулюється  оподаткування суб'єктів господарювання, повинні передбачати:

- оптимальне поєднання  фіскальної та стимулюючої функцій  оподаткування; 

- стабільність (незмінність)  протягом кількох років загальних  правил оподаткування; 

- усунення подвійного  оподаткування; 

- узгодженість з податковими  системами інших країн. 

Ставки податків мають  нормативний характер і не можуть встановлюватись індивідуально  для окремого суб'єкта господарювання.

Система оподаткування в  Україні повинна передбачати  граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись з суб'єктів  господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.