Основи  екології

 

        Варіант № 6.

       План.

       1. Структура природного  середовища та  його екзосфер 2

       2. Основні види антропогенної  діяльності, що спричиняють  розвиток екологічної  кризи. 7

       3. Загальні риси  екологічної політики  всіх держав 12

       Список  літератури 15 
 

       1. Структура природного середовища та його екзосфер

       Насамперед  розглянемо питання що є середовище. Його можна розглядати як:

       1. Речовина і (або) простір, що  оточує розглянутий об'єкт. 

       2. Природні тіла і явища, з  якими організм знаходиться в  прямих чи непрямих взаєминах.

       3. Сукупність фізичних (природних), природно-антропогенних

       (культурних  ландшафтів і населених місць)  і соціальних факторів життя  людини.

       З цього випливають наступні поняття:

       – середовище абіотичне - усі сили і  явища природи, походження яких прямо не зв'язане з життєдіяльністю нині живучих організмів (включаючи людини);

       – середовище біотичне - сили і явища  природи, зобов'язані своїм походженням  життєдіяльності нині живучих;

       – середовище антропогенне - середовище природне, або безпосередньо побічно, чи навмисно ненавмисно помітно змінена людьми;

       Навколишнє  середовище можна визначити як:

       1. Те ж, що і середовище зовнішнє, але таке, що знаходиться в  безпосередньому контакті з чи  об'єктом суб'єктом. 

       2. Сукупність абіотичного, біотичного  і соціального середовищ, що спільно роблять вплив на людей і їхнє господарство.

       Таким чином,  природне середовище:

       1. сукупність природних і змінених  діяльністю людей абіотичних  і біотичних факторів, що роблять  вплив на людину. Відрізняється  від інших складових навколишнього середовища властивістю саме підтримати і саме регулювати без коригувального впливу людини;

       2. частина природи, що безпосередньо  й опосередковано впливає на  людство, його групи й окремих  людей (енергетично, психічно  й економічно);

       3. комплекс абіотичного і біотичного середовищ, що впливає на людину і його господарство, - сполучення чисто природних і природно-антропогенних тіл і явищ, що роблять безпосередній й опосередкований вплив на людину, і

         природно - ресурсні економічні показники  функціонування народного господарства в сьогоденні і майбутньому.

       Далі  дамо визначення всіх складових навколишні середовища (його структури, екзосфер).

         Абіосфера - шари літосфери, що  не випробують і раніше ніколи  що не піддавалися якомусь  би ні було впливу живих  чи організмів біогенних речовин.

       Атмосфера - 1. Газоподібна оболонка планети, на Землі суміш різних газів, що включає, водяних пар і пилових (аерозольних) часток; звичайно поділяється на тропосферу, стратосферу, мезосферу і термосферу; у біосферу входить тропосфера - надземна і підземна.

       2. Як екологічний компонент - шар  повітря в підґрунті, ґрунті  і над її поверхнею, у межах  якого спостерігається взаємний  вплив всіх екологічних компонентів  (включаючи саме повітря).

       Сучасна атмосфера в значній мірі продукт  живої речовини біосфери. Повне відновлення кисню планети живою речовиною відбувається за 5200-5800 років, а вся його маса проходить через живі організми приблизно за 2000 років. Атмосферна вуглекислота проходить через живі організми за 300-395 років.

       Афотобіосфера - частина біосфери, куди не проникають сонячні промені (у межах гідросфери і літосфери).

       Аеробіосфера - приземний шар атмосфери (від  поверхні Землі до 6-7 км над нею), у якому постійно присутні живі організми  і де вони при наявності придатних  субстратів здатні нормально жити і розмножуватися.

       Аеросфера - земна оболонка, складена надземною  атмосферою і підземною тропосферою, включаючи ґрунтове повітря.

       Біосфера ( або вітасфера) -  по Вернадському В.И.: вона представляє оболонку життя - область існування живої речовини. Включає як область поширення живої речовини, так і сама ця речовина. Біосфера виникла

       3,5-4,5 млрд. років тому. Біосфера не  є просте сполученням абіотичної  області поширення живої речовини  і живих істот, але є їх  тісна взаємодія. Як жива речовина є функція, так біосфера є результатом

         розвитку живої речовини в  якості планетарного явища, що  служить могутньою геологічною  силою, зв'язаної з іншою речовиною  біосфери і біогенною міграцією  атомів.

       Глобальні процеси утворення і рух живої  речовини в біосфері зв'язані і супроводжуються круговоротом речовини й енергії. На відміну від чисто геологічних процесів біогеохімічні цикли за участю живої речовини мають значно більш високі інтенсивність, швидкість і кількість залучаємої в обіг речовини.

       Геосфера – це концентричні шари, що охоплюють усю планету, меншого геохімічної й історико-еволюційної відмінності, чим геологічна оболонка планети. Більш-менш правильні концентричні шари, що охоплюють усю планету, що міняються з

         глибиною, у вертикальному розрізі планети, і відмінні друг від друга характерними для кожної, тільки їй властивими, особливими фізичними, хімічними і біологічними властивостями.

       Геологічна  оболонка земної кори, по В. И. Вернадському, складається з наступних геосфер:

       а) біосфера, у якій ми розрізняємо повітря - тропосферу, всесвітній океан - гідросферу, тверду кору вивітрювання - педосферу;

       б) стратосфера - геосфера осадових порід;

       в) верхня і нижня метаморфічні геосфери; г) гранітна - геосфера;

       д) геосфера основних порід (вважаючи зверху: базальтова, перидотитова, дунітова, еклотитова).

       Іоносфера - шар атмосфери (від 80 до 500 км від  поверхні Землі), виділюваний у межах  термосфери й відрізняється значною  кількістю іонізованих молекул  і атомів атмосферних газів і  вільних електронів.

       Літобіосфера визначається як  частина біосфери, що займає верхні шари літосфери (до 2-3, по деяким даним - максимально 8,5 км глибиною) чи як область поширення живих організмів (по тріщинах, підземним водоймам) і область біогенних осадових порід (колишніх 

       біосфер).

       Літосфера - верхня тверда оболонка Землі, що поступово  переходить із глибиною в сфери з  меншою міцністю речовини. Включає  земну кору і верхню мантію Землі. Потужність літосфери  - 50-200 км, у  тому числі земної кори до 50-75 км на континентах і 5-10 км на

       дні океану.

       Мезосфера - шар атмосфери, що лежить вище стратосфери  в межах 40-80 км над Землею і змінюваний далі догори термосферою; характеризується підвищенням температури з висотою (з максимумом на висоті близько 60 км над поверхнею Землі).

       Озоносфера (або озоновий екран) - шар атмосфери, що близько збігає зі стратосферою, що лежить між 7-8 (па полюсах), 17-18 (на екваторі) і 50 км (з найбільшою щільністю озону на висотах 20-22 км) над поверхнею планети й відрізняється підвищеної

       концентрацією молекул озону, що відбивають тверде космічне випромінювання, згубне для живого. Передбачається, що глобальне забруднення атмосфери деякими речовинами (фреонами, оксидами азоту й ін.) може порушити функціонування озонового екрана.

       Тропосфера - нижній шар атмосфери (до 16-18 км на екваторі, 10-12 км над помірними широтами і 8-10 км над полюсами), у якому відбувається більшість метеорологічних процесів і зосереджене все наземне життя на планеті.

       Фітосфера - поверхневий шар над Землею (до 150 м), де умови середовища значною мірою визначаються зеленою рослинністю.

       З появою і розвитком людства процес еволюції помітно видозмінився. На ранніх стадіях цивілізації вирубка  і випалювання лісів для землеробства, випас худоби, промисел і полювання  на дикої тварин, війни спустошували цілі регіони, приводили до руйнування рослинних співтовариств, винищуванню окремих видів тварин. В міру розвитку цивілізації, особливо після промислової революції кінця середніх століть, людство опановувало усе більшою міццю, усе більшою здатністю утягувати і використовувати для задоволення своїх зростаючих потреб величезні маси речовини - як органічного, живого, так і мінерального, відсталого.

       Дійсні  зрушення в біосферних процесах почалися в XX столітті в результаті чергової промислової революції. Бурхливий розвиток енергетики, машинобудування, хімії, транспорту привело до того, що людська діяльність стала порівнянна по масштабах із природними енергетичними і матеріальними процесами, що відбуваються в біосфері. Інтенсивність споживання людством енергії і матеріальних ресурсів росте пропорційно чисельності населення і навіть випереджає його приріст. В.И.Вернадський писав: "Людина стає геологічною силою, здатної змінити обличчя Землі". Це попередження виправдовується. Наслідки антропогенної (діяльності, що робиться людиною), виявляються у виснаженні природних ресурсів, забруднення біосфери відходами виробництва, руйнуванні природних екосистем, зміні структури поверхні Землі, зміні клімату. Антропогенні впливи приводять до порушення практично всіх природних біогеохімічних циклів. 
 
 
 

       2. Основні види антропогенної  діяльності, що спричиняють  розвиток екологічної  кризи.

       Перетворюючий вплив людини на природу неминучий. Внесені його господарською діяльністю зміни в природу посилюються  в міру розвитку продуктивних сил і збільшення маси речовин, що утягуються в господарчий обіг.

       Вже в стародавності, в умовах античності і середньовіччя, вплив суспільства  на навколишнє середовище було дуже істотним, що приводило до локальних екологічних  криз, у результаті яких під пісками пустель виявлялися похованими руїни ніколи квітучих цивілізацій. Локальні (чи регіональні) екологічні кризи, мали місце в усі епохи розвитку людського суспільства. Історії відомі досить великі екологічні нещастя, обумовлені господарської діяльність людини, і в ті далекі часи, коли щільність населення в країнах, що перетерпіли ці нещастя, по нинішніх мірках, була мізерно малої, а промисловості в її сучасному розумінні не було зовсім. Досить згадати сумний досвід Месопотамії і Греції, де гладкі пасовища були вибиті худобою, чи землі Лівану, де опустелювання була викликана вирубкою ліванського кедра. У XX в. екологічні проблеми переросли в спільну екологічну кризу планетарного масштабу багато в чому "завдяки" тому, що саме в цей період людина стала активною стороною взаємодії в системі "чоловік-природа" і своїми непродуманими діями різко порушив баланс екологічної рівноваги. У цілому до XX в. активною стороною взаємодії була, як правило, природа. Зміни клімату, природні катаклізми більше впливали на життя людей, чим життєдіяльність останніх на природу. Відтоді, як людина "порушив" закон природної еволюції, вийшов з його підпорядкування, знайшов шлях розвитку, відмінний від шляху розвитку інших живих організмів, починається соціо природна історія - історія взаємини двох суверенних початків: суспільства і природи, а це приводить до екологічних криз.

       Екологічна  криза – криза взаємин суспільства  і природи, збереження навколишнього  середовища. Протягом тисячоріч чоловік  постійно збільшував свої технічні можливості, посилював втручання в природу, забуваючи про необхідність підтримки в ній біологічної рівноваги.

       Результати  антропогенного впливу.

       У наш час наслідку антропогенного впливу на географічне середовище різноманітні і не усі вони контролюються людиною, багато хто з них виявляються пізніше. Розберемо основні з них.