Сучасні проблеми охорони навколишнього природного середовища

Завдання

1 (К) Глобальні екологічні проблеми гідросфери………………………………3

2 (О) Пестициди, їх класифікація. Проблеми пов’язані з використанням пестицидів…………………………………………………………………………5

3 (В) Причини підвищення концентрації озону в приземному шарі атмосфери, можливі екологічні наслідки……………………………………………………..9

4 (Я) Основні етапи реалізації основних напрямів державної політики України в галузі охорони довкілля………………………………………………………..11

1. Глобальні екологічні проблеми забруднення гідросфери.

Під забрудненням водойм розуміється зниження їхніх біосферних функцій і економічного значення в результаті надходження в них шкідливих речовин. Одним з основних забруднювачів води морів та океанів є нафта і нафтопродукти. Нафта може потрапляти у воду в результаті природних виходів її у районах залягання. Але основні джерела забруднення пов'язані з діяльністю людей: нафтовидобутком, транспортуванням, переробкою і використанням нафти в якості палива і промислової сировини.

За оцінками експертів, в океан щорічно потрапляє біля 10 млн. т. нафти. Нафта на воді утворює тонку плівку, що перешкоджає газообміну між водою і повітрям. Коли нафта осідає на дно, вона потрапляє в донні відкладення, де порушує природні процеси життєдіяльності донних тварин і мікроорганізмів. Крім нафти, значно зріс викид в океан побутових і промислових стічних вод, що містять, зокрема, такі небезпечні забруднювачі, як свинець, ртуть, миш'як, які мають сильну токсичну дію. Фонові концентрації таких речовин у багатьох місцях вже перевищені в десятки разів.

Серед продуктів промислового виробництва особливе місце за своїм негативним впливом на водяне середовище і живі організми займають токсичні синтетичні речовини. Вони знаходять все більш широке застосування в промисловості, на транспорті, у комунально-побутовому господарстві. Концентрація цих з'єднань у стічних водах, як правило, складає 5-10 мг/л при П ДК- 0,1 мг/л. Ці речовини можуть утворювати у водоймах прошарок піни, особливо добре помітний на порогах, перехрестях, шлюзах. Спроможність до піноутворення у цих речовин з'являється вже при концентрації 1-2мг/л. З інших забруднювачів необхідно назвати метали (наприклад, ртуть, свинець, цинк, мідь, хром, олово, марганець), радіоактивні елементи, отрутохімікати, що надходять із сільськогосподарських полів, і стоки тваринницьких ферм.

Розширене виробництво (без очисних споруджень) і застосування отрутохімікатів на полях призводять до сильного забруднення водойм шкідливими з'єднаннями. Забруднення водяного середовища відбувається в результаті прямого внесення отрутохімікатів при опрацюванні водойм для боротьби зі шкідниками; надходження у водойми води, що стікає з поверхні оброблених сільськогосподарських угідь; при скиданні у водойми відходів підприемств-виробників, а також в результаті втрат при їх транспортуванні, зберіганні і частково з атмосферними опадами. Поряд із отрутохімікатами сільськогосподарські стоки містять значну кількість залишків добрив (азоту, фосфору, калію), внесених на поля. Крім того, велика кількість органічних сполук азоту і фосфору потрапляють із стоками від тваринницьких ферм,а також з каналізаційними стоками. Підвищення концентрації живильних речовин у воді призводить до порушення біологічної рівноваги у водоймі.

Спочатку в таких водоймах різко збільшується кількість мікроскопічних водоростей. Зі збільшенням кормової бази зростає кількість ракоподібних, риб і інших водяних організмів. Потім відбувається відмирання величезної кількості організмів. Воно призводить до витрати всіх запасів кисню, що утримується у воді, і накопиченню сірководню. Становище у водоймі змінюється настільки, що він стає негожим для існування будь-яких форм організмів. Водойма поступово "вмирає".

Одним із видів забруднення водойм є теплове забруднення. Електростанції, промислові підприємства часто скидають підігріту воду у водойми. Це призводить до підвищення в ньому температури води. З підвищенням температури у водоймі зменшується кількість кисню, збільшується токсичність забруднюючих воду домішок, порушується біологічна рівновага. У забрудненій воді з підвищенням температури починають бурхливо розмножуватися хвороботворні мікроорганізми і віруси. Потрапивши в питну воду, вони можуть викликати спалахи різноманітних захворювань. У ряді регіонів важливим джерелом прісної води були підземці води. Раніш вони вважалися найбільше чистими. Але в даний час в результаті господарської діяльності людей багато джерел підземної води також піддаються забрудненню. Нерідко це забруднення настільки велике, що вода з них стала непридатною для пиття. Людство споживає на свої потреби величезну кількість прісної води. Основними її споживачами є промисловість і сільське господарство. Найбільш водоємні галузі промисловості - гірничодобувна, сталеливарна, хімічна, нафтохімічна, целюлозно-паперова і харчова. На них іде до 70% усієї води, що затрачається в промисловості. Головний же споживач прісної води - сільське господарство: на його потреби іде 60-80% усієї прісної води. Викликає серйозне занепокоєння забруднення водойм пестицидами і мінеральними добривами, що потрапляють з полів разом зі струменями дощової і талої води. У результаті досліджень, наприклад, доведено, що інсектициди, що містяться у воді у вигляді суспензій, розчиняються в нафтопродуктах, якими забруднені ріки й озера. Ця взаємодія призводить до значного ослаблення окисних функцій водяних рослин. Потрапляючи у водойми, пестициди накопичуються в планктоні, бентосі, рибі, а по ланцюжку харчування потрапляють в організм людини, діючи негативно як на окремі органи, так і на організм у цілому.

У зв'язку з інтенсифікацією тваринництва все більш дають про себе знати стоки підприємств даної галузі сільського господарства.

Стічні води, що містять рослинні волокна, тваринні і рослинні жири, фекальну масу, залишки плодів і овочів, відходи шкіряної і целюлозно-паперової промисловості, цукрових і пивоварних заводів, підприємств м'ясо-молочної, консервної і кондитерської промисловості, є причиною органічних забруднень водойм потреби людини у воді на комунально-побутові потреби. Обсяг споживаної води для цих цілей залежить від регіону і рівня життя, складає від 3 до 700 л. на одну людину. З аналізу " водоспоживання за 5-6 минулих десятиліть випливає, що щорічний приріст безповоротного водоспоживання, при якому використана вода безповоротно губиться для природи, складає 4-5%. Перспективні розрахунки показують, що при зберіганні таких темпів споживання і з урахуванням приросту населення й обсягів виробництва до 2100 р. людство може вичерпати всі запаси прісної води. Вже в даний час нестачу прісної води відчувають не тільки території, що природа обділила водними ресурсами, але і багато регіонів, що ще нещодавно вважалися благополучними в цьому відношенні. В даний час потреба в прісній воді не задовольняється в 20% міського і 75% сільського населення планети.

Обмежені запаси прісної води ще більше скорочуються через їхнє забруднення. Головну небезпеку створюють стічні води (промислові, сільськогосподарські і побутові), оскільки значна частина використаної води повертається у водні басейни у вигляді стічних вод.

2. Пестициди, їх класифікація. Проблеми пов'язані з використанням пестицидів.

Пестициди – від pestis, що означає “чума”.

Пестицидами у наш час називають велику групу речовин переважно штучного походження, які використовують для знищення чи великого пригнічення небажаних для людини видів рослин чи живих істот.

Пестициди - узагальнюючий термін, тому дуже поширені назви вужчих груп:

• інсектициди - створені для знищення шкідливих комах;

• гербіциди - використовують для пригнічення бур'янів на полях культурних рослин;

• нематоциди - застосовують проти черв'яків із цієї групи;

• фунгіциди - антигрибкові речовини.

Серед перших пестицидів був синтезований у 1939 р. швейцарцем П. Мюллером і згадуваний раніше ДДТ. Успішне застосування цієї речовини наприкінці Другої світової війни і після неї у боротьбі з епідеміями, збудників яких переносили комахи, спричинило масове виробництво та її значне поширення. Усвідомлення небезпеки накопичення першого покоління надстійких пестицидів у ґрунті й воді змусило хіміків шукати нові речовини. Завдання полягало у підвищенні їх токсичності для шкідливих видів (це давало змогу знизити масу речовин, які вносили на поля) і зменшенні часу знешкодження у ґрунті.

Кількість синтезованих штучних біоотрут швидко збільшувалася, вони ставали дедалі токсичнішими. З'явилися гербіциди такої активності, що внесення всього 60 г/га ґрунту було вже достатнім для повного винищення на ньому рослин небажаного виду.

На ринках Західної Європи пропонуються сотні подібних сполук, а в Сполучених Штатах Америки — понад тисячу. Кілька Нобелівських премій з хімії були призначені саме за відкриття нових шляхів у синтезі пестицидів. Значному поширенню сприяла та безсумнівна на початку їх використання обставина, що вони виявилися економічно вигідними. У зарубіжних підручниках з екології не приховується, що спочатку зиск від підвищення врожаю від трьох до 30 разів перевищував витрати на застосування сучасних пестицидів.

Одночасно фахівці, які звикли враховувати не лише негайні, а й віддалені в часі наслідки, із самого початку не погодилися з головною тезою прихильників пестицидів про те, що останні діють лише на шкідника, а вторинні ефекти від їх використання практично незначні.

Екологи тривалий час накопичували свідчення, що з плином часу "вторинні ефекти" обов'язково стануть набагато суттєвішими, ніж тимчасова перемога навіть над дуже неприємним шкідником, їх теза зводилася до того, що всі запропоновані до цього часу хімічні засоби мають широкий спектр дії, впливаючи не тільки на шкідника, а й на всю біосферу і на всі види живого.

Екологи встановили такі особливості сучасних хімічних засобів захисту рослин:

1. Окрім знищення шкідливих комах чи рослин хімічні засоби обов'язково шкодять їх природним ворогам чи багатьом іншим нешкідливим видам.

2. Рівень токсичності цих субстанцій для теплокровних і людини відмінний від нуля, а часто навіть дуже високий.

3. Метою винищення через застосування пестицидів є менше від 0,2 % усіх видів біосфери, а шкідливий ефект від них поширюється на всі 100 % видів, а також на людину.

4. Вони нерозбірливі й вражають відразу всю популяцію певного виду, тоді як шкідливою часто є лише її частина.

5. Дія пестицидів часто не залежить від кількості популяції, а користувачі вважають, що "сипати" треба тим більше, чим вища чисельність шкідників. Причиною цього є запізніле використання захисних засобів, адже їх доцільніше вживати до початку масового розмноження шкідливих видів, а не після нього.

6. Дози пестицидів, як правило, перевищують у кілька разів не тільки селяни у малорозвинених країнах, а й там, де їх уперше винайшли та випробували. Причиною є та обставина, що певний "запас міцності" (або ефективності) закладають у рекомендації з дозування вже виробники отрути. Можна зрозуміти й психічні мотиви селянина, який "для гарантії" перемоги над ненависним ворогом свого дорогоцінного врожаю (картоплі, капусти, буряків тощо) потайки ще вп'ятеро збільшує рекомендовану дозу. Ситуація стає взагалі неконтрольованою, коли "засіб" є, а інструкції чи немає, чи вона класичного "нашого" типу "3-4 ложки на відро", без уточнення, про яку саме "ложку" і якої місткості "відро" йдеться.

7. Площі, на яких використовують пестициди, дуже великі. Тільки в Європі вони сягають сотні мільйонів гектарів, тому загальна кількість внесених у ґрунт отруйних речовин та їх різноманітність виявляються надто великими, щоб нехтувати "вторинні ефекти" їх дії.

8. Чимало пестицидів мають дуже тривалий час напіврозпаду У воді й ґрунті (12 років у ДДТ, до 20 — у деяких інших). Можливо, що у підземних горизонтах він ще довший через незначний вплив біологічних процесів.

9. Ефективність внесення пестицидів традиційними способами (розпилення з літаків чи наземних машин) дуже низька, більша частина або випаровується, або змивається водою. Наслідком є те, що у багатьох випадках чимало пестицидів потрапляє у ґрунти "трошки не там". Наприклад, пестициди японського походження опиняються аж у тундрах Аляски і Канади, "марокканські" - на полях з протилежного боку Атлантичного океану.

Отже, пестицидне забруднення ґрунтів і води стало загальним. Та все ж і концентрації, і шкідливі наслідки найбільші якраз там, де найвища густота населення. Найбільше забруднені пестицидами найкращі землі.

Паралельно зі збільшенням використання пестицидів накопичувалися й докази їх негативної дії на довкілля. Як І попереджали екологи, швидко виявилися негативні прояви "хімічної війни" людей проти комах і рослин:

• разом зі шкідниками гинули спочатку корисні комахи (бджоли, джмелі тощо), а потім і птахи. Втрати від зниження врожаю полів і садів внаслідок вимирання запилювачів часто були вищими, ніж вигоди від "захищених" хімією площ. У капіталістичних країнах це призвело до багатьох судових процесів, адже часто зиск отримували одні фермери, а шкоди від пестицидів зазнавали зовсім інші;

• істотне зниження чисельності бодай одного з домінуючих видів у біосфері звільняло екологічну нішу для інших чи порушувало систему міжвидових відносин. Наслідком дуже часто було заміщення одних шкідників іншими, не менш голодними. Наприклад, на бавовникових полях США за три десятиліття змінилось аж шість шкідників. У Японії кількість шкідливих видів, необхідність регулювання чисельності яких постала перед сільським господарством, збільшилася майже удвічі за роки постійного використання пестицидів;

• нарешті, згідно з основними законами популяційної екології та еволюційної біології, безперервне використання однієї й тієї ж хімічної субстанції рано чи пізно виокремлювало з усіх шкідників надстійких до отрути. Для підтвердження цього нам не треба звертатись аж до закордонного досвіду. Роки "хімічної" боротьби з тарганами вивели таку породу, для якої отруйна у недалекому минулому речовина стала мало не їжею. Та вирішальними доказами на користь припинення масового використання пестицидів стали збільшення їх концентрації уздовж трофічного ланцюга та погіршення здоров'я осіб, які працювали з ними чи жили на забруднених пестицидами землях.

Найширшого розголосу набули факти такої високої концентрації ДДТ у жирових тканинах полярних птахів, що це спричинило негативний вплив на їхній цикл розмноження. Неабиякі емоції шведів та інших європейців викликало (1965 р.) дев'ятсоткратне перевищення встановлених Всесвітньою організацією охорони здоров'я допустимих норм вмісту решток пестицидів на основі ртуті у тканинах впольованих у лісосмугах фазанів.

Одночасно лікарі США щораз частіше мали справу з випадками отруєння осіб, які працювали з пестицидами, розпиляли їх над полями. Було нагромаджено статистичне достовірні дані про широкий спектр шкідливого впливу (насамперед канцерогенного і генетичного) речовин з групи пестицидів і на людей. Виявилося, що він рідко виявляє себе негайно, найчастіше це трапляється після певного (інколи досить тривалого) латентного періоду.