Об’єктивні передумови екологізації в Україні

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ 

Кафедра аграрної економіки

  ім. проф. І.Н. Романенка 
 
 
 
 

САМОСТІЙНА РОБОТА

на тему:

«Об’єктивні передумови екологізації в Україні» 
 
 
 
 

Виконала: студентка IV курсу, II групи

Дуднік Марія Андріївна

Перевірила: к.е.н., доцент Рогач С.М. 
 
 
 
 

Київ-2011

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП

Суть  проблеми, яка постала  перед людством на сучасній стадії його еволюції, полягає  саме в тому, що люди не встигають адаптувати свою культуру відповідно до тих змін, котрі  самі є вони і вносять  у цей світ, і  джерела цієї кризи  – всередині, а  не поза людською істотою, котра розглядається  й як індивідуальність, і як колектив. Вирішення  цих проблем залежить насамперед від людини, її внутрішньої сутності.

А. Печчеї,

італійський учений, засновник і перший президент  Римського клубу [Бил ]

     Стрімке розширення масштабів впливу людини на природу призвело до того, що економічний та соціальний розвиток суспільства на сучасному етапі прийшов у протиріччя з обмеженими можливостями навколишнього середовища. При цьому висока небезпека для життя та здоров’я людини через зниження якості навколишнього середовища, ризик крупних техногенних аварій та деградація природних екосистем стають реальної перешкодою для стійкого соціально-економічного розвитку та потребують невідкладних заходів на всіх рівнях [ Воен].

     Руйнація  природного ресурсного базису загострює  проблеми економічного розвитку регіонів, де швидко зростає населення, оскільки порушуються встановлені природою ліміти використання ресурсного потенціалу, здатність екосистем підтримувати життя певної кількості людей  при збереженні ресурсно-репродуктивних функцій. [ Стал.Розв]

 

1. СТАН  ДОКІЛЛЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

     Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як, кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об’єктивними законами розвитку і відтворення природного-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

     Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомісткіх та енергоємних технологій, впровадження та нарощування яких здійснювалося найбільш «дешевим» способом – без будівництва відповідних очисних споруд.

     Ці  та інші чинники, зокрема низький  рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірне забруднення поверхневих  і підземних вод, повітря і  земель, нагромадження у дуже великих  кількостях шкідливих, у тому числі  високотоксичних, відходів виробництва.

     Винятковою  особливістю екологічного стану  України є те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами. Чорнобильська  катастрофа з її довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи [Шоф ].

     Об’єктивний аналіз сучасної екологічної ситуації, джерел небезпеки, причин погіршення стану  природного середовища України і  здоров’я людей, виникнення демографічної  кризи дав змогу визначити  основні причини, джерела, динаміку й напрям розвитку незадовільної  екологічної ситуації в межах  України. Такими причинами виявилися:

• Екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, яке тривало десятиріччями без урахування здатності екосистем до самовідтворення й самоочищення;
• Адміністративно-командне концентрування на невеликих площах величезної кількості надпотужних хімічних, металургійних, нафтопереробних і військових промислових підприємств і комплексів, інших «гігантів соціалістичної індустрії», а також прискорена реалізація грандіозних планів «підкорення» природи;
• Цілковите нехтування традиціями господарювання, моливостями природи регіонів та інтересами корінного населення;
• Інтенсивна хімізація й хибні способи організації сільськогосподарського виробництва;
• Гігантські масштаби меліоративних робіт без відповідних наукових обґрунтувань та ефективних технологій;
• Відсутність протягом повоєнного періоду об’єктивних довгострокових екологічних прогнозів щодо наслідків реалізації планів розвитку промислового виробництва, енергетики, транспорту;
• Використання на переважній більшості виробництв застарілих технологій та обладнання, низькі темпи модернізації підприємств;
• Невиконання чинних законів стосовно охорони навколишнього середовища й відсутність підзаконних актів для ефективної реалізації;
• Відсутність дійового державного контролю за виконанням законів про охорону природи та системи покарань за шкоду, заподіяну довкіллю;
• Відсутність постійної об’єктивної інформації для широких мас населення про екологічний стан природного середовища, причини його погіршення, про винуватців забруднень і вжиті заходи для поліпшення ситуації;
• Украй низький рівень екологічної освіти не тільки в пересічних громадян, а й у керівників підприємств, державних організацій, уряду, низькі екологічні свідомості і культура;
• Різке прискорення негативних економічних, соціально-політичних та екологічних процесів в Україні у зв’язку з найбільшою техногенною катастрофою ХХ століття – аварєю на Чорнобильській АЕС;
• Відсутність дійових економічних стимулів для ресурсо- та енергозбереження.

     І хоча загальне антропогенне навантаження на довкілля України через спад виробництва, зупинення багатьох підприємств  тощо останніми роками дещо зменшилось, екологічна ситуація в країні все  ж залишається незадовільною.[ Бил]

 

2. ЕКОНОМІЧНІ  МЕХАНІЗМИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

     Економічний устрій країни визначає як загальну систему природокористування з усіма її атрибутами (обсягами видобутку, переробки і споживання ресурсів, ефективністю, характером взаємовідносин, відповідністю перед майбутніми поколіннями), так і фінансово-економічний механізм захисту навколишнього природного середовища.

     Тривалий  час економіка України централізовано формувалася з величезними структурними диспропорціями. Неефективна економічна система з її нічийною власністю, адміністративним перерозподілом коштів і ресурсів від рентабельних підприємств  до збиткових, низьким цінами на енергоносії, воду і сировину, а також відсутністю  обліку на підприємствах сприяла  нераціональному споживанню енергії  в сфері монополізованого виробництва. Питома вага важкої промисловості з  її ресурсномісткими технологіями в  економіці України становила 61 % валового внутрішнього продукту порівно з 34 % у країнах Європейського Союзу. Енергомісткість валового національного продукт в Україні є найбільшою серед інших країн колишнього Союзу РСР. Вона у 9 разів вища ніж у країн – учасницях Організації Економічного Співробітництва і Розвитку, та майже у 4 рази вища, ніж у країнах з вищими за середній доходом на душу населення.

     Саме  ліквідація надмірної енерго- і ресурсомісткості структурно деформованого виробництва є ключем до забезпечення шляхів і способів проведення економічної реформи, що має забезпечити раціональне природокористування і гарантувати екологічну безпеку. [ Шоф]

 

3. ОСНОВНІ ЕТАПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ

     Реалізація  Основних напрямів передбачається в три етапи.

     На  першому етапі (1997 – 2000 роки) необхідно  завершити і реалізувати невідкладні  заходи щодо обмеження шкідливого впливу на довкілля найбільш небезпечних джерел забруднення.

     Основними завданнями  цього етапу є:

• Вдосконалення законодавчо-правової бази з питань охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів;
• Розроблення і впровадження економічного механізму охорони довкілля і раціонального природокористування;
• Створення системи досконалого, повного та адекватного контролю за екологічним станом довкілля з одночасним запровадженням елементів комплексного міжвідомчого екологічного моніторингу;
• Здійснення першочергових заходів для стабілізації стану довкілля;
• Розроблення і впровадження програм екологічної освіти, виховання та екоінформування населення.

     На  другому етапі ( протягом 10-15 років, починаючи з 1998 року) планується розробити  і розпочати реалізацію комплексних  програм, орієнтованих на досягнення балансу  між рівнями шкідливого впливу на довкілля і його здатністю до відновлення.

     Основними завданнями цього етапу є:

• Оптимізація структури природокористування;
• Екологічно орієнтована структурна перебудова економіки;
• Розроблення і впровадження в Україні системи державного моніторингу довкілля, створення системи аналізу екологічної ситуації, прогнозування, планування і здійснення запобіжних заходів щодо ймовірних чинників шкідливого впливу.

     На  третьому етапі планується створити систему державного управління за використання природних ресурсів, регулюванням техногенного впливу на довкілля як основу управління сталим розвитком суспільства. Врагментарне здійснення цих заходів розпочалося у 1996 році, а більш широке – відповідно до темпів стабілізації економіки країни.

     Основними завданнями цього етапу е:

• Подальший розвиток системи державного моніторингу довкілля, створення автоматизованої системи оцінки екологічних ситуацій, прогнозування шкідливого впливу довкілля, планування дій у надзвичайних ситуаціях на основі оцінок і сценаріїв розвитку подій;
• Належна координація раціонального використання природного та соціально-економічного потенціалу з урахуванням екологічних чинників на засадах сталого розвитку.

     Внаслідок реалізації Основних напрямів державної  екологічної політики буде створено систему екологічно збалансованого управління розвитком суспільства, яка стимулюватиме відновлення природних властивостей довкілля, компетентного регулювання використання природних ресурсів та розвиток продуктивних сил країни.

1. ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

     Реформування  економічної системи і перехід  до ринку повинен не тільки підвищити  ефективність національної економіки, а й сприяти ліквідації субсидій на використання таких природних  ресурсів як енергія, корисні копалини і вода та поліпшенню стану довкілля завдяки застосуванню жорстких заходів  щодо відповідальності за масове нераціональне  використання природних ресурсів.

     Система фінансування природоохоронних заходів  в умовах переходу до ринкової економіки  формується на основі таких головних джерел:

• Державного бюджету України і місцевих бюджетів;
• Бюджету Автономної Республіки Крим;
• Фондів охорони навколишнього природного середовища всх рівнів;
• Власних коштів підприємств;
• Іноземних надходжень та інвестицій;
• Інших позабюджетних коштів.

     Фінансування  із державного бюджету передбачається для здійснення пріоритетних програм  та проектів, що мають першочергове загальнонаціональне значення. Обсяг  бюджетних коштів залежатиме від  рівнів та темпів розвитку економіки  України.

     Позабюджетне  фінансування має становити домінуючу  частину витрат на здійснення природоохоронної політики. Для цього необхідна  концентрація платежів за забруднення  навколишнього природного середовища та за спеціальне використання природних  ресурсів, надходжень від штрафів  та компенсації шкоди, завданої внаслідок  порушення природоохоронного законодавства, в Національному екологічному фонді

 

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ ГЛОСАРІЙ

Антропогенне  навантаження –  ступінь прямого чи непрямого впливу господарської діяльності людини на природу в цілому або на її окремі складові.

Екологізація – це поширення екологічних принципів та підходів на природничі та гуманітарні науки, на виробничі процеси та соціальні явища.

Екологічна  криза – такий стан взаємовідносин між людиною і природою, що характеризується невідповідністю соціально-економічного розвитку суспільства еколого-ресурсним можливостям біосфери (держави, регіону) та створює реальну загрозу руйнування традиційної системи життєзабезпечення.

Екологічна  безпека –  складова частина національної і транснаціональної безпеки, що гарантує захищеність права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та забезпечує необхідні умови для відтворення природних ресурсів шляхом моніторингу та регулювання техногенної діяльності.

Природокористування раціональне –  комплексне використання для задоволення потреб людини природних ресурсів на окремо взятій території, яке здійснюється на базі маловідходних технологій і в таких масштабах, які не створюють загроз для життєдіяльності і безпечному розвитку екосистем.