Утилізація відходів комунального господарства в Європі

Проблема утилізації твердих побутових відходів (ТПВ) вже тривалий час є актуальною темою для мешканців усіх великих  мегаполісів. В умовах дефіциту ресурсів, джерел енергії та екологічної ситуації на планеті, закопувати в землю або  спалювати відходи стало великою  розкішшю навіть для більшості європейських держав, що тепер використовують практику сортування сміття, яке потім переробляється на сміттєпереробних заводах у вторинну сировину, а не спалюється забруднюючи  природне середовище та поглинаючи величезну  кількість енергії.

Справа в тому, що з сміттєвої маси, яку після  переробки можна використовувати  як вторинну сировину, спочатку необхідно  вилучити суміші, що не можливо в  подальшому використовувати. Саме цю частку відходів, яка після обробки, подрібнення, пресування та пакування вже не загрожує екології, відправляють на спеціальні полігони.

Країни Західної Європи всіляко популяризують та підтримують підхід до роздільного  збору та сортування сміття, проводячи  активні інформаційно-роз’яснювальні кампанії серед населення, виділяючи  кошти з державного та місцевого  бюджетів, приймаючи відповідні нормативно-правові  акти та постанови. Сучасні технології та використання європейського досвіду  у вирішенні «сміттєвого» питання, дозволять Україні значно зменшити площу сміттєвих полігонів та перейти на якісно нові технології утилізації ТПВ.

Застосування цих  технологій, зокрема, передбачає: будівництво  нових сортувальних комбінатів та сміттєпереробних заводів обладнаних сучасними засобами для автоматичного і ручного  сортування ТПВ, санітарної обробки  сировини, тощо. Перші проекти з  сортування сміття вже декілька років  реалізуються у великих містах України, шляхом встановлення сміттєвих баків  для сортування ТПВ. Проте поки що суттєвих результатів це не приносить. насамперед, через низьку інформаційну та просвітницьку роботу в цьому  напрямку.

Проте переважна  більшість населення так і  не розуміє основні переваги від  сортування відходів: зменшення небезпечних  сміттєвих полігонів, відсутність  отруйного диму від спалювання сміття насиченого метаном та вуглецем, отримування  вторинної сировини, яка в подальшому використовується в промисловості, забезпечення рециклінгу, тобто повернення відходів у господарське використання.

Найбільших успіхів  у вирішенні проблеми сортування сміття досягли Швейцарія, де люди самі попередньо сортують понад 80% відходів та Німеччина. За ними йдуть Данія, Бельгія, Нідерланди, Австрія, Франція, Італія та інші держави, при цьому використовуючи ТПВ як вторинну сировину. Для якісного вирішення цієї проблеми в Україні, потрібно провести грамотну інформаційну кампанію, встановити достатню кількість  сміттєвих урн для роздільного  сортування сміття (метал, скло, пластик, тощо) та реалізувати пілотні проекти: побудувати перші сміттєрозподільні  та переробні заводи ТПВ біля великих індустріально розвинених міст: Києва, Донецька, Дніпропетровська, Харкова, Одеси, Севастополя.

Наприклад, у Німеччині  реалізація проекту «Зелена точка» дала дуже відчутні позитивні результати. Його ініціаторами були німецькі підприємці, які у 1990 році створили акціонерне товариство «Німецька дуальна система». Проект мав вигляд плану покращення екологічної  ситуації, що включав декілька напрямків: збір коштів підприємств через купівлю  ліценції ТМ «Зелена точка», що звільняла  підприємців від обов’язкової утилізації їхньої власної упаковки на яку припадало  понад 70% всього сміття.

На вулицях німецьких  міст були встановлені різнокольорові сміттєві контейнери для різних видів  відходів, відкриті спеціальні пункти прийому неприбуткової утилізації (акумуляторів, старої побутової техніки, автопокришок), встановлена система  суворих штрафів за засмічення вулиць та побудовані сортувальні і сміттєпереробні  заводи. Тільки за перші 6 років своєї  реалізації у проект було інвестовано 6 млрд. марок, які пішли на укладення  договорів з компаніями для збирання, сортування, транспортування та переробки  сміття. За результатами проекту німці  додатково створили 17 тис. робочих  місць, побудували 320 сортувальних комбінатів та майже на 15% скоротили кількість  побутових відходів.

Може виникнути  просте запитання: де взяти гроші  на такі масштабні проекти? Тут також  можливо скористатись європейським досвідом, де джерелами коштів на реалізацію екологічних програм окрім бюджетного фінансування є окремі екологічні податки, штрафи і збори за фактичне забруднення  навколишнього середовища фізичними  і юридичними особами.

Ці ресурси накопичуються  у спеціальних екологічних фондах і мають програмно-цільове використання на науково-технічні екологічні розробки, реалізацію екологічних програм, фінансування природоохоронних заходів. В Україні  система екологічних штрафів, поки що, практично не діє.

Наприклад, у сумнозвісній київській історії про знищення вікових сосен у парку імені  А.Малишка, «лісорубам» загрожував штраф у розмірі 20-30 тисяч гривень, в той час як місту було нанесено збитків на 75 тис. грн., а ліцензія на знищення дерев у зеленій зоні обійшлася б забудовникам у 2,5 млн. гривень. Проте історія знає випадки, коли у США та Європі розміри екологічних штрафівдосягали декількох сотень мільйонів доларів. На ці кошти, в Україні, теоретично можливо, реалізувати навіть найсміливіші екологічні проекти.

Голландськими дослідниками компанії Alcoa Netherland була відладжена технологія переробки відходів, що включають комбінації алюмінію і пластмаси (це кришки з під пляшок, банки для м’яких напоїв і пива), якими завалені звалища і приймальні потужності мусоросжігательних заводів миру.

Складність переробки  таких відходів полягає в тому, що пластмасове покриття достатнє міцно  вставлено в кришку і може бути видалено тільки з величезними зусиллями, а з іншого боку, пластмасове покриття перешкоджає переробці алюмінію (залишки пластмаси приводять  до такого забруднення переплавленого алюмінію, що робить його надалі непридатним  як сировинний матеріал).

цены на грузчики киев услуги грузчиков

Пластмасове покриття в темно-зеленій  кришці зазвичай складається з ПВХ. Цей матеріал в протилежність  багатьом іншим пластмасам не впливає  на смак напою і, отже, не може бути легко  замінений яким-небудь іншою речовиною, яка представляє менші проблеми в процесі переробки.

З іншого боку, переробка  таких матеріалів, зокрема темно-зелених  кришок, має значні переваги. Перш за все, перероблений алюміній є недорогим  сировинним матеріалом, у будь-якому  випадку в порівнянні з виробництвом з бокситу. У разі темно-зелених  кришок досяжний замкнутий цикл, в  якому алюміній може бути безперервно  використаний для нових темно-зелених  кришок.

Також необхідно прийняти до уваги факт, що при виробництві  темно-зелених кришок як початковий матеріал використовують алюміній у  вигляді пластини або рулону, на який наперед нанесені написи, малюнок  і тому подібне. З цих пластин  потім штампують кришки, причому  залишаються відходи матеріалу, на якому частково нанесений малюнок. 
Цей матеріал, що залишається, коли штампують кришки, повинен бути також перероблений в той же самий час, щоб був досяжний замкнутий цикл.

Відладити метод переробки  і утилізації пластмассо-алюмінієвих  відходів вдалося дослідникам компанії Alcoa Netherland. Камст Роналд Герард з  цієї компанії, розвинув спосіб, за допомогою  якого матеріали, що включають комбінації алюмінію і пластмаси, зокрема, подібні  до матеріалів, присутніх в темно-зелених кришках, можуть бути перероблені в корисну сировину. 
З цією метою технологія переробки була розділена на стадії: піроліза пластмаси в інертній атмосфері, крекінгу або газифікації газів або пари, яка виділяється в ході гідролізу, і фазу допалювання коксу, який залишається на алюмінії в ході піроліза.

купить ipod nano 6gen

Стадія піроліза продовжується  протягом довгого часу, щоб забезпечити  повне видалення хімічного складу НСl з ПВХ покриття темно-зеленої  кришки. Гази, що виділяються в процесі  цієї стадії, направляють на рециркуляцию і використовують як інертне, вільне від кисню середовище для створення  бажаної інертної атмосфери протягом піроліза.

Потім ці гази очищають, щоб  видалити НСl, при цьому, використовуючи їх як джерело енергії для процесу  піроліза (для чого їх нагрівають).

Для повного видалення  коксу, що утворився протягом піроліза на алюмінії, проводять допалювання  протягом приблизного 10 хвилин.

Дана технологія переробки  дозволяє ліквідовувати не тільки відходи  з ПВХ, але також і матеріали, що включають ПЕ і/або ПП, фарби  і/або лаки.

Усі міста з їхньою високою концентрацією населення відрізняються утворенням великої кількості промисловихта побутових відходів.

Відходи підрозділяються натверді та рідкі, промислові тапобутові. Між містами країн щодо цього є відмінності. Міста Франції та Великобританії щорічно дають промислових відходів до 50 млн. т кожне, у ФРН — до 61 млн. т, в Італії — до 44 млн. т. До цього додаються ще побутові відходи, кількість яких в містах Франції, Великобританії та Італії складає 17 млн. т на рік, а у ФРН — 20 млн. т на рік. У містах Японії відходів утворюється 920 — 2120 г на одну людину за добу, у Франції — 620 г. Це звичайна кількість для промислове розвинених країн. Найбільшу кількість відходів у розрахунку на одну людину мають США — їх тут 0,47 — 0,52 т/рік або 1450 г/день. Загальний світовий об'єм відходів перевищує 300 млн. т. Загальний об'єм твердих відходів в Україні складає 10 — 11 млн. т на рік. Звалищами зайняті 2600 га земель Вважається, що в середньому їх в містах утворюється приблизно 1 тонна на одну людину на рік.

Типовий склад міських відходів такий папір та картон — 41%, сміття — 17,9%, гума, шкіра та деревина — 8,1%, харчові відходи — 7,5%, метали — 8,7%, скло — 8,2% та ін — 1,6%. Звісно, що структура відходів залежить від національних особливостей та традицій населення. У містах Індії частка харчових відходів мізерна, а в США, навпаки, досягає 21%. Для міст розвинених країн характерна велика частка у відходах пластику різних видів.

Проблема відходів має  високу гостроту через низьку швидкість  їхнього розкладення. Папір руйнується через 2 — 10 років, консервні банки  майже за 100 років, поліетиленові  матеріали — за 200 років, пластмаса  — за 500 років, а скло для повного  розкладу вимагає 1000 років.

Особливу категорію міських  відходів складають стічні води в  Україні за 1988 рік було випущено 18,7 млрд. стоків, з них 2,6 неочищених. Ступінь забруднення стічних  вод оцінюють в «еквівалентах  побутових стоків» — ЕПС. Один ЕПС дорівнює кількості органічної забруднюючої речовини, що виробляється однією людиною за добу. Для окислення 1 ЕПС потрібно 60 г кисню.

Звільнення від відходів ведеться в трьох напрямках:

1) складування або навіть захоронения таким чином щоб вони не впливали негативно на навколишнє середовище;

2) знищення відходів шляхом їхнього спалювання;

3) очистка від шкідливих речовин, що становить найбільш складний процес, який здійснюється такими способами;

а) механічна очистка методом відстою в спеціальних відстійниках рідких стоків, фільтрування і т. п.,

б) хімічна очистка, при якій шкідливі компоненти відходів перетворюються в осадок або розкладаються,

в) фізико-хімічна очистка, головним чином, методом електролізу або іонообмінних смол,

г) біологічна очистка за допомогою бактерій або інших живих організмів, здатних розкладати шкідливі речовини в процесі життєдіяльності.

У більшості міст світу  переважає вивіз відходів на звалища. На звалищах зберігається багато відходів. Складування відходів на міських звалищах є екологічно найбільш недосконалим способом порятунку від них. Стічні води звалищ токсичні і забруднюють грунтові води та ріки. Йде забруднення атмосферного повітря газоподібними речовинами, що утворюються при розкладанні звалених матеріалів.

Іншим способом знищення міських  твердих відходів є спалювання. Найчастіше сміття спалюють на звалищах відкритим способом. Дефект спалювання полягає в накопиченні великої кількості попелу, який вміщує чимало токсичних речовин. Та й газоподібні викиди при спалюванні сміття небезпечні, часто виділяється діоксин. Особливо небезпечне відкрите спалювання пластмас. Однак відкрите спалювання побутових та промислових відходів на міських звалищах йде у великих об'ємах.

Тверді міські відходи  слід спалювати в спеціальних  печах.

Для України прикладом  ефективного вирішення проблеми боротьби зі сміттям та стічними водами може бути Франція. Майже в усіх містах усієї країни, є спеціальні сміттєспалювальні  засоби, а сміття проходить попереднє  сортування. Є велика кількість компостних підприємств, що утилізують побутові відходи  та виробляють компост для виноградників  та біогаз. Виходить на цей рівень боротьби за чисте екологічне середовище міст і Японія.

Актуальною проблемою  міст світу є запобігання утворенню  великої кількості відходів. У  промисловості для цього необхідно  застосовувати особливі технології У побуті в багатьох випадках досить змінити характер упаковки товарів, щоб різко знизити кількість побутових відходів. У ряді країн Західної Європи вже відмовляються від упаковки молочних продуктів в пластиково-картонні пакети і віддають перевагу тарі — скляним пляшкам та банкам. 3 утворенням Європейського Союзу почалася своєрідна «війна упаковок» між Німеччиною Францією та Великобританією, оскільки знищення тари та повернення її виробнику однаково дороге. У США розгорнулася ціла політична кампанія «пляшкових законів» тобто законів, що зобов’язують виробників товарів повернутися від одноразових упаковок до багаторазові тари, зокрема до пляшок.

Сучасні способи спалювання побутових відходів найбільш екологічні. Так, наприклад, у Гамбурзі вже протягом десятиліття працює одна із сучасних у Європі установок по спалюванню побутових відходів. Тут, як і на інших аналогічних установках, вдається в такий спосіб очищати відпрацьовані гази, що з димаря піднімається тільки вологе і тепле повітря, як з чайника з гарячою водою. Димовий газ при цьому з\’єднується з водою, що зв\’язує всі шкідливі речовини і, насамперед хлористий і фтористий водень, а також двоокис сірки і пил.