Термін сталий розвиток у розумінні «sustainable development»

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ  УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ  УКРАЇНИ

Факультет екології та сталого розвитку

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

 

«Термін сталий розвиток у розумінні «sustainable development»»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

магістр 1 року навчання

заочної форми

Бовтало І.М

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ 2012 
Зміст

1. Вступ…………………………………………………………………3
2. Історія розвитку поняття «сталий розвиток»……………………...4
3. Термін «сталий розвиток»………………………………………….7
4. Концепція сталого розвитку в Україні……………………………11
5. Список використаної літератури………………………………….13

 

 

 

Вступ

Проблема сталого розвитку являє собою одну з фундаментальних  науковихпроблем. Дослідження сталого  розвитку у різних галузях - у екології, економіці, філософії, біології надає цьому поняттю багатоплановості і обумовлює численність його оцінок та поглядів. Теоретико-методологічне осмислення концепції сталого розвитку відбито в ряді робіт вітчизняних і закордонних дослідників [1-4]. Сталий розвиток розуміється в загальнокультурному аспекті, як альтернатива духовній, екологічній, демографічній і економічній кризі сучасної цивілізації [1], в економічному аспекті аналізується взаємозв'язок сталого розвитку з економічним ростом, його сумісність з ринковою економікою [2], сталий розвиток розглядається з позиції національної безпеки [3-4], а також розробляються кількісні і якісні параметри стійкості. У другій половині ХХ століття обговорення проблем екологічної кризи вийшло за межі наукових дискусій. Тривога за долю людства і біосфери охопила широкі верстви населення, торкнулася державних структур, стала елементом внутрішньої і зовнішньої політики держав. Спроби знайти шляхи виходу з кризи, визначити на початку третього тисячоліття подальшу траєкторію розвитку людства призвели до створення при ООН Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку (Комісія Г. Х. Брундтландт), перед якою було поставлено завдання сформувати "глобальну програму змін". Для цієї програми комісія запропонувала назву "сталий розвиток". Надалі термін був закріплений на другій Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), де відповідно до основних ідей сталого розвитку була почата спроба розробити конкретну програму дій ("Порядок денний на 21 століття").

 

Історія розвитку поняття «сталий  розвиток»

Термін "сталий розвиток" має досить тривалу історію, яку веде від Декларації першої Конференції ООН з навколишнього середовища (Стокгольм, 1972) і робіт Римського клубу початку 70-х років: саме тоді був усвідомлений зв'язок між проблемами навколишнього середовища, екологічним і соціальним розвитком. Вперше англійський термін "sustainable" ( підтримуючий, сталий, безперервний ) у словосполученні "sustainable development" ("сталий розвиток") з'явився в доповіді Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів "Всесвітня стратегія охорони природи" (1980). У ній відзначалося, що збереження природи - це таке управління ресурсами біосфери, яке може принести стабільні прибутки сучасному поколінню, не витрачаючи природний потенціал прийдешніх поколінь.

У доповіді комісії Брундтландт сталий розвиток визначається як "здатність задовольняти потреби нинішнього покоління, не піддаючи ризикові можливості майбутніх поколінь задовольняти свої потреби" [6]. На сьогодні термін "сталий розвиток" широко обговорюється в науковій і публіцистичній літературі і міцно закріпився в комунікаційній системі світового співтовариства. Однак, одержавши широку міжнародну підтримку, термін "сталий розвиток" одержав і не менш широке тлумачення. У доповіді комісії розвиток не був відділений від росту, також у ньому не було ніяких уточнень щодо ступеня стійкості. Авторам концепції вдалося запустити в життя в міжнародному масштабі ідею надто радикальну на той час. Але вони уможливили широке та тривале її обговорення, яке не припиняється до сьогодні.

Через десять років, з 26 серпня по 4 вересня 2002 року, відбувся Всесвітній самміт зі сталого розвитку в Йоханесбурзі "Ріо+10". Його можна назвати другою "мозковою атакою" світового співтовариства по запобіганню глобальній екологічній кризі.

Результати десятилітнього шляху сталого розвитку експерти оцінюють по-різному. Одні вважають, що несталий розвиток все ще переважає у більшості регіонів світу. Майже всі країни виявилися неспроможними виконати свої зобов'язання 1992 року, що призвело до збільшення глобальної соціально-економічної кризи, загострення екологічних проблем. Так, Клаус Тофлер, директор ЮНЕП, ООН з Найробі (Кенія), у звіті про екологічне дослідження ООН у 2002 році відзначає: "Планета балансує на краю прірви, і час для того, щоб зробити економічний і політичний вибір, який міг би запобігти катастрофі, стрімко минає" [7]. Результати конкретних дій з поліпшення екологічної ситуації на планеті, підвищення життєвого рівня і якості охорони здоров'я поки що незначні. Десять років пішли на осмислення проблеми, привернення до неї уваги величезної кількості людей, насамперед молоді, створення громадянського суспільства, що сприйняло ідеї сталого розвитку, розробку національних концепцій цієї теорії. Проблематика сталого розвитку стала більш широко обговорюваною, зросла поінформованість населення. Розробляються концепції і стратегії в галузі сталого розвитку на національному і регіональному рівнях, реалізуються конкретні програми, виникають різні ініціативи та проекти в галузі сталого розвитку. Про значимість результатів свідчить велика кількість державних і громадських діячів, регіонів і континентів, науки і бізнесу, різних груп населення, які взяли участь у самміті "Ріо+ 10".

Основний підсумок Йоганнесбурзького  самміту - підтвердження безальтернативності  моделі сталого розвитку. Самміт прийняв "План здійснення рішень Всесвітнього самміту сталого розвитку", в якому викладені практичні заходи для досягнення сталого розвитку у світі на майбутній 10-літній період і документ "Політична декларація".

Разом з тим, у науковому  середовищі єдиного загальноприйнятого визначення сталого розвитку так і не знайдено. На даний момент у літературі існує понад 60 визначень, які становлять певну систему.

Девід К. Кортен підкреслює розбіжності між стандартним  і альтернативним розумінням сталого розвитку. Більшість економістів, урядів і офіційних агенцій (включаючи Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк і СААТ - Міжнародну угоду з тарифів і торгівлі), які визначають національну і глобальну політику, демонструють стандартне розуміння предмета. Велике число "альтернативних" економістів, незалежних мислителів і громадських організацій намагаються пояснити і впровадити альтернативний підхід до проблеми сталого розвитку.

Загальноприйнята думка  стверджує: необхідний стабільний економічний, соціальний та екологічний ріст, який допоможе задовольнити потреби людей у підвищенні рівня життя і накопиченні коштів, за рахунок яких можна забезпечити охорону навколишнього середовища.

 

Термін «сталий розвиток»

Термін «сталий  розвиток» є офіційним українським відповідником англійського терміну «англ. sustainable development», дослівний переклад якого з урахуванням контексту може бути «життєздатний розвиток» а за сенсом — «самопідтримуваний розвиток», інколи цей термін тлумачать як всебічно збалансований розвиток. За визначенням Комісії ООН зі сталого розвитку, його мета — задовольняти потреби сучасного суспільства, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Теорія сталого розвитку є альтернативою парадигмі економічного зростання, яка ігнорує екологічну небезпеку від розвитку за екстенсивною моделлю.

Парадигма сталого розвитку включає в себе вимоги до захисту довкілля, соціальної справедливості та відсутності расової й національної дискримінації. У країнах, де на державному рівні зазначені вимоги ігноруються, в поняття сталого розвитку намагаються вкласти «зручний» зміст, вихолощуючи справжній. Так в Україні термін «сталий розвиток» часто вживають для означення лише неухильного зростання економічних показників країни, її регіонів, міст, сіл та окремих галузей економіки. Інколи до цього додають здійснення безсистемних заходів щодо збереження довкілля та поліпшення санітарних умов проживання й праці людей.

Рис. 1. Концепція сталого  розвитку

Концепція сталого  розвитку ґрунтується на п`яти головних принципах:

1. Людство дійсно може надати розвитку сталого і довготривалого характеру, для того щоб він відповідав потребам людей, що живуть зараз, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби.
2. Обмеження, які існують в галузі експлуатації природних ресурсів, відносні. Вони пов'язані з сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення.
3. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої надії на благополучніше життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних та інших катастроф — злидні, які стали у світі звичайним явищем.
4. Необхідно налагодити стан життя тих, хто користується надмірними засобами (грошовими і матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема відносно використання енергії.
5. Розміри і темпи росту населення повинні бути погоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється.

Концепція сталого розвитку з'явилася в результаті об'єднання  трьох основних точок зору: економічної, соціальної та екологічної. 
 Економічна складова. Економічний підхід до концепції стійкого розвитку заснований на теорії максимального потоку сукупного доходу Хікса-Ліндаля, який може бути зроблений за умови, принаймні, збереження сукупного капіталу, за допомогою якого і здійснюється цей дохід. Ця концепція передбачає оптимальне використання обмежених ресурсів і використання екологічних — природо-, енерго- і матеріало-зберігаючих технологій, включаючи видобуток і переробку сировини, створення екологічно прийнятної продукції, мінімізацію, переробку і знищення відходів.

Однак при вирішенні  питань про те, який капітал повинен зберігатися (наприклад, фізичний або природний, або людський капітал) і якою мірою різні види капіталу є взаємозамінними, а також при вартісній оцінці цих активів, особливо екологічних ресурсів, виникають проблеми правильної інтерпретації і розрахунку. З'явилися два види стійкості — слабка, коли мова йде про не зменшуваному в часі природному та виробничому капіталі, і сильна — коли повинен не зменшуватися природний капітал (причому частина прибутку від продажу невідновних ресурсів повинна спрямовуватися на збільшення цінності відновлюваних природних капіталу). 
 Соціальна складова. Соціальна складова стійкості розвитку орієнтована на людину і спрямована на збереження стабільності соціальних і культурних систем, в тому числі, на скорочення числа руйнівних конфліктів між людьми. Важливим аспектом цього підходу є справедливий розподіл благ. Бажано також збереження культурного капіталу і різноманіття в глобальних масштабах, а також повніше використання практики стійкого розвитку, наявної в не домінуючих культурах. Для досягнення стійкості розвитку, сучасному суспільству доведеться створити ефективнішу систему ухвалення рішень, що враховує історичний досвід і заохочує плюралізм. Важливо досягнення не тільки внутрішньо-, а й міжпоколінної справедливості. У рамках концепції людського розвитку людина є не об'єктом, а суб'єктом розвитку. Спираючись на розширення варіантів вибору людини як головну цінність, концепція сталого розвитку передбачає, що людина повинна брати участь у процесах, які формують сферу його життєдіяльності, сприяти прийняттю і реалізації рішень, контролювати їх виконання. 
 Екологічна складова. З екологічної точки зору, сталий розвиток має забезпечувати цілісність біологічних і фізичних природних систем. Особливе значення має життєздатність екосистем, від яких залежить глобальна стабільність всієї біосфери. Більш того, поняття «природних» систем і ареалів проживання можна розуміти широко, включаючи в них створене людиною середовище, таке як, наприклад, міста. Основна увага приділяється збереженню здібностей до самовідновлення і динамічної адаптації таких систем до змін, а не збереження їх у деякому «ідеальному» статичному стані. Деградація природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища і втрата біологічного розмаїття скорочують здатність екологічних систем до самовідновлення.

 

Концепція сталого розвитку в Україні

На початку 1990-х років у всьому світі набула популярності ідея сталого (збалансованого) розвитку (sustainable development). Сталий (збалансований) розвиток найчастіше визначається як такий розвиток країн і регіонів, коли економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання, а також інші види діяльності суспільства відбуваються в межах, які визначаються здатністю екосистем до відновлення, поглинання забруднень, і підтримувати на достатньому рівні життєдіяльність нинішнього та прийдешніх поколінь.        Основи для розробки та впровадження принципів сталого розвитку були закладені на конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 р. Було прийнято базовий документ “Порядок денний на ХХІ століття”, який передбачає гармонійне поєднання усіх компонентів розвитку – економічного, соціального та екологічного, стверджує засади переходу до збалансованого природокористування (sustainable use) у всіх без виключення країнах світу та на всіх рівнях управління.            В Україні екологічна складова розвитку, на жаль, незважаючи на численні міжнародні природоохоронні зобов’язання та сподівання суспільства, і досі не стала державним пріоритетом. Україна і досі не має Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища, Національної стратегії сталого (збалансованого) розвитку. Лише 17.10.2007 р. Розпорядженням Кабінету Міністрів України, під тиском НУО та міжнародної спільноти, було схвалено Концепцію Стратегії національної екологічної політики України на період до 2020 року.  Безумовними частинами екологічної політики в демократичному суспільстві слід вважати:

• належну та ефективну систему державного управління у сфері охорони, невиснажливого використання та відтворення природних ресурсів;
• належний державний та громадський нагляд за дотриманням чинного природоохоронного законодавства та міжнародних природоохоронних зобов’язань країни;
• належну інформаційну політику щодо довкілля;
• належний рівень екологічної експертизи екологічно небезпечних проектів;
• належну систему прийняття державних рішень з питань, що стосуються довкілля, яка б передбачала обов’язкове залучення громадськості;
• належну систему відповідальності влади, конкретних посадових осіб та громадян за порушення принципів збалансованого розвитку, норм та положень природоохоронного законодавства;
• належну освітню та просвітницьку діяльність.