Глобальна екологiчна криза

  Широта  і різноплановість порушеної  проблеми, а також обмеженість  обсягу даної роботи не дозволили провести аналіз всіх її сторін. Однак внаслідок загального огляду різноманітних позицій і думок, які прямо або непрямо зачіпають філософські аспекти взаємовідносин людини і природи, видно, що подальша розробка стратегії розвитку відносин в даній системі, визначення місця Людини у Всесвіті є одним з найважливіших завдань сучасності. І ніякими напівзаходами це завдання вирішити неможливо. Modus vivendi, або спосіб існування суспільства і природи, в ідеалі повинен бути таким, щоб негативний вплив природи на суспільство і суспільства на природу був мінімальним, що не порушує стійкості обох систем. Основні принципи стабільних відносин стосуються поведінки людини і по своїй суті не можуть бути нічим іншим, крім імперативів, або, згідно В.І.Далю, наказів до неодмінного виконання. Якщо суспільство керується екофільними імперативами,  то це і є гарантією екологічної рівноваги основи стабільності природи і суспільства.  Історія світової цивілізації вчить, що вихід з екологічної кризи полягає в тому, щоб творчо відповісти на виклик сучасної ситуації і докорінно змінити суспільно-виробничу технологію і основні форми взаємовідносин людини і природи.  Основним світоглядним принципом взаємовідносин людини і природи повинен стати принцип гармонії людини і природи як двох відносно самостійних частин єдиної системи, що розвиваються кожна по своїх законах, але які в той же час внутрішньо нерозривно пов’язані.

  У філософському  відношенні майбутнє — це, зрештою,  вразливе сьогодення, що розвивається.  Отже, нинішні нестерпні темпи розвитку є тим, що можна назвати своєрідним “зловживанням, перенесеним в майбутнє”, яке з подесятереною силою відіб’ється на наших нащадках.

  Тим же, хто виправдовує знищення природи  необхідністю підвищення добробуту  суспільства, необхідно пам’ятати, що вдосконалення особистості неможливе за рахунок природи, а повинно супроводжуватись вдосконаленням самої природи.

  Визначаючи  подальшу стратегію розвитку людства  і цивілізації, нові етично-філософські  пріоритети у взаємовідносинах з природою, потрібно пам’ятати, що біосфера існувала до появи на Землі людини, може існувати і без неї. Але людина без біосфери існувати не може — це аксіома. Значить, виконання принципу спільного розвитку, забезпечення коеволюції біосфери і суспільства вимагає від людини певної регламентації в своїх діях, визначених обмежень.

  Чи  буде здатне наше суспільство поставити  свій розвиток в певні рамки, підпорядкувати його тим чи іншим умовам “екологічного  імператива”? Відповідь на це питання  зможе дати тільки історія.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
І ЛІТЕРАТУРИ. 

I. ДЖЕРЕЛА.

1.Вернадский В.И,  Химическое строение биосферы  Земли и ее окружения.-М.,1987.

2.Маркс К.,Энгельс  Ф. Сочинения.,-М.,1957,т.3.

3.Федоров Н.Н.  Философия общего дела.-М.,1982.

II. ЛІТЕРАТУРА.

4.Гиренок В.И.

5.Гор Л. Земля  на чаше весов.-М.,1993.

6.Жибуль И.Я.  Экологические потребности: сущность, динамика, перспективы.-М.,1991.

7.История взаимодействия  общества и природ . (тезис   конференции)-М.,1990,ч.1-3.

8.Кравченко И.И.  Экологическая теория в современных теориях общественного развития.-М.,1992.

9.Кульпин Э.С.,Пантин  В.И. Решающий опыт._М.,1993.

10.Лось В.А. Взаимоотношения  общества и природы.-М.,1990

11.Моисеев Н.Н.  Человек и ноосфера.-М.,1993.

12.Моисеев Н.Н.  Человек, среда, общество.-М.,1991.

13. Специфика философского  знания и проблема человека  в истории философии.-М.,1989.

14.Філософія.Курс  лекцій: Навчальний посібник.

15.Хесле В. Философия  и экология.-М.,1993.