Порівняльна характеристика потенціалу Одеської області та іншого регіону країни (на підставі Харківської області)

 

Підтримка соціально  вразливих верств населення

 

Існуюча державна соціальна політика сприяє поступовому зростанню доходів сімей через значне підвищення рівня державних соціальних гарантій, зокрема, протягом 2005-2006 років збільшено в 11,7 раза розмір одноразової допомоги при народженні дитини, більш ніж в 2 рази – розмір державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам. Завдяки реалізації державних програм соціального захисту, передусім заходів, передбачених Законом України „Про державну соціальну допомогу сім’ям з дітьми”, „Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”, тільки протягом 2006 року середній рівень доходів малозабезпечених сімей з дітьми зріс на 10,3%, при цьому доходи малозабезпечених багатодітних сімей з 5-ма та більше дітьми зросли на 9,3%.

 

Реалізуються програми і регіонального  рівня. Зокрема у 2007 році прийнята програма соціальної підтримки мешканців області „Милосердя в дії”, якою передбачається витратити майже 5 млн. грн. на надання соціальних послуг, матеріальної допомоги, допомоги у газифікації житла малозабезпечених громадян тощо.

 

В області на даний час проживає 123,2 тис. інвалідів, із них 5,7 тис. дітей. Потребує активізації процес формування реабілітаційної інфраструктури, яка б сприяла усуненню обмежень життєдіяльності інвалідів, для чого в області необхідно утворити комплекси ранньої соціальної реабілітації дітей – інвалідів.

 

Значно збільшується і кількість  громадян, які потребують направлення  на постійне проживання до спеціалізованих  закладів соціального забезпечення – до геріатричних та психоневрологічних будинків – інтернатів. Але у  зв’язку із недостатньою кількістю цих закладів існує певна черга на поселення до цих інтернатів.

 

Високий рівень демографічного навантаження на працездатне населення, наявність  у значної частини працюючих  пільг із сплати внесків до Пенсійного фонду України та низька заробітна плата, на даний час спричиняють незбалансованість солідарної системи, стримують запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування та розвиток недержавного пенсійного забезпечення.

 

Освіта

 

У освітянській галузі Одещини безпосередньо задіяний кожний четвертий її мешканець: 514 тис. дітей, учнів, студентів; 43 тис. педагогічних і науково-педагогічних працівників, більше 20 тис. обслуговуючого персоналу.

 

До складу мережі освітніх закладів входять: 642 самостійних дошкільних навчальних закладів та 104 у складі навчально-виховних комплексів «загальноосвітня школа – дошкільний навчальний заклад» (55,6 тис. дітей); 953 загальноосвітніх навчальних закладів (270 тис. учнів); 40 інтернатних закладів (7,3 тис. учнів); 112 позашкільних закладів (85,1 тис. учнів); 46 професійно-технічних закладів (18 тис. учнів); 22 державних вищих навчальних закладів (ВНЗ) ІІІ-ІV рівня акредитації (19 державної форми власності, 3 – приватної) та 33 ВНЗ І-ІІ рівня акредитації (19 державних, 9 комунальних ВНЗ, 5 приватних ВНЗ (148 тис. студентів).

 

Міжнаціональні відносини

 

Національні спільноти для задоволення  освітніх, культурних та інформаційних  потреб, збереження самобутності своєї  культури, створюють громадські організації  національно-культурного спрямування. Кількість таких організацій з кожним роком зростає.

 

З метою гармонізації міжнаціональних  відносин, задоволення національно-культурних потреб представників різних етносів  основними напрямками діяльності в  етнополітичній сфері визначено:

 

- впровадження державної політики збереження та забезпечення гармонійного розвитку всіх національностей; розвиток української та національних мов;

 

- забезпечення інформаційного  простору мовами національних  спільнот;

 

- сприяння національно-культурним  товариствам у випуску друкованих видань рідною мовою;

 

- сприяння науковим дослідженням  з етнонаціональних, міжетнічних  відносин.

 

Екологія. Техногенна безпека

 

             Природоохоронні території області  представлені територіями та  об’єктами природно-заповідного  фонду, водно-болотними угіддями, залишками степових ділянок, лісовими масивами, водоохоронними зонами водойм, а також зарезервованими для поадльшого запровідання цінними природними територіями.

 

Частка заповідних територій становить 3,026 % (100,9 тис.га) від загальної площі області ( в Україні - 4,2 %) і включає 116 територій та об’єктів, з яких 14 мають загальнодержавне значення та 102 – місцеве, у тому числі Дунайський біосферний заповідник, Одеський Зоопарк, Одеський ботанічний сад, регіональні ландшафтні парки „Ізмаїльські острови” та „Тилігульський”, 34 заказники, 22 парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, 50 пам’яток природи і 4 заповідних урочища.

 

В області знаходиться 8 з 22 водно-болотних угідь України, що мають   міжнародний  статус і охороняються міжнародними конвенціями.

 

Розвідано попередньо чи оцінені прогнозно  понад 160 родовищ твердих корисних копалин (піски, суглинки, гравій, галька, граніти, вапняк, нафта, природній газ, залізна руда, фосфорити, кольорові  метали, золото, кам’яне та буре вугілля, лікувальні грязі та ін.), але основна частина розвіданих родовищ знаходиться на орних землях.

 

В Одеській області існує внутрішньообласна  система оповіщення Цивільної оборони  області, яка створена та введена  в експлуатацію на початку  60-х  років минулого сторіччя. Зазначена система у моральному та технічному планах застаріла та відпрацювала свій ресурс. Досвід відповідних сил і служб іноземних країн під час виникнення (загрози виникнення) НС вказує на надвелику важливість питання своєчасного оповіщення населення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій та надання рекомендацій щодо подальших дій у таких випадках.

 

Важливим на сьогоднішній день залишається  питання захисту населених пунктів  області від шкідливої дії  вод. Викликає занепокоєння стан захисних протиповеневих споруд на українській ділянці р. Дунай. Продовжуються зсувні процеси вздовж морського узбережжя та на окремих ділянках лиманів і річок, що розташовані на території області.

 

Особливе занепокоєння викликає загибель людей у надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру. Протягом 2003-2005 років у надзвичайних ситуаціях на території області загинула 1481 людина (із них 92 дитини) та постраждали 907 (із них 112 дітей). Завдано значної матеріальної шкоди господарському комплексу області. Особливо небезпечними надзвичайними ситуаціями є пожежі, яких щорічно виникає до 3000, внаслідок яких гине до 300 осіб та прямі збитки становлять до 10 млн. грн. До 80% пожеж виникає в сільській місцевості.

 

Водозабезпечення

 

Питне водопостачання області майже на 72% забезпечується за рахунок

 

 поверхневих  вод.  Тому  якість  води  у   поверхневих   водних  об'єктах   є   вирішальним  чинником санітарного та епідемічного  благополуччя населення. 

 

Загальний річковий стік поверхневих  вод в Одеській області становить близько 208,52 куб. км на рік середньої водності, з яких лише 0,46 куб. км формуються в межах області.

 

Питомі середньорічні ресурси  місцевого стоку складають 0,183 тис. куб. м на одного жителя або 13,8 тис. куб. м на 1 кв. км території. Водночас більшість басейнів річок можна віднести до забруднених та дуже забруднених. Поверхневі джерела, що придатні для господарсько-питного водопостачання, - це ріки Дністер та Дунай, які протікають вздовж кордонів області отже вони віддалені від основних споживачів води.

 

Водопроводи, що одержують воду з  поверхневих джерел, це:

 

- з ріки Дністер – Одеський  водопровід, який подає 600-650 тис.  куб. м води на добу;

 

- з ріки Дунай - до 4 тис. куб.  м води на добу одержує м.  Кілія та до 1 тис. куб. м на добу м. Вилкове;

 

- з озера Ялпуг - до 4 тис. куб.  м на добу одержує м. Болград;

 

- з каналу Дунай-Сасик-с.Приморське  Кілійського району;

 

- з р.Дунай – Кілійський груповий  водопровід та Татарбунарський  груповий водопровід (продовжується  будова).

 

Всі інші населені пункти користуються водою з підземних джерел та привізною водою.

 

За умовами водозабезпеченості і водоспоживання область можливо  розподілити на три регіони –  північний, центральний та південний.

 

Північний регіон, до складу якого  відносяться 14 районів, є найбільш забезпеченим розвіданими запасами питних підземних вод, які на сьогодні складають від 70 до 100% від необхідних потреб у воді населених пунктів, розміщених на півночі області. Вода з артезіанських свердловин в більшості північних районів, за окремими винятками, відповідає нормативним вимогам на питну воду.

 

Центральний регіон, до складу якого  входять міста обласного значення – Одеса, Іллічівськ, Теплодар, Южне, Білгород-Дністровський та три райони (Біляївський, Овідіопольський, Комінтернівський) одержує воду з Одеського водопроводу і частково – до 10 тис. куб. м на добу з підземних джерел. підземні родовища питної води в центральному регіоні малопродуктивні і не здатні повністю забезпечити потреби у господарсько-питному водопостачанні цього регіону.

 

Рівень водопідготовки на очисних  спорудах Одеського водопроводу  в цілому по основних показниках забезпечує досягнення нормативних вимог для  води питної якості, за винятком надійного  видалення ротавірусних бактерій, які  періодично спостерігаються у річці Дністер.

 

Південний регіон, до складу якого  входять 9 районів у міжріччі Дністра  та Дунаю, найменш забезпечений підземними водами питної якості. Майже на всій цій території підземні води не відповідають державному стандарту на питну воду через високий вміст розчинених солей та різних домішок.

 

Будівельні норми і правила, стандарти на питну воду і методики визначення якісних показників у  сфері питної води та питного водопостачання недосконалі. Відповідно до цього потребує вдосконалення й наявна в регіоні лабораторна база контролю якісних показників питної води.

 

Територія Одеської області за природною  зволоженістю перебуває у несприятливих  для сільськогосподарського виробництва  кліматичних умовах. Невелика кількість  опадів при значному надходження теплових ресурсів призводить до того, що ведення землеробства знаходиться на межі постійного ризику, а врожайність культур коливається в широких межах. Для зменшення негативного впливу кліматичних умов в області було побудовано меліоративні системи та ділянки на площі 252,9 тис. га. Меліоративні землі області, займаючи приблизно десяту частину сільгоспугідь області, забезпечували в 1986-1990 роках виробництво більш ніж 40% кормів, 80% овочів, 100% рису і понад 20% зернових культур, вирощуваних сільськогосподарськими підприємствами від всієї валової сільськогосподаської продукції області. У 2007 році план поливу складає 67,63 тис. га, підписано та укладено договорів на площу 69,7 тис. га. Станом на 3 вересня 2007 року полито фізичної площі 55,6 тис. га, виконано 126 тис. гектарополивів, з них затоплено рису 2,6 тис. га. Подано води споживачам 102,9 млн. куб. м. 

 

Харківська область

Харківська область – одна з 24 адміністративних областей України. Довжина регіону з півночі на південь складає 210 км, із сходу на захід – 225 км. Площа Харківської області – 31,4 тис. кв. км. (5,2% території України). За цим показником регіон посідає 4-е місце в країні, поступаючись лише Одеській, Дніпропетровській та Чернігівській областям.

На сході Харківська область межує з Луганською, на південному сході – з Донецькою, на південному заході – з Дніпропетровською, на заході та північному заході – з Полтавською і Сумською областями України, на півночі та північному сході з Бєлгородською областю Російської Федерації. Таким чином, регіон є прикордонною територією.

Харківська область має вигідне географічне розташування:

з’єднує Російську Федерацію з країнами Центральної та Східної Європи;––

через територію області проходять стратегічні автомагістралі: Київ – ––Харків – Ростов; Москва – Харків – Сімферополь;

м. Харків – головний вузловий центр залізничного сполучення східної ––України, що обслуговує шість суміжних областей;

у місті є міжнародний аеропорт, що приймає пасажирські літаки усіх ––типів.

 

Природно-ресурсний потенціал

Природно-ресурсний потенціал Харківської області складається з мінеральних, водних, земельних, лісових, фауністичних та природно-рекреаційних ресурсів. Регіон за природно-ресурсним потенціалом (4,3% від сумарного в Україні) займає 5-е місце в Україні після Донецької (12,3%), Дніпропетровської (10,9%), Луганської (8,8%) областей та Автономної Республіки Крим (6,0%).

В Харківській області головними природними ресурсами є земельні та мінеральні.

Загальна площа сільськогосподарських земель в регіоні становить 3141,8 тис. га, в тому числі сільськогосподарських угідь – 2423,3 тис. га (77,1% загальної площі земель), ріллі – 1953 тис. га. В межах Харківської області нараховується понад 150 різновидів ґрунтів. Майже половину території регіону займають чорноземи звичайні. Вони охоплюють величезні масиви на схід від м. Харкова, займаючи північно-східну частину території області. Друга, південна половина території Харківської області зайнята чорноземами звичайними і чорноземами слабко- і середньогумусними. В окремих місцях регіону зустрічаються малогумусні чорноземи зі слабкою структурою. Поряд з типовими чорноземами, але на значно меншій площі, під впливом гігроморфних умов, сформувались солонцюваті та лугові чорноземи.

Мінерально-сировинна база Харківської області на 37,6% складається з паливно-енергетичних корисних копалин (газ, нафта, конденсат, кам’яне та буре вугілля), на 50,7% – з сировини для виробництва будівельних матеріалів, решту становить сировина кольорових металів (рудопрояви срібла, родовища германія, розсипні родовища титан-цирконієвих руд), прісні мінеральні підземні води.

Газ природний в регіоні представлено 43 родовищами, сумарні видобувні балансові запаси яких становлять 320,8 млрд м. куб. або 30% запасів України. Перспективні прогнозні ресурси газу в Харківській області складають майже 700 млрд м. куб. Нафта в Харківській області представлена 11 родовищами з балансовими видобувними запасами 5,6 млн т. В регіоні відомі 33 родовища