Класифікація і нормування матеріально-сировинних ресурсів

   Антропогенне  забруднення ґрунтів — це наслідок техногенної міграції елементів. Основними забруднювачами ґрунтів є метали та їх сполуки, радіоактивні елементи, добрива та пестициди. У зв'язку з тим, що самоочищення ґрунтів майже не відбувається (порівняно з атмосферами та водами) або швидкість його дуже мала, токсичні речовини накопичуються, що призводить до поступової зміни хімічного складу ґрунтів. Звідти токсичні речовини потрапляють в організми тварин і людей. Забруднення ґрунтів — процес привнесення чи виникнення в ґрунті нових, звичайно не характерних для нього фізичних, хімічних чи біологічних агентів, або перевищення за певний час середнього багаторічного природного рівня концентрації перелічених агентів.

   Серед забруднювальних речовин за масштабами забруднення і впливу на біологічні об'єкти особливе місце займають важкі метали, які відіграють важливу роль в обмінних процесах, але у високих концентраціях зумовлюють забруднення ґрунтів, шкідливо впливають на агроекосистеми. Токсична дія важких металів може бути прямою та опосередкованою. Небезпека, що виникає унаслідок забруднення важкими металами, посилюється ще й слабким виведенням їх з ґрунту.

   Рівень  забруднення ґрунтів контролюється  різними нормативами. Розрізняють санітарно-гігієнічне, екологічне та соціально-економічне нормування. В основі санітарно-гігієнічного нормування лежать граничнодопустимі концентрації речовин, що характеризують таку кількість шкідливих речовин у середовищі, яка практично не впливає на здоров'я людини та її нащадків. Використовують також такий показник, як граничнодопустимий викид.[14]

   Сутність екологічного нормування полягає у вивченні дії забруднювальних речовин не на окремі організми, а на систему загалом. У цьому разі передбачається отримання оптимальної біопродуктивності за мінімального впливу на навколишнє середовище. Критерієм впливу є показник граничнодопустимого екологічного навантаження, тобто такий рівень навантаження, за якого зберігається нормальне функціонування екосистеми.

   Отже, основні причини зниження агрономічних властивостей грунту - це, насамперед, багаторазовий обробіток його різними знаряддями за допомогою потужних і важких колісних тракторів і комбайнів; водна та вітрова ерозії (цей процес різко зростає внаслідок низької культури землеробства, застарілих методів обробітку грунту тощо); споживацьке ставлення до землі, намагання якнайбільше від неї взяти і якнайменше їй повернути, що призводить до виснаження гумусу; перехід на індустріальні та інтенсивні технології, тобто застосування високих доз мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, яке супроводжується забрудненням грунту баластними речовинами (хлоридами, сульфатами), накопиченням отрутохімікатів у грунтах і підгрунтовних водах. Грунти забруднюються відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами та пальним, які витікають з них під час роботи на полях, а також техногенними викидами промислових підприємств -сульфатами, оксидами азоту, важкими металами, радіонуклідами. Безповоротної шкоди завдає грунтам відведення сільськогосподарських земель, особливо ріллі, під будівництво фабрик, заводів, електростанцій, відкритих гірничих розробок, доріг та міст, військових полігонів тощо. 
 
 
 

   3.2 Можливі дії держави  щодо підвищення  родючості земель 

   Стан  ґрунтового покриву сільськогосподарських  ландшафтів є головним джерелом, що забезпечує сталий розвиток держави. Охорона  відтворення родючості ґрунтів, захист їх від деградації - фундаментальна пріоритетна проблема, розв'язання якої є неодмінною умовою сталого  і високопродуктивного розвитку не тільки агровиробництва, а й існування людини, збереження навколишнього середовища.

   Тому  одним із пріоритетів Уряду в  галузі АПК є забезпечення охорони  і раціонального використання ґрунтів  на землях сільгосппризначення, адже ґрунти України за сучасних умов господарювання втрачають свою родючість. Причини цього:

   - господарства фактично припинили  внесення органічних і мінеральних  добрив, роботи з вапнування й  гіпсування ґрунтів, їх захист  від вітрової та водної ерозії. Від'ємний баланс поживних речовин  і гумусу призводить до агрохімічної  деградації та дегуміфікації ґрунтів;

   - земельну реформу проведено без  економічного та екологічного  обґрунтування. Паювання земель  виконано без урахування рельєфу,  ступеня деградації ґрунтів. Все  це різко знижує екологічну  стійкість ландшафтів і зменшує  родючість ґрунтів;

   - висока розораність ґрунтів й  недотримання сівозмін, зокрема  збільшення площ посіву енергонасичених культур (соняшник, ріпак, кукурудза), призводить до активного розвитку ерозійних процесів, які стали причиною щорічних втрат показників родючості ґрунтів і погіршення фітосанітарного стану ґрунтів;

   - зменшені обсяги хімічної меліорації, що призводить до зростання  площі кислих і засолених ґрунтів;

   - спостерігається тенденція до  збільшення накопичення токсичних  речовин і важких металів;

   - значні площі не використовуються, заростають бур'янами, втрачають  свою цінність як основний  засіб агровиробництва;

   - конституційна вимога щодо необхідності  особливої охорони державою основного  національного багатства - землі  - залишається нереалізованою;

   - кошти земельного податку, призначені  для охорони земельного фонду,  використовуються на інші цілі.

   Розробка  і впровадження заходів із підвищення родючості ґрунтів на землях сільгосппризначення, їх охорона й відтворення потребують всебічної достовірної інформації про їх агрохімічний стан. У процесі реформування земельних відносин виникла велика кількість землевласників і землекористувачів, часом без спеціальної освіти і досвіду роботи на землі, що викликало ще більшу необхідність здійснення контролю за якісними показниками родючості ґрунтів. для вирішення проблеми покращення і відтворення родючості ґрунтів та їх охорони потрібно:

   - створити Державну службу охорони  родючості ґрунтів у складі  Мінагрополітики України, яка б взяла під жорсткий контроль всі питання раціонального, заощаджуючого і екологічного безпечного використання ґрунтів;

   - розробити комплексну програму  охорони й відтворення родючості  ґрунтів на період 2010-2015 років  (реально обґрунтувати сучасний  стан ґрунтів; проведення їх  моніторингу та агрохімічної  паспортизації; використання мінеральних,  органічних та інших видів  альтернативних добрив; проведення  хімічної меліорації);

   - на більших площах впроваджувати органічне (або біологічне) землеробство. Це, у свою чергу, сприятиме впровадженню сівозмін землекористувачами і землевласниками;

   - відновити ґрунтозахисну систему землеробства з контрольно-меліоративною організацією території;

   - проводити дистанційне зондування ґрунтового покриву території (дасть можливість оперативно спостерігати за деградаційними процесами);

   - розрорати та впроваджувати дієві національні, галузеві та регіональні програми охорони та відтворення родючості ґрунтів;

   - розрорати та впроваджувати національні, галузеві стандарти України у галузі охорони й відтворення родючості ґрунтів;

   - вжити дієвих заходів щодо консервації еродованих і малопродуктивних земель.[10,c.314-321]

   Крім того, з метою збереження ґрунтів потрібно прийняти Закон України «Про ґрунти». У існуючому законодавстві є закони України «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про охорону атмосферного повітря» та інші нормативні документи, а про ґрунт забули.

   Цей момент якраз свідчить про нерозуміння ролі ґрунтів у біосфері, у житті всіх живих істот на Землі, в тому числі і людини. Якщо у нас говориться про ґрунтові ресурси, то лише з метою розорати ще недоторкані землі, хоча таких ґрунтів в державі уже практично немає.

   Єдиний  шлях правильного використання ґрунтових  ресурсів – це впровадження оптимальних  ґрунтозахисних контурно-меліоративних  систем землеробства, які можуть розробити  лише спеціалісти – ґрунтознавці, агрономи, агрохіміки. Проте і суспільство, і держава мають усвідомити, що роль ґрунту не обмежується лише його використанням у сільському господарстві.

   Хоча  ми отримуємо продукти харчування завдяки  ґрунту, проте він відіграє на планеті  набагато більшу і важливу роль. В Україні сільськогосподарські угіддя займають 68% від усієї площі, а рілля – 53 відсотки. Це досить високий  відсоток розорювання. Порушені оптимальні співвідношення природних угруповувань – лісів, луків та боліт.[11] 

   Висновки  до розділу  

   Особливість земельних ресурсів полягає у  тому, що верхній шар землі- грунт має природну родючість, тобто здатність забезпечувати рослини компонентами, необхідними для їх життя. Цю особливість здавна використовує людина, вирощуючи різноманітні сільськогосподарські культури. Через необгрунтовану, екологічно невиважену діяльність відбувається значна втрата гнутових ресурсів, яка щороку становить 600млн т у тому числі 500млн гумусу.

   При раціональному і дбайливому використанні земель їх природна родючість зростає, а при хижацькому-зменшується, а  може бути зовсім втрачена.

   Катастрофічний стан наших земель вимагає невідкладних науково-обгрунтованих заходів, спрямованих на підвищення родючості грунтів та отримання екологічно чистих продуктів харчування. Найважливішим заходом збереження грунтів є правильне формування культурного агроландшафту. У кожній екосистемі має бути своє, науково обгрунтоване співвідношення між полем, лісом, луками, болотами, водоймами. Це дасть найвищий господарський ефект і збереже довкілля.

   Не  менш важливою справою є організація  і дотримання польових, кормових та інших сівозмін.

   Зберегти  грунт допоможуть і перехід на прогресивні форми обробітку землі, ефективні та легкі машини й механізми, скорочення повторного обробітку грунту, перехід на безплужний обробіток.

   Впровадження  поряд з ультрахімізованим методом господарювання органічного (біологічного) землеробства без застосування отрутохімікатів і неякісних мінеральних добрив.  
 
 

   ВИСНОВКИ

   Земля – неоціненне народне багаство і основний засіб виробництва у сільському господарстві.

     Грунт є основним багаством кожного суспільства, головним засобом сільськогосподарського виробництва та просторовим базисом розміщення і розвитку всіх галузей народного господарства. Народногосподарське значення грунту як загального засобу виробництва визначається його якостями і властивостями. У сільськогосподарському виробництві велике значення має основна якість грунту – родючість, завдяки якій грунти є основним засобом виробництва в сільському та лісовому господарствах, головним джерелом сільськогосподарських продуктів та інших рослинних ресурсів, основою забезпечення добробуту населення.

   Земля – це джерело життя. Ось чому землю  потрібно охороняти, свідомо та спрямовано збільшувати, її продуктивність. Вона належить не тільки нам, але і наступному поколінню.

     У сільському господарстві виробництві  не можна ігнорувати властивості  грунту, особливості живих організмів, погодні умови тощо. Велике значення мають глибокі знання грунтів та їх властивостей для ефективного здійснення на них агрономічних та меліоративних заходів.

     Грунтовий покрив України – один з основних показників її багаства, базис розселення людського суспільства і головний засіб виробництва в сільському господарстві. Кількість і якість грунтових ресурсів, їх використання визначають рівень добробуту суспільства. Ґрунти України надзвичайно родючі. За площею чорноземів Україна посідає перше місце в світі. Разом з тим значна частина ґрунтів вилучена з господарського використання через затоплення їх в результаті спорудження водосховищ й забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Крім того значна частина ґрунтів виснажена внаслідок їхнього активного використання. Це особливо стосується чорноземів півдня України. Таким чином Україна дуже добре забезпечена земельними ресурсами, але вони потребують раціонального використання.

     Раціональне використання земель  і спеціалізації галузей землеробства  можливі тільки на базі глибоких  знань особливостей грунтового покриву, специфіки родючості грунтів, їх екологічних властивостей. З урахуванням особливостей грунтів і кліматичних умов проводяться районування сільськогосподарського виробництва, його спеціалізація. Від використання грунтового покриву залежить виконання соціально-економічних завдань.

     Для раціонального використання  грунтових ресурсів треба запобігати несприятливим фізико-географічним процесам (ерозія, перезволоженість,

   засолення, посушливість, солонцюватість та ін.).

    При вивченні даної курсової роботи ми розглянули  теоретичні  питання, які застосовуються при розгляді земельних ресурсів, ознайомились з  розміщенням грунтових ресурсів на території України і дали їм економічну  оцінку. Виконали усі завдання тобто: дослідили особливості розміщення грунтових ресурсів; ознайомились з сучасним  рівнем  використання грунтових ресурсів; проаналізували проблеми раціонального використання грунтових ресурсів, перспективи їх розвитку та визначили основні  причини зниження родючості грунтів та шляхи їх  підвищення.