Водні ресурси України

— малі річки з площею водозбору до 2 тис. км2.

    Головним постачальником води для України є Дніпро. Інші річки, що забезпечують потреби у воді, — Дунай, Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут та ін. (табл. 7.1). Стан води й повноводдя цих водних артерій залежать головним чином від стану їх приток — малих річок, яких налічується близько 63 тис, вони мають величезне значення (варто згадати, що 90 % населених пунктів розташовані саме в долинах малих річок та користуються їхньою водою). Проте стан малих річок України на сьогодні е надто складним: понад 20 тис. їх вже зникло, пересохло. Це, звичайно, зумовлює деградацію великих річок, тому проблема їх збереження й оздоровлення — одна з найгостріших для України.

    Сучасний стан басейну р. Дніпро та інших річок України. Дніпро — найбільша річка України, третя в Європі після Волги та Дунаю за площею водозбірного басейну (504 тис. км2) і протяжністю (2201 км). Довжина Дніпра в межах України становить 981 км, площа водозбірного басейну — 286 тис. км2. Водними ресурсами Дніпра користується понад ЗО млн жителів України*88.

 

*88: {Маринич О.М., Шищенко П.Г. Фізична географія України: Підручник. – К.: Знання, 2005. – С. 128. }

Таблиця 7.1. Гідрологічні характеристики головних річок УкраїниНазва річки  Місце, куди впадає  Довжина, км  Площа

басейну, тис. км2                     загальна               у межах Україні

Дніпро    Чорне море  2201  981               504,0

Південний Буг  Чорне море   806                         63,7

Псел  Дніпро                717                         22,8

Дністер  Чорне море  1362  705               72,1

Сіверський Донець  Дон  1053   

Горинь  Прип'ять   659                          22,7

Десна  Дніпро    591                          88,9

Інгулець  Дніпро   549                         14,87

Ворскла  Дніпро   464                            14,7

Случ  Ірпінь                      451                          13,8

Стир  Прип'ять                 445                          13,1

Тетерів  ні про   385                          15,3

Сула  Дніпро             365                          19,6

Інгул  Південний Буг   354                          98,6

(Рось  Дніпро   346                          12,6

Самара  Дніпро   320                          2 2,6

Прут  Дунай  967             272                         27,5

Тиса  Дунай  966             201                        153,0

Прип'ять  Дніпро  761   261                        121,0

Айдар  Тверський Донець  264  256       7,4

Сейм  Десна  748   250                           27,5

Збруч  Дністер   244                            3,4

Серет  Дністер   242  

Стрий  Дністер   232  

Оскіл  Сіверський Донець  472  177    14,8

Дунай  Чорне море  3900  174              817,0

 

    Господарський комплекс у басейні р. Дніпро протягом останніх десятиліть розвивався без урахування економічних та екологічних наслідків для України. Основний обсяг промислового виробництва з переважанням "брудних" галузей (металургійна, хімічна, вугільна), найбільші енергетичні об'єкти та масиви зрошуваних земель сконцентровані в басейні р. Дніпра, де місцеві водні ресурси значно менші, ніж потреби в них. Із Дніпра для потреб промисловості й сільського господарства щороку беруть майже 15 млрд м3 води, а в атмосферу басейну кожного року викидається понад 10 млн т газопилових забруднень. Із різними стоками (дощовими й талими водами) у Дніпро та водосховища потрапляє понад 50 тис. т азотних сполук, 40 тис. т фосфорних, 20 тис. т калійних, близько 1 тис. т заліза, 40 т нікелю, 2 т цинку, 1 т міді, 0,5 т хрому тощо.

    Найбільшими забруднювачами водних об'єктів басейну р. Дніпро є: 1) чорна та кольорова металургії; 2) коксохімічне виробництво; 3) важке, енергетичне, транспортне машинобудування; 4) комунальне господарство; 5) сільське господарство. Значну частину (майже 10 %) забруднення водних об'єктів басейну Дніпра становлять атмосферні опади.

    Істотне значення в системі водопостачання мають також водосховища і ставки на притоках Дніпра. У його басейні нараховується 15 380 різних приток, загальна довжина яких дорівнює 67 156 км, збудовано 504 водосховища з загальною площею водного дзеркала 767 км2 та об'ємом 2,2 км3, 12 570 ставків на малих річках, загальна площа яких становить 1086 км2 і об'єм — 1,54 км3. На Дніпрі створено каскад із шести водосховищ загальною площею 6950 км2 і повним об'ємом акумульованої води 43,8 км3. У зв'язку з будівництвом водосховищ порушилася екологічна рівновага, докорінно змінилися умови водообміну. Порівняно з природними умовами водообмін уповільнився в 14—30 разів.

    Інтенсивне використання земель басейну Дніпра з метою ведення сільського господарства (60 % території розорано), яке спричинило ерозію 35 % земель та трансформування 80 % первинного природного ландшафту, перетворило водосховища на Дніпрі в акумулятори забруднювальних речовин. У катастрофічному становищі перебувають річки нижнього Дніпра, на яких щороку ускладнюється санітарно-епідеміологічна ситуація, зменшуються вилов риби та біорізноманіття. Серед головних негативних наслідків спорудження каскаду водосховищ на Дніпрі вирізняють такі:

— річковий режим Дніпра штучно трансформовано в озерний, у  зв'язку з чим різко уповільнився водообмін, утворилися зони застою, почастішали  явища евтрофікацїї (збільшення вмісту біогенних речовин у водоймі, що зумовлює бурхливе розмноження водоростей, зменшення прозорості води і вмісту розчиненого кисню у глибинних шарах унаслідок розкладу органічної речовини мертвих рослин і тварин, а також масову загибель донних організмів);

— рівень ґрунтових вод  піднявся за межі берегів;

— посилилося засолення  ґрунтів;

— об'єм підземного стоку  збільшився майже в 10 разів, у зв'язку з чим значно зросло забруднення  підземних вод, особливо в нижній частині басейну;

— змінився водносольовий режим ґрунтів та зменшився вміст гумусу в них;

— посилилася ерозія берегової  зони.

    Стосовно радіаційного забруднення басейну р. Дніпро, то серед основних радіоекологічних проблем зони відчуження виокремлюють такі:

— перевищення допустимого  рівня надходження радіонуклідів  у Київському водосховищі на 100—150 Кі;

— головне забруднення  води у р. Прип'ять формується унаслідок  стоків з території Республіки Білорусь (30—40 %) і незахищених ділянок  заплави (40—50 %);

— у ближній до ЧАБС зоні повсюди спостерігається підвищення рівня ґрунтових вод на 1—1,5 м, що зумовлює підтоплення пунктів  тимчасової локалізації радіоактивних  відходів та інтенсивніше забруднення  ґрунтових вод;

— на всій території зони відчуження збільшується ступінь обводнення та заболоченості, що спричинює деградацію та загибель лісів, перехід радіонуклідів  у розчинні та колоїдні форми, прискорює  швидкість їх міграції.

    Але за останні 10—15 років спостерігається загальна тенденція зменшення виносу радіонуклідів із забруднених територій. Проте дуже небезпечним явищем залишається постійне підвищення радіаційної забрудненості донних відкладів Дніпра (особливо Київського водосховища), а також швидке накопичення в намулах Дніпродзержинського і Дніпровського водосховищ великих кількостей заліза, ціанідів, хлоридів, нафтопродуктів тощо.

    На санітарно-епідемічну ситуацію та якість питної води Дніпра негативно впливає вміст значної кількості органічних і хлорорганічних сполук, що реєструється майже в усіх створах спостереження. Перевищення санітарних норм за різними показниками коливається в межах 1,1—4,0 рази. Очисні споруди водопроводів не можуть перешкоджати потраплянню цих сполук у питну воду. За даними відомчого моніторингу, найзабрудненішою є середня частина Дніпра. В аварійному становищі нині перебуває 19,9 тис. км, або 26%, водопровідних мереж. Часті аварії на водопровідних мережах (майже дві на 1 км їхньої довжини) спричинюють вторинне забруднення питної води і небезпеку виникнення та поширення інфекційних захворювань.

    Дніпро і каскад Дніпровських водосховищ забруднені переважно нітритним азотом, сполуками важких металів. Окрім того, Київське, Канівське, Кременчуцьке та Дніпродзержинське водосховища забруднені азотом амонійним; Кременчуцьке, Дніпровське, Каховське та Дніпродзержинське — фенолами; Дніпровське — нафтопродуктами. Також спостерігається значне забруднення сполуками важких металів Київського (11ГДК), Канівського (14—16ГДК), Кременчуцького (11— 15 ГДК) водосховищ. Більшість приток Дніпра забруднені переважно азотом амонійним та нітритним, фенолами, нафтопродуктами, сполуками важких металів.

    З метою поліпшення екологічного стану басейну р. Дніпро потрібно здійснювати невідкладні заходи, а саме:

— розробляти пріоритетні  програми з екологічно-ефективних заходів, спрямованих на розв'язання проблем  басейну;

— упроваджувати систему  басейнового управління, що" з  одного боку, нестиме повну відповідальність за стан вод басейну, а з іншого — матиме в своєму розпорядженні  всі необхідні важелі регулювання, насамперед, фінансові;

— розвивати регіональну  систему екологічно безпечного і  сталого управління водними ресурсами  басейну;

— розробляти потрібні організаційні  та юридичні механізми оцінювання, контролю і запобігання забрудненню  водних ресурсів басейну;

— налагодити робочі зв'язки з усіма державними, науковими  і громадськими організаціями та установами шляхом створення комплексного управління природоохоронною діяльністю.

    Загалом в країні налічується 63 119 великих, середніх і малих річок, а також майже 8073 озер і лиманів*89. На сьогодні в Україні не залишилося жодного поверхневого водного об'єкта, який би за екологічним станом належав до водних об'єктів першої категорії. Згідно з оцінками експертів, найгірша екологічна ситуація спостерігається на річках Кальміус та Сіверський Донець (Донецька область), Азовському морі, озері Сасик (Одеська область), річках Лугань (Луганська область). Наприклад, р. Сіверський Донець і її притоки забруднені легкоокисними речовинами, нафтопродуктами, фенолами, сполуками азоту і важких металів.