Екологічна культура особистості

2) спеціалізована (теоретична) екологічна свідомість, що включається більшою частиною  в наукове екологічне знання, в якому відбувається рефлексія масової свідомості. Знання про взаємозв'язок суспільства та природи на цьому рівні знаходяться в спеціалізованій, теоретичний формі. Вони завжди повинні бути систематизованими, несуперечливими, логічно узгодженими. Цей рівень свідомості базується на досягненнях соціальної екології як науки. На ньому відображення відбувається через пізнання сутності, закономірностей та тенденцій розвитку взаємовідносин в системі «суспільство-природа».

     В індивідуальній екологічній свідомості відбувається переломлення пануючих в суспільстві уявлень про особливості взаємодії з оточуючим природним середовищем через особистий життєвий досвід та знання окремої людини.

Виділення серед форм суспільної свідомості такої  особливої, як екологічна, зумовлюється також і тими функціями які вона відіграє в життєдіяльності суспільства:

1) регулятивна  - забезпечення наявності певних  мисленнях механізмів раціонального  управління взаємовідносинами суспільства  та природи;

2) пізнавальна  - вияснення дійсного характеру  соціоприродних відносин, причин глобальної екологічної кризи та пошук шляхів для її вирішення в інтересах як самої людини, так і природи;

3) нормативна - розробка, на основі пізнаності  закономірностей розвитку системи  «суспільство-природа», норм раціональної  природоперетворюючої діяльності;

4) прогностична - передбачення можливих негативних  впливів наслідків господарської  діяльності та пошук засобів  їх мінімізації або й цілковитого  уникнення;

5) виховна  - створення ґрунту для формування  екологічної культури, екологічної відповідальності та екологічної поведінки як окремих індивідів, так і суспільства в цілому;

6) світоглядна  - узгодження цілей економічного  та соціального розвитку суспільства  з «вимогами» природи, засвоєння  суспільством та індивідом екосумісного  змісту сенсу життя.

     Екологічна  свідомість виконує також і важливу  соціально-політичну функцію. Як наголошує  відомий югославський соціолог Д.Маркович, вона є важливим елементом організації  самоврядування суспільства, активізації  позиції громадян у вирішенні  питань оптимального природокористування та збереження придатного для життя і здоров'я середовища.

     Основною  функцією екологічної свідомості є  забезпечення оптимізації взаємовідносин у системі «суспільство-природа», запобігання глобальній екологічній  катастрофі, розв'язання глобальної екологічної кризи.

     Таким чином, екологічна свідомість - це форма  суспільної свідомості, яка знаходиться  в стадії формування і включає  сукупність ідей, теорій, поглядів, мотивацій, що відбивають екологічну сторону суспільного  буття, як-от: реальну практику відносин між людиною і середовищем її життя, між суспільством і природою, включаючи комплекс регулятивних принципів і норм поведінки, що спрямовані на досягнення оптимального стану системи «суспільство-природа».

     Однак сама по собі наявність екологічної свідомості не є достатньою умовою для того, що матеріальні, створені науково-технічною революцією та третьою технологічною революцією передумови змогли перетворити свої потенційні можливості в області ліквідації глобальної екологічної кризи, перетворити в доконаний факт. Наявність певних знань, уявлень, ще не гарантує відповідну поведінку. Директор заводу чи власник підприємства, будучи прекрасно поінформованим про шкоду, яка завдається його виробництвом оточуючому природному середовищу, може продовжувати санкціонувати подальше скидання шкідливих відходів, керуючись економічною доцільністю. Робітник, щоб не втратити робоче місце, закриватиме очі на подібні факти і збільшувати кількість виробленої продукції, а разом з тим і відходів. Пересічний громадянин, протестуючи проти чужих дій, буде порушувати природний баланс, перебуваючи на відпочинку чи обробляючи свою заміську ділянку землі. Екологічна поведінка неможлива без екологічної культури та екологічної відповідальності.

     Конструктивне вирішення проблеми ліквідації глобальної екологічної кризи неможливе поза рамками екологічної культури, яка виступає необхідною передумовою оптимізації взаємовідносин суспільства та природи.

     Екологічна  культура - це тип життєдіяльності  людини, що успадковується, та її взаємовідносин з навколишнім середовищем, що сприяють здоровому способові життя, стійкому соціально-економічному розвитку, екологічній безпеці країни і кожної людини. Вона є засобом самоорганізації сутнісних сил людини в умовах конкретного природного середовища.

     Основоположним  принципом екологічної культури можна вважати принцип відповідності  соціального та природного в рамках єдиної системи. Встановлення цієї відповідності  у всіх сферах суспільного життя  сприяє, з одного боку, його екологізації, а з іншого - гармонізації самої суспільної системи. Екологічна культура виражає міру освоєння суб'єктом природо перетворюючої діяльності, відповідності соціального та природного як складових єдиної системи. Вона сприяє також гармонізації взаємовідносин суспільства та природи і формуванню нового типу особистості - людини епохи ноосфери.

     Важливим  принципом екологічної культури є відмова від безпосереднього, «наївного», антропоцентризму та перехід  до системи поглядів, яка будується  біосфероцентристськи. В той же час кінцевою метою такого підходу все ж є людина, але як складова біосфери, що повинна прийняти на себе відповідальність за підтримання її основних функціональних характеристик, за, врешті-решт, збереження природи придатною для життя і здоров'я людини.

     Вирішення проблеми глобальної екологічної кризи  можливе лише в рамках екологічної  культури, яка виступає необхідною передумовою оптимізації та гармонізації системи «суспільство-природа». Основним критерієм її виділення є види діяльності, що відповідають основним підсистемам культури - природно-перетворюючої, соціально-перетворюючої та духовно-перетворюючої.

     Екологічна  культура, за своїм змістом, є сукупністю, знань, норм, стереотипів та «правил  поведінки» людини в оточуючому її природному світі. І хоча феномен екологічної культури є надбанням XX ст., про екологічну компоненту культури можна твердити від самих початків появи людини. Ця компонента проявлялась як сукупність певних екокультурних норм, «заборон» та «дозволів».

     Екокультурні  норми не є чимось сталим та незмінним. Вони трансформуються, розвиваються під впливом пануючого в суспільстві способу перетворення природного простору. На кожному етапі свого розвитку вони включають найсуттєвіші надбання способів організації людської діяльності, накопичених суспільством протягом всієї історії його розвитку. Екокультурні стереотипи поведінки виступають як транслятор досвіду екологічної діяльності людей від покоління до покоління, збереження певної константної складової. В той же час екологічна культура виконує і функцію подолання віджилого, того, що гальмує подальший розвиток відносин між суспільством та природою і не відповідає новим умовам, сприяння створенню нового, адаптації до дійсного. На сучасному етапі ця функція виступає як основоположна і направлена на створення якісно нової системи засобів та механізмів, що сприяють розв'язанню проблеми глобальної екологічної кризи.

     До  функцій екологічної культури можна  також віднести:

1) виховну  - формування певних стереотипів  поведінки щодо природи як  окремих індивідів, так і суспільства в цілому;

2) прогностичну - створення можливості передбачення  наслідків людської діяльності, результатів перетворення природи;

3) регулятивну  - управління ставленням суспільства  до природи в процесі господарської  діяльності.

     Головна функція екологічної культури виражається в її меті організації взаємовідносин суспільства та природи так, щоб було враховано практичні потреби суспільства та «прагнення» природи до підтримки стабільності власного нормального стану і тим самим збереження умов для існування та розвитку людства. 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновки

     Отже, головною специфічною рисою екологічної культури є те, що вона не утворюється стихійно, а виникає шляхом формування умов, що сприяють розгортанню її принципів та спеціальним видом діяльності - екологічним вихованням. Від рівня екологічної культури людства, в першу чергу молоді, якій належить майбутнє, залежить вирішення проблеми глобальної екологічної кризи, збереження природних умов існування цивілізації. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаних джерел:

1. Екологічна культура, освіта, виховання - http://studentam.net.ua/content/view/5855/129/
2. Виховання екологічної культури - http://readbookz.com/book/172/5500.html