Проблеми викиду сміття в Україні

План

1.Український досвід у сфері вирішення проблем, пов’язаних зі сміттям.

2. Досвід Китаю у вирішенні проблеми вивезення сміття.

3. Правове підґрунтя проблем сміття в містах України.

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Український досвід у сфері вирішення проблем, пов’язаних зі сміттям

 

Вивіз сміття було і залишається однією із найактуальніших  комунальних проблем. Основні проблеми вивезення сміття можна охарактеризувати, цитуючи мешканців міста Києва, хоча схожі проблеми маю усі міста України:

- «…сміття, буває, вивезуть вчасно, а іноді контейнери кілька днів стоять переповнені. Тоді вітер розносить непотріб по всій окрузі.»

- «… вже не так турбує проблема із сміттям у столиці, як навколо неї. Як тільки виїжджаєш з Києва, то бачиш засмічені ліси і лісосмуги. Відпочити ніде — всюди купи сміття. І це в радіусі кількох кілометрів від міста. Починаючи з Лісового масиву, Гостомеля таке враження, ніби всі сміттєвози розвантажуються саме тут. За радянських часів таку безгосподарність навіть важко було собі уявити. Через ці сміттєзвалища почуваєшся громадянином якоїсь країни третього світу.»

На прикладі м. Києва можна побачити ще один тип  даної проблеми: "Якщо хтось робить ремонт і викидає вам у двір будівельне сміття, то це ваші проблеми, і Київська адміністрація впоратися  із цим тоді не зможе, якщо тільки ви на це не відреагуєте. От назад до нього  додому і занесіть викинуті ним старі  вікна, двері..." Ці слова однієї з  перших осіб нової столичної влади, що прийшла після "помаранчевої" революції 2004 року, напрочуд гарно характеризують катастрофу з вивозом і утилізацією  побутових відходів у колись квітучому  Києві.

Особливо  гостро проблема сміття починає відчуватися (і нерідко, у найбільш буквальному  значенні цього слова) з початком літньої жари. Усюди раз у раз  відбуваються загоряння невивезеного вмісту сміттєвих контейнерів, а  то й уже звичайних для людського  ока стихійний смітників.

Ті, кому кияни делегували владу над собою, своєю територіальною громадою, її майном і, напевне, найбільш безцінним  – своїм здоров’ям і благополуччям, – замість зусиль по звільненню міста від поглинаючих його тонн сміття, воліють лише зрідка згадувати  про проблему й дотепер відмовляються  від її комплексного вирішення.

Не були продовжені позитивні тенденції  до повного переходу на загальноприйняту в країнах Західної Європи систему  переробки твердих побутових  відходів (ТПВ). Більше того, жахливі  масштаби набуває розмах і способи  неприйнятних для Києва методів  утилізації сміття.

На весь Київ існує тільки один завод із переробки ТПВ, ідею створення якого  у свій час усіляко просувала  Партія Зелених України. В основі його роботи полягає принцип сортування сміття. Підприємство здатне сортувати  чверть виробленого в Києві сміття. Його потужність досягає 1 млн. куб. м  на рік. Із цього мільйона приблизно 130 тис. куб. м відбирається на вторсировину (пластикова, скляна, бляшана тара), інше пресується, упаковується в брикети й захоронюється. Упаковане у такий спосіб сміття займає менший обсяг – відповідно, збільшується термін служби полігона.

Але, таких  заводів місту тільки зараз конче  потрібно не менше трьох, оскільки щорічно  Київ виробляє близько 4 млн. куб. м відходів. На жаль, у цьому напрямі не робиться зовсім нічого.

Як наслідок, украй перевантажений полігон ТПВ  № 5, абсолютно обґрунтовано названий у народі "другим Чорнобилем". Інше ж спалюється й розвозиться  по полігонах на території Київської  області. Збиток для екології – колосальний.

Про те, що полігон № 5, розташований у селі Підгірці Обухівського району Київської області, є екологічно небезпечним – відомо давно. Однак його рекордна перевантаженість із кожним днем усе більше збільшує інтоксикацію організмів людей і тварин у районі розташування підприємства, отруює ґрунтові води й ріку Дніпро.

"Діяльність  полігона наразі несе величезну  небезпеку жителям міста Києва  й області", – переконаний глава  Комісії антикорупційних організацій  Ярослав Місяць. За його словами,  на полігоні №5 не функціонують  дренажні системи, завезене сміття  не присипається піском, як того  вимагають санітарно-гігієнічні  норми, а також не вирішується  проблема фільтрату, тому бруд  зі смітника потрапляє в стічні  води, а потім у колодязі жителів  району й у ріку Дніпро. Полігон  намагалися неодноразово закрити  державні інспекції, однак після  декількох днів простою смітник  знову відкривався. "Такі різкі  зміни політики полігону викликані  просто хабарами", – вважає  Місяць.

"Якщо  там іде дощ, то Чорнобиль  відпочиває. Якщо Чорнобиль ми  не відчуваємо, то там такий  сморід стоїть, що жах. А найстрашніше, знаєте, що люди з найближчих  сіл не можуть тримати бджіл,  тому що всі бджоли кормляться  на смітнику. І коли відкриваєш  вулик, то там чорний бруд  замість меду. От що найстрашніше ", – додає депутат Київської  обласної ради Олександр Черников.

Але через  те, що на полігоні дотепер розміщають 80% усього сміття столиці, перевантажений й відпрацювавший свій строк смітник знову дав про себе знати. При цьому об’єми відходів, які туди вивозять, постійно збільшуються. Не так давно екологічна комісія Підгірцівської сільської ради зафіксувала витікання фільтрату із другої черги полігону через трубу, прокладену в дамбі, за його межі. Як наслідок, констатувала комісія, "десятки тисяч кубометрів отрутного "розсолу" потрапили в навколишнє середовище й забруднили поверхневі й підземні води". Комісія стверджує, що "керівництво полігону №5 свідомо порушило всі норми експлуатації полігону, у результаті чого виникла загроза епідемічних ускладнень серед населення".

Більше  того, замість заводу "Енергія", що отруїв життя не одному поколінню  киян, сміття мало спалюватися на новому підприємстві, тендер на будівництво якого виграла австрійська фірма AVN. Його спорудження планувалося почати в 2008 році, а завершити – до 201 року. Під будівництво заводу була виділена земельна ділянка біля ТЕЦ-6 у Деснянському районі Києва площею 5,05 гектара. Таким чином, жителі найбільш великого житлового масиву – Троєщина – мусили б дихати цілим букетом продуктів згоряння ТПВ.

Щоправда після численних акцій протесту громадських організацій, зокрема, представників партії «УДАР Віталія Кличка», мерія оголосила про те, що спорудження нового сміттєспалювального заводу відкладається на невизначений термін.

Такий поворот  подій – досить несподіваний. Ще кілька тижнів тому чиновники КМДА впевнено стверджували, що питання  про будівництво сміттєспалювального  на Троєщині вирішене остаточно і навіть вказували місце, де має з’явитися ця «курильня». Рік тому – в листопаді 2009-го – заступник голови КМДА Анатолій Голубченко, повідомляючи про те, що мерія  розраховує залучити кредит Японії для будівництва заводу на Троєщині, заявляв: «Що стосується спорудження сміттєспалювального, то вони (японці) взяли «під ключ», підписали, і вся ця документація вже лежить в Міністерстві фінансів». І ось тепер новий куратор столичної «комуналки» – заступник голови КМДА Олександр Мазурчак фактично дезавуював усі попередні повідомлення та заяви щодо нового сміттєспалювального: «Ми не готові сьогодні до будівництва цього заводу ні технічно, ні психологічно».

Замість цього, начебто, «існує можливість»  вже в наступному році приступити до реконструкції діючої нині на Лівобережжі  «Енергії». Вже є, за словами чиновника, навіть проект реконструкції, який зараз  «проходить експертизу». Є навіть кілька фірм, готових виступити інвесторами. Загальна вартість реконструкції «Енергії»  може становити орієнтовно 240 млн. гривень, з яких понад 100 мільйонів передбачається витратити на систему очистки шкідливих газів (завдяки чому, начебто, місто отримає «абсолютно нову якість цього заводу»).

На перший погляд, усе логічно. Навіщо взагалі  будувати в місті ще один сміттєспалювальний, якщо й діючий завантажується ледве  наполовину? До того ж у всьому цивілізованому світі давно визнано застарілою таку технологію поводження з твердими побутовими відходами. З цього погляду  й існуюча «Енергія» виглядає анахронізмом. І хоча новий проект її реконструкції начебто не лише гарантує безпечність заводу для  довкілля (завдяки зниженню рівня  шкідливих викидів), але й сприятиме  тому, що завод зможе віддавати  близько 270 Гкал тепла в тепломережу міста, головне питання все-таки залишається відкритим. Коли в столиці з’явиться нарешті чітка, далекоглядна стратегія поводження з твердими побутовими відходами?

Щомісяця  місто «продукує» в середньому близько 100 тисяч тонн ТПВ, тобто за рік  набігає загалом щонайменше 1,2 млн. тонн. Існуючий полігон №5 вже нині неспроможний приймати такі обсяги (власне, його давно потрібно просто закривати), а роль «Енергії» в розв’язанні  цієї кричущої проблеми просто мізерна  – за рік на цьому заводі можна  спалювати не більше 240 тисяч тонн відходів, тобто лише 20 відсотків  від усього обсягу ТПВ. Що робити із рештою – майже мільйоном тонн сміття?

Ще в 2004 році в столиці було розпочато  «експеримент» із так званим роздільним збиранням побутових відходів (у  Європі, до речі, такий спосіб став нормою ще в 70-х роках минулого століття). Але за чотири роки на весь Київ вдалося  встановити всього 1,5 тисячі відповідних  контейнерів. На сьогодні їх начебто  налічується близько двох тисяч, але досі в місті діє лише одна сміттєсортувальна фабрика! Тобто вся ота кипуча діяльність із закупівлі та встановлення нових контейнерів, агітації населення за роздільне збирання відходів – фактично виявляється сізіфовою працею, бо на кінцевому «ланцюжку» навіть роздільно зібране сміття все одно звалюється в загальну, так би мовити, купу! Абсолютно очевидно: місту в питанні поводження з ТПВ потрібен не якийсь черговий «експеримент», а чітка система – всебічно обґрунтована і технологічно, і психологічно. Але про це сьогодні навіть мови ніхто не веде.

Більше  того, оголошений нині «мораторій»  на спорудження ще одного сміттєспалювального  заводу в межах найбільшого столичного житломасиву, схоже, це лише тимчасовий відступ (під наростаючим тиском невдоволення мешканців Троєщини). Бо, як заявив Олександр Мазурчак, після реконструкції «Енергії» мерія все-таки  збирається «повертатися до питання про будівництво нового заводу».

Виходити  з даної ситуації потрібно комплексно. Крім перерахованих вище промислових  методик член Політичної ради Партії Зелених України, Федір Судніцин пропонує провести демонополізацію житлово-комунальної інфраструктури столиці, що допоможе подолати корупцію в сфері утилізації ТПВ і відразу ж підвищити якість життя киян. "Лише екологічно безпечне є економічно вигідним", – не утомлюються повторювати Зелені.

Саме  комплексно до вирішення цього питання  підійшла робоча група "Національні проекти" комітету з економічних реформ при Президентові, яка пропонує побудувати комплекси з переробки твердих побутових відходів (ТПВ) у рамках проекту "Чисте місто" у 20 містах країни. Про це йдеться у презентації проекту.

Зокрема, будівництво комплексів пропонується здійснити протягом 4 років. Для здійснення пілотних проектів за програмою планується з 20 бажаючих міст відібрати 10. На даний  момент для здійснення пілотних проектів визначено Ялта (Крим), Київ, Львів, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя  та Одеса.

Завдяки реалізації проекту планується побудувати нові сучасні комплекси термічної  переробки та утилізації ТПВ, вирішити проблеми забруднення навколишнього  середовища і припинити скупчення  сміття на існуючих полігонах.

Підприємства  з переробки та утилізації ТПВ  планується створювати у формі державно-приватного партнерства. Бюджет цього проекту  складає 5 млрд грн. Зараз на полігонах накопичилося понад 30 млрд тонн відходів і щороку їх кількість зростає на 1 млрд. тонн, при цьому утилізується лише 5-8% відходів.

Згідно  з презентацією, найбільші претензії  з боку екологів зараз стосуються Київського полігону ТПВ № 5 (Підгірці, Київська область), Львівського полігону ТПВ (Львівська область), Ялтинського полігону ТПВ (біля Гаспри, Крим), Ларинського полігону ТПВ (Донецька область) та Миколаївського полігону ТПВ (Велика Корениха, Миколаївська область).

Зараз загальна площа 770 полігонів для зберігання ТПВ в Україну становить 3 тис. га і більшість з них працює в умовах перевантаження, а 80-90% не відповідають вимогам екологічної безпеки.

 

2. Досвід Китаю у вирішенні проблеми вивезення сміття

 

Китай нещодавно прийняв новий закон, ціль якого - підвести законодавчу базу під переробку промислових і побутових відходів, а також утилізацію сміття, що не піддається повторному використанню, повідомляє агентство Синьхуа.

Головним  завданням розроблювачів нового акту, що набуде чинності 1 січня 2009 року, було створити добре налагоджену  систему заощадження природних  ресурсів за рахунок використання величезної кількості відходів, що викидається  в самій густонаселеній країні миру.

Представити, скільки сміття в рік "провадить" середньостатистична пекінська  родина із трьох чоловік, можна, відвідавши науково-технологічний музей у  столиці КНР. Щоб експонувати  така кількість відходів, музею довелося замовити скляний циліндр діаметром  в один і висотою в шість  метрів. З огляду на, що в столиці  КНР живе близько 16 млн чоловік, важко навіть представити, який гігантський обсяг нечистот провадить цей величезний мегаполіс.

У день головне  місто Піднебесної викидає до 12 тонн сміття, у рік - близько 5,5 мільйона тонн. Такою кількістю відходів можна  насипати курган висотою більше 40 метрів і площею 36 гектарів.

Щорічно обсяг виробленого Пекіном сміття росте в середньому на 2%. Насамперед, це пов'язане зі зростаючим рівнем життя  городян, які споживають усе більше й більше.

Працювати над рішенням проблеми влади столиці  КНР почали ще до прийняття закону. Ставка була зроблена на співробітництво  з городянами. Їм пояснюють, що сміття - це не марний утиль, а "неправильно  використовувані ресурси", які  при розумному підході можна  використати на благо розвитку економіки  й суспільства. Родинам пропонується сортувати сміття, щоб полегшити  його утилізацію й переробку.