Екологічні забруднення

 
План

 
1.Проблема забруднення  світового океану  
2.Екологічні проблеми Чорного моря.  
3.Про міжнародні механізми рішення екологічних проблем  
4 Висновок 
5.Література

1. Проблема забруднення світового океану.

 
Величезна маса вод Світового океану формує клімат планети, служить джерелом атмосферних опадів. Більше половини кисню надходить в атмосферу з океану, і він же регулює зміст вуглекислоти в атмосфері, тому що здатно поглинати її надлишок, у Світовому океані щорічно виловлюється 85 млн. т. риби.  
Світовий океан - це й протеїн для голодуючих, котрих на землі мільйони, і нові ліки для хворих, вода для пустель, енергія й мінерали для промисловості, місця відпочинку.  
Мабуть, жодна проблема не викликає зараз у людства таких жвавих дискусій, як проблема забруднення Світового океану. Останні десятиліття знаменуються посиленням антропогенних впливів на морські экосистемы в результаті забруднення морів і океанів. Поширення багатьох забруднюючих речовин придбало локальний, регіональний і навіть глобальний масштаби. Тому забруднення морів, океанів і їхнього бойкотистського стало найважливішою міжнародною проблемою, а необхідність охорони морського середовища від забруднень диктується вимогами раціонального використання природних ресурсів. Ніхто не буде заперечувати доцільність охорони океану й розвитий у ньому життя від шкоди, що можуть нанести викиди відходів. Важливіше всього те, що ми не маємо права перебувати в дозвільному очікуванні остаточного рішення про те, що є «забруднення», тому що ризикуємо виявитися перед фактом забруднення, що ніхто й не намагався запобігти. Це тим більше серйозно, що океан  неможливо очистити, як ріку або озеро.  
Деякі зміни в навколишнім середовищі океану, викликані людською діяльністю, уже необоротні. Наприклад, ріки, перегороджені греблями, виносять значно менше прісної води й осадового матеріалу Порти в устях рік змінюють характер руху потоку води в природне середовище.  
Наскільки чистий повинен бути океан і наскільки людин повинен намагатися зберегти навколишнє середовище? Проблема полягає в тому, щоб визначити, що є оптимальним для суспільства, і досягти цього з найменшими витратами.  
Видалення відходів автоматично припускає забруднення. Все живим або неживе, що своїм надлишком знижує якість життя, є забрудненням. Більшість речовин, називаних забруднювачами, уже є в океані у величезних кількостях: матеріал донних опадів, метали, солі й всі види органіки. Океан може витримати ще більше навантаження цими речовинами, однак питання полягає в тому, наскільки більшу: до якої межі океан буде витримувати це навантаження без негативних наслідків.  
В 1973 році був запропонований один з підходів до цього питання: «Вода вважається забрудненої, якщо через своїх недостатньо високих якостей вона не може задовольняти найвищим вимогам по її використанню в сьогоденні або майбутньому». Найвищими вимогами є заняття водними видами спорту й виробництва морепродуктов, а також збереження життя в море на постійному рівні.  
Щоб підтримувати прийнятний рівень якості океанських вод, треба розглянути основні види ймовірних забруднювачів, що утворяться в результаті господарської діяльності людини. Один з них - фекальні стоки (75 р. сухої ваги у твердому виді на одну людину в день), які після різних способів обробки попадають, в остаточному підсумку, в океан у якості «міських стічних вод». Крім того, в океан направляється потік відходів з безлічі промислових підприємств. Звичайно ці відходи піддаються попередній обробці, у процесі якої віддаляються компоненти, які швидше за все можуть виявитися небезпечними, тоді як інші стічні води по трубах скидаються в океан. Скидання з барж у відкритому морі - засіб рятування від ґрунтів, вийнятих у процесі землечерпальних робіт (при поглибленні проходів для судів), фекалій, хімічних відходів. Термічне (теплове) забруднення представлене нагрітою водою прибережних теплових електростанцій, а так само холодною водою, що надходить із причалів, де розвантажуються суди-газовози. Крім того, із судів скидають сміття, а також баластову воду, що містить нафту.  
Це навмисні викиди; однак, забруднювачі попадають в океан і інші шляхи. З повітря надходять дрібні часточки пестицидів, що розпорошуються над посівами, частки сажі з димарів, вихлопні гази  двигунів автомобілів і літаків. Від покритих фарбою корпусів кораблів відділяються невеликі кількості токсикантів, призначення яких запобігти обростанню кораблів водоростями й ракоподібними. У результаті лісових пожеж з атмосфери в океан попадає величезна кількість золи, окисів металів. Нафта, що виливається з танкерів у результаті морських катастроф і фонтануюча при підводному буравленні, утворить особливий вид забруднювача.  
Також у результаті багатьох природних процесів в океан попадають речовини, які називалися б забруднювачами, якби були продуктами людської діяльності. Прісні води річкового стоку впливають на такі морські організми, як корали; крім того, вони несуть із собою забруднювачі, змиті дощем з дерев і землі. До того ж велика кількість важких металів, речовин, магми, а також попелу попадає в океан у результаті виверження вулканів. Нафта просочувалася із дна океану задовго до появи людини на Землі й продовжує просочуватися й у наші дні.

Найбільш масштабним і  значним є хімічне  
  

забруднення середовища  невластивими їй речовинами хімічної природи. Серед  них - газоподібні й аерозольні забруднювачі промислово-побутового походження. Прогресує й нагромадження вуглекислого  газу в атмосфері. Подальший розвиток цього процесу буде підсилювати небажану тенденцію убік  підвищення середньорічної температури на планеті. Викликає тривогу в екологів і триваюче забруднення Світового океану нафтою й нафтопродуктами, що досяг уже 1/5 його загальної поверхні. Нафтове забруднення таких розмірів може викликати істотні порушення газо- і водообмена між гідросферою й атмосферою. Не викликає сумнівів і значення хімічного забруднення ґрунту пестицидами і її підвищеною кислотністю, що  веде до розпаду экосистемы. У цілому всі розглянуті фактори, яким можна приписати забруднюючий ефект, впливають на процеси, що відбуваються в біосфері. 
Гідрохімічні й кліматичні особливості чорноморської водойми, а так само, соціально-економічні аспекти його використання накладають певний відбиток на характер шельфової рослинності, вертикальний і горизонтальний розподіл, видовий склад.  
У результаті досліджень учених відзначена зміна флори, що свідчить про виникнення вогнищ забруднення на нашім Північно-Кавказькому узбережжі. 

2. Екологічні проблеми Чорного моря

 
Яким образом можна наблизитися до врегулювання екологічних проблем приморських регіонів, настільки привабливих для промислових лобі? Транснаціональні компанії при прийнятті рішень про реалізацію проектів, у більшості пов'язаних із транспортуванням товарів, виходять насамперед з їхньої прибутковості. Так само найчастіше надходять і правительства держав, далеко не завжди утрудняючи себе оцінкою супутніх екологічних і, як наслідок, економічних витрат проектів. Трохи іншої логіки дотримуються при аналізі проектів неурядові організації, у більшості випадків інтереси, що представляють, тієї частини приморського населення, що не може розраховувати на безпосередню вигоду від реалізації проектів, зате гостро відчуває екологічні витрати.  
Вираження «сидіти на трубі» міцно ввійшло в наш лексикон. Навіть школяр знає, що так позначається ситуація, коли економіка регіону й благополуччя громадян цілком залежать від експорту природних ресурсів, причому в основному невозобновимых. Тим часом існує чимало країн, що будують своє благополуччя на іншій основі — раціональному менеджменті й розумному використанні возобновимых природних ресурсів. Росія, на жаль, до їхнього числа поки не ставиться. Хоча має для цього майже все.  
Азово-Чорноморське узбережжя Росії унікально: і м'який клімат, і чудові ландшафти, і родючі ґрунти — все це робить даний регіон привабливим для туристів, коштовним для сільського господарства. По даним Всеросійського суспільства охорони природи, що збереглися уздовж Чорноморського узбережжя фісташково-ялівцеві рідколісся, а також широколиствені лісу із вкрапленнями скельного дуба — унікальні не тільки для Росії, але й для всього Середземномор'я. У їхньому флористичному складі близько 60% реліктових і эндемичных видів. На схилах сопок і гряд Таманського півострова, серед суцільних розораних угідь, збереглися окремі ділянки різнотравно-злакових степів і видів напівпустельного типу. Азовське узбережжя — дельти рік Кубані й Дону, Ахтаро-Гривенская система лиманів — являють особливу цінність для збереження біорізноманіття й рибних ресурсів. Але всі ці природні багатства перебувають зараз у зоні надзвичайно активного освоєння, причому найчастіше без обліку їх виняткової екологічної, эстетической і  бальнеологічної цінності.  
Так, у Краснодарському краї реалізується проект Каспійське трубопровідного консорціуму (КТК): прокладається нафтопровід, будується нафтоналивний термінал. І геополітичне значення цього проекту повністю заслонило в очах багатьох державних чоловіків витрати, які він несе. От деякі приклади таких, здавалося б, незначних витрат, які в сумі можуть привести до знецінення нашого національного природного надбання — Азово-Чорноморського узбережжя. При будівництві ділянки нафтопроводу на території Утришского й Абраусского заказників, що почалося до одержання необхідних адміністративних дозволів і всупереч протестам місцевих жителів, були знищені десятки гектарів реліктових ялівцевих лісів ( що жили в них тварини й птахи втратили свою екологічну нішу й були приречені на загибель). Інший приклад: жителі Новоросійського району виступають проти будівництва нафтоналивного порту в сел. Південна Озерейка, тому що це створює погрозу для єдиного в Росії дитячого курорту федерального значення — «Анапа», розташованого поблизу. Цього року Жовтневий районний суд Новоросійська задовольнив позовну заяву групи громадян про неправильне ведення будівельних робіт з КТК, але його рішення відразу було опротестовано Новоросійською прокуратурою.  
Корінь виникаючих проблем — у відсутності механізмів підрахунку матеріального збитку, наносимого державній скарбниці й населенню регіону (добробут якого в значній мірі залежить від процвітання туризму) у результаті використання реліктових ялівцевих гаїв і курортного узбережжя під будівництво нафтопроводів і нафтових терміналів, тобто прямо сказати — використання не по призначенню. Центральна й Краснодарська ради ВООП у жовтні 2000 року провели із цього приводу регіональна нарада, на яке запросили експертів, що займалися оцінкою вартості земель у регіоні. Було показано, що відсутність прийнятої на державному рівні схеми диференційованої оцінки вартості земель створює передумови для безконтрольного землекористування. Інакше кажучи, поки екологічну, естетичну, рекреаційну цінність земель, поряд з іншими її коштовними властивостями, не будуть розраховувати в грошовому вираженні, зберегти ці землі не вдасться — якщо тільки у вигляді техногенних пустель. Так що причорноморські заповідники й національні парки з їх лісистими гірськими хребтами, мальовничими каньйонами й водоспадами, джерелами мінеральних вод, унікальними грязьовими вулканами й живим морем поки залишаються в небезпечній заставі нашої безгосподарності й безтурботності.  
 
3.Про міжнародні механізми рішення екологічних проблем

 
На початку 1980-х років світове співтовариство усвідомило, що погроза нашому звичному існуванню стає реальної у зв'язку з екологічною кризою. І тоді були вперше початі зусилля до створення міжнародних механізмів рішення екологічних проблем, що стосуються так званих ресурсів загального користування. Для здійснення проектів, пов'язаних із глобальними змінами в біосфері, в 1991 р. була створена спеціальна структура — Global Environment Facility (GEF). В 1992 р. конференція в Ріо-де-Жанейро прийняла ряд конвенцій, що стали важливим інструментом виконання вартих перед миром завдань.  
Підписали ці документи й чорноморські країни. Ними підписані також Бухарестська конвенція по захисту Чорного моря від забруднення, Одеська декларація. Результатом зусиль Чорноморської екологічної програми (BSEP) стали два важливих і конкретних документи: Трансграничний діагностичний аналіз Чорного моря й Стратегічний план дій по реабілітації й захисту Чорного моря. Підписавши в 1996 р. цей план, чорноморські держави зобов'язалися розробити загальну стратегію захисту й відновлення Чорного моря, керування його береговими й морськими ресурсами на 20 років.  
Пройшло чотири роки, і жодне з держав зобов'язань не виконало. Не виконані й положення Бухарестської конвенції про створення Стамбульської комісії й консультативних груп при ній, а також Чорноморського екофонда. Намічені Бухарестською конвенцією й Одеською декларацією масштабні заходи щодо порятунку Чорного моря залишилися на папері. Навпаки, ситуація різко погіршилася, і плани використання Чорного моря становлять нині далеко від його берегів, а містити структури керування, оплачувати відновлення й захист моря змушені берегові держави.  
Найтяжка екологічна ситуація зложилася в Одесі. У зоні дії вариво пожаро небезпечного Одеського припортового (аміачного) заводу (ОПЗ) почате будівництво Одеського нефтетерминала. Хоча всі державні й суспільні екологічні експертизи, починаючи з 1992 р. указували на неможливість будівництва нафтових комплексів в Одеській затоці. На ОПЗ відновило небезпечне перевантаження метанолу, зупинене в 1989 р. громадськістю. Зараз на міжнародному ринку різко зріс попит на метанол, що використовується як добавка в бензин для підвищення октанового числа, при виробництві формальдегіду — сировини для виготовлення клею й гуми. Основний виробник метанолу в регіоні, Росія дотепер транспортувала його через фінський порт Котка. Через Одесу ж проходить самий короткий шлях у країни Середземномор'я, що є основними покупцями даної сировини. Намечаются його поставки в Південно-Східну Азію й Америку теж з Одеси. В 2001 р. планується обсяг перевалки довести до 400 тис. т. у рік, а в майбутньому — до 800 тис. т.  
Небезпечні виробництва в Одесі ростуть, як гриби, без оповіщення громадськості, хоча його вимагає чинне законодавство республіки. Нещадно знищується берегова зона: зносяться зелені насадження, безконтрольно забудовуються зсувні ділянки, піщані коси, стометрові прибережні смуги строгої недоторканності. Ще 10 років тому запропоновано в законодавчому порядку регламентувати природокористування в цій зоні. В 1995 р. розроблений проект закону про природокористування в береговій зоні Чорного моря. Уже 5 років він не затребуваний ні Міністерством екології й природних ресурсів, ні Верховною Радою, ні Кабінетом міністрів. Усім їм не до екології.  
Пора б міністрам чорноморських держав відзвітувати перед платниками податків про ефективність своїх досить частих зустрічей для «урегулювання міжнародних проблем у зв'язку з екологічним навантаженням на Чорне море». Пропозиції за рішенням подібних проблем народилися в зоні планетарної катастрофи — Арала, що гине. Недавній форум неурядових організацій Причорноморського регіону підтримав пропозицію Одеського соціально-екологічного союзу (ОСоЭС) оцінити існуючий антропогенний вплив на екосистему Чорного моря з обліком планованих нафтових і газових терміналів, перспективи видобутку нафти й газу на шельфі Азовського й Чорного морів, частіших військових навчань НАТО (порушуючи міжнародні угоди про Чорне море). Ця оцінка покаже здатність моря до самоочищення й визначить гранично припустиме навантаження на різні частини його екосистеми. У такій оцінці зацікавлені не тільки країни — республіки колишнього СРСР. Так, жителі Стамбула мають намір переглянути Конвенцію про режим проток, підписану в 1936 р. і вже не враховуючу належним чином дивовижно вирослі за 65 років вантажопотоки через Дарданелли.  
Необхідна принципово нова концепція природокористування в басейні Чорного й Азовського морів, заснована на ідеях спільного господарювання країн, зв'язаних загальними ресурсами й цілком залежних від границь стійкості морських екосистем. І повинна бути створена нова структура міжнародного характеру, що несла б відповідальність за екологічний стан Азовського й Чорного морів — «Банк Чорного моря». До екстрених заходів по захисту цих морів варто віднести розробку угоди про квоти на стоки для всіх країн басейну. З ініціативи й при участі Осоэс запропонована Концепція розробки квот на скидання стічних вод для всіх європейських країн, що входять у басейн Чорного моря, виходячи з його ассимиляционной ємності. В основу Концепції покладена ідея спільного використання цими країнами природних ресурсів Чорного моря.  
У чорноморських країнах (а їх 21) повинні бути уніфіковані заходи щодо захисту й реабілітації Чорного й Азовського морів. Це повинне покласти початок скоординованим діям різних країн. У цьому контексті дуже важливий і пилотный проект екологічного землеробства в границях водозбірних площ водно-болотних угідь міжнародного значення. Нарешті, на базі одеського риборозплідника ХТМО міг би бути створений міжнародний тренінговий центр по розведенню рідких видів ендемичних і інших риб Чорного й Азовського морів (у тому числі, мідій).  

Висновок

 
У цей час проблема забруднення водних об'єктів (рік, озер, морів, ґрунтових вод і т.д.) є найбільш актуальної, тому що всім відомо – вираження "вода - це життя". Без води людина не може прожити більше трьох доби, але навіть розуміючи всю важливість ролі води в його житті, воно однаково продовжує жорстко експлуатувати водні об'єкти, безповоротно змінюючи їхній природний режим скиданнями й відходами. Тканини живих організмів на 70% складаються з води, і тому В.И.Вернадський визначав життя як живу воду. Води на Землі багато, але 97% - це солона вода океанів і морів, і лише 3% - прісна. Із цих три чверті майже недоступні живим організмам, тому що ця вода "законсервована" у льодовиках гір і полярних шапок (льодовики Арктики й Антарктики). Це резерв прісної води. З води, доступної живим організмам, основна частина укладена в їхніх тканинах. 
Потреба у воді в організмів дуже велика. Наприклад, для утворення 1 кг біомаси дерева витрачається до 500 кг води. І тому її потрібно витрачати й не забруднювати.  
Основна маса води зосереджена в океанах. Парка з його поверхні вода дає живлющу вологу природним і штучним екосистемам суши. Чим ближче район до океану, тим більше там випадає опадів. Суша постійно повертає воду океану, частина води випаровується, особливо лісами, частина збирається ріками, у які надходять дощові й снігові води. Обмін вологою між океаном і сушею вимагає дуже великої кількості енергії: на це затрачається до 1/3 того, що Земля одержує від Сонця.  
Цикл води в біосфері до розвитку цивілізації був рівноважним, океан одержував від рік стільки води, скільки витрачав при її випарі. Якщо не мінявся клімат, то не міліли ріки й не знижувався рівень води в озерах. З розвитком цивілізації цей цикл став порушуватися, у результаті поливу сільськогосподарських культур збільшився випар із суши. Ріки південних районів обміліли, забруднення океанів і поява на його поверхні нафтової плівки зменшило кількість води, що випаровується океаном. Все це погіршує водопостачання біосфери. Більше частими стають посухи, виникають вогнища екологічних нещасть, наприклад, багаторічна катастрофічна посуха в зоні Сахеля.  
Крім того, і сама прісна вода, що вертається в океан і інші водойми із суши, часто забруднена, практично не придатної для питва стала вода багатьох рік Росії.  
Колись невичерпний ресурс - прісна чиста вода – стане вичерпною. Сьогодні води, придатної для питва, промислового виробництва й зрошення, не вистачає в багатьох районах миру. У даному рефераті розглянута проблема забруднення водних об'єктів у Росії й у її столиці - м. Москві. На сьогодні не можна не обертати уваги на цю проблему, тому що якщо не на нас, то на наших дітях позначаться всі наслідки антропогенного забруднення води. Уже зараз через диоксинового забруднення водойм у Росії щорічно гине 20 тис. чоловік. Приблизно таке ж число росіян щорічно смертельно занедужує раком шкіри в результаті руйнування озонового шару в стратосфері. Внаслідок проживання в небезпечно отруєному середовищі перебування поширюються ракові й інші екологічно залежні захворювання різних органів. У половини новонароджених получивших навіть незначне додаткове опромінення на певному етапі формування плода в тілі матері, виявляються затримки розумового розвитку. Отже цю проблему треба вирішувати якомога швидше й радикально переглянути проблему очищення промислових скидань.  

Література 

 
1. Наука про океан; Москва; 1981.  
2. Океан сам по собі й для нас»; Москва; 1982.  
3. Біологія моря; Р. Керингтон; Ленінград; 1966.