Предмет, обєкт, завдання й методи науки про довкілля. Структура сучасної екології та її місце у системі наук

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

 

 

 

Дослідницька робота з  екології: Предмет, обєкт, завдання й методи науки про довкілля. Структура сучасної екології та її місце у системі наук.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН

1. Наука про довкілля
2. Об'єкти досліджень науки про довкілля
3. Завдання екології
4. Структура сучасної екології XXI століття
5. Її місце у системі наук
6. Висновок

 

 

 

 

 

Вступ

          Глобальна екологічна криза є реалією нашого часу. Але на фоні політичної і економічної ситуації, яка склалася в Україні, проблема стосунків з природним оточенням відкладається в побутовій свідомості на задній план. Найбільшу увагу привертають такі аспекти загострення екологічної ситуації, як погіршення якості життя в результаті забруднення довкілля і наслідки антропогенних катастроф, перш за все – наслідки аварії на ЧАЕС.                 

 Від цієї проблеми, певно,  ми позбавимось ще нескоро,  мине чимало десятиліть, а, можливо,  і століття, поки ми будемо  згадувати про це як про  історичний факт із життя України.  Тому для українського суспільства  проблема формування екологічної  свідомості є нагальною, і у  найближчих десятиліттях вона  повинна стати найважливішим  фактором його розвитку.

 

 

 

 

Вперше термін «екологія» (від грец. ойкос — житло, місцеперебування та логос — наука) запропонував у 1866 р. німецький дослідник природи Е. Геккель, однак формування екології як науки почалося в XX ст. й триває досі.

Сучасна екологія — це системна наука, що має  багатоярусну конструкцію, в якій кожен  із поверхів спирається на безліч традиційних  дисциплін (М. М. Мойсеєв). Специфіка  сучасної екології полягає в тому, що вона із суто біологічної науки  перетворилася на цілий цикл знань, увібравши в себе розділи географії, геології, хімії, фізики, соціології, теорії культури, економіки й навіть теології (М. Ф. Реймерс). На думку інших учених, екологія — це соціально-природнича наука; її однаково можна віднести і до біологічної, і до географічної галузей знань і її слід розглядати як цілком самостійну науку, що набула фундаментальності й глобальності.

Екологія в широкому розумінні  об'єднує в собі десятки наукових напрямів, хоча, на жаль, у наш час  іще немає таких необхідних екологів-професіоналів  широкого профілю. Ця ситуація вкрай  небезпечна: вона веде до серйозних  економічних втрат і соціальних збитків. Екологи найвищої кваліфікації все ще роз'єднані. (О. В. Яблоков, російський зоолог, еколог).

 Сучасна  екологія з традиційної біоекології виросла в комплексну, складну, багатогранну інтегральну науку-лідера, стала філософією виживання людства — екологічною філософією. Вона, як і раніше, базується на біогеографічних знаннях, але для вивчення й осмислення всіх складових сучасних екологічних проблем, установлення прямих і зворотних зв'язків між процесами, які формують екологічні умови, визначення шляхів виходу з екологічної кризи, розроблення для цього конкретних локальних, регіональних і глобальних планів та програм сучасна наука про довкілля залучає знання практично з усіх інших наук.

Це наука  про узгодження Стратегії Природи  й Стратегії Людини, що має базуватися на ідеях самообмеження й самозбереження, розумної коеволюції техносфери й біосфери.

 Екологічна  діяльність нині — обов'язкова, а здебільшого — одна з основних  складових будь-якої сфери людської  діяльності: промислового виробництва,  енергетики, сільського й лісового  господарства, транспорту, наукових  досліджень, військової справи, культури, релігії та ін. Усі рішення,  пов'язані з використанням природних  чи людських ресурсів, із втручанням  у процеси життєдіяльності біосфери, слід приймати з урахуванням  найближчих і віддалених наслідків.

2.  Об'єкти досліджень науки про довкілля або її галузевих підрозділів — це екосистеми планети та їхні елементи (залежно від рівня досліджень).

 Головний предмет досліджень  нової екології — взаємозв'язки (їхні особливості й розвиток) живих організмів, їхніх груп різних рангів, живих і неживих компонентів екосистем, а також характер впливу природних і антропогенних факторів на функціонування екосистем і біосфери в цілому.

3.    Основні завдання екології XXI століття:

 – вивчення загального стану  сучасної біосфери, умов його  формування та причин змін  під впливом природних і антропогенних  факторів;

 – прогнозування динаміки  стану біосфери в часі й  просторі;

 – розробка з урахуванням  основних екологічних законів  шляхів гармонізації взаємовідносин  людського суспільства й Природи,  збереження здатності біосфери  до самоочищення, саморегулювання  й самовідновлення.

 Сучасні  екологічні дослідження мають  стати науковою базою для розробки  стратегії й тактики поведінки  людства у XXI ст.

 Оскільки для ефективного  вирішення сучасних екологічних  проблем необхідно мати фактичний  і науковий матеріал геохімічного, геофізичного, біохімічного, біологічного, медичного, фізичного, хімічного,  геологічного, соціального, економічного  та іншого характеру, а також  можливість статистичної обробки,  програмування, моделювання різних  процесів, синтезування й прогнозування,  сучасна екологія використовує  всі ефективні, в тому числі  найновіші, методи й апаратуру  цих наук — і природничих,  і технічних, і соціальних.

 

Останніми десятиліттями  в усьому світі почали розвиватися  найрізноманітніші напрями екологічних  досліджень, мета яких — забезпечити  спеціалістів необхідною для прийняття  рішень екологічною інформацією  в усіх сферах людської діяльності.      На сьогодні вже сформувалося близько 90 напрямів екологічних досліджень, які можна умовно об'єднати за принципом галузевої належності (з подальшим поділом у кожній галузі), пріоритетності, належності до геосфер та їхніх компонентів, взаємопідпорядкованості, соціально-економічної значущості з урахуванням прямих і зворотних зв'язків.

 

Деякі фахівці (Т. Акимова, В. Хаскін та інші) серед розділів сучасної екології виокремлюють загальну екологію (більшість біологів ототожнюють її з біоекологією) як таку, що об'єднує різні екологічні знання на ще й досі єдиному науковому фундаменті. Головною складовою загальної екології вважають теоретичну екологію, яка визначає загальні закони функціонування екосистем. Цьому допомагають експериментальна та математична екологія (моделювання екологічних процесів, обробка інформації та кількісний аналіз), що входять до складу загальної екології.

Ми також  дотримуємося думки, що загальну екологію слід відділити від низки прикладних екологічних наук як теоретичну, але  з умовою, що основу її становить  біоекологія з усім колом сучасних проблем.

 Біоекологія вивчає найзагальніші закономірності взаємовідносин організмів та їх угруповань із зовнішнім середовищем у природних умовах, формує уявлення про екологію як економіку природи на основі вивчення потоків речовини, енергії та інформації в життєдіяльності організмів, їх груп та біологічних систем. Вона є материнським субстратом і головною складовою сучасної екології.

 У зв'язку  з розширенням людської діяльності  й посиленням її негативних  впливів на природу останніми  десятиліттями активно розвиваються  різні напрями в сфері прикладної  екології. Цих напрямів набагато  більше, ніж у блоці класичних  біоекологічних наук. Прикладна екологія вивчає механізми руйнування біосфери, розробляє методи запобігання йому й способи раціонального природокористування.

 Прикладна  екологія складається з трьох  основних блоків — геоекологічного, техноекологічного й соціоекологічного — кожен з яких, відповідно до диференціації галузевих напрямів, має десятки відгалужень.

 Геоекологія вивчає специфіку взаємовідносин організмів і середовища їх існування в різних географічних зонах, на суходолі й в океані, в тундрі, тайзі й тропіках, у горах і пустелях тощо, дає екологічну характеристику різних географічних регіонів, областей, районів, ландшафтів, розглядає екологічні наслідки ендо- й екзогенних геологічних процесів, видобування корисних копалин, здійснює екологічне картографування. Нині є ще кілька означень геоекології (В. Боков, І. Черваньов, І. Дедю, В. Некос), які не збігаються, але за суттю близькі до наведеного тут.

 Техноекологія — найбільший блок прикладних екологічних напрямів (відповідно дисциплін), пов'язаних із такими об'єктами людської діяльності, як енергетика, промисловість, сільське господарство, транспорт, військова справа, наука, космос. Вона визначає обсяги, механізми й наслідки впливів на довкілля та здоров'я людини різних галузей і об'єктів, особливості використання ними природних ресурсів, розробляє регламентації природокористування й технічні засоби охорони природи, опікується проблемами утилізації відходів виробництва та відтворення зруйнованих екосистем, екологізацією виробництв.

 Соціальна  екологія досліджує специфічну  роль людини в довкіллі не  як біологічного виду, а як  соціальної істоти, відмінності  цієї ролі від функції інших  живих істот, вивчає шляхи оптимізації  взаємовідносин людського суспільства  з природою, формує екологічну  свідомість, екологічну культуру  за допомогою нових методів  і підходів екологічної освіти  та виховання, формулює закони  про екологічне природокористування,  принципи й критерії екологічного  менеджменту, контролю й бізнесу,  здійснює соціально-екологічний  моніторинг, закладає основи локальної,  регіональної та глобальної екологічної  політики. Соціоекологія тісно пов'язана з етнографією і соціологією.

 Кожен  із напрямів екологічних наук  має свою специфіку, своє коло  питань, що їх слід вирішувати, свої особливості екологічного  моніторингу, свої методи й  масштаби досліджень, контролю та  менеджменту, але завдання в  них одне: визначити характер  забруднень довкілля, пов'язаних  із тим чи іншим видом діяльності  людини, обсяги цих забруднень, ступінь  їхньої небезпечності, можливості  нейтралізації завданої природі  шкоди, а також шляхи оптимальної  екологізації технологій, підвищення ефективності охорони природи, збереження й відновлення природних ресурсів.

 Спеціалісти  різних напрямів використовують  матеріали досліджень один одного  під час розробки своїх моделей  і прогнозів стосовно природного  середовища, природних ресурсів, урбанізації,  демографічних проблем.

 Завершуються  різнопланові екологічні дослідження  узагальненням усієї добутої  інформації для розробки й  реалізації планів та програм  раціонального природокористування  на локальному, регіональному й  глобальному рівнях, створення наукових  засад економіки природокористування,  а також для формування регіональної  і національної екологічної політики, укладання міжнародних угод, договорів  у сфері природокористування,  охорони довкілля та екологічної  освіти, тобто визначення тактики  й стратегії збалансованого розвитку  людства, збереження біосфери  й життя на Землі.

Сучасна екологія об'єднує природничі, гуманітарні, соціальні, технічні і  точні науки. На рис. 1.1. показана схема ієрархічного розподілу системи наукових знань та місце екології серед них. Найвищим ієрархічним рівнем (І) в системі наукових знань є філософія.

 На другому рівні (II) - філософія  природи, філософія суспільства,  філософія мислення; на третьому  рівні (III) - природознавчі науки,  гуманітарні науки, науки про мислення; четвертий рівень (IV) - технічні науки; п'ятий рівень (V) – приватні науки.

Рис. 1.1.

Ієрархічний розподіл системи наукових знань та місце екології серед  них

Проаналізувавши схему, зображену на рис. 1.1, слід зробити  висновки, що екологічні науки є  серед усіх підрозділів наукових знань. Серед природознавчих наук - біоекологія, геоекологія; серед гуманітарних наук - соціоекологія; серед наук про мислення - ноосферологія; серед технічних наук - інженерна екологія; серед приватних наук - наприклад, вплив гри на барабані на навколишнє середовище, та інші.

 

 

 

6. Висновок

 Погіршення  стану довкілля, у свою чергу,  впливає на діяльність людей  і, особливо, на їх здоров’я. Інакше  кажучи, існує тісний зв’язок  між людиною та її оточенням.  Зараз чимало сигналів, які вказують  на серйозне порушення балансу  між ними. Це шкодить не тільки  навколишньому середовищу, але і  соціальному та економічному  розвитку.

Повинно бути зрозуміло, що, якщо людська цивілізація, включаючи сільське господарство, промисловість  і подібне, потребує стійкості, вона повинна відповідати цим законам  і принципам. Але досі ми розвивали  її, в головним чином керуючись  уявленнями і бажаннями, які слабо  відносяться до природних екологічних  законів. Цей процес нагадує будівництво  хмарочосу без урахування будівельних  норм. Дійсно, нарощування числа  проблем, пов’язаних зі станом довкілля та виснаженням ресурсів, кризи, з  якими ми зіштовхнулися, – є наслідком  і свідоцтвом хибного шляху розвитку. Не виключено, що ми вже стоїмо на краю прірви. Але можна відмовитися  від падіння і піти шляхом стійкого розвитку, усвідомивши основні екологічні принципи і пристосувавши до них  людську цивілізацію. У решті  решт від нас самих залежить, чи вважати стійкий розвиток метою, гідною зусиль і жертв, необхідних для  її досягнення.

 

 

 

 

 

 

6. Використана  література:

1. Эренфелд Д. Природа и люди , 1973р
2. Заведея Т.Л.  Довідник школяра 5-11 клас , 2008р