Депресивність регіонів Укранїни і механізм інвестування іхнього розвитку

МІНІСТЕРСТВО  ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

БУКОВИНСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ 
 
 

Кафедра загальноекономічних дисциплін 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ

«РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА»

на  тему: ДЕПРЕСИВНІ РЕГІОНИ УКРАЇНИ ТА МЕХАНІЗМИ ІНВЕСТУВАННЯ ЇХНЬОГО РОЗВИТКУ 
 

Виконав:

Студент І курсу

Групи ФК-11

Центру  заочної та післядипломної освіти

Лупулишен І. В.

Науковий  керівник:

професор  Комарницький І. Ф. 
 
 

     Чернівці  – 2011

     ЗМІСТ 

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОБЛЕМ ДЕПРЕСИВНОСТІ В УКРАЇНІ 6

1.1. Поняття «Депресивна територія» 6

1.2.Види регіонів по стану їх розвитку 9

1.3.Теорія досліджень депресивності регіонів України. 11

РОЗДІЛ II. КРИТЕРІЇ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕГІОНІВ 13

2.2. Критерії депресивності регіонів 13

2.2. Принципи фінансового забезпечення депресивних територій 15

РОЗДІЛ III. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕПРЕСИВНИМИ РЕГІОНАМИ УКРАЇНИ 18

3.1. Регуляторні функції держави у стимулюванні розвитку депресивних регіонів 18

3.2. Механізм інвестування розвитку депресивних регіонів. 20

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 27

ДОДАТОК 2 30 

ВСТУП

     В сучасних умовах диференціація показників соціально-економічного розвитку територій  у межах країни – явище типове і закономірне. Відмінність у геополітичному розташуванні та наявна місцева ресурсна база; специфіка місцевих ментальних традицій, рівень інфраструктурного забезпечення та інституціонального супроводження розвитку суспільних та економічних процесів тощо – об'єктивне підґрунтя для поглиблення диференціації соціально-економічного розвитку регіонів, адміністративно-територіальних одиниць. Проте наявність економічно проблемних (депресивних) територій, місцевих громад, неспроможних самостійно вирішити нагальні питання місцевого розвитку, вкрай негативно позначається на соціально-економічній ситуації в країні: посилює зубожіння та бідність населення, що проживає на таких територіях, провокує зростання злочинності та соціальної нестабільності; викликає неконтрольовані процеси міграції робочої сили; породжує демографічні проблеми тощо. Зростання диференціації соціально-економічного розвитку на регіональному рівні неминуче виливається у модель регіональної політики, що діє за схемою: співіснування регіонів «багатих донорів» та регіонів «бідних родичів», активізація перерозподільних бюджетних механізмів, формування усталеної практики державних дотацій. Такий порядок перерозподілу бюджетних коштів сприяє виникненню «відцентрових» настроїв регіонів-донорів як відповідь на консервацію «споживацьких настроїв» депресивних територій.

     Багато  вчених депресивними вважають саме промислові райони. Такої думки притримуються автори монографії «Стратегія соціально-економічного розвитку регіону». За їх визначенням «депресивні регіони – це такі просторово-локальні утворення, у яких через економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші причини перестають діяти стимули саморозвитку, а отже, немає підстав розраховувати на самостійний вихід із кризової ситуації». За тривалістю вони виділяють дореформені і нові депресивні території, за галузевою структурою – старопромислові, аграрно-промислові та добувні. В.Я. Шевчук для означення депресивних територій використовує термін «депресивні територіальні суспільні системи». На його думку до депресивних відносяться переважно ті регіони, у яких в силу дії політичних, економічних, соціальних, екологічних та інших факторів перестає працювати механізм саморозвитку.

     На  сьогодні перед українською державою постало надзвичайно складне  завдання розробити нові пріоритети регіональної політики, надати допомогу економічно проблемним територіям, не порушуючи ринкові принципи; зберігаючи економічні стимули територіальних громад до оптимального задіяння внутрішнього потенціалу розвитку, раціонального  використання наявних місцевих ресурсів, ефективного господарювання, формування розвиненого конкурентного середовища. Подолання патерналістських очікувань проблемних територій щодо держави – вимога часу, посилена дією світової фінансової кризи та зростаючим дефіцитом державного бюджету України. «Сильні регіони – сильна держава» – без практичного втілення такого принципу Україна не зможе розраховувати на успіх та соціально-економічне зростання у ХХІ столітті.

     Предметом дослідження є депресивність регіонів України; закони України по регіональному розвитку; організація фінансового забезпечення депресивних територій.

     Об’єктом дослідження є теорія депресивності регіонів та фінансове забезпечення державного стимулювання розвитку регіонів України.

     Мета  роботи: дослідити особливості депресивних регіонів, розглянути їх моделі фінансування та визначити яким чином держава має регулювати управління цими територіями.

     Курсова робота складається з вступу, трьох  розділів, висновку і додатків. У  першому розділі курсової роботи розкриті питання щодо визначення суті поняття «депресивні регіони», теорія дослідження депресивності регіонів. Розкриття даного питання є дуже важливим, оскільки закладає підвалини для розуміння депресії регіонів і є основою для подальшого інвестування їхнього розвитку.

     Другий  розділ розкриває теоретичні аспекти  фінансування регіонів, та те як держава контролює це. Тут вказано про державні угоди які забезпечують дію нормативно-правових актів щодо регіонального розвитку, та що вони передбачають.

     У третьому розділі  функції держави щодо регіонального розвитку, із цього випливає які механізми інвестування депресивних регіонів які вона може впровадити задля збалансованого регіонального розвитку держави, і держави в цілому. Також тут є рекомендації щодо заходів стимулювання розвитку регіонів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОБЛЕМ ДЕПРЕСИВНОСТІ В УКРАЇНІ

1. Поняття «Депресивна територія»

     Депресивна  територія - регіон чи його частина (район,  місто обласного значення або кілька районів,  міст обласного значення), рівень розвитку  якого за  показниками,  визначеними цим Законом, є найнижчим серед територій відповідного типу.

     Офіційне  визначення «депресивні території» представлено у Законі України «Про стимулювання розвитку регіонів» [1]. Закон нормативно визначає механізми державної регіональної політики щодо мінімізації диспропорцій соціально-економічного розвитку територій держави, вводить поняття «депресивна територія», встановлює процедуру її визначення, порядок застосування механізмів державного впливу на подолання депресивності; передбачає запровадження договірних засад у відносинах між центральними та місцевими органами влади на основі угод щодо регіонального розвитку.

     Даний закон запроваджує новий механізм підтримки депресивних територій. Визначені правові, економічні та організаційні засади реалізації державної регіональної політики щодо стимулювання розвитку регіонів та подолання депресивності територій. Відповідно до створеної законодавчої бази механізм надання державної підтримки проблемним територіям передбачає виділення бюджетних коштів на реалізацію програм подолання депресивності територій, що визнані такими, а також залучення міжнародної технічної допомоги та інших джерел фінансування у відповідності із законодавством України.

     Депресивними  визнаються:

     –  регіони, у яких протягом останніх п’яти  років було зафіксовано найнижчі середні показники валового регіонального  продукту у розрахунку на одну особу  наявного населення у фактичних  цінах;

     –  промислові райони, у яких протягом останніх трьох років є найвищими  середні показники рівня безробіття, зайнятості у промисловості, найнижчий  обсяг реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) на одну особу наявного населення та найнижчий рівень середньомісячної заробітної плати;

     – сільські райони, у яких протягом останніх трьох років є найнижчими щільність сільського населення, природний приріст населення, найвищою − частка зайнятих у сільському господарстві, найнижчий обсяг реалізованої сільськогосподарської продукції (робіт, послуг) на одну особу наявного населення та найнижчий рівень середньомісячної заробітної плати;

     –  міста обласного значення, у яких протягом останніх трьох років є найвищими середні показники рівня безробіття, зокрема довготривалого безробіття, та найнижчим рівень середньомісячної заробітної плати.

     Поряд з офіційним визначенням статусу «депресивні регіони», в Україні існує і наукове трактування цієї категорії (Додаток 1). На виконання Закону «Про стимулювання розвитку регіонів» та відповідно до Порядку здійснення моніторингу показників розвитку регіонів, районів, міст республіканського в Автономній Республіці Крим і обласного значення для визнання територій депресивними, в Україні було проведено моніторинг показників розвитку зазначених територій (моніторинг було проведено за періоди 2003 − 2005 та 2004 − 2006 рр.).

     На  основі даних державних статистичних спостережень за вказані періоди  було встановлено, що в кожному із типів територій (регіони, промислові райони, сільські райони, міста республіканського  в АР Крим і обласного значення) не існує жодної території, яка відповідає встановленим критеріям депресивності.

     Моніторинг  соціально-економічного розвитку територій  є необхідною умовою, складовою організаційно-інституційного забезпечення процедури виявлення ознак депресивності території. Здійснення моніторингу потребує системної роботи. Постанова Кабінету Міністрів України [3] передбачає своєчасне виявлення негативних тенденцій їх розвитку для своєчасного прийняття управлінських рішень та покращення ситуації. Відповідно до постанови, головні управління статистики, державні податкові адміністрації, головні управління Пенсійного фонду в Автономній Республіці Крим, областях та м. Севастополі щороку до 10 червня мають подавати Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севастопольській держадміністраціям відомості про стан соціально-економічного розвитку малих міст і селищ. Отримані дані до 10 липня подаються до Міністерства регіонального розвитку та будівництва і до Міністерства економіки. Узагальнені дані у вигляді звіту від Міністерства регіонального розвитку та будівництва щороку до 1 вересня мають подаватись Кабінетові Міністрів України. Моніторинг відбувається за 35 основними показниками, і за умов його виконання дасть уявлення про стан соціально-економічного розвитку малих міст і селищ. Водночас, для виявлення ознак депресивності регіону таких показників недостатньо. Необхідно запровадити комплексний підхід до моніторингу соціально-економічного розвитку регіону та використовувати отримані показники як підґрунтя для прийняття державно-управлінських рішень для підтримки депресивних територій.