Протипожежне водопостачання

6.5.6 Протипожежне  водопостачання

Протипожежне  водопостачання — це комплекс інженерно-технічних пристроїв, що виконують важливу роль у забезпеченні пожежної безпеки.

Пожежне водопостачання —  це таке, коли вода подається цілодобово і в такій кількості, що зможе  забезпечити гасіння можливої зовнішньої або внутрішньої пожежі на промислових  об'єктах.

Водопроводи бувають:

• господарсько-протипожежними;
• виробничо-протипожежними;
• протипожежними.

Водопроводи бувають двох типів:

• високого тиску;
• низького тиску.

В нормативних документах (БніП) визначені ті умови, за яких влаштування  водопроводів протипожежного призначення  у будівлях є обов'язковим.

У виробничих будівлях протипожежне водопостачання необхідно в усіх випадках, за винятком:

будівель І і ІІ ступенів вогнестійкості з приміщеннями категорії  Г і Д;

будівель ІІ ступеня вогнестійкості з приміщеннями категорії Г і  Д, якщо об'єм їх не перевищує 1000м3.

Розрахункові витрати  води на роботу внутрішніх пожежних кранів-комплектів беруть з умови продуктивності одного струменя не менше 2,5л/с. Тривалість гасіння  пожежі у розрахунках — три  години.

Відстань між внутрішніми  кранами-комплектами залежить від  довжини пожежного рукава, дальності  струменя води, кількості необхідних пожежних струменів та розміщення технологічного обладнання. Розміщення пожежних кранів-комплектів має бути таким, щоб гарантувати  зрошення кожної точки приміщення.

Водопровідна мережа на території  підприємства обладнується пожежними  гідрантами, від яких забирається  вода для внутрішнього і зовнішнього  гасіння пожежі. Гідранти прокладаються  уздовж доріг та проїздів на відстані не дальше 50м один від одного і  не дальше, як за 5м від стін будівлі. На стіні будівлі, де розміщено гідрант, має бути відповідний вказівник.

Якщо від міського водопроводу  неможливо отримати необхідної кількісті  води для гасіння пожежі, тоді будують  резервуари, що містять недоторканий протипожежний запас води, розрахований на гасіння упродовж 3 годин.

Максимальний термін відновлення  недоторканого протипожежного запасу води на підприємствах з будівлями  категорії А, Б і В — 24 год., а на підприємствах категорії  Г і Д — 36 год.

6.3.1. Зовнішнє протипожежне  водопостачання  
     6.3.1.1. Кожне  підприємство повинно бути забезпечене необхідною  кількістю води для цілей пожежогасіння (виходячи з вимог  будівельних  норм та інших нормативних документів).  
     Мережі протипожежного водогону повинні забезпечувати потрібні за  нормами  витрату  та  напір  води.  У  разі  недостатнього  напору на  об'єктах необхідно встановлювати насоси,  які підвищують тиск  у  мережі.  
     6.3.1.2. Відповідальність за технічний стан пожежних  гідрантів,  встановлених на мережі водогону населених пунктів,  несуть відповідні  служби (організації, установи), які відають цими мережами водогону, а  на території підприємств - їх власники або орендарі (згідно з договором оренди).  
     6.3.1.3. Пожежні гідранти повинні бути справними і розміщуватись  таким чином,  щоб забезпечувалося зручне набирання води пожежними машинами.  
     Перевірка працездатності пожежних гідрантів  повинна  здійснюватися особами,  що  відповідають  за їх технічний стан,  не рідше двох  разів на рік (навесні й восени). Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів повинні бути очищені від бруду, льоду і снігу, в холодний період утеплені, а стояки звільнені від води.  
     Кришки люків  колодязів  підземних  пожежних  гідрантів рекомендується фарбувати в червоний колір.  
     6.3.1.4. У разі відключення ділянок водогінної мережі та гідрантів або зменшення тиску мережі нижче за потрібний необхідно  сповіщати про це підрозділи пожежної охорони.  
     6.3.1.5. Для контролю працездатності мережі зовнішнього протипожежного  водопостачання необхідно 1 раз на рік проводити випробування  на тиск та витрату води з оформленням акта. Випробування водогону повинно  проводитись  також  після  кожного ремонту,  реконструкції або  підключення нових споживачів до мережі водогону.  
     6.3.1.6. Пожежні  гідранти  і  водойми  повинні  мати під'їзди з  твердим покриттям.  У разі наявності на території об'єкта або поблизу  нього  (в  радіусі до 200 м) природних або штучних вододжерел -річок,  озер,  басейнів,  градирень тощо - до  них  повинні  бути  влаштовані  під'їзди з  майданчиками (пірсами) розмірами не менше 12 м x 12 м для  встановлення пожежних  автомобілів  і  забирання води  будь-якої пори  року.  
     6.3.1.7. У  разі  неможливості  безпосереднього забирання води з  пожежного резервуара (водойми) слід  передбачати  приймальні  (мокрі)  колодязі,  з'єднані  з резервуаром (водоймою) трубопроводом діаметром  не менше 0,2 м. Перед приймальним (мокрим) колодязем на з'єднувальному трубопроводі  необхідно  розміщувати в окремому колодязі засувку з  виведеним під кришку люка штурвалом.  
     6.3.1.8. Витрачений  під  час гасіння пожежі протипожежний запас  води з резервуарів має бути відновлений у  якомога  коротший  термін,  але не більше за той, що зазначений у СНиП 2.04.02-84.  
     На підприємствах, що мають водогінні мережі, заповнення пожежних  водойм слід здійснювати від існуючої мережі трубопроводами  діаметром  не менше 77 мм із встановленням на них запірної арматури.  
     6.3.1.9. Пожежні резервуари повинні бути захищені від замерзання  води.  
     Узимку для забирання води з відкритих вододжерел слід встановлювати утеплені ополонки розміром не менше 0,6 м x 0,6 м, які мають утримуватись у зручному для використання стані.  
     6.3.1.10. Підтримання у постійній готовності штучних водойм, водозабірних пристроїв,  під'їздів  до  вододжерел   покладається:   на  підприємстві - на його власника (орендаря);  у населених пунктах - на  органи місцевого самоврядування.  
     6.3.1.11. Біля місць розташування пожежних  гідрантів  і  водойм  повинні бути встановлені (відповідальні за встановлення - виходячи  з  п.6.3.1.10 цих  Правил) покажчики (об'ємні зі світильником або плоскі  із застосуванням світловідбивних покриттів) з нанесеними на них:  
     - для пожежного гідранта - літерним індексом ПГ,  цифровими значеннями  відстані  в  метрах від покажчика до гідранта,  внутрішнього  діаметра трубопроводу в міліметрах,  зазначенням виду водогінної  мережі (тупикова чи кільцева);  
     - для пожежної водойми - літерним індексом ПВ, цифровими значеннями запасу води в кубічних метрах та кількості пожежних автомобілів,  котрі можуть одночасно встановлюватися на майданчику біля водойми.  
     6.3.1.12. Водонапірні башти повинні бути забезпечені під'їздом і  пристосовані для відбору води пожежною технікою будь-якої пори  року.  Не  допускається  використовувати  для побутових та виробничих потреб  запас води, призначений для цілей пожежогасіння.  
     На корпус водонапірної башти слід наносити позначення,  яке вказує місце розташування пристрою для забирання води пожежною технікою     

6.3.2. Внутрішній  протипожежний водогін  
     6.3.2.1. Необхідність  улаштування  внутрішнього  протипожежного  водогону, кількість уводів у будівлю, витрати води на внутрішнє пожежогасіння та кількість струмин від пожежних кранів визначаються,  виходячи з вимог чинних будівельних норм.  
     6.3.2.2. Внутрішні  пожежні крани слід встановлювати в доступних  місцях - біля входів, у вестибюлях, коридорах, проходах тощо. При цьому їх розміщення не повинно заважати евакуації людей.  
     6.3.2.3. Кожний пожежний кран повинен бути  укомплектований  пожежним рукавом однакового з ним діаметра та стволом, а також  важелем  для полегшення відкривання вентиля.  
     Пожежний рукав необхідно утримувати сухим,  складеним в "гармошку" або подвійну скатку, приєднаним до крана та ствола і не рідше одного разу на шість місяців розгортати та згортати наново.  
     Використання пожежних рукавів для господарських та інших потреб,  не пов'язаних з пожежогасінням, не допускається.  
     6.3.2.4. Пожежні крани повинні розміщуватись  у  вбудованих  або  навісних  шафках,  які  мають отвори для провітрювання і пристосовані  для опломбування та візуального огляду їх без розкривання.  
     Влаштовуючи шафки,  слід враховувати можливість розміщення в них  двох вогнегасників.  
     Спосіб установлення   пожежного   крана   повинен  забезпечувати  зручність повертання  вентиля  та  приєднання  рукава.  Напрямок  осі  вихідного  отвору  патрубка  пожежного крана повинен виключати різкий  залом пожежного рукава у місці його приєднання.  
     6.3.2.5. На дверцятах пожежних шафок із зовнішнього боку повинні  бути  вказані  після літерного індексу "ПК" порядковий номер крана та  номер телефону для виклику пожежної охорони.  
     Зовнішнє оформлення  дверцят  повинно відповідати вимогам чинних  стандартів.  
     6.3.2.6. Пожежні  крани  не  рідше  одного разу на шість місяців  підлягають технічному обслуговуванню і  перевірці  на  працездатність  шляхом  пуску води з реєстрацією результатів перевірки у спеціальному  журналі обліку технічного обслуговування.  
     Пожежні крани повинні постійно бути справними і  доступними  для  використання.  
     6.3.2.7. Встановлювані в будівлях  з  підвищеною  кількістю  поверхів  відповідно  до вимог будівельних норм пристрої (зовнішні патрубки з  приєднуваними  головками,  засувки,  зворотні  клапани)  для  приєднання  рукавів пожежних машин та подавання від них води у мережі  внутрішнього протипожежного водогону повинні утримуватись у постійній  готовності для використання в разі необхідності.  
     6.3.2.8. У  неопалюваних  приміщеннях узимку вода з внутрішнього  протипожежного водогону повинна зливатись.  При цьому біля кранів повинні бути написи (таблички) про місце розташування і порядок відкривання відповідної засувки або пуску насоса.  З  порядком  відкривання  засувки  або  пуску  насоса  необхідно  ознайомити  всіх  працюючих у  приміщенні.  
     За наявності в неопалюваному приміщенні (будівлі) трьох і більше  пожежних кранів на сухотрубній мережі внутрішнього протипожежного водогону  в утепленому місці на вводі необхідно встановлювати засувку з  електроприводом.  Її  відкриття  та  пуск  насоса  слід   здійснювати  дистанційно від пускових кнопок,  встановлених всередині шафок пожежних кранів.

6.3.3. Насосні станції  
     6.3.3.1. У приміщенні насосної станції повинні бути вивішені за-гальна схема протипожежного водопостачання та схема обв'язки насосів.  На кожній засувці і пожежному насосі-підвищувачі слід вказувати  їхнє  призначення. Порядок увімкнення насосів-підвищувачів повинен визначатися інструкцією.  
     Приміщення насосних  станцій повинні бути опалюваними,  у них не  дозволяється зберігання сторонніх предметів і устаткування.  
     Трубопроводи й  насоси  необхідно  фарбувати у відповідний колір  згідно з ГОСТ 12.4.026-76, ГОСТ 14.202-69.  
     6.3.3.2. Приміщення  насосних  станцій  протипожежного  водогону  населених пунктів повинні мати прямий телефонний зв'язок  з  пожежною  охороною.  
     6.3.3.3. Категорія надійності електропостачання насосних станцій  (установок) повинна відповідати вимогам будівельних норм та ПУЕ.  
     6.3.3.4. Електрифіковані засувки повинні перевірятися  не  рідше  двох  разів  на  рік,  а  пожежні  насоси - щомісяця й утримуватись у  постійній експлуатаційній готовності.  
     Не рідше  одного  разу на місяць повинна перевірятися надійність  переведення пожежних насосів з основного на резервне електропостачання (у тому числі від дизельних агрегатів) з реєстрацією результатів у  журналі.  
     6.3.3.5. Розміщення запірної арматури на всмоктуючих та напірних  трубопроводах повинно забезпечувати  можливість  заміни  або  ремонту  будь-якого з насосів, зворотних клапанів та основної запірної арматури.  
     6.3.3.6. Біля  входу в приміщення насосної станції слід розміщувати напис (табло) "Пожежна насосна станція" з освітленням уночі.  
     6.3.3.7. Якщо насосна станція не має постійного чергового персоналу, то приміщення повинно замикатися на замок, а  місце  зберігання  ключів зазначатися написом на дверях.

Водопроводи для зовнішнього пожежогасіння

Схеми водопроводів виконують в залежності від характеру водопроводу, який повинен обслуговувати пожежні  потреби, і його призначення.  
За способом створення напорів протипожежні водопроводи бувають:  
1) високого тиску, які діляться на:  
а) водопроводи постійного високого тиску;  
б) високого тиску, підвищується тільки під час пожежі. У цьому 'випадку тиск у водопровідній мережі достатньо для безпосередньої подачі води для гасіння пожеж від гідрантів, встановлених на мережі (без допомоги привізних насосів);  
2) низького тиску (подача води для гасіння від привізних насосів).  
 
Протипожежний водопровід постійного високого тиску влаштовують рідко внаслідок великих матеріальних витрат на створення водопровідної мережі, що обслуговує тільки пожежні потреби, і потреби пристрої високої водонапірної башти або окремої пневматичної установки.  
Протипожежний водопровід високого тиску, підвищується тільки під час пожежі, влаштовують головним чином на паперових комбінатах, великих нафтопереробних комплексах та інших промислових об'єктах, що характеризуються високою пожежною небезпекою,  
Протипожежний водопровід високого тиску, підвищується під час пожежі, об'єднується з господарсько-питним водопроводом промислових підприємств. Напір для пожежогасіння збільшується тільки в господарсько-питної мережі, в промисловому водопроводі напір у цей час залишається без зміни, тому при пожежі не порушуються виробничі процеси, які вимагають наявності постійного тиску в мережі. Будівництво протипожежних водопроводів, об'єднаних з господарсько-питними, доцільно також тому, що господарська мережу, як правило, є більш розгалуженою, ніж виробнича, і охоплює найбільшу частину території об'єкта. За таких водопроводах зовнішнє пожежогасіння може здійснюватися безпосередньо від гідрантів без привізних насосів, а внутрішнє протипожежне водопостачання забезпечується пристроєм в будівлі пожежних стояків з пожежними кранами. При цьому водонапірну вежу влаштовують висотою, достатньою для самопливної подачі води для гасіння пожежі від внутрішніх пожежних кранів (у початковій стадії пожежі). Бак водонапірної вежі під час пожежі після пуску пожежного насоса вимикається за допомогою автоматичного пристосування, так як напір, що розвивається пожежним насосом, перевищує висоту водонапірного бака.  
Протипожежний водопровід високого тиску, об'єднаний з виробничим водопроводом, влаштовують в рідкісних випадках, коли при пожежі доводиться подавати під високим тиском всю кількість води, необхідної для виробничих потреб (як правило, ця кількість буває зпачітельіим).  
Протипожежний водопровід низького тиску, об'єднаний з господарсько-питним водопроводом, розраховують таким чином, що під час пожежі збільшується лише кількість води, що подається, натиск ж в мережі підтримується не нижче 10 м. При водопроводах низького тиску вимикати водонапірну башту або контррезервуар під час пожежі не потрібно . Такі водопроводи широко поширені в містах і селищах, де інших мереж, крім господарських, не буває. Відбір води для гасіння пожеж з таких водопроводів виробляють за допомогою привізних пожежних насосів (автонасосів, мотопомп та ін.)  
Протипожежний водопровід низького тиску, об'єднаний з виробничим водопроводом, влаштовують на виробництвах, де пожежний витрата, в порівнянні з виробничим, невеликий і не впливає на натиск виробничого водопроводу. Однак якщо для пожежних потреб необхідний пуск додаткового насоса, можливе пониження напору в мережі, що не завжди допускається вимогами технології. При даній схемі водопроводу відбір води на зовнішнє пожежогасіння проводиться від мережі об'єднаного виробничо-протипожежного водопроводу низького тиску, а внутрішнє пожежогасіння - від внутрішніх господарсько-виробничих водопроводів. Така схема раціональна, тому що внутрішня мережа в цьому випадку подає воду як на господарсько-питні потреби, так і на потреби внутрішнього пожежогасіння.  
Протипожежний водопровід об'єднують іноді одночасно з господарсько-питним і виробничим водопроводами. У цьому випадку водопровідна мережа виходить єдиною, і водопроводи можуть бути високого і низького тиску.  
Наведені схеми протипожежних водопроводів застосовують у різноманітних комбінаціях. Вибір тієї чи іншої схеми залежить від характеру виробництва, займаної їм території, характеристики пожежної вогненебезпечність виробництва, дебіту джерел водопостачання і техніко-економічних показників, а також місцевих умов розглянутого об'єкта.  
При великих виробничих витратах води більш раціональною в ряді випадків виявляється схема протипожежного водопроводу високого тиску, поєднаного з господарсько-питним водопроводом.  
Якщо для об'єкта допустимо пожежний водопровід низького тиску, то він може бути об'єднаний з виробничим за умови достатнього охоплення водопровідною мережею будівель і споруд на території об'єкта.  
На вибір схеми водопроводу впливають характеристики внутрішнього протипожежного водопроводу, спринклерної-дренчерного обладнання, а також стаціонарних установок пожежогасіння. Крім того, при виборі протипожежного водопроводу необхідно враховувати, чи є на об'єкті або поблизу нього пожежна команда.  
Водопроводи низького тиску можна споруджувати лише за наявності на об'єкті або в безпосередній близькості від нього пожежних команд з пересувними пожежними насосами. Водопроводи високого тиску доцільно влаштовувати при відсутності пожежної команди або за нестачі пересувних пожежних насосів для подачі на гасіння пожежі повного розрахункової кількості води (наприклад, на віддалених від населених пунктів об'єктах). При виборі схеми водопостачання необхідно враховувати техніко-економічні показники варіанта технічного рішення, що включають капітальні вкладення і витрати експлуатації системи водопостачання.

Проведення  експертизи проектних матеріалів

При проведенні експертизи проектів будівництва  слід керуватися законодавчими і  нормативними актами Російської Федерації, рекомендаціями щодо проведення експертизи техніко-економічних обгрунтувань (проектів) на будівництво об'єктів  житлово-цивільного призначення, а  також іншими документами, що регулюють  інвестиційну діяльність.  
Для внутрішнього водопроводу і каналізації:  
1) Перевіряється повнота вихідних даних, у тому числі:  
- Наявність технічних умов на підключення до зовнішніх комунікацій та джерел;  
- Характеристика району та ділянки будівництва;  
- Матеріалів з інженерно-геологічних вишукувань на майданчику будівництва. При цьому звертається особлива увага на наявність пріродоопасних і кліматичних умов (сейсмічність, просідання, вічна мерзлота, зсуви, карсти тощо);  
- Відомостей про стан існуючих мереж і споруд водопостачання та водовідведення з зазначенням їх характеристик.  
2) Оцінюється якість і ефективність прийнятих рішень, при цьому перевіряються:  
- Відповідність проектних рішень технічним умовам;  
- Правильність прийнятих норм, обсягів споживаної води питної якості, обсягів стічних вод, баланс водоспоживання та водовідведення;  
- Надійність подачі води споживачам необхідної якості і кількості, витрати води, в тому числі на пожежогасіння, необхідні напори по системах водопостачання, пропуск розрахункових витрат води при різних режимах роботи систем;  
- Ефективність прийнятих систем внутрішнього водопроводу;  
- Раціональність прийнятих рішень з трасуванні в загальних траншеях мереж водопроводу і каналізації в мікрорайоні;  
- Гідравлічні умови спільної роботи підвищувальних насосів і мережі;  
- Насосне обладнання, установки для охолодження води, діаметри і матеріал труб;  
- Вимоги до якості води в системах оборотного водопостачання;  
- Наявність у складі проекту основних технологічних схем водопостачання, в тому числі оборотного або рециркуляційного, їх якість;  
- Наявність у складі проекту гідравлічних розрахунків систем автоматичного пожежогасіння, обгрунтовують правильність підбору обладнання для даної системи, їх якість;  
- Ефективність прийнятих систем водовідведення, пропускна здатність мереж, діаметри і матеріал труб;  
- Специфікація матеріалів та обладнання;  
- Заходи по системах водопостачання і каналізації в особливих кліматичних та природних умовах.  
Експертна оцінка формується з урахуванням:  
- Відповідності проектних рішень технічним умовам на підключення до мереж і джерел, нормативним документам, а також завданням на проектування;  
- Зауважень і пропозицій щодо підвищення економічної ефективності, експлуатаційної надійності та безпеки за рахунок вдосконалення технічних рішень, в тому числі: зменшення витрати споживаної води і скидання стоків і економії будівельних матеріалів.

Показники оцінки надійності системи водопостачання

Надійність  системи водопостачання характеризується безвідмовністю - збереженням безперервного  стану працездатності в певних умовах водозабезпечення споживачів, ремонтопридатністю - пристосованістю системи водопостачання до попередження, виявлення та усунення несправностей і відмов; довговічністю - тривалістю збереження стану працездатності з можливими перервами на ремонт.  
Розрахувати надійність протипожежного водопостачання-це значить визначити кількісні показники, що характеризують рівень якості безперебійного водопостачання споживача системою. Для оцінки надійності використовують наступні показники:  
- Імовірність безвідмовної роботи (безвідмовного водопостачання) за час τ - Rτ,  
- Інтенсивність відмов λ,  
- Інтенсивність відновлення μ (показник не врахований ГОСТом),  
- Напрацювання на відмову Т (середня тривалість безвідмовного водопостачання),  
- Середню тривалість відновлення τв,  
- Параметр потоку відмов ω,  
а також коефіцієнти готовності kг, простою Кп (показник не врахований ГОСТом), технічного використання Кі, несправності p = λ / μ (показник не врахований ГОСТом) і деякі інші.  
Таким чином, показники надійності різні: одні з них характеризують стан системи в певний момент часу (імовірності безвідмовної роботи), інші-в інтервалі часу (середнє число відмов за ресурс), одні - розмірні (напрацювання на відмову), інші - безрозмірні (коефіцієнт готовності).  
Завдання надійності залежно від поставлених цілей бувають двох типів. Перший тип завдань - визначення кількісних характеристик надійності на основі технічних показників елементів систем і функціональних зв'язків між ними, а також вимог споживачів до якості безперебійного водозабезпечення. Завдання цього тина ставлять при оцінці надійності на різних етапах проектування, при порівняльній оцінці варіантів систем або перевірці забезпечення необхідного рівня надійності.  
Другий тип задач являє собою аналіз надійності, який проводять для встановлення кількісних показників, що оцінюють вплив окремих факторів на комплексний показник надійності системи. Вихідні дані для розрахунку включають крім даних, використовуваних у вирішенні завдань першого типу дані про пріоритет водозабезпечення окремих об'єктів і показники шкоди через ненадійність системи. У результаті вирішення цієї задачі можлива перевірка забезпечення необхідного рівня надійності або обгрунтування його економічної доцільності, а також виявлення можливості оптимізації системи з урахуванням її розвитку або зміни рівня безперебійного водозабезпечення.  
Надійність системи визначають не тільки показники надійності входять до неї елементів і схема їх з'єднання, а й наявність резерву функціонування. Важливим питанням при вирішенні задач надійності є правильність розподілу системи на елементи з точки зору відповідності тим функціям, які вони повинні виконувати. Надійність системи водопостачання визначається надійністю входять до неї елементів, схемою їх з'єднання, наявністю резервних елементів, якістю будівництва та експлуатації системи. Застосування високоякісних матеріалів та обладнання, якісне будівництво та відповідність характеристик побудованих споруд характеристикам проектної документації забезпечують надійність на стадії будівництва.  
У процесі експлуатації надійність досягається своєчасним поточним контролем за роботою системи, правильним доглядом за обладнанням, своєчасним виявленням, ліквідацією несправностей і т. д. Для цього використовують оптимальні методи технічного обслуговування та ремонту, розроблені на основі аналізу та обробки даних про надійність виробів за результатами експлуатації . У процесі експлуатації виявляють також помилки і прорахунки, допущені під час проектування та реалізації проекту.  
При проектуванні систем необхідно перевіряти показники надійності, для визначення яких важливо сформулювати вимоги, вибрати параметри та встановити норми заданого рівня якості безперебійного водозабезпечення. Працездатність - стан системи, при якому вона здатна забезпечувати заданий рівень якості безперебійного водопостачання споживачів, встановлений вимогами або критичними умовами водозабезпечення розрахункових моделей.  
Вимоги СНіП не встановлюють показників надійності і не використовують поняття і характеристики (вихідні параметри) систем, що дають можливість перейти на показники надійності. У той же час непрямими характеристиками для визначення показників надійного водозабезпечення споживачів служать: норми водозабезпечення, сумарна продуктивність водоживильника, вимоги щодо безперебійності подачі води по водоводах і водопровідних мереж, вимоги до дублювання джерел енергопостачання насосних агрегатів, резервування елементів споруд, термін служби системи і т. п.  
Говорячи про «надійності протипожежного водозабезпечення», мають на увазі не якусь абстрактну надійність, а надійність водопостачання споживачів під час пожежі. У результаті можна дати таке визначення надійності системи водопостачання, що представляє собою комплекс водопровідних споруд - це здатність (ймовірність) забезпечення безперебійної подачі необхідної кількості води споживачу (близького до оптимального) із заданим натиском протягом заданого терміну служби. Надійність слід розуміти у двох аспектах: якісному - властивість системи, що включає споруди і споживачів (характер водозабезпечення), і кількісному - міра судження про певний стан системи водопостачання (характеристика цього заходу - показник надійності).  
Під «заданими функціями» в загальному випадку розуміють регламентовані вимоги споживачів до безперебійності водозабезпечення. Коли ці функції виконуються системою по відношенню до конкретного споживача i, вважається, що система перебуває в працездатному стані (стан роботи) по відношенню до i. Слід зазначити, що служби експлуатації не здійснюють суворого контролю за дотриманням норм відбору води для гасіння пожеж, на які розрахована система. У результаті надмірного відбору води на протипожежні потреби відзначаються порушення водопостачання інших споживачів або руйнування водопровідних труб із-за недопустимого підвищення тиску при гідравлічних ударах, що виникають в результаті підвищеної водовіддачі водопровідної мережі під час роботи пожежних автонасосів. Таким чином, система в одному і тому ж стані може бути працездатною по відношенню до споживача i і непрацездатною по відношенню до споживача j (стан відмови по відношенню до споживача j). Недостатня надійність системи в цьому випадку приводить до погіршення або порушення нормального господарсько-питного водозабезпечення, необхідного для природного споживання води і створення комфортних умов для населення. При розгляді питань надійності важливим є поняття «стан відмови», який визначає рівень якості безперебійного водозабезпечення і вихід його за допустиму межу.