Методи системного аналізу в екологічних дослідженнях

     У цей час при існуючому темпі  запусків КА кількість фрагментів на орбітах, спостережуваних наземними  засобами спостереження, у середньому збільшується на 5% у рік. Темп росту  числа дрібних,   осколків, що не відслідковують, передбачається ще більш  високим. Якщо не будуть уживати зусилля  по вповільненню росту кількості  орбітальних фрагментів, то згодом  може виникнути складна обстановка на орбіті, здатна при досягненні критичної  щільності засмічення викликати  каскадне збільшення кількості осколків за рахунок взаимопорождающих один одного зіткнень (каскадний ефект). Щоб цього не відбулося, необхідно  вже сьогодні розробити й проводити  в життя комплексну програму робіт  із проблеми зниження рівня засмічення космічного простору. 
 

9. Вірогідність  настання тотальної  екологічної кризи

     Екологічна  проблема має багатовікову історію, однак вона загострилася із другої половини XІ сторіччя в міру індустріалізації планети. За останні 100 років було знищено  багато оброблюваної землі й близько 2/3 лісів нашої планети. Кожне десятиліття у світі губиться 7% родючих ґрунтів. У цей час щорічно з полів виноситься 26 млрд. т. родючого шару. Кризовий характер проблема придбала з кінця 50-х - початку 60-х років нашого сторіччя. От усього лише кілька цифр, що ілюструють масштаби  катастрофи, що насуває. Кожні два роки додається 12 млн. га опустыненных земель. Інтенсифікується масова відомість лісів на планеті; щосекунди їхня площа скорочується на полгектара, а кожні полгола - на площу, рівну всієї Фінляндії. І якщо цей процес буде тривати такими ж темпами, то для повного виведення з виробництва землі не знадобитися й 50 років. Настання екологічної кризи йде високими темпами у всіх країнах миру, на всіх континентах.

     Масштаби  взаємодії сучасного суспільства  із природою виявилися настільки  великі, що виникла реальна погроза  порушення збалансованості обміну між ними, привнесення серйозних  змін у цей обмін з небажаними наслідками для людини й світового  розвитку. Власне кажучи загострення  екологічної проблеми означає перехід  на якісно нову залежність населення  світового співтовариства від збіднілої  навколишньої природи в результаті варварського впливу на неї людської діяльності.

     Екологічної кризи називають наступні: по-перше, висновок із землекористування зростаючих розмірів (площ) культивируемых земель у результаті надмірного вживання хімічних добрив, засолення ґрунтів, вітряної й водної ерозії й т.д.

     По-друге, все більший хімічний вплив на продукти землеробства й тваринництва, воду й середовище перебування людини, знищення лісів і т.д. - все це, в остаточному підсумку, впливає  на життя й здоров'я всіх людей, не говорячи про пряме знищення здатності  до відтворення природного середовища.

     По-третє, що росте обсяг викиду в атмосферу  Землі забруднювачів (сотні тисяч  тонн окису вуглецю, вуглеводню, сірчистого ангідриду й т.д.). Вони вже сьогодні, крім усього іншого, ведуть до поступового знищення озонового захисного шару навколо атмосфери Землі з непередбаченими наслідками вже на найближчу перспективу.

     По-четверте, стрімке нарощування відходів, перетворення значних земельних площ у смітники різних промислових відходів. У результаті скорочуються корисні площі землі  й розширюються територіальні вогнища  з підвищеною небезпекою для життя  людей.

     По-п'яте, особливу небезпеку для життя  людини й природи представляє  ріст кількості атомних електростанцій. Приблизний "сценарій" їхнього  можливого впливу людство одержало в результаті чорнобильської трагедії: смерть людей, омертвіння міст, земель, лісів, води, перенос по повітрю на тисячі кілометрів особливо небезпечних  радіаційних забруднювачів й  їхнє випадання у вигляді опадів на міста й села.

     Вплинули  на прискорення екологічної кризи  й так називані "локальні війни": у В'єтнамі, Кампучии, Лаосі, Афганістані, Африці, Центральній Америці. Виявилися буквально випаленими величезні простори джунглів, що перебували століттями недоторканими. Це - теж результат сучасної "цивілізації". Але не тільки безпосередні військові впливи знищують природне середовище. Тисячі військових кораблів проводять навчання у Світовому океані, розглядаючи його як якусь "абсолютне середовище", у якій можна як завгодно експериментувати, шпурляючи в його безодню незліченна кількість різних снарядів, виливаючи мільйони тонн нафтопродуктів.

     Складну тканину атмосфери розривають ракети:  чи всі ми знаємо про наслідки цих  діянь людського розуму? А більше прості, прозаїчні процеси - божевільна гонка озброєнь, залучення в оборонно-промислове виробництво металів, хімічних продуктів, енергії, води й т.д. У результаті всі менша їхня частка залишається  властиво для потреб самої людини. Трагедією з'являється для цивілізації  та обставина, що уряд різних країн  не в стан усвідомити необхідність раціонального згортання виробництва  сучасної зброї й напрямку величезних ресурсів, виділюваних на ці мети, для рішення завдань мирного розвитку, створенні нової технічної цивілізації на базі екологічно безпечного виробництва.

     Зараз у промисловій географії спостерігаються  глибокі зміни, а саме: відбувається істотний перерозподіл промислових  потужностей у міру того, як  країни, що розвиваються, у ході здійснення індустріалізації знаходять здатність  робити й збувати на світовому  ринку багато конкурентноздатних товарів, що раніше вироблялися головним чином  у більше розвинені в промисловому відношенні державах: продукцію чорної металургії, автомобілі, судна, електронну техніку й навіть літальні апарати.

     Промисловий ріст у  країнах, що розвиваються, приводить  до виникнення таких екологічних  проблем, які раніше вважалися "хворобою" лише багатих країн. Центр ваги однієї із самих серйозному й гострих  у світі екологічних проблем - забруднення ґрунту, води й повітря - змістився на південь. Сьогодні багато районів, які ставляться до числа  найбільш забруднених на земній кулі, перебувають у  країнах, що розвиваються. У наступному сторіччі  мир, що розвивається, з його величезним населенням буде в основному урбанизирован, і  його міські райони будуть випробовувати  такі навантаження й зштовхнутися з  такими проблемами, з якими ми ще ніде й ніколи не зустрічалися.

     Є досить переконливі свідчення того, що світовому співтовариству серйозно загрожує небезпека, пов'язана зі змінної  клімату й збіднінням озонового  шару в атмосфері через бездумний  вплив людини на навколишнє середовище в результаті неконтрольованого  економічного росту. Зміна клімату  внаслідок нагромадження в атмосфері  вуглекислого й інших парникових газів може виявитися найбільш значним  із часу появи людини на Землі. Середні  температури на планеті можуть здійнятися до 2050р., за різними оцінками фахівців у межах +1,50С - +4,50С. Один з можливих наслідків - підвищення рівня Світового  океану, що як висловлювалися деякі  експерти на конференції в Ріо-де-Жанейро, уже до 2010р. Може скласти від 1,4 до 2,2 м. Спеціальні дослідження показали, що зміст вуглекислого газу в атмосфері  в порівнянні з 1860р. Збільшилося  на 30%. Основне джерело нагромадження  вуглекислого газу - енергетика, спалювання нафти, вугілля, лісу й т.д. Більшу стурбованість у світі викликає й стан озонового шару в стратосфері, де зареєстровано 2%-ое зменшення його змісту, а над Антарктидою площа озонової "діри" уже вдвічі більше розміру території США. Природні структури й структури, створені людиною, від яких залежить бедующее людства, по своєму охопленню є глобальними, і будь-яка подія в який або частини з них у наш час може вплинути  на всю їхню сукупність. 

10. Технократичні сценарії розвитку Людства      

     Отже, на  даному  етапі  ми  маємо  цивілізацію  технократиченого  типу, основні пріоритети якої націлені на  подальше  розширення  влади над природою  без обліку  можливих  наслідків;  систему " Людина-природа ",  у якій  стрілки різко зміщені убік      перетворюючої   діяльності людини.  З епохи Відродження,  коли  людина  була  поставлена  в   центр світобудови, а Природа низвержена до його служіння, поволі складався тип технократичного  мислення.  Із   зародженням   промислової   революції   й індустриализма складалася  відповідна  сукупність  подань  про місце й роль людини в природі й  суспільстві.  Поступово  найбільш  розвинені наукові подання фізичних наук, особливо механіки, лягли в основу  не тільки  фізичної  картини  миру,  але  й  стали  ядром  світогляду.  Цей механістичний світогляд було, насамперед ,  антропоцентричним.  Воно фактично допускало вседозволеність людської діяльності  в природі.

     У той же час, будучи сугубо механістичними, воно  фактично  ігнорувало моральний  аспект  у  соціальній  й  екологічній   практиці. Людина, що засвоїла світоглядні  подання  індустріальної  епохи,   досить схематично- механістично уявляла  собі соціально- історичний  процес суспільного й социоприродного  розвитку, їхню еволюцію він  оцінював  з  погляду  кількісних  трансформацій,  забуваючи  про  можливості  якісних  змін.

     Догматичність  механістичного  світогляду  стримувала  пошуки  нових підходів до осмислення теорії й практики взаємодії природи  й  суспільства,а консервація  індустріального  типу  розвитку  суспільства,  у  свою  чергу, спричинялася живучість  старих  світоглядний  орієнтирів.  Філософське обґрунтування  цієї  сформованої  системи  (у  спрощеному  варіанті)   таке:

     Людина  в більшості розглядається як внеприродній об'єкт, Природа-  як неживий склад ресурсів  і багатств,   які   можна   й   треба використати відповідно до  волі  й бажанням  Людини.  Іншими  словами, паралельно  посиленню тиску на   природне   середовище   йшло   формування відповідної філософії скорення природи. Стало вважатися як  би  саме собою що розуміє, що  людина  "цар природи"  і може  змінювати середовище перебування як йому  заманеться.  Подібний  агресивно-  споживчий антропоцентризм становить світоглядну основу екологічної кризи.

     Зараз, наприкінці  сторіччя, повною  мірою    виявилися  витті  явні  й  таємні пороки подібної  позиції,  ініціювавши  ту  ситуацію,  у  якій  виявилося  Людство.  Ілюзія,  що  вдасться  домогтися  остаточної  перемоги   над природою, можлива тільки при  забутті того факту, що сама людина  -  частина природи, і знищення природи означає  тим  самим  фізична  й  духовна загибель людини.

     Дисгармонія відносин  між  Людиною  й  Природою,  почасти  викликана наркотоподобной  звичкою  споживати  усе  більше   й   більше   природних ресурсів, сьогодні виявилася в серії криз, кожний з яких  відрізняється  усе більше  руйнівним  зіткненням  цивілізації  й  природи.  Як  уже говорилися вище,  раніше  всі  погрози  навколишньому  середовищу  мали  локальний  і регіональний характер,  але  сьогодні  вони  придбали  стратегічний  розмах.

     Озонова діра над Антарктидою й зменшення  озонного шару  на  всіх  широтах, парниковий  ефект,  а  також  можливе  знищення  того   кліматичного балансу, що робить нашу Землю придатної  для життя - все це  говорить  про те,  що  протиріччя  між  людиною  й  природою,  між  природою   й цивілізацією стають усе сильніше.

     Переможний  хід раціоналістичного відношення  до  природи,  недавно  ще настільки  помітне в сучасному  природознавстві  й  техніку,  може  обернутися безпрецедентним  поневоленням  людини.  Адже  людина,  будучи   істотою тілесним, також є природою, і його панування над природою означає  й панування над людиною, спочатку над іншим, а потім і над самим собою.

     Діалектика  техніки  полягає  в  наступному:  з  одного  боку,   вона доводить перевагу людини над природою, вона заснована на  здатності людини бачити речі не такими, які вони в  їхньому природному контексті,  і  тим самим робити їх придатними для  своїх цілей. Але з  іншої  сторони  настільки  ж ясно,  що  техніка  сприяє  найшвидшому,  як  екстенсивному,  так  й інтенсивному  задоволенню   потреб,   причому   в   першу   чергу потреб природних. Технократична цивілізація,  звільняючи  людини від влади природи, одночасно знову прив'язує його  до  неї,  тому що  техніка створює нові потреби, а саме  -  мегапотреби,  тобто    нестаток  у певному  технічно   опосередкованому способі   задоволення  самих потреб. Залежність людини від цивілізації  з'являється  також  у  вигляді проблем продовольства, сировини, енергії й інших  так  званих  глобальних проблем. Виявилося, що ресурси вичерпні, що для цивілізації немає міцної опори, якщо  вона  руйнує  структуру біосфери,  несе  в собі  моральну деградацію людини. Люди не можуть перестати змінювати природу, але вони  можуть і повинні перестати змінювати її нерозважно й безвідповідально,  не  з огляду на вимог екологічних законів. Тільки в тому  випадку,  якщо  діяльність людей буде йти відповідно до  об'єктивних вимог цих законів,  а не всупереч їм, зміна природи людиною стане способом її збереження,  а не  руйнування.   Невиправданий зсув  філософських  акцентів  у системі "Людин - З" приводить до того, що, калічачи природу, навколишнє  середовище, людина калічить і свою власну  людську природу.  Учені вважають, що ріст числа щиросердечних захворювань і самогубств  в усім  світі пов'язаний  із триваючим насильством надр навколишнім середовищем.  Спілкування з непокаліченою природою  здатно  зняти стреси,  напруга,  надихнути   людини   на творчість. Спілкування ж зі  знівеченим  середовищем гнітить людини,  будить руйнівні імпульси, губить фізичне й психічне  здоров'я.  Зараз уже ясно,  що  спосіб  життя,  що  вимагає все більшої   кількості непоновлюваних ресурсів планети,  безперспективний;  що  руйнування  середовища веде  за  собою деградацію  людини,  як  фізичну,  так  і  духовну, викликає  необоротні  зміни  в  його  генотипі.  Показово   щодо   цього  те, що сучасна екологічна  ситуація  складалася  в  ході діяльності   людей,   спрямованої   на   задоволення    їхніх    зростаючих потреб.   Подібна   антропоцентрична   стратегія    перетворення природного Середовища, зміни окремих елементів природного  оточення  без обліку системної організації природи в цілому  привели до  змін  ряду факторів, які у своїй сукупності знижують  якість  природного  Середовища, викликають необхідність все більшої витрати сил,  засобів,  ресурсів  для їх нейтралізації. В остаточному підсумку, трапилося наступне: прагнучи до  досягнення найближчих цілей, людина в підсумку одержала наслідки,  які не  бажав й які часом діаметрально протилежні очікуваними й здатні  перекреслити всі    досягнуті    позитивні    результати.     Погроза    глобальної екологічної   кризи   свідчать   про   вичерпання    можливостей саморегуляції біосфери в умовах  зростання інтенсивності людської діяльності в природі.  Землю не можна розглядати як  щось  відособлене від людської цивілізації. Людство - лише частина цілого; обертаючи свій погляд на природу, ми обертаємо його на самих себе. І якщо ми не  зрозуміємо,  що людина, будучи частиною природи, робить на весь навколишній його мир потужний і зростаючий вплив, що людина, по суті справи, така ж природна  сила, як вітри й припливи, ми не зможемо побачити й усвідомити  всієї небезпеки наших нескінченних зусиль вивести Землю з рівноваги.