Економічна та екологічна безпека України

Автор: Пользователь скрыл имя, 01 Апреля 2013 в 16:49, курсовая работа

Описание работы

Метою курсової роботи є : ефективність заходів держави щодо врегулювання стану економічної та екологічної безпеки України.
Завдання роботи: визначити теоретичні засади економічної та екологічної безпеки України , основні риси та критерії екологічної безпеки, мета та об’єкти державної стратегії економічної безпеки, необхідність економічної та екологічної безпеки , діяльність держави по забезпеченню економічної та екологічної безпеки України, механізм забезпечення екологічної та економічної безпеки,основи забезпечення економічної та екологічної безпеки України.

Содержание

Вступ
Розділ 1. Теоретичні засади економічної та екологічної безпеки України.
Основні риси та критерії екологічної безпеки.
Мета та об’єкти державної стратегії економічної безпеки.
Необхідність економічної та екологічної безпеки.
Розділ 2. Діяльність держави по забезпеченню економічної та екологічної безпеки України.
2.1 Механізм забезпечення екологічної та економічної безпеки.
2.2 Основи забезпечення екологічної безпеки України.
2.3 Ефективність заходів держави щодо врегулювання стану економічної та екологічної безпеки.
Розділ 3. Еколого - економічна політика.
Висновки
Список використаної літератури

Работа содержит 1 файл

курсова.doc

— 170.00 Кб (Скачать)

З метою відвернення  економічної небезпеки, що загрожує державному суверенітетові України, необхідно  здійснити комплекс заходів по її виходу з глибокої економічної кризи. На нашу думку, слід істотно змінити  економічну програму і курс держави  за такими основними параметрами.    По – перше, треба дотримуватися вимог економічних законів, і насамперед – вартості, грошового обігу, пропорціональності, одержавлення економіки, та ін. Порушення вимог закону вартості призвело до величезного диспаритету цін між промисловістю і сільським господарством, який, у свою чергу зумовив значне руйнування аграрного сектора. Порушення вимог закону грошового обігу викликало велику нестачу готівки (базових грошей), отже – кризу платежів, заборгованість по заробітній платі, і ілюзорну фінансову стабілізацію тощо.       По – друге, необхідно відійти від спрощеної консервативної моделі змішаної економіки (тобто від монетаризму ) до ліберальної соціал-реформістської, а з точки зору основних напрямів економічної теорії – до кейнсіанства та інституціоналізму. По – третє, важливо перейти до поширення колективних форм власності, і насамперед – трудової колективної власності (на засоби виробництва, створений продукт тощо). На перший погляд, у результаті роздержавлення і приватизації така орієнтація на колективні форми кількісно дотримується. Але частка трудових колективів у власності роздержавлених і приватизованих підприємств не перевищує 20%. Крім того, необдуманою податковою, амортизаційною, кредитною та ін. політикою руйнується колективна власність на створений продукт (оскільки через механізм оподаткування у підприємств вилучається до 90% прибутків), що у унеможливлює реалізацію колективної власності й на засоби виробництва. Це означає що замість однієї форми економічної залежності в Україні сформувалась інша, більш замаскована.          По – четверте, слід здійснити комплекс заходів по стимулюванню платоспроможного попиту населення, і насамперед – за рахунок істотного підвищення заробітної плати. Це, водночас, означатиме дотримання вимог закону попиту і пропозиції.           По – п’яте, треба сформувати належний інвестиційний клімат.    По – шосте, необхідно проводити конструктивні структурні реформи.  По – сьоме, важливо розбити науково обґрунтовану промислову політику, чітко визнавши національні пріоритети в цій сфері. Відсутність дійової промислової політики унеможливлює припинення катастрофічного падіння виробництва, проведення назрілої структурної перебудови господарського комплексу, розв’язання проблем вдосконалення управління його галузями, підтримання незалежного рівня обороноздатності держави, розвиток інтеграційних і коопераційних процесів, вихід з енергетичної кризи, збереження науково – технічного потенціалу, запобігання дальшому руйнуванню навколишнього середовища, підвищення добробуту населення.             По – восьме, слід посилити роль держави у банківській системі шляхом створення державних спеціалізованих банків ( земельних, інвестиційних та ін.), помітного здешевлення на цій основі кредитів, їх направлення для структурної перебудови та вирішення інших проблем ( як відомо комерційний банк України зосередили в своїх руках близько 75% кредитного ринку, що значно симулює подорожчання кредитів ).          По – дев’яте, необхідно розпочати відродження села і проводити виважену аграрну політику.Тому для досягнення належного рівня економічної безпеки України необхідним є відповідне повідомлення важливості цієї проблеми на рівні вищого політичного і економічного керівництва держави.

 

2.1 Механізм забезпечення екологічної  та економічної безпеки України .

За роки незалежності значно послабився економічний суверенітет  України, зросла економічна  та екологічна небезпека за багатьма параметрами  розвитку національної економіки, що вимагає  ґрунтовного комплексного вивчення механізму забезпечення економіко- екологічної  безпеки країни. Механізм забезпечення економічної безпеки країни - це сукупність інституційних та організаційних структур і комплекс використовуваних ними форм і методів, за допомогою яких у певній послідовності послаблюється, а відтак усуваються внутрішні і зовнішні загрози існуванню країни в економічній сфері.  
Стратегія економічної безпеки країни - це чітке обґрунтування основної мети і довготермінова політика та план дій держави щодо усунення загроз існуванню та розвитку народного господарства країни. Це означає, що комплекс дій української держави у цій сфері повинен бути спрямований на усунення найважливіших загроз такій економічній системі, яка спрямована на задоволення потреб та інтересів тих верств населення, які створюють основну масу матеріальних і духовних благ. 
Тактика забезпечення економічної безпеки країни - це конкретні способи досягнення такої безпеки, короткотермінової дії інституційних та організаційних структур держави залежно від зміни внутрішніх і зовнішніх умов. У зв’язку з цим попередньо з’ясуємо основні показники економічної безпеки. 
Найважливіші індикатори економічної внутрішньої безпеки слід групувати в межах основних підсистем національної економічної системи. Такими індикаторами в межах продуктивних сил є загальноосвітній, професійний, культурний рівні людини - працівника, умови її праці, рівень енергоозброєності праці, економічного мислення, задоволення фізичних потреб, професійна мобільність тощо стосовно основної продуктивної сили; ступінь фізичного та морального зношування техніки, рівень впровадження нових ресурсо - та енергозберігаючих та біотехнологій, забезпеченість населення новітньою медичною технікою, лікарськими препаратами, впровадження предметів праці з наперед заданими властивостями, питома вага верстатів з числовим програмним управлінням, "інтелектуальних роботів", комп’ютерів п’ятого і шостого поколінь та ін. щодо засобів виробництва; питома вага витрат на розвиток науки у ВВП, кількість раціоналізаторських пропозицій, отриманих патентів в межах країни і окремих підприємств та ступінь їх впровадження, обсяг витрат на розвиток науки у розрахунку на одного працівника, наявність наукових лабораторій на великих підприємствах, кількість венчурних підприємств, структура витрат на фундаментальні і прикладні науки, пріоритетність країни в декількох напрямах розвитку світової науки, ступінь захисту інтелектуальної власності тощо стосовно такого відособленого елемента продуктивних сил, як наука; рівень впровадження нових форм організації виробництва і праці, систем заробітної плати, розвитку організаторських навичок у працівників тощо в межах такого відокремленого елемента продуктивних сил, як форми і методи організації виробництва; рівень розвитку інформаційних технологій, зокрема принципово нових засобів передачі інформації, забезпеченості достовірною інформацією (різними її видами) суб’єктів економічної діяльності на мікро- та макрорівні, рівень захисту державних інформаційних ресурсів, створення національних та регіональних інформаційних мереж, входження в міжнародну інформаційну систему інтернет, в т. ч. передусім великих підприємств, розробка системного програмного забезпечення тощо в межах такого найновішого елемента продуктивних сил, як інформація; ступінь використання нетрадиційних джерел енергії, рівень наукових досліджень на шляху до освоєння термоядерної енергії та ін. в меОсновними індикаторами економічної безпеки в межах техніко - економічних відносин є ступінь участі у міжнародному поділі праці, зокрема у міжнародній спеціалізації та кооперуванні виробництва, чисельність вітчизняних транснаціональних корпорацій з центром базування в Україні, рівень національної концентрації виробництва, що дозволяє конкурувати вітчизняним підприємствам з іноземними транснаціональними корпораціями тощо. 
В межах технологічного способу виробництва (єдність продуктивних сил і техніко-економічних відносин) найважливішими показниками економічної безпеки є ступінь технологічного відчуження працівників від засобів виробництва, рівень відкритості або закритості національної економіки (що залежить від частки національного виробництва у світовому у співставленні з часткою країни у світовій торгівлі, в т.ч. торгівлі наукомісткою продукцією, послугами тощо), співвідношення між трьома технологічними способами виробництва (що базуються на ручній, машинній та автоматизованій праці), показники енергомісткості, фондомісткості, матеріаломісткості виробництва, рівень екологічного забруднення, продовольчої, сировинної, енергетичної безпеки держави тощо. 
В межах організаційно - економічних відносин індикаторами економічної безпеки є рівень розробки та впровадження сучасних маркетингових досліджень, особливо міжнародного маркетингу, наявність відповідних кадрів, використання у менеджменті передових організаційних форм управління підприємствами, рівень підготовки менеджерів та запровадження ними сучасних принципів та вимог управління найманими працівниками, раціональне використання передового зарубіжного досвіду у цій сфері та ін. 
В межах організаційно-технологічного способу виробництва (який є єдністю технологічного способу виробництва і організаційно - економічних відносин) показниками економічної безпеки є рівень планомірно продуманої структури продуктивних сил, в т. ч. наукових установ, які ведуть наукові дослідження і розробки в різних секторах економіки, організація центральних та регіональних міністерств і відомств у цій сфері, галузевих науково - дослідних інститутів, організація наукових закладів, медичних установ, інформаційних центрів тощо; рівень раціональної структури техніко-економічних відносин в т.ч. установ і відомств, міжнародних організацій, які забезпечують пошук іноземних партнерів та ефективне функціонування міжнародного поділу праці в одиничній та особливій формах; організацію різних видів маркетингу (наприклад, маркетингу за географічним принципом, матрична організація тощо). 
В межах відносин економічної власності індикаторами економічної безпеки є оптимальне співвідношення між типами і формами власності, ступінь їх економічної реалізації, що виражається передусім у привласненні маси прибутку по відношенню до чисельності зайнятих, ступінь реалізації власності людини-працівника і людини - власника на робочу силу загалом та оптимальне співвідношення в такій реалізації між різними категоріями працівників, наявність потужних та стабільних стимулів до праці, раціональний поділ на необхідний та додатковий продукт (ступінь експлуатації найманої праці, помірна інтенсивність праці), справедлива податкова система, оптимальний рівень монетизації економіки, рівень безробіття, раціональне управління власністю на мікро - та макрорівні та інше. 
В межах суспільного способу виробництва (який є результатом діалектичної взаємодії продуктивних сил та відносин економічної власності, з одного боку, техніко-економічних та організаційно-економічних відносин, з іншого боку) показниками економічної безпеки є рівень розвитку економічної та соціальної інфраструктури, доходи населення, ступінь відповідності між продуктивними силами і відносинами економічної власності. 
В межах господарського механізму основними індикаторами економічної безпеки є оптимальне співвідношення між ринковими та державними важелями регулювання економіки, між адміністративними, правовими і економічними важелями державного регулювання, ступінь досконалості механізму використання економічних законів, механізму вирішення економічних суперечностей, всебічного розвитку людини, забезпечення ефективної взаємодії всіх підсистем та елементів економічної системи. 
В межах економічного способу виробництва, який є органічною єдністю продуктивних сил, економічних відносин і господарського механізму (а отже синонімом економічної системи), індикаторами безпеки є рівень та якість життя, темпи економічного зростання, темпи інфляції, ступінь розвитку тіньової економіки, державний борг, дефіцит бюджету, рівень конкурентоспроможності країни, сальдо платіжного балансу, зовнішній борг, оптимальне співвідношення між різними економічними укладами.Основними показниками зовнішньої економічної безпеки країни є активна участь у міжнародному поділі праці, позитивне сальдо зовнішньої торгівлі наукомісткими товарами, патентами, ноу-хау, виважена зовнішньо економічна політика (поєднання протекціонізму і лібералізму), відсутність залежності від єдиного джерела постачання сировини, енергетичних ресурсів, використання власної моделі соціально-економічного розвитку (не нав’язаної міжнародними організаціями), входження у справедливі економічні союзи та інше.

 

 

2.2 Основи  забезпечення екологічної безпеки.

Екологічна  безпека України забезпечується державною політикою, згідно прийнятою  програмою. Одним із важливих завдань  забезпечення екологічної безпеки  є забезпечення життєдіяльності  населення у техногенно безпечному й екологічно чистому світі. Екологічно чистий світ можливий лише при відсутності загрози з боку природних об`єктів чи при умові забезпечення захищеності об`єктів безпеки від цих загроз.

     Основні  напрями державної стратегії  по охороні навколишнього середовища і забезпеченню сталого розвитку передбачають екологічно обгрунтоване розміщення виробничих сил, екологічно безпечний розвиток промисловості, енергетики, транспорту, комунального і сільського господарства.

    Екологічні  вимоги стосуються також і  джерела техногенної безпеки. Слово "екологічно" означає те, що дотримання цих вимог орієнтовано на недопущення антропогенного впливу на навколишне середовище, тобто на недопущення винекнення джерел техногенної безпеки: промислової, при використанні атомної енергії, радіації, пожежної, технологічної та інших.       

     Закон  "Про охорону навколишнього  природного середовища" передбачає  право кожного громадянина на  охорону здоров`я. Проблема безпеки  в екологічній сфері України  може бути вирішена тільки  у разі комплексного застосування політичного, еколого-економічного, правового, інженерно - технічного характеру заходів .

 

2.3. Ефективність заходів держави щодо врегулювання стану економічної безпеки України.

Однією з головних причин виникнення тих проблем, які  існують в Україні в економічній те екологічній сфері, є недосконалість державного регулювання соціально-економічних процесів. Серед негативних явищ і тенденцій, що були характерними для минулих років, особливе занепокоєння, з точки зору національної і економічної безпеки, продовжують викликати всім відомі явища, такі як спад виробництва та погіршення зовнішньоторговельного балансу разом зі збереженням його від'ємного сальдо, подальше поглиблення платіжної кризи та рівня “тінізації” економіки, зростання рівня заборгованості перед бюджетом, нарахованих сум штрафних санкцій, низькі обсяги іноземних інвестицій, зростання внутрішнього боргу держави, падіння життєвого рівня, загострення проблеми зайнятості населення, збільшення зовнішнього державного боргу України тощо.  
Говорячи про позитивні зрушення, що відбулися останнім часом, слід відзначити певне зниження рівня інфляції, поступове зростання обсягів виробництва окремих базових галузей промисловості, що дозволило знизити величину від'ємного сальдо в торговельному балансі. Проте загалом негативні наслідки все ще випереджають позитивні. Це, в свою чергу, посилює реальну загрозу національній безпеці країни, перешкоджає просуванню реформ, провокує зростання соціального невдоволення політикою держави. З-поміж причин, що зумовлюють складне соціально-економічне становище країни, більшістю експертів згадуються тяжкий фінансовий стан підприємств, відсутність попиту на вітчизняну продукцію через її високу ціну та низьку якість, брак інвестицій, надто повільний характер приватизації, недостатність інституціональних перетворень, недосконалість податкового законодавства та інше.  
Однак, перелічені чинники є все ж лише похідними від недосконалості рішень, які приймаються різними органами державної влади. Діяльність державної влади, на жаль, характеризується й досі суперечливістю, орієнтацією на досягнення поодиноких цілей та недостатнім урахуванням практичної адаптованості заходів, що впроваджуються, до реальних умов, які склалися в Україні. Саме тому поряд з чітким вирішенням окремих проблем макроекономічного порядку спостерігається загострення проблем іншого, соціально-економічного ґатунку.  
Незважаючи на це, в Україні поки що не відчувається рішучих намірів щодо перегляду і розробки ґрунтовних і цілісних концепцій діяльності державного апарату в нових умовах господарювання. Це спостерігається і в ухиленні від відповідальності за певні рішення, що приймаються органами як законодавчої, так і виконавчої влади. Помітна відсутність бажання щодо налагодження плідної співпраці між різними ланками державної влади в інтересах винайдення ефективної моделі економічного розвитку країни. Досвід, і саме український, засвідчив, що в умовах переходу від адміністративно-командних методів управління економікою до ринкового регулювання соціально-економічних процесів сподівання на автоматичну зміну гострої ситуації в країні лише шляхом прийняття та впровадження нових законів, навіть наближених до європейських стандартів, — марні. За цих обставин успішно подолати проблеми перехідного періоду можна лише за наявності у виконавчої влади чіткого уявлення про механізми реалізації і можливості виконання законів, які приймаються в парламенті.  
Про причини кризи державної влади.  
1.Відсутність порядку та механізмів визначення загроз у системі забезпечення економічної безпеки, що призводить до неконтрольованості соціально-економічної ситуації країни в цілому, неможливості об'єктивного визначення пріоритетів реформування економіки і, часто, до реагування на події не з метою попередження їх надмірного загострення, а вже постфактум. За цих умов основна енергія виконавчої влади витрачається не на подолання причин, які провокують нелегітимні явища, а на боротьбу з наслідками. Тому уявляється доцільним зосередити зараз зусилля на розробці системних критеріїв і порогових значень показників соціально-економічного становища країни, а також системи контролю механізмів забезпечення утримання значень цих показників на достатньому, з точки зору економічної безпеки, рівні.  
2.Існують розбіжності в підходах та уявленнях різних органів державної влади щодо досягнення мети виконання основних покладених на них завдань. У ринкових умовах головною метою держави є забезпечення належних умов для всебічного розвитку наявного потенціалу суспільства, раціонального використання національних багатств, захисту суспільства від зовнішніх та внутрішніх загроз. Досягнення такої мети забезпечується шляхом визначення порядку формування і застосування виконавчою владою регулятивних і системних важелів. Враховуючи це, необхідно зосередити увагу органів державної влади на вдосконаленні порядку формування функціональних важелів державного регулювання соціально-економічних процесів та їх застосування відповідними органами виконавчої влади.  
3.Відсутність належної оцінки механізмів контролю за діяльністю виконавчої влади щодо виконання функцій, покладених на кожен з її органів у центрі і на місцях, створює умови для зловживань, розвитку корупції, хабарництва окремих чиновників. Зазначені вади суспільства з'являються внаслідок роз'єднаності передусім дій кожного з органів виконавчої влади, дублювання їх функцій, недосконалості процесів прийняття управлінських рішень.  
Словом, потрібні система і технології державного регулювання та система органів для його практичного здійснення. Отже, державне управління треба розглядати як своєрідну технологію управління соціально-економічними процесами— високу технологію. І розробляти її мають фахівці, науковці. Видається доцільним розпочати роботу щодо перегляду функцій і порядку діяльності кожного з органів виконавчої влади та організації контролю за належним виконанням покладених на них функцій у нових політико-економічних умовах.  
4.Не визначено порядок переходу від галузевих до функціональних принципів державного регулювання соціально-економічних процесів. Необхідно здійснити радикальну перебудову виконавчої влади в бік суттєвого посилення її статусу — зміцнення матеріальної бази її функціональних органів. Це можна було б зробити і за рахунок поступового скорочення державних витрат на утримання галузевих відомств. Діяльність цих відомств, особливо тих, що мають незначну частку підприємств державної форми власності, у свою чергу, доцільно було б реформувати шляхом переорієнтації їх на надання платних послуг безпосередньо підприємствам галузі у вигляді консультацій, рекомендацій, розробки програм розвитку тощо.  
5.Відсутність ефективних механізмів регулювання соціально-економічних процесів на місцевому рівні і взаємовідносин між органами виконавчої влади різних рівнів підпорядкування. Ця проблема виникає внаслідок перерахування більшої частки результатів економічної діяльності у межах окремих територій до бюджету вищого рівня, що часто позбавляє місцеву владу фінансових можливостей оперативно вирішувати проблеми підпорядкованої їй території. За результатами роботи 2001 року можна зробити висновок, що податки найкраще збираються на місцевому рівні. Рівень виконання місцевого бюджету — більш ніж 90%. А для держбюджету той же показник становить 75%.  
Такий стан справ пояснюється саме зацікавленістю місцевої влади у збиранні податків, які формують її бюджет. І передача певної частини повноважень на місцевий рівень гарантує те, що податки збиратимуться краще, а формувати взаємовідносини між центром і місцевою владою можна вже на рівні їхніх бюджетних взаємовідносин.  
6.Сучасний підхід до формування системи важелів державного регулювання соціально-економічних процесів характеризується жорсткою централізацією, а також відсутністю прогнозування сукупних ефектів та ефективності їх практичного застосування. Спостерігається також певне ігнорування регіональних особливостей і неврахування можливостей коригування цих важелів на місцевих рівнях. Тому доцільно зосередити зусилля на розробці уніфікованої моделі і порядку формування функціональних важелів, які забезпечували б можливість їх використання на адміністративному рівні в регіонах, а також передачу певної частини повноважень щодо регулювання соціально-економічних процесів безпосередньо місцевим органам виконавчої влади.  
7.Недосконала система державного регулювання соціально-трудових відносин у суспільстві. Така недосконалість призводить до непропорційного розподілу коштів між окремими суспільними групами, затримок соціальних виплат і зарплат, зниження платоспроможності населення і провокування кризи платежів тощо. Ця проблема зумовлена передусім тим, що головна увага держави до останнього часу зосереджувалась на проблемах регулювання відносин з економічними суб'єктами як основним джерелом надходжень коштів до державного бюджету, та недооцінкою необхідності законодавчо-нормативного регулювання взаємовідносин між роботодавцями і працівниками.  
Отже, головним пріоритетом діяльності державної влади по забезпеченню нашої економічної безпеки у 2002 р. та в подальшій перспективі має бути реформування системи державного регулювання соціально-економічних процесів в Україні.  

 

 

 

 

Розділ 3   Еколого-економічна політика.  
          Одним із перших запроваджених еколого-економічних інструментів став механізм плати за забруднення . Вперше в Україні введено плату за використання земельних, рекреаційних і лісових ресурсів, спеціальне використання  
прісних водних ресурсів, спеціальне використання надр при добування корисних копалин, спеціальне використання тваринного світу, готуються документи щодо впровадження інших видів ресурсних платежів. 
Стимулюча функція платежів полягає в тому, щоб запобігти виснаженню природних ресурсів і припинити безоплатне використання навколишнього середовища як приймальника забруднення. За рахунок цих платежів створено позабюджетні фонди охорони навколишнього природного середовища: місцеві і республіканський. Проведено інвентаризацію джерел забруднення і небезпечних інгредієнтів, що дало можливість прогнозувати екологічний стан регіонів і міст, активніше впливати на його поліпшення шляхом фінансування природоохоронних заходів  
і робіт. 
Плата за використання природних ресурсів спрямовується у дохідні частини державного та місцевого бюджетів. Починаючи з 1994 року, у складі Державного бюджету України виділено окремий розділ 130 "Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека", що створило можливість концентрації значних коштів для цільового фінансування природоохоронних заходів. До цього розділу увійшли видатки на охорону і раціональне використання водних, мінеральних, земельних ресурсів, створення лісових насаджень, полезахисних лісових смуг, збереження природно-заповідного фонду, утримання місцевих органів екологічної безпеки та органів контролю ядерної безпеки. 
Основна мета запроваджуваної системи платного природокористування полягає у формуванні суто економічних відносин у сфері використання природних ресурсів, стимулюванні раціонального і комплексного ії використання та відтворення. 
В результаті розробки і впровадження нового економічного механізму природокористування і фінансування загальнодержавних природоохоронних програм та заходів, екологічний розділ державного бюджету став збалансованим. 
Реформування та вдосконалення системи управління природокористуванням 
У ситемі Мінекобезпеки розроблено Концепцію екологічного нормування , яка визначає політику Мінекобезпеки в цій галузі 
та є основою для обгрунтування порядку розроблення, затвердження та введення в дію екологічних нормативів. Нові базові принципи, які впроваджує 
Мінекобезпеки в останні роки, усувають недоліки існуючої системи природокористування і дозволяють впровадити ефективні нормативи якості компонентів довкілля, які можна вимірювати та контролювати, постулати "користувач платить" і "забруднювач платить", екосистемний підхід в басейновому та територіальному плануванні діяльності, пріоритизацію в виборі сфер першочергової діяльності. 
Впровадження нових елементів в систему природокористування здійснюється із застосуванням існуючої нормативно-правової бази, її вдосконаленням та доповненням. Розроблено і прийнято 10 законів та кодексів, десятки положень, порядків, інструкцій в сфері використання та охорони тваринного та рослинного світу, водних та лісових ресурсів, атмосферного повітря, земель, надр. Практично всі природні  
ресурси, що спеціально використовуються, мають ціну. Починаючи з 1996 року замість контролю "на кінці труби" тисячі різних інгредиєнтів нормуванню та контролю підлягатимуть тільки 10 - 20 основних забруднювачів атмосферного повітря, а за рештою вестиметься моніторинг. Спрощується система регулювання скидів та викидів, вводяться технологічні нормативи та екологічне ліцензування. Здійснюється гармонізація національного екологічного законодавства з міжнародним шляхом приєднання до конвенцій, угод та через врахування європейських стандартів та нормативів. 
Іншою надзвичайно важливою складовою екологічної політики є збереження біологічного та ландшафтного різноманіття - основи, яка забезпечує можливість будь-якого природокористування. 
Першим кроком в цьому напрямку стала розробка та наступне прийняття Верховною Радою Державної програми перспективного розвитку заповідної справи, серія Указів Президента України, десятки нормативних документів, входження України в міжнародний правовий простір в галузі охорони природи, насамперед, її живої компоненти. 
Результатом діяльності Мінекобезпеки є збільшення площ заповідних територій чи зарезервованих під заповідання територій на 1 млн.га і зараз це є "золотий" фонд держави, який частково компенсує забруднення, сприяє підтриманню кліматичної рівноваги, зберігає цено- та генофонд, дає шанс на майбутнє. 
Успішно завершено розробку Національної програми екологічного оздоровлення басейну р.Дніпро та поліпшення якості питної води. Обгрунтовано науково-методичні положення Національної програми охорони навколишнього середовища української частини басейну р.Дунай . 
Зросли обсяги й підвищилася ефективність контрольної роботи, яку здійснює Головна екологічна інспекція Мінекобезпеки України. Разом з міністерствами, відомствами, науковими установами, громадськими організаціями готується щорічна Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в  
Україні. 
 
Висновок

Дослідивши і проаналізувавши  тему економічної безпеки України, можна дійти до таких висновків: 
Економічна безпека країни – це складна багатофакторна категорія, яка характеризує здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою збалансованого задоволення потреб власного населення держави на якомусь визначеному рівні, з метою протистояння дестабілізуючій дії різноманітних чинників, внутрішніх та зовнішніх, а також з метою забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання.  
Економічна безпека країни може трактуватися як поєднання економічної безпеки держави, тобто безпеки макрорівня, і економічної безпеки економічних суб'єктів, тобто безпеки мікрорівня. 
Економічний суверенітет України - це “власність народу на своє національне багатство, на основі якої уповноважені ним органи влади самостійно здійснюють регулювання економіки та зовнішньоекономічної діяльності в інтересах переважної більшості населення”. 
Механізм забезпечення економічної безпеки країни - це сукупність інституційних та організаційних структур і комплекс використовуваних ними форм і методів, за допомогою яких у певній послідовності послаблюється, а відтак усуваються внутрішні і зовнішні загрози існуванню країни в економічній сфері. 
Проблема легалізації та відмивання грошей буде нагальною доти, доки не вичерпаються джерела тіньових капіталів та стимули до їх творення. А оскільки тіньову економіку повністю викоренити неможливо, то й проблема існуватиме завжди. Питання полягає лише у зменшенні обсягів тіньового підприємництва і проблем, пов'язаних з його функціонуванням, до рівня, який би не справляв суттєвого впливу на соціально-економічні процеси в країні і не загрожував її економічній безпеці. 
Специфіка відмивання грошей (у широкому розумінні цього терміну) в Україні полягає в тому, що переважна частина такої діяльності має економічне підґрунтя. Це означає, що більшість доходів, які відмиваються в Україні, - це доходи, отримані від ухилення від сплати податків. У нашій країні така діяльність (ухилення від сплати податків) спричинена, перш за все, надмірним податковим тиском на підприємництво, недосконалим законодавством і корупцією. Звідси можна зробити висновок, що процес відмивання грошей в Україні зумовлений об'єктивними причинами (діями держави). 
В Україні відмивання коштів здебільшого здійснюється через фіктивні компанії (типу "front") за фіктивними зовнішньоекономічними контрактами з офшорними компаніями або через офшорні банки. Такі кошти часто реінвестуються в Україну через приватизацію або як іноземні інвестиції. 
Прагнучи до створення засад відкритої і прозорої економіки та спираючись на міжнародний досвід, Україна поступово запроваджує механізми, які б унеможливлювали використання банківської системи з метою відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом. 
Головною передумовою створення ефективної системи протидії відмиванню грошей в Україні повинно бути прийняття Закону України "Про запобігання та протидію легалізації ("відмиванню") доходів, отриманих злочинним шляхом". 

Информация о работе Економічна та екологічна безпека України