Нерівномірність розміщення й використання лісових ресурсів Європейських країн

5. Регіональні проблеми ресорсо-збереження та відтволрення лісових ресурсів країн Європи 

     Лісівників  європейських країн, особливо Центральної  Європи, хвилює сучасний стан лісів. Зменшення  частки молодняків у багатьох європейських країнах, збільшення площі стиглих  та перестиглих насаджень і лісових культур порушило стійкість лісових екосистем. Масштабні вітровали охопили чимало європейських країн. Так, 1985 року у ФРН було пошкоджено буреломами 52 відсотки лісових насаджень в Австрії – 26, у Франції – 24. Все це пов’язане не лише з екологічними, а й економічними, і соціальними чинниками. У зв’язку з високою ціною робочої сили та об’єктивною необхідністю сталого лісокористування лісове господарство окремих країн Центральної Європи почало втрачати позиції у конкурентній боротьбі. За наявності значних запасів стиглої деревини в національних лісах спостерігається скорочення лісозаготівель і збільшення імпорту круглих лісоматеріалів. Так, у Швейцарії вирубується лише 60 відсотків приросту деревини (1.6 відсотка кореневого запасу), в Австрії – 77, у Німеччині – 81. Близько 70 відсотків деревини, що споживається у Німеччині, імпортується з інших країн [15].

     У Німеччині, Бельґії, Нідерландах та деяких інших країнах Європи посилюється  тиск “зелених”, які дедалі відчутніше впливають на лісовий менеджмент, що ведеться з порушенням екологічних стандартів.

     Ураховуючи  еколого-економічну ситуацію, що склалася у лісах європейських країн, та реалії сучасного лісового господарства України, можна зробити такі висновки:

     Оскільки  європейські країни сповідують принципи сталого лісового господарства, які передбачають лісозаготівлю в обсязі поточного приросту деревини, можна очікувати зменшення імпорту деревини до Швейцарії, Німеччини та деяких інших європейських країн. Україні дедалі важче буде проникати на європейський ринок лісової продукції. У зв`язку з тим підприємствам лісового господарства треба краще вивчати потенційні можливості національного ринку лісової продукції і сприяти його розвитку.

     Державна  підтримка лісового господарства здійснюється переважно за рахунок спеціальних податків із споживачів деревини або лісовласників. Так, у Норвегії такий фонд утворюється обов’язковим відрахуванням коштів у розмірі двох відсотків від продажу лісу, круглих лісоматеріялів та виробів із деревини. В Італії спеціальний фонд підтримки лісового господарства утворюється за рахунок оподаткування спеціальним податком продукції з паперової маси і паперу в межах 0.6-3.0 відсотки від її вартості.

     Законодавство Швеції зобов’язує лісовласників спрямовувати на лісовідновлення кошти в розмірі 0.8 відсотка від вартості лісового майна. Крім того, на лісовідновлення може використовуватися частина доходу лісовласників. Вона не підлягає оподаткуванню у разі використання за цільовим призначенням.

     У Франції для підтримки лісового господарства формується Національний лісовий фонд, кошти якого витрачають на відтворення, охорону і поліпшення стану лісів та сприяння продажу лісової продукції на ринках. Кошти фонду накопичуються за рахунок справляння спеціального податку на продаж продукції, що виготовлена з деревини (ставка податку у 1990 році становила 4.7 відсотка від проданої продукції) [3].

     В окремих країнах ЄС лісове господарство отримує дотації з державного бюджету, що мають чітке цільове  призначення. Зокрема, у Франції  дотації з державного бюджету видають: на закупівлю саджанців (у розмірі 50 відсотків їх вартості); на захист лісів від тварин (до 2000 французьких франків на один гектар лісу); на створення лісових культур (у розмірі 40 відсотків вартості попередньо погоджених витрат); на проведення рубок догляду в новостворених насадженнях (у розмірі 40 відсотків попередньо погоджених витрат); на будівництво та поліпшення лісових доріг.

     У Бельгії встановлена державна винагорода за заліснення низькопродуктивних сільськогосподарських  земель (за кожні 3 га заліснених земель уряд виплачує 2000 бельґійських франків). Із збільшенням площі залісненої землі ставка державної винагороди за 1 га зменшується. Держава компенсує витрати на догляд лісових культур упродовж перших 5 років. Крім того, передбачена державна компенсація сільськогосподарським виробникам за неотримані прибутки в сільському господарстві, яка становить 25000 бельґійських франків за один гектар заліснених сільськогосподарських угідь і виплачується упродовж 5 років.

     Європейський  Парламент упродовж 1993-1997 років виділив на підтримку лісового господарства 1.3 млрд. екю.

     Аналіз  державної фінансової підтримки  у країнах ЄС та в Україні дає  змогу зробити такі висновки:

     Державна  підтримка лісового господарства має  чітке цільове призначення, охоплює ліси усіх форм власності і спрямована на розвиток сталого лісового господарства на принципах, проголошених на Міжнародній конференції ООН у Ріо-де-Жанейро (1992).

     Державна  фінансова підтримка лісовласників  менш істотна у країнах з високим  рівнем забезпеченості лісом, які здійснюють експорт лісової продукції (наприклад, у Фінляндії). Вона більш суттєва у країнах з великими доходами на одного жителю (наприклад, у Швейцарії).

     У багатьох країнах ЄС лісовласники отримують  державну допомогу у разі використання їхніх лісів для суспільних потреб. Зокрема, лісова національна політика в Німеччині спрямована на заохочення використання лісів для рекреації, захисту та інших суспільних потреб. Законодавство цієї країни передбачає надання державної допомоги лісовласникам в обсязі, що забезпечує рентабельну роботу лісового господарства впродовж тривалого часу. Державна допомога надається, як звичайно, лісогосподарським об’єднанням, що створені на базі приватних і комунальних лісів. Вона може надаватися також сільсько- і лісогосподарським підприємствам і приватним власникам лісових ділянок у випадках, коли вони не отримують її від лісогосподарських об’єднань.

     У Швейцарії за рахунок державного бюджету покривають частину витрат на проведення рубок догляду, здійснення заходів, спрямованих на попередження пожеж та боротьбу зі шкідниками, та будівництво доріг у випадках, коли ліси лісовласників використовуються для суспільних потреб. Державна фінансова підтримка лісового господарства Швейцарії з роками посилюється. Так, за період з 1988 по 1991 рік державні субсидії у лісове господарство зросли з 127 до 270 млн. швейцарських франків [6].

     В окремих європейських країнах працюють спеціальні консультаційні пункти, які  надають населенню послуги в  царині “тихого” полювання. Фахівці  консультаційних пунктів не тільки надають консультації. Вони можуть, крім того, переглянути зібрані в лісі гриби і відібрати непридатні для споживання. Мережу таких консультаційних пунктів варто створити в Україні, оскільки від отруєння непридатними для споживання грибами щорічно гине багато людей (їхня кількість у 2000 році проти в попереднього подвоїлася).

     Лісова  політика ЄС охоплює різні аспекти. Це зокрема: охорона місць існування  видів, які знаходяться під загрозою, інші заходи, спрямовані  на збереження біорізноманітності лісових екосистем, питання міжнародної торгівлі лісоматеріалами, екологічної сертифікації лісів, використання деревини як відновного ресурсу, боротьби із промисловим забрудненням лісів, лісовими пожежами, посилення ролі лісів у регулюванні глобального балансу вуглецю, підтримки заходів щодо сталого ведення лісового господарства, фінансування наукових досліджень, що стосуються лісівничих проблем.

     Одна  третина усіх білатеральних проектів у світі фінансується з джерел ЄС і країн, що входять до нього [2].

     В рамках проектів Спільної Аграрної Політики, починаючи з 1992 р., ЄС фінансував централізовано на 50-75% проекти щодо заліснення сільськогосподарських  земель і покращення стану існуючих насаджень.

     Рівнозначно високий пріоритет надається охороні лісів як фактору глобальної економічної рівноваги. В угодах з країнами, що розвиваються, ЄС прагне брати до першочергової уваги питання боротьби з обезлісненням та ведення лісового господарства. Так у конвенцію Lome`IV щодо стосунків з країнами Африки, Карибського басейну і Тихоокеанського регіону було додано протокол із сталого ведення лісового господарства. ЄС є членом міжнародної угоди з торгівлі тропічною деревиною і виділяє щорічно біля 50 млн. євро на збереження тропічних лісів [3].

     Лісова  політика ЄС в найбільшій мірі визначається сільськогосподарськими, соціальними та екологічними пріоритетами. ЄС не має спільної лісової політики, аналогічної до Спільної Сільськогосподарської Політики, тому вона формується під впливом інших (секторальних) політик ЄС, таких як аграрна, структурна, екологічна, торгівельна, енергетична, науково-дослідна політики, політика розвитку.

     Першим  значним документом, прийнятим ЄС стосовно лісогосподарських заходів, була Постанова 260/79 (відновлена як 2088/85), яка заохочувала лісове господарство у регіонах Середземномор’я як засіб охорони сільгоспугідь від серйозних ризиків, пов’язаних із ерозією. Після цього було прийнято цілий ряд постанов щодо сільського господарства або ж розвитку сільських територій, які стосувались в значній мірі лісового господарства.

     Найбільш  важливим кроком на шляху координації  лісової політики в рамках ЄС є  прийняття у 1998 р. Лісової  Стратегії  ЄС, в якій розкрито механізми підтримки  держав-учасниць Союзу у їхніх  зусиллях щодо досягнення сталого менеджменту лісового господарства.

     Незавершеність  реформування лісового сектору в  Україні та певна невизначеність стратегії його подальшого розвитку може бути, на думку деяких дослідників однією із перешкод (однак не нездоланною) у контексті євроінтеграційних стремлінь країни.  

     Біля 40 країн з майже усієї Європи (в тому числі Україна), беруть участь у процесі, який називається процес Конференцій Міністрів з Охорони  Лісів Європи (МСРFE). Остання на даний час із проведених конференцій - Віденська конференція (2003 р.) прийняла наступні резолюції :

1. Зміцнення узгодженої діяльності щодо менеджменту сталого лісового господарства у Європі через міжгалузеве співробітництво і національні лісові програми.
2. Збагачення економічної життєздатності менеджменту сталого лісового господарства в Європі.
3. Збереження і збагачення соціального і культурного виміру менеджменту сталого лісового господарства в Європі.
4. Збереження і збагачення лісового біорізноманіття в Європі.
5. Кліматичні зміни і менеджмент сталого лісового господарства в Європі.

     Консенсусу  щодо Національних лісових програм (НЛП) було досягнуто міжурядовою  організацією IPF (International Panel on Forests) та її наступником ІFF (International Forum on Forests - Міжнародний Форум з Лісів). Розвиток НЛП є сьогодні основною подією на Європейській лісополітичній сцені сьогодні. Процес творення НЛП має місце в Фінляндії, Іспанії, Бельгії, Литві, Португалії, Німеччині, Ірландії, Угорщині, Швейцарії, Данії, Чеській Республіці і Греції. У Великобританії НЛП розглядається як частина звичайної лісової політики (хоча в цій країні у 1992 р. розпочався процес її творення) і існує неявно. В Італії цей процес припинився у 1996 р. У Нідерландах він не дістав розвитку, тому що країна густо заселена і лісове господарство покликане виконувати, в основному, рекреаційні функції. Програми розвитку лісового господарства, які розроблялись в Україні, є все ще ізольованими від процесу  творення Національних лісових програм.

     Країни  Центральної та Східної Європи знаходяться  в особливій ситуації, оскільки в них вплив глобалізаційних процесів поєднується з перехідним процесами в економіці, адаптацією до ринкових умов. До викликів, які стоять перед лісовою політикою в умовах країн згаданої групи, можна віднести наступні:

1. Адаптація лісової і деревообробної галузі до ринкової економіки і світових ринків (торгівельних, митних вимог, якісні вимоги до продукції; розмежування між лісовим господарством і деревообробною галуззю; приватизація деревообробної галузі і торгівлі лісовими матеріалами, створення нових торгівельних відносин).
2. Контрольовані зміни лісової власності (реприватизація колишньої приватної власності, реституція у лісовому секторі).
3. Реструктуризація державних органів лісового господарства.
4. Охорона лісів від зростаючих негативних антропогенних і природних впливів.

Висновки 

     Ліси  Європейського континенту мають  свої особливі проблеми, які привертають увагу численних політичних і екологічних організацій. Особливе значення в лісополітичних процесах, спрямованих на покращення ведення лісового господарства, мають Конференції на рівні міністрів щодо захисту лісів Європи (MCPFE).

     За  флористичним складом рослинність  Європи відноситься до Голарктики. Завдяки стародавнім і сучасним материковим зв'язкам у флорі  Європи є велика кількість сімейств, родів і видів, спільних з Азією, Африкою і Північною Америкою, і відносно невелика кількість ендеміків. На території Європи представлені наступні типи рослинності: тундровий, тайговий, неморальний, що включає широколистяні і хвойно-широколистяні ліси і пов'язані з ними чагарникові і трав'яні угруповання; степовий, пустельний, субтропічний чагарниково-деревний. Найбільш поширені лісові типи рослинності, найменш - тундровий і пустельний. В арктичних, субарктичних і тайгових широтах розходження у зональних типах рослинності між районами з океанічним і помірно континентальним кліматом виражені слабко.