Забруднення води та її вплив на здоров’я людини

План: 
 
Вступ.......................................................................................................3 
1. Забруднення води та її вплив на здоров’я людини...............................4 
1.1. Основні джерела забруднення поверхневих і підземних вод.............4 
1.2. Причини забруднення поверхневих вод............................................5 
1.3. Захворювання водного походження.................................................6 
1.4. Вплив на людину хімічного складу води...........................................8 
2. Забруднення ґрунтів та їх вплив на здоров’я людини.........................10 
2.1. Основні джерела забруднення ґрунтів.............................................10 
2.2. Застосування пестицидів і їх наслідки для здоров’я людини............10 
2.3. Гострі та хронічні отруєння нітратами.............................................12 
2.4. Бактерицидне забруднення ґрунтів.................................................13 
Висновки...............................................................................................17 
Список використаної літератури............................................................18 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                  Вступ 
 
У людини досить складні і неоднозначні взаємовідносини з ґрунтами. Ґрунти і в природних умовах не належать до вічних (як хімічні елементи) об’єктів. 30 років тому середній вміст гумусу у ґрунтах складав 3,5%. Невміле і незбалансоване внесення добрив, використання пестицидів, розміщення просапних культур на схилах та інші помилки призвели до втрат орної землі та зниження середнього вмісту гумусу до 3 %. Що правда позитивним моментом останніх років слід вважати зменшення відведення орних земель на несільськогосподарські потреби. Якщо за кожні 5 років на початку 60–х років воно перевищувало 120 тис. га, то за останні п’ятирічку існування СРСР — майже втричі менше. Загалом в Україні розорано 55 % землі, це у тричі перевищує рівень США і вдвічі — Англії. 
Вода – найбільш поширена неорганічна сполука, “найбільш важливий мінерал” на Землі. Водні ресурси поруч з атмосферними та космічними ресурсами належать до невичерпних природних ресурсів. Вони невичерпні як фізичне тіло. Проте такі ресурси як вода та повітря суттєво піддаються значним змінам в процесі техногенезу, а при значному забрудненні можливе вичерпання цих ресурсів. 
Серед інших геологічних оболонок Землі (літосфери, атмосфери, гідросфери) водна оболонка або гідросфера, займає найбільше по об’єму та важливе значенню місце. Гідросфера об’єднує всі вільні води на Землі, тобто не зв’язані фізично і хімічно з мінералами земної кори. Під впливом сонячної енергії та сил гравітації води можуть перетворюватись, переходячи з рідкого стану в твердий або пароподібний. Гідросфера міцно пов’язана з іншими оболонками Землі. 
Займаючи проміжне положення між атмосферою та літосферою, гідросфера постійно знаходиться з ними в тісному взаємозв’язку. Одним з його проявів є взаємообмін. Він відіграє важливу роль у створенні життя. 
1. Забруднення води та її вплив на здоров’я людини 
1.1. Основні джерела забруднення поверхневих і підземних вод 
Джерела забруднення підземних вод: 
1) місця збереження і транспортування промислової продукції і відходів в-ва; 
2) місця акумуляції комунальних і побутових відходів; 
3) с/г та інші угіддя, на яких застосовуються добрива, пестициди та інші хімічні речовини; 
4) забруднені ділянки поверхневих водних об’єктів, що живлять підземні води; 
5) забрудненні ділянки водоносного горизонту, природно чи штучно зв’язані з суміжними водоносними горизонтами; 
6) ділянки інфільтрації забруднених атмосферних опадів; 
7) промислові площадки підприємств, поля фільтрації, бурові скважини та інші горні виробки. 
Виділяють: мікробіологічне і хімічне забруднення підземних вод. 
В підземних умовах деякі бактерії і віруси зберігають життєздатність, деякі навіть до 100 діб і більше. Зони забруднень утворюється при наявності полів асенізації і фільтрації, тваринницьких дворів, через які йде пряма фільтрація забруднених вод. 
Забруднення підземних вод хімічними речовинами може йти через забруднення поверхневих вод , що живлять підземні. 
Забруднення ПАР може йти через поповнення запасів підземних вод із поверхневих джерел води, що містять ПАР. 
При забрудненні або небезпеці забруднення підземних вод об’єм і спосіб спостережень за їх режимом і якістю визначається в залежності від значення і виду водокористування, а також з врахуванням можливих наслідків забруднень. 
1.2. Причини забруднення поверхневих вод: 
1)скидання в водойми неочищених або недостатньо очищених стічних вод промислових підприємств, комунальним і сільським господарствам; 
2)залишки добрив та отрутохімікати ,що змиваються талими та дощовими водами. 
3) Виробництво і широке застосування ПАР, особливо в складі миючих засобів обумовлює поступлення їх з стічними водами в багато водойм в тому числі в джерела господарсько-побутового забезпечення. 
Основна небезпека - не безповоротність використання, а забруднення природних вод промисловими стоками. 
За фізичним станом забруднення розділяють : нерозчинні, колоїдні, розчинні. 
За природою: мінеральні, органічні, бактеріальні, біологічні. 
Мінеральні — пісок, глинисті частинки, мін. солі, розчини кислот, лугів, та ін. 
Органічні — 1) рослини :залишки рослин (овочів, злаків, росл.масло). 2)тваринні: фізіол. виділ. тварин і людини, залишки тканин тварин та ін. 
Бактеріальне і біологічне забруднення - побутові стічні води і стоки деяких промислов підприємств (шкіряні заводи, фабрики первина обробка шерсті, хутряні виробництва, біофабрикати, п-ства мікробіологічної промисловості) 
Слід відзначити, що у воді біологічні забруднюючі агенти набувають особливого значення, випереджаючи за небезпекою навіть хімічні. Це трапляється тоді, коли вода стає життєвим середовищем для патогенних організмів. При чому повітряним шляхом (найчастіше мікрокраплями слини чи води) передаються лічені хвороби, водним — їх більшість. Через воду передаються такі бактеріальні хвороби як холера, тиф, бактеріальна дизентерія; вірусні інфекції: інфекційний гепатит, поліомієліт; а також дизентерія, викликана найпростішим — дизентерійною амебою, та шистосоміаз, які викликають паразити. 
Збільшення біологічного забруднення гідросфери внаслідок антропогенних впливів цілком можна віднести до “помсти” природи, до ефектів протидії надмірному втручанню надто великої кількості людей у довкілля. На користь такої оцінки ситуації можна навести наступні факти: 
Антропогенна зміна фізико–хімічних умов довкілля вже призвела до кількох випадків поширення форм бактерій з перетворенням їх на значно патогенніші. За кордоном найширшого розголосу набула поява принципово нової “хвороби легіонерів”, спричиненої мутацією такого поширеного мешканця боліт, як легіонела. Персоналові пологових будинків багатьох країн світу доводиться боротися з хворобою породіль викликаною синьо–гнійною паличкою. Спираючись на загальні закони синекології, фахівці стверджують, що явище біологічної патогенізації довкілля лише почалося. У майбутньому ситуація погіршиться, якщо поведінка людей не зміниться.  
1.3. Захворювання водного походження 
Не буде перебільшенням стверджувати, що практично всі елементи і речовини, які використовує чи виготовляє людина, так чи інакше опиняються у гідросфері. За масою переважають хімічні: кислоти, мінеральні солі різного складу, луги, метали і т.п. 
Постійно зростає кількість у воді органічних сполук, продуктів “великої хімії”: нафти, проміжних і кінцевих речовин її переробки, пестицидів, миючих засобів та інших поверхнево–активних сполук. 
Серед хімічних забруднень на особливу увагу заслуговують екотоксиканти — діоксини, які можуть бути присутніми у воді. 
Діоксини — це узагальнена назва великої групи дибензо–п–діоксинів, дибензофуранів і біфенилів. До родини діоксинів входять сотні хлорорганічних, борморганічних і змішаних хлорброморганічних ефірів. Одним з джерел їх утворення є хлорування питної води, біологічна очистка багатьох вод. Вони утворюються у целлюлозо–паперовій, деревообробній і металургійній промисловості. По токсичності ці речовини значно переважають сполуки важких металів і пестициди. 
Діоксини володіють яскраво вираженою гострою і хронічною токсичністю, яка проявляється у вигляді переродження шкіри і слизових оболонок кишково–шлункового тракту, сечових шляхів, жовчного протоку, атрофії кісткового мозку, синдрому виснаження. 
Ці речовини є причиною генетичних ушкоджень і порушень плоду у вагітних жінок, викликаючи спонтанні аборти і внутрішньоутробну загибель плоду. 
Вони викликають такі шкірні хвороби як ороговіння шкіри, порушення пігментації. 
Найбільш чутлива до впливу діоксинів імунна система людини. Наслідки хронічного впливу даної групи можна розглядати як прояви помірного імунодефіциту порівняно із змінами у системі при СНІДі. Токсичний ефект на ендокринну систему проявляється у понижені продукції полового гормону у чоловіків. Діоксини викликають незворотні зміни у печінці, стимулюючи дію канцерогенів, радіації. 
Дані речовини відрізняються високою стійкістю (їх період полурозкладу на відкритій місцевості складає 25 років) і здатністю до накопичення в організмі людей і тварин. У людини половина діоксинів, які утримуються в жирових тканинах, виводиться лише за 7 років. 
За даними ВООЗ, на сьогоднішній день від хвороб, які викликаються забрудненої питною водою, у світі вмирає біля 5 млн. новонароджених. Поступлення на стаціонарне лікування кожного 4 хворого обумовлено забрудненням води водопроводів. Появилися особливі захворювання, пов’язані із забрудненням води хімічними елементами: “ітай–ітай” — при вживанні води з високим вмістом кадмію”. “Міномата” — при вживанні води забрудненої сполуками ртуті. Молібденова подагра — у випадку хронічного отруєння молібденом. 
1.4. Вплив на людину хімічного складу води 
У природній воді є мінеральні солі. Вода вважається доброю, якщо мінералізація не перевищує 1000 мг/л. Води з великим вмістом солей належать до солоних і непридатні для пиття. Дуже мала мінералізація води погіршує її смак, а позбавлену солей (дистильовану) воду взагалі вважають шкідливою — вона порушує травлення і діяльність залоз внутрішньої секреції. Гранично допустимий вміст заліза у воді — до 0,3 мг/л, міді — 1 мг/л, цинку — 5 мг/л. 
Іноді у питній воді зустрічається багато солей хлористоводневої та сірчаної кислот (хлориди і сульфати), які надають воді солоного та гірко–солоного смаку. Вживання такої води призводить до порушення діяльності травної системи. Воду, яка містить більше ніж 500 мг/л сульфатів і 350 мг/л хлоридів, вважають шкідливою для здоров’я. 
Із вмістом у воді солей кальцію та магнію тісно пов’язана інша її властивість — жорсткість. Припустимий рівень загальної жорсткості дорівнює 7 мг. Екв –1/л-1, при таких рівнях жорсткості вода не впливає на ліпідний обмін в умовах тривалого введення холестерину, і не може спричинювати розвиток атеросклеротичних змін артерій. 
Зміни у концентрацій розчинених у воді солей призводять до виникнення багатьох ендемічних хвороб, наприклад, ендемічного зобу і флююрозу. 
Ендемічний зоб. Вже стародавнім лікарям були відомі захворювання, що характеризувалися збільшенням щитовидної залози і мають нині назву ендемічний зоб. За даними ВООЗ, зараз на Землі нараховується близько 200 млн таких хворих. Встановлено, що причиною ендемічного зобу є дефіцит йоду в біосфері. 
В Україні ендемічний зоб зустрічається на території Західної України і Полісся. Район вважають ендемічним, якщо понад 10% населення мають ознаки зоба. Ендемічний зоб найчастіше зустрічається серед жінок, але в районах важкої ендемії (понад 60% населення уражено зобом) захворюваність чоловіків так само висока. 
Доведено, що поряд з йодною недостатністю в осередках ендемічного зоба є й інші чинники, які сприяють розвитку цього захворювання: високий вміст у воді та ґрунті гумінових кислот, зміна концентрації міді, цинку, ртуті, кобальту, молібдену, кальцію. Таким чином промислове забруднення навколишнього середовища і біохімічних провінціях з нестачею йоду в біосфері сприяє росту захворюваності на зоб.  
Хворі на ендемічний зоб найчастіше скаржаться на косметичні незручності, інколи велика або розташована за грудиною пухлина здавлює стравохід, трахею, кровоносні судини, порушуючи кровообіг і дихання. 
Лікування ендемічного зоба залежить від його форми — призначають лікарські препарати чи проводять оперативне видалення пухлини.  
Для профілактики зоба підвищують вміст йоду у харчових продуктах, перш за все у солі 
Флюороз — ендемічна хвороба людина, яка також пов’язана з геохімічними чинниками: вона викликає в разі тривалого надмірного надходження до організму фтору та його сполук. 
Біохімічні провінції з підвищеним вмістом фтору у воді характеризуються випадками ендемічного флюорозу, який найчастіше обмежується ураженням зубів. Спочатку на симетричних зубах з’являються не дуже помітні плями, потім — жовто–бура пігментація, емаль стирається, коронка деформується. Якщо концентрація фтору перевищує у воді 6 мг/л, з’являються зміни в кістках (грибовидні та дзьобовидні кісткові вирости, закостеніння кісток), стійкі ураження печінки, травного каналу. 
Профілактика флюорозу забезпечується механізацією та автоматизацією виробництва; ефективною вентиляцією, захистом дихальних шляхів; заміною джерел питного водопостачання або дефторування види на водогінних спорудах. 
 
2. Забруднення ґрунтів та їх вплив на здоров’я людини 
 
2.1. Основні джерела забруднення ґрунтів 
Основними джерелами забруднення ґрунтів є “велика і мала промисловості, транспорт він яких у ґрунти через атмосферу потрапляють пил, сажа і величезна кількість кислот. Від кислих дощів страждають не лише озера, де вимирає все, що не може жити у водному розчині кислоти. Дуже знижується і родючість полів та луків. Мінеральні солі впливають не лише на біоту ґрунту, але й на сам гумус, який втрачає частину осадоутворюючих елементів (Mg, Ca, K тощо) і разом з мікроелементами типу заліза чи марганцю легко вимивається з ґрунту.  
Не слід забувати, що вугільний попіл з ТЕЦ є своєрідним концентратом сполук кількох елементів серед яких є уран і германій. Випадання пилу з року в рік на одні і тіж самі поля рано чи пізно підвищить їх вміст до рівня , який буде перевищувати ГДК. 
Використання бензину з домішками свинцю призвело до того, що в Україні забруднення свинцем прилеглих до автомобільних доріг смуг таке, що плоди яблунь та груш, які там ростуть отруєні свинцем. 
Потужними і концентрованими забруднювачами ґрунтів є зони зберігання відпрацьованих руд та порід на Донбасі. 
Та “рекордні” площі забруднення належать все ж не підприємствам промисловості та засобам транспорту, а інтенсифікованому і хімізованому сільському господарству. Найбільш небезпечними із сполук, які використовуються у сільському господарстві є пестициди і нітрати. 
 
2.2. Застосування пестицидів і їх наслідки для здоров’я людини 
Назва пестициди походить від латинського слова pestis, що означає чума. Пестицидами у наш час називають велику групу речовин переважно штучного походження, які використовують для знищення чи великого пригнічення небажаних для людини видів рослин чи живих істот. Пестициди — це узагальнюючий термін, тому дуже поширені назви вужчих груп: 
Інсектициди — створені для знищення шкідливих комах; 
Гербіциди — використовують для пригнічення росту бур’янів на полях культурних рослин; 
Нематоди — застосовують проти черв’яків із цієї групи; 
Фунгіциди — антигрибкові речовини. 
До числа отрутохімікатів відносять речовини, різні за своїм хімічним складом: фосфорорганічні сполук, хлорорганічні сполуки, ртутьорганічні, препарати, що містять мідь, біологічні препарати. 
Екологами встановлені наступні особливості сучасних хімічних засобів захисту рослин: 
1. Крім знищення шкідливих комах чи рослин, хімічні засоби обов’язково шкодять їх природним ворогам чи багатьом іншим нешкідливим видам. 
2. Метою винищення через застосування пестицидів є лише 0,2 % усіх видів біосфери, а шкідливий ефект від них поширюється на всі 100 % видів і на людину. Це обумовлено тим, що повний ККД (коефіцієнт корисної дії) пестицидів лежить у межах 0,1–1%, отже у найкращому випадку шкідники з’їдають лише соту частину отрути (а частіше — лише 1/500 чи 1/1000), решта дістається нейтральним чи корисним види і довго отруює довкілля 
3. Чимало пестицидів мають дуже тривалий час напіврозпаду у воді й ґрунті (12 років у ДДТ, до 20 — у деяких інших). Можливо, що у підземних горизонтах він ще довший через малий вплив біологічних процесів. 
4. Пестициди відносяться до сполук, які здатні накопичуватися при проходженні вздовж трофічного ланцюга. Зокрема, якщо концентрація ДДТ у воді становить – 0,02 частин, то у водній рослинності — 0,04, у травоїдних тварин (дрібна риба) — 10, у хижаках 1 порядку (крупна риба)— 50. Спалах емоцій шведів та інших європейців викликало у 1965 р. дев’ятсотразове перевищення встановлених ВООЗ припустимих норм вмісту решток пестицидів на основі ртуті у тканинах впольованих у лісосмугах фазанів. 
Небезпека цих речовин для людини зумовлюється гонадотоксичною, ембріотропною, тератогенною (вади розвитку плода) діями, мутагенною (зміни в хромосомах), канцерогенною дією. Потрапляючи у питну воду і продукти харчування, пестициди викликають порушення діяльності центральної нервової, серцево–судинної та інших систем організму, аномалії новонароджених та зниження опірності імунної системи. 
Ступінь токсичності пестицидів визначається ступенем леткості, проникнення через шкіру, здатністю до накопичення в організмі (кумуляції), ступенем і швидкістю знешкодження і виділення з організму. 
Наприклад за ступенем токсичності розрізняють такі фосфорорганічні сполуки: отруйні (метафос, тіофос), які через високу токсичність заборонені до використання у сільському господарстві; високотоксичні (фосфамід), середнього ступеня токсичності (хлорофос, карбофос), малотоксичні (авенін). 
Отруєння ФОС можливе на виробництві, у сільському господарстві та побуті. ФОС потрапляють в організм через органи дихання, неуражену шкіру і травний канал. Більшість ФОС наділена кумулятивною дією. Основними симптомами, які виникають внаслідок дії ФОС, є: посилення секреції сльозових, бронхіальних і потових залоз, системи травлення, уповільнення пульсу і розширення кровоносних судин, посилення скорочення м’язів очей, бронхів, кишок, жовчних і сечових шляхів. Долі спостерігається посмикування у різних групах м’язів, ураження ЦНС, зміни у психіці. 
Допомога: якщо отрута попала у травний канал, постраждалому дають випити декілька склянок види із содою та промивають шлунок. 
 
2.3. Гострі та хронічні отруєння нітратами 
Високі концентрації нітратів у питній воді чи продуктах харчування можуть спричинити до гострих отруєнь людей. 
Відомо, що нітрати з тонкої кишки швидко потрапляють у кров і відновляються в нітрити. Отруєння виникає як наслідок впливу комбінацій нітратів і нітритів. Чим більше утворюється нітритів, тим сильнішою є токсична дія. Нітрити взаємодіють з оксигемоглобіном, утворюється метгемоглобін, який не має змоги зв’язувати та приносити до тканин кисень. 
Смерть може настати вже після прийняття всередину 3,5 г нітрату натрію. 
Клінічна картина гострого отруєння нітратами може бути різною: вона залежить від дози препарату, що потрапив до організму, бактеріального біоценозу кишок, індивідуальної чутливості організму тощо. Чутливість до нітратів збільшується в умовах гірської місцевості, за наявності в повітрі оксиду азоту, чадного газу, вуглекислоти та у випадку вживання спритних напоїв. 
Перші ознаки отруєння настають через 1-6 годин після надходження отрути. 
Нітрати харчових продуктів викликають більш виражені клінічні прояви з боку травного каналу, серцево–судинної системи, ЦНС; нітрати води — з боку серцево–судинної, дихальної систем та ЦНС. 
Важливою ознакою є синюшність шкірних покривів та похолодання кінцівок внаслідок пониження артеріального тиску та нестачу кисню. 
Перші ознаки отруєння серед дітей спостерігаються вже за концентрації 100 мг на 1 л води або соку. Важкі отруєння відзначаються у випадках, коли вміст нітратів у харчових продуктах, воді, напоях становить 1200 мг і більше на 1 л або на 1 кг. 
Перша допомога полягає у промиванні шлунка, швидкому введенні в організм метиленового синього. 
 
2.4. Бактерицидне забруднення ґрунтів 
Разом з тим накопичені за останнє десятиріччя наукові дані свідчать про те, що ґрунт відіграє активну роль у виникненні та поширенні багатьох інфекційних захворювань. 
Основними джерелами потрапляння збудників цих захворювань у ґрунт є теплокровні тварини, у травному каналі яких вони розмножуються. Домашні тварини та птахи великою мірою заражені збудником правця (26–64%) і екскременти широко інфікують ґрунт. Завдяки епідеміологічним та експериментальним дослідженням накопичено чимало матеріалів, які свідчать про провідну роль ґрунту в епідеміології сибірки. 
Одним із основних чинників, які зумовлюють територіальну приуроченість захворюваності, є характер ґрунту. Сприятливі умови для збереження активності ґрунтових осередків сибірки є в чорноземних ґрунтах: найбільш активні осередки розміщені у місцевостях з підвищеною вологістю та заболоченістю, в заплавах рік або поблизу струмків. Захворюваність людей через безпосередній контакт із забрудненим ґрунтом реєструється у 4,7–15% випадків. 
Суттєве значення має ґрунт як опосередкований чинник у поширенні кишкових інфекцій, насамперед, дизентерії, тифо-, паратифозних захворювань та гельмінтів. Не розмножуючись, ці збудники можуть довгий час зберігатися в ґрунті, не втрачаючи патогенних властивостей від декількох днів до 3 років і більше. 
Терміни виживання патогенних мікроорганізмів кишкового сімейства у ґрунті залежить від таких чинників, як кліматичні умови, тип, агресивність, окультуреність ґрунту. Відомо, що легкі за механічним складом ґрунти самоочищаються швидше, ніж важкі, оскільки в них енергійніше проходять процеси розпаду та мінералізації. Забруднені ґрунти південних регіонів країни за умови достатньої вологості самоочищаються скоріше, ніж аналогічні ґрунти північних районів. 
Наведені дані відносно збудників ботулізму, сибірки, газової гангрени показують, що поведінка їх в ґрунті (терміни виживання, здатність до розмноження) зумовлюються як біологічними особливостями збудників, так і фізико–хімічними та мікробіологічними характеристиками ґрунтів і кліматичними чинниками (температура, вологість, інсоляція та ін.). Найбільш сприятливими і відповідно найбільш заразними є чорноземні ґрунти лісостепової та степової зон. 
Таким чином, розробляючи профілактичні заходи, спрямовані на ліквідацію сибірки, ботулізму, необхідно враховувати не тільки епідеміологічні дані, а й ландшафтно–ґрунтові та кліматичні умови конкретної території. 
Основні принципи нормування допустимих концентрацій шкідливих для людини речовин у ґрунті. 
У зв’язку з інтенсивним забрудненням хімічними речовинами ґрунтів розроблені ГДК для деяких токсичних речовин у ґрунті. Принципи нормування токсичних сполук у ґрунті значно відрізняються від принципів, які покладені в основу нормування для водойм, атмосферного повітря і харчових продуктів. Різниця обумовлена тим, що пряме поступлення токсичних речовин через ґрунт у організм людини незначне і обмежене нечисельними випадками прямого контакту з ним (ручна обробка землі, ґрунтовий пил, гра дітей у пісочницях). Хімічні речовини, які попадають у ґрунт, потрапляють до організму людини головним чином через контактуючі з ґрунтом середовища: воду, повітря і рослини, по біологічним ланкам: ґрунт — рослина — людина; ґрунт — рослина — тварина — людина тощо. По цій причині при нормуванні хімічних речовин у ґрунті враховується не тільки та загроза, яку являє ґрунт при безпосередньому контакті з ним, але й, головним чином, наслідки вторинного забруднення контактуючих з ґрунтом середовищ. При цьому враховуються і інші фактори, які впливають у природних умовах на кількісний вміст і поведінку хімічних сполук у ґрунті (тип ґрунту, механічний склад, морфологія, рН, температура, мікробіоценоз, вологість тощо). 
В якості хімічного показника береться так зване санітарне число — частнє від поділу кількості ґрунтового білкового азоту (у мг на 100 г абсолютно сухого ґрунту) на кількість органічного азоту (у тих же одиницях). У ґрунті, як відомо, утримується певна кількість азоту, який входить до складу білкових речовин. При внесені у ґрунт забруднюючих речовин збільшується кількість органічного азоту і, відповідно, змінюється співвідношення між ним і білковим азотом. 
В якості показника бактеріального забруднення ґрунту використовують титр кишкової палочки (E. coli) і титр одного з анаеробів (B. perfringens). Ці бактерії поступають у ґрунт з фекаліями. Оскільки анаероб володіє здатністю до спороутворення, він зберігається у ґрунті більш тривалий час, ніж кишкова палочка. Наявність у ґрунті анаероба при відсутності кишкової палочки свідчить про старе фекальне забруднення. 
Санітарно–гельмінтологічним показником стану ґрунту є число яєць гельмінтів в 1 кг ґрунту, а санітарно–ентомологічним — наявність личинок і ляльок мух в 0,25 м2 його поверхні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                           Висновки 
 
Лише океан завдяки інтенсивному обміну водами між різними його частинами більш–менш вирівнює свій склад, чим схожий на атмосферу. Проте і в океані вирівнювання неповне, тому, на відміну від всюди однакового повітря, водні організми далеко не завжди можуть переселятися з одного місця в інше. Вода там за складом може бути непридатна для них. 
Для живих істот найсуттєвішими є наступні дві властивості води: 
1. Вона має рекордне серед поширених речовин значення поверхневого тиску, високі “капілярні властивості”, розвиваючи великі сили при взаємодії з твердими тілами (змочуванні чи незмочуванні). Діапазон наслідків цього надзвичайно широкий: від засвоєння водомірками поверхні до важливої для всього живого участі у керуванні мембранними біохімічними процесами. 
2. Здатність води легко розчленовувати на фрагменти більшість речовин. 
Ці властивості води обумовлюють те, що вода є : 1) основою всіх життєвих процесів, 2)єдиним джерелом кисню в основному рушійному процесі на планеті – фотосинтезі. Рослини на 90%, тварини на 75% складаються із води. Втрата 10-20% вологи живими організмами приводить до їх загибелі. Люди вмирають без води на восьму добу. Крім того водні розчини – необхідна умова міграції будь-яких хімічних елементів; тільки при наявності води проходять складні хімічні реакції. 
Як і атмосфера, гідросфера зазнає значного антропогенного впливу. Більшість з того, що обговорювалось нами про види забруднюючих речовин атмосферного повітря, стосується і води.  
 
 
 
 
 
 
 
 

                         Список використаної літератури:

 
1.    Бачинський Т.О. Соціоекологія. – К.: Вища школа, 1995. – С. 148–163. 
2.    Білявський Т.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань. – К.: Либідь, 1995. – 286 с. 
3.    Гигиена окружающей cреды /Под ред. Г.И. Сидоренко. – М., 1985.   
4.    Гродзінський Д.М. Радіобіологія: Підручник. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 2001. — 448 с. 
5.    Даниленко В.С., Радионов П.В. Острые отравления растениями. – К.: Здоровье, 1986. 
6.    Даценко І.І. Гігієна і екологія людини. Навчальний посібник. — Львів, Афіша, 2000. — 248 с. 
7.    Даценко І.І., Мартинюк В.З. Інтоксикація оксидом вуглецю та шляхи її послаблення. – К.: Наук. думка, 1971.   
8.    Демина Т.А. Экология, природопользование, охрана окружающей среди. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 141 с. 
9.    Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч. Посіб. – К.: знання, КОО, 2000. – С. 92–98. 
10.    Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології: Підручник / за ред. К.М. Ситника. — К.: Вища школа, 2001. — 358 с. 
11.    Карташова Н.С., Суравегина И.Т. Город и экологические факторы (задания по естествознанию для учащихся 5–7 классов). — М., 1992. — 51 с. 
12.    Корсак К.В., Плахотник О.В. Основи екології. – К.: МАУП, 2000.– 240 с. 
13.    Микитюк О.М., Злотін О.З. та ін.  людини. – Харьків: РВП “Оригінал”, 1997. – 224 с. 
14.    Микитюк О.М., Злотін О.З., Бровдій В.М. Екологія людини. – Харьків: ХДПУ“ОВС”, 2000. – 207 с. 
15.    Никитин Д.П., Новиков Ю.В. Окружающая середа и человек. – М.: Высшая школа, 1986. – С. 50–157.