Міграція населення України: причини і особливості її виникнення

    Характерна  для крупних промислових центрів (Київ, Харків, Донецьк, Одеса) . Цей тип  тимчасової міграції є щоденними  поїздками на роботу або вчення з  передмість, а так само коли вранці все населення «спальних районів» міста і передмість спрямовуються  до ділового центру, а увечері потік  в протилежному напрямі. Цей тип включає переміщення більшої частини жителів переважно міських населених пунктів на відпочинок (на природу).

• Відпускна міграція. Не має чітких ні тимчасових, ні просторових обмежень.
• Термінова міграція. Цей тип міграції характеризується переміщенням населення на певний термін (навчання, заробітки, лікування, відпочинок і т.п.). Час дії від декількох діб, тижнів, місяців до декількох років. 
  

    Розділ 2. Міграційні процеси на території України.

    Міграції це переселення, переміщення населення, пов’язане зі зміною місця проживання або з регулярним поверненням до нього; це складне соціально-економічне явище. Характер, напрями та інтенсивність міграцій визначаються зміною структури економіки і продуктивних сил, соціальною і трудовою мобільністю населення. Розвиток ринкових відносин зумовлює активізацію територіальних переміщень населення.

    Причини міграції: економічні, національні, релігійні, політичні, екологічні. Особливе місце  серед причин і мотивів міграції населення посідає якість навколишнього  середовища, стихійні лиха, різний рівень економічного розвитку регіону, галузева структура народного господарства, наявність розгалуженої транспортної мережі, розвиток соціальної інфраструктури (можливості одержання освіти, культури, підвищення матеріального добробуту  тощо). Міграційні процеси населення  впливають на розвиток трудового  потенціалу.

    Міграції  призводять до зміни географічного  розміщення населення, його густоти  та заселеності території і супроводжуються  збільшенням або скороченням  чисельності населення, зміною його статевовікового, сімейного та етнічного складу, соціальної структури територіальних спільнот як в місцях виїзду, так і в місцях поселення мігрантів.

    Суттєвим  є поділ міграцій на зовнішні та внутрішні. Зовнішні міграції – це переміщення населення між країнами, групами країн. Внутрішні міграції – це переміщення населення в  межах країни, між регіонами, населеними пунктами.

    В Україні зовнішні міграції завжди стимулювалися  соціально-економічними, політичними  та релігійними причинами.

    Важливе значення для України мають внутрішні  міграції населення, тобто міграції, які відбуваються між її регіонами, областями, населеними пунктами за схемою: місто — місто, село — місто, місто  — село, село — село і т. ін.

    Залежно від тривалості переміщення населення  виділяють стаціонарну (безповоротну, або як її ще називають постійною) та тимчасові міграції. Тимчасові  міграції включають сезонні, епізодичні та маятникові переміщення. Всі тимчасові  міграції населення є поворотними. Сезонні міграції спостерігаються  в межах областей, між областями, населеними пунктами. В них бере участь населення всіх регіонів України  – як міське, так і сільське.

    Маятникові  міграції зумовлюються невідповідністю  між розміщенням виробництва  і розселенням населення. Головний напрям цих міграцій – з села в місто, з малого міста у велике. Вони впливають на соціальну мобільність  населення, на зміну соціально: структури  сільського населення.

    В останні роки в Україні набули широкого розповсюдження міграційні процеси. Населення різних регіонів неоднаковою  мірою залучена в міграційні процеси. Регіони, де в найбільшій мірі відбуваються міграції населення, зокрема працездатного  віку є такі: Південно-Східний-Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Харківська і Херсонська області. У  цих регіонах інтенсивність міграційних  процесів вища загальнодержавного рівня, причому має місце зближення  міграційної ситуації в місті  та селі. Питома вага осіб, які хоча б раз у житті змінювали  місце проживання в чисельності  сільського населення цих областей більша або майже дорівнює відповідним  показникам міського населення, а інтенсивність  міграційного обороту в післяпереписному періоді у селах значно вища, ніж  у містах.

    За  підсумками багаторічних міграційних  процесів, вичлененими переписами населення  і особливостями перебігу офіційно зареєстрованих міграцій у кінці ХХ-на початку ХХІ ст. усі регіони України можна об'єднати у 7 географічно цілісних міграційних районів. Зокрема, Кримський-АР Крим і Севастопольська міськрада. Специфіка міграційної ситуації у Криму зумовлена, по-перше, процесом повернення депортованих народів, по-друге, особливостями етнічної структури населення, зокрема високою часткою етнічних росіян. Згідно з переписом населення 2001 р., Крим займає перше місце в Україні за питомою вагою осіб, які хоча б один раз протягом життя брали участь в міграційних переміщеннях 60,6% в АРК та 59,3% - в Севастополі. У 1989-1993 рр. в Криму спостерігався надзвичайно великий міграційний приріст населення (+180 тис. чол. За 5 років), у наступні роки особливо в 1996-1998 р., півострів зазнав найбільш істотних міграційних втрат.

    Південно-Східний  міграційний регіон -Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська. Миколаївська, Харківська і Херсонська області. Інтенсивність  міграційних процесів вища загальнодержавного рівня, причому має місце зближення  міграційної ситуації в місті  та селі. Питома вага осіб, які хоча б раз у житті змінювали  місце проживання в чисельності  сільського населення цих областей більша або майже дорівнює відповідним  показникам міського населення, а інтенсивність  міграційного обороту в післяпереписному періоді у селах значно вища, ніж  у містах. Тобто в економічно розвинених регіонах України проходить зближення  демографічної ситуації в місті  та селі, що значною мірою обумовлено знаходженням більшої частини сільської  місцевості в межах урбанізованого простору міських агломерацій.

    Середньоукраїнський міграційний регіон - Одеська, Кіровоградська, Полтавська та Сумська області. У  цих регіонах, що протягнулися широкою  смугою з південного заходу на північний  схід і відділяють колишній Південно-Західний економічний район - (згідно з сіткою економічного районування, прийнятою  в радянський період, від Сходу  та Півдня, практично всі основні  показники міграційної ситуації близькі до середніх по Україні. Відповідно назва району відображає не лише його географічне положення (середня  частина території України між північним заходом та південним Сходом), але й особливості тенденцій міграцій.

    Галицько-Буковинський міграційний регіон - Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська і Чернівецька  області. У цих регіонах спостерігається  надзвичайно низька інтенсивність  міграцій сільського населення і  невисока - міського. Питома вага мігрантів  у загальній чисельності населення (за переписом) невелика (26,7% проти 37,2% у  цілому по Україні). Диспропорції між  містом і селом - разючі (якщо вищеназваний показник міського населення в районі майже дорівнює загальнодержавному аналогу, то у сільській місцевості він удвічі менший, ніж у цілому по сільській місцевості країни). Такі характерні риси міграційної ситуації обумовлені історичними особливостями  розвитку регіону. Це саме та частина  території Україні, яка ніколи не входила до складу Російської імперії  і була приєднана до СРСР лише в  ході Другої Світової війни (слід зазначити, що Волинська і Рівненська області  ввійшли до складу УРСР одночасно  з Галичиною, однак для них  окреме від основної частини України  існування було нетривалим). У результаті населення цих областей і в  першу чергу його більш "консервативна" частина - сільське населення за своїм  менталітетом помітно відрізняється  від населення інших регіонів України.

    Закарпатський міграційний регіон охоплює найменшу область приєднану до УРСР майже  одночасно з Галичиною та Північною  Буковиною. Але Закарпаття було відірване  від загальних українських земель набагато довше - ще з часів Давньоруської  держави, відповідно до населення регіону  сформувався специфічний менталітет, різко відмінний від менталітету  як основної частини мешканців України (включаючи галичан) так і будь-яких інших численних географічних спільностей  людей. Як результат - притаманні сусіднім областям особливості: міграційної  ситуації проявляються в Закарпатті у більш різкій формі. Нині тут  спостерігаються дуже низькі, навіть на Галицько-Буковинському тлі, рівні  міграційного обороту сільського населення (у 2,5 рази нижче, ніж у цілому по країні ) і найнижчі по Україні відповідні показники міського державного рівня). Питома вага мігрантів за переписом склала 13,5% у т.ч. у міських поселеннях - 24,8% (у всі інших регіонах - понад 33%), у сільській місцевості - 7,0%.

    Північно-Західний міграційний регіон Вінницька, Волинська, Житомирська, Київська (без м. Києва), Рівненська, Хмельницька, Черкаська  і Чернігівська області. Як видно  з переліку, до складу району входить  і ряд центральних областей. Назва  району пов'язана з тим, що він  розташований на північний захід  від середньо українського району, міграційна ситуація в якому розглядається як своєрідна база порівняння. У цілому основні індикатори міграційних процесів міського населення областей близькі до зафіксованих в Південно-Східному районі, тоді як показники міграцій сільського населення наближаються до відповідних рівнів Галицько-Буковинського району. Міграційний оборот усього населення району близький до загальнодержавного рівня але в міських поселеннях він звично вищий ніж у сільській місцевості. Низький за вітчизняними мірками ступінь урбанізації, підвищена частка сільського населення, недостатній розвиток мережі міських поселень та нижчий від середнього по Україні рівень економічного розвитку призвели до існування значних диспропорцій між умовами життя в місті і селі. Як наслідок у період масового притоку населення до України особи, які мігрували до цих регіонів віддавали перевагу міським поселенням.

    Столичний міграційний регіон - Київська Міськрада. Питома вага осіб, які народилися за межами регіону, тут майже так  само велика, як і в Криму, причому, на відміну від Криму, більшість  некорінних жителів столиці народилася на території України (в основному  в Київській та областях, що з  нею межують). Такі особливості міграційної  ситуації пояснюються, з одного боку, труднощами прописки в столиці, а  з іншого високим рівнем закріплення  вже прибулих. Починаючи з 1995 р., Київ тривалий час був єдиним регіоном України, де спостерігається стабільно  додатне сальдо міграції населення  причому з тенденцією до його зростання. Крім столиці, значного і стабільного  перевищення чисельності прибулих над кількістю вибулих ніде в Україні не спостерігається. У період переходу до ринкових відносин сформувався значний розрив в умовах життя між Києвом і всіма іншими регіонами України. У результаті рівень привабливості столиці для мігрантів різко підвищився. Все це дає підстави виділити Київ в окремий столичний міграційний район. Назва в даному випадку відображає основний фактор районоутворення.

    Значного  поширення в нашій країні набуло таке негативне явище, як нелегальна міграція. Територія України активно  використовувалася для незаконного  переправлення людей із ряду азіатських та африканських країн до Західної Європи. Масштаби нелегальної міграції в Україні важко визначити. Достовірних  та надійних даних стосовно перебігу процесів нелегальної міграції на теренах  України, і у світі загалом, не існує в силу неофіційної природи  цього явища. Оцінки експертів досить суттєво різняться: від кількох  десятків тисяч до 1,6 млн. осіб. За свідченням співробітників органів внутрішніх справ близько третини іноземців, які приїздять в Україну з  метою навчання, не з'являється у  вузах.

    Легально  за кордоном щороку працевлаштовується близько 50-60 тисяч осіб. За неофіційними даними, цифра сягає мільйонів. На четвертому Всесвітньому форумі українців  називалась цифра – сім мільйонів  трудових мігрантів. Більшість з  них виїжджає за туристичними чи приватними візами, працює без необхідних документів. Звісно, ще негативно впливає на їхній правовий захист і стає ще однією з причин потрапляння у  сферу інтересів торговців людьми. У зв’язку із цим у 2006 р. уряд схвалив  Концепцію Державної програми протидії торгівлі людьми, яка розрахована  на 2006-2010 рр.

    Оцінка  впливу трудової міграції на розвиток регіональних ринків праці дає підстави зробити висновок, що учасники міграційних  поїздок, у випадку відсутності  можливості їх здійснення, пропонували  б свою робочу силу в регіоні проживання. Тобто розвиток трудової міграції виявляє вплив на зниження пропозиції робочої сили в регіонах виїзду. Основними завданнями щодо регулювання міграції можна визначити: скорочення масштабів нелегальної трудової міграції населення за межі країни, забезпечення соціальної захищеності українських працівників за кордоном; попередження виїзду високоосвічених спеціалістів для заняття за кордоном низько кваліфікованими роботами; протидія нелегальної міграції українських громадян та нелегальної еміграції громадян інших країн.

    2.1. Статистика міграційних процесів  на території України.

    Одним із важливих чинників, які зумовлюють зміну чисельності населення  країни та його перерозподіл між окремими регіонами та населеними пунктами, є міграції населення. Міграції –  це переміщення людей із зміною місця  проживання. Вони мають різну інтенсивність, спрямованість, тривалість залежно  від багатьох причин. За причинами  міграції бувають соціально-економічні або трудові (в пошуках заробітків), екологічні (вимушені переселення із забрудненої території), політичні, сімейно-побутові (возз’єднання родин), релігійні, етнонаціональні. За напрямом переміщення людей міграції поділяють  на зовнішні (за межі країни) та внутрішні (всередині країни). Зовнішні міграції, що спрямовані за межі країни, називаються  еміграцією, а протилежного напряму  – імміграцією. Внутрішні міграції – це переміщення населення між  різними регіонами, населеними пунктами, вони не впливають на зміну чисельності  населення країни взагалі, а тільки на його перерозподіл у її межах.