Проблема чистої питної води. Деградація прісних водойм

За глобальними оцінками, внаслідок забруднення за останні тридцять років інтенсивність життя в морях і океанах знизилось на ЗО % , а щорічна продукція нектону (плаваючого життя), в тому числі промислових риб — не менш як на 20 млн тонн.

Сьогодні проблема захисту вод Світового океану стала однією із найактуальніших, бо стосується всіх країн світу. Через це в ООН розроблено і прийнято кілька важливих угод, що регулюють рибальство, судноплавство, добування корисних копалин з морських родовищ тощо. В 1982 р. була підписана більшістю країн світу відома угода "Хартія морів". Також створюється міжнародна служба моніторингу для постійного спостереження за станом Світового океану.

Очевидно, що проблеми охорони Світового океану набули глобального значення для всіх держав світу у зв'язку з тим, що морське середовище не розділене природними кордонами. Тобто через систему течій, поверхневий стік, взаємозв'язок з атмосферою шкідливі речовини поширюються на величезні площі, простягаючись на дуже значні відстані від конкретного джерела забруднення. Саме тому міжнародне співробітництво у цій галузі має виключне значення для всього світового співтовариства. Отже, охорона та раціональне використання ресурсів природних вод потребують тісного міжнародного співробітництва, що ґрунтується на нормативній базі. Принципами міжнародного права, за якими регулюється охорона водного середовища, є: охорона екологічної рівноваги, що визначає певні права й обов'язки держав; неприпустимість забруднення вод відкритого моря в результаті будь-якого виду діяльності; обов'язкове дотримання міжнародних стандартів усіма без винятку державами.

Масове застосування гербіцидів та дефоліантів призводить до отруєння суміжного морського середовища — так званого марециду. До нього належать такі дії мирного часу, як: випробування ядерної зброї, захоронення радіоактивних відходів та отруйних речовин, скидання небезпечних промислових відходів*101. Ці дії заборонені міжнародним правом. Найважливішу роль у координації міжнародної діяльності з охорони водних ресурсів планети відіграє Програма ООН з навколишнього середовища. До міжнародних документів, що вже використовуються в міжнародному праві та практиці, належать:

— Конвенція з морського права, підписана 159 країнами світу, яку ще називають Хартією морів. Вона закріплює правовий режим Світового океану в цілому. У результаті 35 % Світового океану перестали бути джерелами міждержавних конфліктів. Конвенція визначила акваторії, що мають національну юрисдикцію, і ці держави відповідають перед міжнародною спільнотою за їх охорону. Майже 45 % Океану визнано загальним надбанням людства, тому будь-яке видобування на цих територіях має здійснюватися під контролем Міжнародного органу з морської справи;

— Конвенція із запобігання забрудненню Світового океану скидами відходів та інших матеріалів, чинна з 30 серпня 1975 р. За нею скиди регламентуються так: а) заборона скидів надзвичайно небезпечних речовин, включаючи радіоактивні; б) скидання низки речовин лише за попереднім спеціальним дозволом; в) скидання менш небезпечних речовин із дозволу національних органів влади.

—     Угода про заборону комерційного видобування китів (1985 p.). Здійснюється також програма співробітництва стосовно регіональних морів, за нею няні працюють 130 держав.

Першою міжнародною угодою, згідно з якою встановили певні зобов'язання держав у галузі попередження забруднення Світового океану, була Лондонська конвенція з попередження забруднення моря нафтою 1954 р. (із поправками 1962 р.). За цією Конвенцією не дозволяли зливання нафти з суден, встановили заборонені зони, зобов'язали кожну державу, котра підписала конвенцію, застосувати необхідні заходи з метою обладнання окремих портів пристроями для приймання нафтових залишків. У 1969 р. сесія ІМКО внесла нові поправки до конвенції, відповідно до яких було відмінено всі заборонені для зливання нафти зони, а замість них забороненою зоною оголосили весь Світовий океан.

—     У 1972 р. у Лондоні на міжурядовій конференції представники 80 держав розробили Конвенцію з попередження забруднення моря скидами відходів та інших матеріалів. Цей документ набув чинності з 1975 р., у ньому міститься так званий "чорний" перелік речовин, заборонених до скидання: хлорорганічні сполуки, ртуть і кадмій та їх сполуки, нафта і нафтопродукти, речовини для ведення хімічної та біологічної війни. У1963 р. було підписано Московський договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою. Велике значення для попередження радіоактивного забруднення Світового океану має Договір про заборону розміщення на дні океанів і морів та в їх надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення. Недопустимим є випробування ядерної зброї на островах, оскільки це зумовлює шкідливий вплив на екологічний стан Світового океану. Наприклад, після вибухів атомних бомб на атолі Бікіні радіоактивність води на поверхні океану в районі випробувань збільшилася в мільйони разів. Навіть через чотири місяці після вибуху вона залишалася у Зрази більшою, ніж природна, на відстані 6500 миль.

У Проекті декларації міністрів, представленому робочою групою старших посадових осіб на V Конференції міністрів "Довкілля для Європи", яка відбувалася у Києві 21—23 травня 2003 р., зокрема, йдеться, що однією з цілей охорони водних ресурсів планети для стійкого розвитку є зменшення удвічі до 2015 р. чисельності людей, котрі не мають доступу до безпечної питної води або не можуть дозволити собі користуватися нею, а також частки населення, яка не має доступу до звичайної каналізації.