Серед промислових хімічних отрут досить поширеними є метали. До останнього часу використовують переважно важкі  метали: свинець, ртуть, цинк, марганець, хром, нікель, кадмій; легкі (берилій, літій); тугоплавкі (ванадій, титан, молібден, вольфрам) та інші.

     У виробничих умовах метали зустрічаються  у різних поєднаннях. Рідкі метали найчастіше діють на організм у вигляді  аерозолів, але можуть зустрічатися у стані рідини чи пари.

     Важкі метали, як правило, є загальнопротоплазматичними отрутами, які мають у той же час вибіркову дію. Рідкі метали мають токсичні чи фібриногенні властивості  або ті чі інші.

     Характерною особливістю важких металів після  потрапляння до організму є їх нерівномірний розподіл між клітинами і тканинами та здатність утворювати в організмі депо.

     Виділяючись через сечові шляхи, слизові оболонки травного каналу і різні залози, деякі метали спричинюють у них  патологічні зміни.

     Свинець та його сполуки: До організму людини свинець та його сполуки надходять через дихальні шляхи у вигляді пилу і пари, а також через травний канал, потрапляючи у порожнину рота із забруднених рук. Лише 25% свинцю у товстих кишках перетворюється в нерозчинну сірчанокислу сполуку і виводиться з організму. Інші 75% відкладаються в усіх тканинах, а в основна його частина акумулюється у кістках. Алкоголізм, перевтома, голодування, інфекції сприяють виходу свинцю із кісткової тканини і спричинюють загострення захворювання. Свинець та його сполуки є отрутами які діють на всі органи і системи організмі і зумовлюють важкі зміни у нервовій системі.

     Найвищої  формою свинцевого отруєння є свинцева енцефалопатія, що виникає як наслідок спазму судин мозку чи органічних уражень судин мозку — атеросклерозу. Енцефалопатія характеризується найрізноманітнішими симптомами: головним болем, запамороченням, порушенням сну, епілептичними припадками, перехідними розладами мовлення та зору, спастичними паралічами, потьмаренням свідомості, коматозним станом.

     Окрім нервової, уражується також і система  травлення. Розвиваються гастрити з  порушенням секреторної функції  шлунка. Відзначають збільшення і  болючість печінки, а також випадки  її гострої атрофії.

     Аналіз  роботи Всесвітнього центру лікування  отруєнь показав, що найчастіше трапляються масові отруєння хлором, аміаком та чадним газом.

     Хлор  та його сполуки є отрутами нервової системи і паренхіматозних органів, вони також мають подразнюючу  і припікаючу дію. Клінічна симтоматика  отруєнь сполуками хлору різноманітна. Можливі гості та хронічні отруєння.

     У випадку гострих отруєнь у  потерпілих з’являються нудота, запаморочення, різко виражений коньюктивіт, а  у важких станах — судоми і коматозний стан.

     Для хронічного отруєння хлором та його похідними  характерна втрата апетиту, безсоння, швидка втомлюваність, судинний біль у кінцівках. У разі подальшої дії спостерігають захворювання внутрішніх органів — гастрит, гепатит, коліт, зміни з боку серцево–судинної системи.

     Чадний  газ є складником вихлопних газів  автомобілів, тракторів. В умовах виробництва оксид вуглецю утворюється внаслідок неповного згорання. Він немає кольору і без запаху. В організм людини потрапляє за законом дифузії газів. Він проходить через легені внаслідок різниці парціального тиску крові та альвеолярного повітря. Чим більша ця різниця, тим більше насичується кров оксидом вуглецю. Потрапляючи до організму, він зв’язується з гемоглобіном, утворюючи карбоксигемоглобін, який не здатний транспортувати кисень. Внаслідок цього настає гіпоксенія та гіпоксія, а у важких випадках — аноксія. Це призводить до того, що порушується обмін речовин, в крові різко підвищується вміст цукру, накопичується молочна кислота, настає ацидоз.

     Загалом, за характером впливу хімічних речовин  на людський організм виділяють: подразнюючу, фіброгенну, токсичну, алергічну, шкірну і канцерогенну дії.

      Антропогенний вплив на гідросферу. Стоки промислових і сільськогосподарських виробництв

      Споконвіків ріки вважалися головним джерелом прісної  води. Однак у результаті втручання  людини вони чимраз більше забруднюються  відходами. Ці відходи різними руслами  стікають у моря й океани. У вигляді стічних вод повергається в ріки й водойми використана річкова вода. Сьогодні очисні споруди не можуть стовідсотково задовольнити потреби промислового виробництва. Але все не так просто. Навіть якщо провести найдосконаліше очищення, практично всі неорганічні розчинені речовини і близько 10 % органічних забруднюючих речовин зберігаються в так званих очищених водах. Ці води можна буде використовувати тільки при багаторазовому розведенні чистою природною водою. Тому людині важливо знати точне співвідношення абсолютної кількості стічних вод, хоча б і очищених, і водного стоку річок.

      Підраховано, що на усі види водокористування витрачається 2200 км3 води на рік. Щоб розбавити стоки, необхідно практично 20 % ресурсів прісних вод світу. Ученими було підраховано, що до 2000 року повинні були скоротитися норми водоспоживання, однак реальність довела, що, як і раніше, людству необхідно приблизно 30—35 тис. км3 прісної води, щоб мати можливість розбавити стічні води. Це свідчить про те, що незабаром ресурси світового річкового стоку будуть практично вичерпані. Хоча кількість прісної води не стає меншою, але якість її погіршується. Скоро її неможливо буде вживати для пиття.

      Багато  районів не повністю забезпечені  водою. Це південь і південний схід європейської частини СНД, Прикаспійська низовина, південь Західного Сибіру й Казахстану і деякі інші райони Середньої Азії, південь Забайкалля, Центр Якутії; у нашій країні це, зокрема, південні області — Одеська, Кримська. Найбільш забезпечені водою північні райони СНД, Прибалтика, гірські райони Кавказу, Середньої Азії, Саянів і Далекого Сходу.

      Обмежені  й навіть мізерні в багатьох країнах  запаси прісних вод значно зменшуються  через забруднення. Забруднюючі  речовини поділяють на кілька класів у залежності від їхньої природи, хімічної будови й походження.

      Органічні матеріали потрапляють із побутових, сільськогосподарських або промислових  стоків, їхнє розкладання відбувається під дією мікроорганізмів І супроводжується  споживанням розчиненого у воді кисню. Якщо кисню у воді достатньо і кількість відходів невелика, то аеробні бактерії вельми швидко перетворюють їх на порівняно нешкідливі залишки. У протилежному випадку діяльність аеробних бактерій пригнічується, вміст кисню різко падає, розвиваються процеси гниття. При вмісті кисню у воді нижче за 5 мг на 1 літр, а в районах нересту — нижче за 7 мг, багато видів риб гинуть.

      Хвороботворні мікроорганізми й віруси знаходяться  в погано оброблених або зовсім не оброблених каналізаційних стоках населених  пунктів І тваринницьких ферм. Потрапляючи в питну воду, патогенні мікроби й віруси є збудниками різних епідемій, таких як спалахи сальмонельозу, гастроентериту, гепатиту й ін. Розвинуті країни сьогодні можуть з полегшенням зітхнути, вони практично позбулися поширення епідемій через громадське водопостачання Однак існує небезпека зараження через харчові продукти, наприклад овочі, що вирощуються на полях, які удобрюються шламами (від нім. Schlamme — буквально «бруд») після очищення побутових стічних вод. Водні безхребетні.

      наприклад устриці або інші молюски, що живуть у заражених водоймах, дуже часто  ставали причиною спалахів черевного  тифу.

      Поживні елементи, в основному сполуки  Нітрогену й Фосфору, потрапляють  у водойми з побутовими й сільськогосподарськими стічними водами. Підвищення вмісту нітритів і нітратів у поверхневих і підземних водах стає причиною забруднення питної води й розвитку деяких захворювань, а зростання кількості цих речовин у водоймах породжує їх посилену евтрофікацію (підвищення запасів біогенних і органічних речовин, через шо бурхливо розвиваються планктон і водорості, поглинаючи весь кисень у воді).

      Різновидом  неорганічних і органічних речовин  є сполуки важких металів, нафтопродукти, пестициди (отрутохімікати), синтетичні детергенти (миючі засоби), феноли. Вони надходять у водойми з відходами промисловості, побутовими й сільськогосподарськими стічними водами. Чимало з них у водному середовищі або взагалі не розкладається, або цей процес занадто повільний, тому ці речовини здатні накопичуватися в харчових ланцюжках.

      Одним із наслідків урбанізації є збільшення донних осадів. Число їх у водоймах невпинно зростає через ерозію грунтів, що виникає через неправильне  ведення сільського господарства, вирубку  лісів і завантаженість річкових стоків. Усе це стає причиною виникнення екологічного дисбалансу водних систем і має негативний вплив на донні організми.

      Підігріті стічні води є джерелом теплового  забруднення. Збільшення температури  природних вод стає причиною зміни  природних умов для організмів, що живуть у водах, а також зменшує кількість розчиненого кисню, змінюючи при цьому швидкість обміну речовин. Врешті-решт більшість мешканців водойм гине, чимало з них припиняє свій розвиток.

      Кілька  десятиліть назад забруднених вод  було не так уже й багато. Вони складали лише малу частину від великої кількості чистої води. У наш час картина набагато страшніша: забрудненої води чимраз більше, а чистої — чимраз менше.

     Нафтові плями

      Найпоширенішим  явищем на сьогодні є нафтове забруднення  Світового океану. Нафтова плівка безперестанку знаходиться на 2—4 % водної поверхні Атлантичного й Тихого океанів. Щороку в моря скидають приблизно 6 млн т нафтових вуглеводнів. Половина цієї кількості є результатом транспортування й розробки родовищ на шельфі. Континентальне нафтове забруднення потрапляє в океан через річковий стік. Ріки світу щороку переносять у морські й океанічні води більше 1,8 млн т нафтопродуктів.

      У морі нафтове забруднення буває  різних форм. Воно може тонкою плівкою  покривати поверхню води, а при  розливах товщина нафтового покриття спочатку може складати кілька сантиметрів. Поступово формується емульсія нафти у воді або води в нафті Потім з'являються грудочки важкої фракції нафти, нафтові агрегати, які можуть протягом тривалого часу плавати на поверхні моря. До грудочок мазуту, прикріплюються різні дрібні тварини, якими охоче годуються риби і вусаті кити. Разом із ними вони ковтають І нафту. Одні риби від цього гинуть, інші насичуються нафтою і стають непридатними для вживання в їжу через неприємний запах і смак

      Усі компоненти нафти токсичні для морських організмів. Нафта впливає на структуру  угруповання морських тварин. При  нафтовому забрудненні трансформується  співвідношення видів і знижується їхня розмаїтість. Швидко формуються мікроорганізми, що харчуються нафтовими вуглеводнями, а біомаса цих мікроорганізмів отруйна для багатьох морських жителів. Уже відомо, що дуже небезпечним є тривалий вплив навіть невеликих концентрацій нафти. При цьому поступово знижується первинна біологічна продуктивність моря. До неприємних побічних дій нафти можна зарахувати те, що її вуглеводні можуть розчиняти в собі ряд інших забруднюючих речовин, таких як пестициди, важкі метали, які разом із нафтою накопичуються в приповерхневому шарі й ще більше отруюють його. В ароматичній фракції нафти знаходяться речовини мутагенної й канцерогенної природи, наприклад бензпірен. Зараз є безліч підтверджень тому, що бензпірен є причиною мутагенних ефектів забрудненого морського середовища. Він активно циркулює у морських харчових ланцюжках і опиняється в їжі людей.

      Найбільша кількість нафти сконцентрована в тонкому приповерхневому шарі морської води, що відіграє значну роль для різних аспектів життя океану. У ньому знаходиться безліч організмів, цей шар відіграє роль «дитячого  садку» для багатьох популяцій. Поверхневі нафтові плівки розладнують газообмін між атмосферою й океаном. Відбуваються великі зміни в процесах теплообміну, розчинення й виділення кисню, вуглекислого газу, трансформується відбивна здатність (альбедо) морської води.

      Хлоровані вуглеводні, які широко застосовуються для боротьби зі шкідниками сільського і лісового господарства, з переносниками інфекційних хвороб, уже багато десятиліть разом із стоком рік і через атмосферу попадають у Світовий океан. ДДТ і його похідні, поліхлорбіфеніли й інші стійкі сполуки цього класу зараз виявляються всюди у Світовому океані, включаючи Арктику й Антарктику. Вони досить легко розчиняються в жирах, тому концентруються в органах риб, ссавців, морських птахів. Це ксенобіотики, тобто речовини, які є повністю штучними. Вони не розкладаються, поступово накопичуючись у Світовому океані. Ці речовини дуже токсичні. Відомим є їхній вплив на кровотворну систему, вони пригнічують ферментативну активність і сильно впливають на спадковість.