Глобальні екологічні проблеми, раціональне використання ресурсів

     Рівень забруднення ґрунтів контролюється різними нормативами. Розрізняють санітарно-гігієнічне, екологічне та соціально-економічне нормування. В основі санітарно-гігієнічного нормування лежать граничнодопустимі концентрації речовин, що характеризують таку кількість шкідливих речовин у середовищі, яка практично не впливає на здоров'я людини та її нащадків. Використовують також такий показник, як граничнодопустимий викид.

     Сутність  екологічного нормування полягає у  вивченні дії забруднювальних речовин  не на окремі організми, а на систему  загалом. У цьому разі передбачається отримання оптимальної біопродуктивності  за мінімального впливу на навколишнє середовище. Критерієм впливу є показник граничнодопустимого екологічного навантаження, тобто такий рівень навантаження, за якого зберігається нормальне функціонування екосистеми.

     У контексті погіршення якості земельних ресурсів України потрібно згадати і про екологічні проблеми хімізації сільського господарства. За класифікацією ФАО, до сучасних агрохімікатів належать засоби хімізації сільського господарства, які мають великий вплив на агроценози та їх продуктивність. Серед них розрізняють: мінеральні добрива, хімічні засоби захисту рослин, регулятори росту рослин, штучні структуроутворювачі ґрунту тощо. Застосування органічних та мінеральних добрив — одна з основних умов збільшення обсягів урожайності сільськогосподарських культур, а також важлива ланка технологій їх вирощування.

     Несприятливий вплив добрив на навколишнє середовище, ті чи інші компоненти агроценозів  може бути різним: забруднення ґрунтів, поверхневих і ґрунтових вод, посилення евтрофікації водойм, ущільнення ґрунтів; порушення кругообігу та балансу поживних речовин, погіршення агрохімічних властивостей і родючості ґрунту; погіршення фітосанітарного стану посівів та розвиток хвороб рослин, зменшення продуктивності сільськогосподарських культур і якості отриманої продукції тощо.

     Для більшості мінеральних добрив характерна фізіологічна кислотність, тому їх застосування у надмірних кількостях зумовлює розвиток процесів підкислення ґрунтів. Надлишок мінеральних добрив спричинює порушення в біологічній компоненті ґрунтів, унаслідок чого порушуються процеси трансформації органічної речовини. Крім того, збільшується частка мікроскопічних грибів у структурі мікробного ценозу, що загрожує небезпекою утворення мікотоксинів у ґрунті, продуктах харчування тощо.

     Надмірні  дози азотних добрив можуть призвести  до зменшення родючості ґрунтів та забруднення продуктів харчування. Надмірне накопичення нітратів у рослинах зумовлено комплексом факторів. При цьому найважливішу роль відіграють дози внесених добрив, а також їх форми, терміни збирання врожаю та ін. Азотні добрива також забруднюють природні води.

     Фосфорні  добрива — це в основному водорозчинні види, що найлегше засвоюються рослинами: суперфосфат і подвійний суперфосфат, амофос, нітроамофоска тощо. Разом із фосфорними добривами у ґрунт потрапляє багато токсичних елементів, які є малорухомими в ґрунтовому середовищі. Крім того, у фосфорних добривах містяться токсичні сполуки фтору. Калійні добрива також можуть негативно впливати на довкілля.

     Пестициди (від лат. pestis — зараза й caedo —  убиваю) — токсичні речовини, їх сполуки  або суміші речовин хімічного  чи біологічного походження, призначені для знищення, регуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, унаслідок  діяльності котрих уражаються рослини, тварини, люди і завдається шкода  матеріальним цінностям, а також  гризунів, бур'янів, деревної, чагарникової рослинності, засмічуючих видів риб. Уже понад 100 років хімічні засоби захисту рослин мають велике значення у боротьбі зі збудниками хвороб, комахами-шкідника ми та бур'янистою рослинністю. Втрати врожаю у зв'язку з цим становлять від 24 до 47 %.

     У світі нараховується понад 1000 хімічних сполук, на основі котрих випускають десятки тисяч форм пестицидів. Це отрутохімікати, що називаються пестицидами. Переважна більшість пестицидів — кумулятивна отрута, токсична дія якої залежить не лише від концентрації, а й від тривалості впливу. Пестициди, що використовуються з метою боротьби зі шкідниками, поділяють на три групи:

     — рослинного, грибного і бактеріального походження, вони не є чужорідними для природи, тому техногенне навантаження від них мінімальне;

     — пестициди неорганічних препаратів — міді, заліза тощо;

     — пестициди промислового органічного  синтезу — органічні сполуки  хлору, фосфору, ртуті. Це отрутохімікати, що мають застосовуватися лише як виняток: у мінімально необхідних кількостях і лише там, де хімічні засоби захисту  не можна замінити біологічними.

     За  цільовим призначенням пестициди поділяють  на такі групи:

     — гербіциди — для боротьби з  бур'янами;

     — інсектициди — зі шкідливими комахами;

     — фунгіциди — для боротьби з  грибними хворобами рослин;

     — зооциди — зі шкідливими хребетними;

     — родентициди — з гризунами;

     — бактерициди — з бактеріями та бактеріальними хворобами рослин;

     — альгіциди — для знищення водоростей і бур'янів у водоймах;

     — дефоліанти — з метою видалення  листу і бадилля;

     — десиканти — для підсушування листу перед збиранням урожаю;

     — ретарданти — з метою гальмування  росту рослин, підвищення стійкості стебел.

     За  ступенем комплексної дії на організм людини і теплокровних тварин розрізняють  чотири класи пестицидів: 1) надзвичайно  небезпечні; 2) високо небезпечні; 3) помірно  небезпечні; 4) мало небезпечні. Серед  основних причини глибоких змін, що відбуваються у природному середовищі унаслідок застосування пестицидів, виокремлюють такі:

     — пестициди надзвичайно токсичні для людей і тварин;

     — під час їх застосування уражаються не лише об'єкти "придушення", а й багато інших видів, у тому числі їхні природні вороги і паразити;

     — пестициди завжди застосовуються проти  популяцій;

     — як правило, майже завжди витрачають значно більшу кількість препаратів, ніж потрібно для знищення шкідників;

     — залишки пестицидів акумулюються й  концентруються у харчових (трофічних) ланцюгах;

     — залишки пестицидів виносяться також  за межі оброблюваної території;

     — з'являються резистентні до пестицидів форми шкідливих організмів;

     — відбуваються значні порушення взаємозв'язків  у біоценозах;

     — збільшується ймовірність віддалених наслідків, пов'язаних із патологічною та генетичною діями деяких препаратів на біоту.

     Тому  в перспективі передбачається застосування біологічних засобів захисту рослин, тобто використання корисних комах і кліщів (ентомофагів) у боротьбі зі шкідливими. Найчастіше використовуються хижаки (сонечко, златоглазки, жужелиці, комахи) і паразити — мухи.

     26 вересня 2002 р. Україна приєдналася  до Роттердамської конвенції  про процедуру попередньої обґрунтованої  згоди щодо окремих небезпечних  хімічних речовин та пестицидів  у міжнародній торгівлі, прийнятої 10 вересня 1998 р. Ця Конвенція спрямована на врегулювання міжнародної торгівлі небезпечними хімічними речовинами з метою охорони здоров'я людини та навколишнього середовища від потенційного шкідливого впливу й заохочення їх екологічно обґрунтованого використання шляхом сприяння обміну інформацією, запровадження процедури прийняття рішень щодо їхнього імпорту та експорту на національному рівні.

     Зменшення у кілька разів обсягів використання пестицидів в останні 10—15 років, хоча і сприяло зниженню забруднення ґрунтів та сільськогосподарської продукції отрутохімікатами, але ситуації суттєво не змінило. Це зумовлене тим, що залишки пестицидів знаходяться у ґрунті тривалий час. Чим більше пестицидне навантаження на ґрунти, тим вища їх шкідливість для населення. Пестициди можуть спричинювати інтоксикацію, алергійні реакції, зменшення імунної реактивності, ураження нервової системи, патологічний стан печінки, серцево-судинної системи та ін.

     Отже, зробимо деякі висновки. Якщо мінеральні добрива в нормальних кількостях в основному поліпшують поживний режим ґрунтів, то органічні добрива разом із цим збагачують його гумусом, покращують фізико-хімічні властивості, збільшують активність мікрофлори ґрунту. Внесення органічних добрив разом із мінеральними перевищує за ефективністю дію такої самої кількості поживних речовин, якщо мінеральні та органічні добрива застосовуються окремо. Тільки використання органо-мінеральної системи добрив разом з іншими агротехнічними й біологічними засобами створює надійну основу для поліпшення родючості ґрунтів, збільшення обсягів урожайності сільськогосподарських культур, регулювання якості продукції та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

     Стійкість ґрунтів до забруднення унаслідок викидів промислових підприємств, стоків тваринницьких комплексів, ферм, а також мінеральних й органічних добрив, пестицидів тощо визначається за такими показниками, як суми активних температур, крутизна схилів, кам'янистість, структурність, питомий опір, механічний склад, вміст гумусу, тип водного режиму, реакція рН, місткість іонів, розораність, господарська освоєність. На рис. 6.6 зображено, як оцінюється стійкість земель у межах адміністративних районів України з подальшими розрахунками в межах фізико-географічного районування її території.

     Від ступеня стійкості ґрунтів значною мірою залежить рівень їх техногенного забруднення. Як видно з рис. 6.6, стійкість ґрунтів збільшується в напрямі з півночі на південь. Дерново-підзолисті ґрунти Полісся і каштанові (сухі степові) в комплексі з солонцями та солончаками мають дуже низьку стійкість до техногенного навантаження. Найстійкішими є чорноземні ґрунти. Саме цим пояснюється високий "імунітет" до техногенного навантаження в Донецько-Придніпровському регіоні України.

     Якщо  узагальнити всі негативні зміни, то можна констатувати, що майже  на 22 % території України спостерігаються  сильно уражені, дуже сильно уражені  та непридатні до використання ґрунти. Така ситуація значно погіршує умови проживання і виробничої діяльності населення, особливо негативно впливає на стан його здоров'я. Це потребує вжиття необхідних науково обґрунтованих заходів, спрямованих на поліпшення родючості земель та одержання екологічно чистих продуктів харчування.

     Нормативно-законодавча  база у сфері використання й охорони  земельних ресурсів в Україні

     Ще  в грудні 1990 р. Верховна Рада прийняла перший Земельний кодекс України  як самостійної держави. У березні 1992 р. було ухвалено другу редакцію цього кодексу в зв'язку з упровадженням  приватної та колективної власності  на землю. 25 жовтня 2001 р. затвердили новий  Земельний кодекс України. Крім цього, було прийнято такі закони: "Про плату за землю" від 23 грудня 2004 р., "Про форми державних актів, що засвідчують право власності та право постійного користування землею", "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 р., "Про меліорацію земель" від 14 січня 2000 р., "Про землеустрій" від 22 травня 2003 р., "Про державний контроль за використанням й охороною земель" від 19червня 2003 р., "Про охорону земель" від 19 червня 2003 р., "Про захист конституційних прав громадян на землю" від 20 січня 2005 р. та низку інших важливих документів. Але загалом стан земельного законодавства України й досі залишається незадовільним.

     За  Земельним кодексом України регулюються  відносини у сфері використання й охорони землі. Згідно з цим  документом, земельні відносини —  це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами таких відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади; об'єктами — землі в межах території України, земельні ділянки та права на них. Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.