Вплив промислових відходів на довкілля

ЗМІСТ

 

Вступ…………………………………………………………………………………...4

1  Вплив промислових відходів на довкілля………………………………………...6

    1.1 Забезпечення екологічної безпеки промислових підприємств …………...    6                                                                                                      

    1.2  Забруднення територій промисловими відходами в Україні ...................9

2 Основні методи охорони навколишнього середовища від промислових відходів……………………………………………….…………………………...15

2.1 Класифікація методів захисту навколишнього середовища…………………15

    2.2 Організаційні методи захисту навколишнього середовища. ……………….20

    2.3 Основні напрямки екологізації виробництва……………………………..…21

3 Міжнародне співробітництво у галузі охорони довкілля………………………..24

   Висновки……………………………………………………………………………29

Перелік посилань…………………………………………………………………...…30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Проблема захисту  середовища існування людини від  подальшої денатурації та виснаження набуває глобального характеру  і стає проблемою віку, від своєчасного і радикального вирішення якої залежить життя та здоров'я не тільки нинішнього, а й майбутніх поколінь. Наш час характеризується зростанням надходження в навколишнє середовище різних забруднень, починаючи з побутових та промислових викидів і закінчуючи пестицидами. В індустріально розвинутих країнах природне середовище настільки перевантажене відходами промислового виробництва і побутовими викидами, що воно не в змозі їх повністю знешкодити. Багато речовин (пластмаси, метали, скло, окремі пестицидні сполуки) не розкладаються або розкладаються дуже повільно, тому створюється загроза порушення екологічних зв'язків у природі. Основними джерелами забруднення у містах є викиди фабрик і заводів, побутові відходи, у сільській місцевості – накопичення гною, хімічні засоби захисту рослин та добрива. Основними “постачальниками” екотоксикантів в Україні були гірничодобувні підприємства, промислово-територіальні, енергетичні, аграрно-промислові комплекси, промисово-міські агломерації. Забруднення токсикантами довкілля зрештою впливало на біооб'єкти (при диханні, транскутанному впливові на шкіру і з питною водою) та продукти харчування. В “Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища” за 1993 р. серед основних чинників антропогенного впливу називалися феноли, цианіди, хлориди, сульфати, нітрати і нітрити, пестициди, радіонукліди, синтетичні поверхневоактивні речовини, нафтопродукти. 

Інтенсивне  забруднення середовища життя зумовило створення у деяких державах спеціальних  органів з охорони навколишнього середовища. Але, враховуючи глобальний характер поширення токсичних речовин та інших патогенних агентів через атмосферне повітря, воду річок, морів та океанів, створювані органи не можуть ефективно виконувати свої функції. Видобування корисних копалин призвело до руйнації 226 тис. га господарських земель України (близько 1% усієї площі республіки), проте щорічно відбувається відчуження майже 100 тис. га під нові об'єкти забудови. Тільки 1-2% природних мінеральних ресурсів використовується для виробництва продукції, 98% - втрачається, накопичуючись у природному середовищі у вигляді відходів, причому кожні 12-15 років кількість відходів подвоюється.

Величезних  збитків завдали господарству України  необгрунтовані меліоративні заходи на півночі та півдні. Гігантські темпи індустріалізації, хімізації та урбанізації з одночасним розвитком стресових ситуацій від соціальних струсів призвели до того, що протягом останнього десятиріччя стан здоров'я жителів України став катастрофічно погіршуватися, оскільки він нерозривно пов'язаний з порушеннями екологічної рівноваги та деградації довкілля, а адаптація людини та всього живого має певні межі й потребує набагато більшого часу, ніж час антропогенних змін навколишнього середовища.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ВПЛИВ ПРОМИСЛОВИХ ВІДХОДІВ НА ДОВКІЛЛЯ

      1.1 Забезпечення екологічної безпеки промислових підприємств                                                                                                                  

На основі аналізу  особливостей еколого-економічної  ситуації в Україні і сучасних тенденцій економічного розвитку інтеграція екологічних і економічних інтересів підприємств диктує необхідність розробки нових принципових підходів до забезпечення екологічної безпеки підприємств виробничої сфери і формування відповідного дієвого механізму як його комплексного інструменту.

Розвиток економіки  характеризується екологічними проблемами техногенного характеру: виснаженням  озонового шару Землі, глобальною зміною клімату внаслідок “парникового ефекту”, забрудненням атмосферного повітря та водоймищ. Сьогодні забруднення довкілля завдає значних економічних збитків національним господарствам майже всіх країн світу.

Досягнення  екологічно сталого економічного зростання  можливо лише за умови узгодження економічних і екологічних інтересів, при всебічній екологізації виробництва, впровадженні екологоорієнтованих нововведень на виробничих підприємствах.

Необхідність  розробки організаційно-економічного забезпечення екологічної безпеки  підприємств виробничої сфери наступні: наявність еколого-економічних суперечностей сучасного розвитку; несприятлива еколого-економічна ситуація в Україні; неефективність еколого-економічної політики, що проводиться; інтеграція України до європейського економічного простору; дотримання міжнародних вимог у сфері екологічної безпеки; визначення еколого-економічних імперативів Концепції сталого розвитку України; неузгодженість екологічних і економічних інтересів виробничих підприємств; необхідність еколого-економічної парадигми управління виробничим підприємством; необхідність формування організаційно-економічного механізму забезпечення екологічної безпеки виробничих підприємств.

Питання формування та впровадження в практику господарювання дієвого організаційно-економічного механізму забезпечення екологічної  безпеки виробничих підприємств в науковій літературі мають недостатню розробку. Зокрема, недостатньо досліджені економічні основи екологічної безпеки виробничих підприємств і передумови її забезпечення, потребують подальшого удосконалення організаційні та аналітичні процедури організаційно-економічного забезпечення екологічної безпеки підприємств.

Сучасний період економіки України характеризується не тільки певними проблемами в економічній  сфері, а й глобальною кризою в  екології. Кількість шкідливих викидів у результаті виробничо-господарської діяльності промислових підприємств уже перевищує допустимі норми в 3–7 разів і продовжує зростати. Екологічний стан України потребує вирішення еколого-економічних проблем вітчизняних підприємств, проведення ефективної політики в сфері забезпечення екологічної безпеки, основи якої започатковані в Конституції України, де визначено пріоритет екології і державної підтримки заходів щодо охорони довкілля. Успішна реалізація екополітики значною мірою залежить від можливості забезпечення екологічної безпеки при здійсненні виробничої діяльності підприємств, котру необхідно розглядати у взаємодії екології і економіки, тому що серед антропотехногенних факторів виникнення несприятливих екологічних ситуацій особливе місце посідає сфера виробництва.

Екологічна  безпека підприємства виробничої сфери  – це стан захищеності економічних  інтересів підприємства від реальних і потенційних екологічних загроз, що створюються в результаті виробничої діяльності господарюючих суб’єктів  внаслідок екологічно необумовленого господарювання, за умови мінімізації негативного впливу виробничої діяльності самого підприємства на навколишнє природне середовище і суб’єктів виробничого процесу.

Екологізація виробництва – це процес послідовного екологічної безпеки виробничих підприємств переходу виробничої діяльності підприємств на позиції екологічного імператива, тобто здійснення виробничого процесу на екологічно орієнтованій основі. При здійсненні екологізації виробництва найбільш ефективними визнано превентивні заходи, які дозволяють запобігати забрудненню довкілля за умови включення екологічних пріоритетів до цілей економічної діяльності підприємств.

Під організаційно-економічним  механізмом забезпечення екологічної  безпеки підприємства виробничої сфери  розуміється сукупність економічних, організаційних і управлінських засобів, економічних інструментів щодо забезпечення належного рівня екологічної безпеки виробничого підприємства з точки зору впливу процесу виробництва на еколого-економічний стан як самого підприємства, так і на якість довкілля.

Цільовою функцією зазначеного механізму є мінімізація  негативного впливу діяльності підприємства на довкілля без зменшення величини прибутку при дотриманні чинних екологічних  норм у процесі виробництва. Виходячи із запропонованого розуміння екологічної безпеки виробничого підприємства, об’єктами дії механізму, що розробляється, є екологічна безпека підприємства. Суб’єктами даного механізму визначено малі й середні підприємства (МСП) виробничої сфери, оскільки особливість функціонування МСП полягає в тому, що виробничий процес на підприємствах зазначеного типу можливо організувати у такий спосіб, щоб дія економічного механізму щодо забезпечення екологічної безпеки підприємств мала запобіжний характер завдяки гнучкій адаптивності МСП до еколого-економічної ситуації, що змінюється.

Функції організаційно-економічного механізму забезпечення екологічної  безпеки виробничого підприємства наступні: аналітична; регулюючо-коригуюча (прогнозна); попереджувальна; інноваційна; контрольна. Реалізація зазначених функцій забезпечує прогнозування виробничо-господарської діяльності підприємства при реалізації екологоорієнтованих нововведень і прийняття управлінських рішень попереджувального характеру з урахуванням екологічного фактора.[6]

2. Забруднення територій промисловими відходами в Україні

 Основними джерелами забруднення у містах є викиди фабрик і заводів, побутові відходи, у сільській місцевості – накопичення гною, хімічні засоби захисту рослин та добрива. Основними “постачальниками” екотоксикантів в Україні були гірничодобувні підприємства, промислово-територіальні, енергетичні, аграрно-промислові комплекси, промисово-міські агломерації.  

 Забруднення токсикантами довкілля зрештою впливало на біооб'єкти (при диханні, транскутанному впливові на шкіру і з питною водою) та продукти харчування. Інтенсивне забруднення середовища життя зумовило створення у деяких державах спеціальних органів з охорони навколишнього середовища. Але, враховуючи глобальний характер поширення токсичних речовин та інших патогенних агентів через атмосферне повітря, воду річок, морів та океанів, створювані органи не можуть ефективно виконувати свої функції. Видобування корисних копалин призвело до руйнації 226 тис. га господарських земель України (близько 1% усієї площі республіки), проте щорічно відбувається відчуження майже 100 тис. га під нові об'єкти забудови. Тільки 1-2% природних мінеральних ресурсів використовується для виробництва продукції, 98% - втрачається, накопичуючись у природному середовищі у вигляді відходів, причому кожні 12-15 років кількість відходів подвоюється. Близько 4-5% території країни втрачено після чорнобильської аварії внаслідок радіаційного забруднення земель, більшою частиною наших лісів користуватися не можна. Крім того, 20% населення України проживає в зоні функціонування ЛЕП, тобто санітарно-недопустимого електромагнітного навантаження (близько 2% території). Величезних збитків завдали господарству України необгрунтовані меліоративні заходи на півночі та півдні. Гігантські темпи індустріалізації, хімізації та урбанізації з одночасним розвитком стресових ситуацій від соціальних струсів призвели до того, що протягом останнього десятиріччя стан здоров'я жителів України став катастрофічно погіршуватися, оскільки він нерозривно пов'язаний з порушеннями екологічної рівноваги та деградації довкілля, а адаптація людини та всього живого має певні межі й потребує набагато більшого часу, ніж час антропогенних змін навколишнього середовища. Під серйозною загрозою – генофонд нації. За повідомленнями статистичних органів, з 1992 р. рівень смертності населення в Україні перевищує рівень народжуваності. У містах і селищах міського типу України щороку утворюється близько 40 млн. м² сміття, яке вивозять на 770 звалищ. З них майже 80% експлуатуються без дотримання запобіжних заходів щодо забруднення підземних заходів щодо забруднення підземних вод і повітряного басейну. На всіх 4-х діючих в Україні сміттєспалювальних заводах технологічне обладнання не відповідає сучасним екологічним вимогам. Сільські поселення взагалі поки що не забезпечуються послугами з видалення сміття.        

        Актуальними заходами згідно з прийнятою в Україні політикою є впровадження сучасних технологій збирання побутового сміття з відбором цінних компонентів а також промислових технологій його утилізації на обладнанні вітчизняного виробництва. Загальна маса відходів, що утворюються в Україні, в розрахунку на одного мешканця, орієнтовно перевищує середньоєвропейську величину у 4-5 разів, головним чином через багаторічну енергетично-сировинну спеціалізацію а також низький технологічний рівень промисловості України. Обсяг утворення промислових відходів (включно з гірничодобувною галуззю) у 1996 р. тут становив 700-720 млн. т, або приблизно 14 т на одного мешканця держави. Загальна маса накопичення на території України відходів вже перевищила 25 млрд. т. Проте в 90-х роках простежується стійка тенденція до зниження обсягу використання відходів (щорічно в середньому на 20%). Тобто темпи накопичення відходів істотно не знижуються, незважаючи на скорочення обсягів виробництва.