4. Радіоактивне, що пов’язане з  надходженням в природне середовище  штучних ізотропів.

     5. Засмічення, що проявляється в  надходженні до навколишнього  середовища різного роду твердих відходів.

     6. Біологічне, при якому в природі  з’являються не властиві їй  організми. Одним із видів такого  виду забруднення є мікробіологічне,  пов’язане з розвитком у навколишньому  середовищі паразитичної мікрофлори.

     За  природними ресурсами Україна належить до найбагатших держав світу, особливо рудами марганцю і чорних металів. Але структурна деформація економіки з орієнтацією на продаж сировини  за кордон та ресурсоємні виробництва в сполученні з майже знищеним сільським господарством при низькій екологічній культурі виробництва призвело природнє середовище України до деградаційних процесів.

     В Україні річний обсяг видобутку  мінеральної сировини становить 1 млрд. т, а гірської маси – близько 3 млрд. т, з них лише 5-8% компонентів мінеральної сировини використовується для виробництва продукції, а решта йде у відходи.

     Застосування  недосконалих технологій, зокрема спалювання нафти, вугілля і природного газу, призвело до того, що у 1990 році в атмосферу  було викинуто 6 млрд. т вуглекислого газу промислового походження. Вміст вуглекислого газу в повітрі щорічно зростає на 0,5%, а за останні 150 років він зріс на 25%, причому на 12% - за останні 30 років.

     Найбільшої  шкоди завдають теплові електростанції, які працюють на вугіллі. Вони становлять 75% усіх ТЕЦ і на їх частку припадає третина всіх викидів вуглекислого газу. У пило-газових викидах міститься понад 1400 шкідливих для людей і тварин речовин. Крім цього, викиди дають металургійні підприємства (33%), енергетика (30%), вугільна промисловість (10%), хімічна промисловість (7%) та інші галузі і підприємства (20%).5 Значний тиск на навколиннє середовище спричиняють великі промислові центри України. Визначено головні підприємства-забруднювачі на Україні.

     Екологія  на порозі ІІІ тисячоліття поставила перед політикою усіх держав світу такі гострі проблеми, як регулювання чисельності населення, екологічну конвенсію виробництва, екологічну безпеку населення. Природа екологічних проблем єдина для всього світового суспільства, тому їх неможливо вирішити окремо в тій чи іншій державі. Сьогодні виникло нове поняття в розвитку цивілізації – екологічна політика.

     У сучасному суспільстві екологічна політика стала самостійною сферою в політичній діяльності держав, формування якої почалося з 70-х років нашого століття. Саме тоді, коли проявилася швидка деградація природного середовища в різних країнах світу.

     Сьогодні  в більш ніж 100 країнах світу  створені міністерства або відомства, які  займаються охороною навколишнього  середовища.

     Україна, як європейська держава, приєдналася до процесу державного та правового регулювання збереження якості природного середовища. У 1991 році було створене Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. За його ініціативою в 1991 році був прийнятий Закон про охорону навколишнього середовища та розпочата розробка пакету законів та законодавчих актів з екологічних проблем, включаючи охорону атмосфери, води, рослинного та тваринного світу.

     Об’єктивна  необхідність міжнародного співробітництва  в галузі охорони природи на міждержавному рівні випливає з глобального характеру екологічної кризи. Сьогодні розпочався процес формування нової системи цінностей соціального, економічного та етичного характеру, що включає в себе екологічний імператив. Сьогодення ознаменувалося усвідомленням взаємної відповідальності держав за стан навколишнього середовища. Стали нормою міжнародного спілкування співробітництво в галузі вирішення екологічних проблем, взаємні консультації та обмін інформацією. Головною метою є вироблення системи світової екологічної безпеки.

     Економічне  забезпечення збереження здорового  природного середовища різноманітне та включає в себе:

     1) державне фінансування заходів  з охорони природи;

     2) ліцензування;

     3) нормування;

     4) створення екологічних фондів;

     5) систему плати за користування природними ресурсами та додатково за ресурси, що вилучаються;

     6) економічні санкції (платежі та  штрафи) за забруднення природного  середовища;

     7) економічне стимулювання зниження  забруднення. пільгові кредити  для реалізації екологічних робіт та впровадження екологічно чистих технологій;

     8) пільгове оподаткування підприємств,  що впроваджують безвідходні  технології та отримують чисту  продукцію, в томучислі і сільськогосподарську  продукцію;

     9) право на продаж екологічно  чистої продукції за підвищеними цінами.

     Сьогоднішній  рівень розвитку суспільства на перший план висуває систему екологічних  показників.

     Тринадцять  країн Європи, США та Канади ввели  споживчу плату – це плата за те, що за дорученням державних органів  певні підприємства збирають, зберігають та знешкоджують відходи тих виробництв, які не упорядкували цієї системи самі. Відомо три основних підходи до економічної компенсації екологічних збитків: рентний, витратний, оптимізаційний.

     У багатьох країнах світу прийнятий  саме витратний принцип екологічних платежів, відповідно розміри плати за забруднення виводяться з розмірів витрат, що необхідні для уникнення забруднення або ліквідації його наслідків.

     Поки  що в світі відсутній цілісний механізм вирішення екологічних  проблем. Це пов’язано з неготовністю урядів та населення до прийняття ідеї колективної відповідальності людства за збереження біосфери.

     Україна сьогодні знаходиться в скрутному  економічному становищі, але намагається  запровадити в життя соціально-правові  важелі охорони природи:

     1) введення екологічних норм та  стандартів, що обов’язкові як  для підприємств, так і для  окремих осіб;

     2) проведення обов’язкових екологічних  експертиз;

     3) створення юридичних можливостей  для кооперування підприємств  з метою виконання екологічних  програм на взаємно договірній основі;

     4) розповсюдження безвідходних і  чистих технологій через систему  виставок та ярмарків;

     5) адміністративні обмеження на  види робіт та технологій, що  шкодять природному середовищу.

     Норми екологічного права є обов’язковими, якщо вони закріплені законом і підкріплюються методами державного примусу для тих суб’єктів, які ігнорують ними.

     Провідною державою у світі в сфері державного регулювання проблеми екології і  системи соціального захисту  населення є Німеччина. Майже  за 30 неповних років тут було прийнято більш як 600 різноманітних законодавчих актів в галузі охорони навколишнього середовища.5

     У міжнародному екологічному праві провідне місце займає принцип запобігання, відповідно якому основною метою  цивільних дій є попередження порушень природного середовища, а не ліквідація наслідків таких порушень. Ця вся система ще недосконала у тому аспекті, що економічно розвинені країни мають ряд слаборозвинених країн, які викоритовують як країни “еконогічного гною”, розташовуючи на їх території екологічно небезпечні підприємства, а збитки не відшкодовують – вважають, що екологічні витрати повинні нести країни, де розташовані підприємства.

     Державна  охорона природних об’єктів здійснюється за категоріями об’єктів та територій, розроблених у Законі України про природно-заповідний фонд  і має мету розширити тариторії заповідників, зберегти ландшафти, рідкісні види звірів, птахів, рослин. Спостерігається тиск на заповідники збоку корумпованих чиновників, які дозволяють здійснювати забудови на територіях заповідників. Але громадські організації, мисливські та єгерські утворення в Україні чинять значний опір цьому явищу. Однією з найбільш важливих задач охорони природи є збереження біологічного різноманіття. Конвенція про біологічне різноманіття, схвалена на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку в 1992 році. До кінця 1993 року Конвенцію про біологічне різноманіття підписали 167 держав світу.5 На території України мешкає 45 тисяч видів тварин, в тому числі 17 видів земноводних, 20 плазунів, близько 400 видів птахів, 200 – риб. Флора рослин нараховує майже 5 тисяч видів. Без збереження рослин та рослинності неможливо зберегти види тварин.

     Весь  перелік видів рослин і тварин, що потребують охорони, наводять в Червоних книгах, які видають у багатьох державах світу. У Червоній книзі України знаходиться 429 видів рослин, 28 видів мохів. 30 видів грибів. 27 видів лишайників та 17 видів водоростей та 382 види тварин. Складання Червоних книг є одним із методів зниження темпів антропогенного  вимирання живих організмів.

     Спеціальною формою охорони природи є переселення  рослин, тварин, птахів в ті райони, де вони вимерли, або ж можуть прижитися  в нових умовах існування.  Таким  прикладом є  успішне  відновлення  популяцій бобрів на території України.

     Отже, щодо вирішення екологічної ситуації в Україні, то можна зробити висновок: державу, громадські організації, єгерські і мисливські товариства та багатох громадян країни  турбує проблема екології. По можливості українське суспільство намагається у такий скрутний час зберегти природнє середовище для майбутніх поколінь,  а головне те, що є бажання це робити.

 

Висновки

 

     В результаті проведеного аналізу  у роботі виявлено, що дотримання принципів раціонального природокористування дозволить розробити заходи з охорони довкілля, відновити порушені взаємозв’язки в екосистемах, запобігати загостренню екологічних ситуацій.

     Раціональне природокористування — використання природних ресурсів в обсягах та способами, які забезпечують сталий економічний розвиток, гармонізації взаємодії суспільства і природного середовища, раціоналізацію використання природно-ресурсного потенціалу, економічні механізми екологобезпечного природокористування.

     Також встановлено, що дуже важливим елементом концепції екологічної безпеки в Україні і інших країнах світу є її правове забезпечення та визначення поняття екологічного злочину. У міжнародному праві під екологічним злочином розуміють соціально небезпечні дії, спрямовані на знищення життя людей чи навколишнього середовища і дуже жорстко караються, іноді навіть до довічного ув’язнення.

 

Перелік використаних джерел

 

1. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”// Відомості Верховної Ради УРСР.-1991.-№46.
2. Данилишин Б.М., Дорогунцов С.І., Міщенко В.С., Коваль Я.В., Новоротов О.С., Паламарчук М.М. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України.- Київ, РВПС України. 1999.-716 с.
3. Дорогунцов С.І., Коценко К.Ф., Аблова О.К. та ін. Екологія: навчально-методичний посібник.-К.: КНЕУ,1999,-С.152.
4. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього серидовища. – К.: Суми,Університецька книга, 2002. – 365 с.
5. Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.
6. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, - К.: МАУП, 2000. – 238с.
7. Кучерявий В.П. Екологія, - Львів: Світ, - 500 с.
8. Одум Ю. - Экология. - М.: Мир, 1986. - Т. 2. 
9. Реймерс Н.Ф. Природопользование: Словарь-справочник. – М.: Мысль, 1990. – 637 с.