Принципи цивільного процесуального права

    Судові  виклики і повідомлення провадяться повістками, що надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, представникам трудових колективів і громадських організацій 42

рекомендованим  листом або через розсильних (ст. 90 ЦПК). Для вручення повістки у розсильних і листоноші може з'явитися потреба увійти в жиле приміщення громадян, але внаслідок дії принципу недоторканності житла зробити це вони не мають права без дозволу громадян, які проживають у ньому.

    При розгляді цивільних справ допускається примусове приведення в судове засідання свідка, який не з'явиться на виклик суду без поважних причин (ст. 44 ЦПК), а також відповідача у справах про стягнення аліментів, участь якого в судовому засіданні визнана судом обов'язковою (ст. 174 ЦПК). Виконання ухвали суду про примусове приведення покладається на службових осіб органів внутрішніх справ, які можуть увійти в житло, де проживають громадяни, проти їх волі і виконати ухвалу про привід, їх дії матимуть законні підстави і узгоджуватимуться зі ст. 30 Конституції.

    На  цих підставах не буде порушенням принципу недоторканності житла дії судового виконавця по примусовій реалізації судових рішень порядком накладення стягнення на майно боржника, яке знаходиться в його жилому приміщенні та приміщенні інших осіб. При проведенні виконавчих дій судовий виконавець має право, коли це потрібно для реалізації рішення про стягнення, входити в приміщення, де проживає боржник, і проводити огляд усіх його сховищ. У разі відмови боржника допустити судового виконавця в приміщення, останній, коли це необхідно, запрошує представника міліції або виконкому сільської чи селищної ради і понятого, у присутності яких відчиняє і оглядає приміщення і сховища, про що окремо зазначається в акті опису майна. При вчиненні опору він долається за допомогою органів міліції (ст. 362 ЦПК).

    Жилий будинок боржника на правах власності  може бути об'єктом судового виконання  по примусовій реалізації судових рішень, ухвал, постанов, які набрали законної сили. Звернення стягнення на будинок  провадиться в останню чергу  при відсутності у боржника іншого майна, за винятком тих випадків, коли стягується позика, видана боржнику на спорудження будинку (ст. 391 ЦПК). При описі будинку і визначенні реальної частини, що підлягає продажу з публічних торгів, у судового виконавця і суду може виникнути необхідність оглянути будинок. Такий огляд викликаний законними підставами і не суперечить принципу недоторканності житла.

    При проведенні огляду його власник, користувач можуть перешкоджати судовому виконавцеві провадити огляд. Такі перешкоди усуваються за допомогою органів внутрішніх справ з притягненням правопорушників до відповідальності (статті 362, 417 ЦПК). Отже, тільки до житла боржника, свідка і відповідача у справах про стягнення аліментів у передбачених випадках можна увійти проти їх волі, тобто на законних підставах, що викликається необхідністю захистити порушене майнове право інших громадян — стягувачів, захистити громадський і державний інтерес та забезпечити виконання судом функцій і завдань правосуддя в цивільних справах. 
 
 

    Таємниця  листування, телефонних розмов, телеграфної  та іншої кореспонденції гарантується кожному (ст. 31 Конституції).

    Листування, телефонні розмови, телеграфна та інша кореспонденція, якщо вона вміщує інформацію про обставини (фактичні дані), котрі мають значення для справи, належать до письмових доказів. За своїм походженням вони мають офіційний і неофіційний характер. Офіційні — службове листування, службові телефонні розмови, телеграфні повідомлення та інші повідомлення. Неофіційні — походять від громадян. Дослідження листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції здійснюється в судовому засіданні в усній і безпосередній формі. Вони оголошуються в судовому засіданні і пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках також експертам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу таких доказів (ст. 186 ЦПК).

    Використання  особистого листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, оскільки їх таємниця охороняється законом, має певні особливості. Вони можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, між якими відбулося листування чи повідомлення. При відсутності на це згоди таке листування і повідомлення оголошуються і дослідую-ться у закритому судовому засіданні (ст. 187 ЦПК).

    Охорона особистого і сімейного  життя громадянина (ст. 32 Конституції).

    Ніхто не може зазнавати втручання в  його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

    Особисте  життя громадян визначається соціально-економічним ладом суспільства, його соціально-культурною і побутовою основою різні історичні періоди, в різних соціально-економічних формаціях питання особистого життя, його співвідношення із суспільством вирішувалося неоднаково. В сучасній західній зарубіжній соціології, філософії, юриспруденції широко використовується загальне поняття «приватна сфера» для характеристики економічного (рід заняття, майнове становище тощо) і особистого життя (сімейне, інтимне, честь, гідність) громадян. Але в основному цим поняттям визначається майновий інтерес громадянина, його можливість використовувати свою особистість у приватній ініціативі і підприємництві. В Україні і близькому зарубіжжі особисте життя розглядається, як правило, в матеріальному і інформаційному плані. Матеріальний — це майнові, моральні, культурні й інші зв'язки, які створюються на основі сімейних, дружніх, інших відносин між людьми в сфері особистого життя, продовження роду, влаштування житла, ведення домашнього господарства, використання вільного часу, участь у культурному житті, світогляд. Особисте життя — це ставлення людини до природи, матеріальні і духовні потреби, засоби їх задоволення. Інформаційний бік особистого життя — це відносини, які складаються між громадянами, суспільством і державою в зв'язку з недопустимістю розголошення без згоди громадянина даних (інформації) про його особу й особисте життя, а також збирання, збереження і використання інформації про особисте життя громадянина. Особисте життя — особиста справа громадянина, зміст і форми його визначає він сам. Суспільство і держава виключають пряме втручання, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 34 Конституції), а впливають на особисте життя громадян своїми моральними цінностями, системою оцінки тих чи інших вчинків, поглядів, ідеалів, пріоритетів. Проте держава Україна вважає своїм обов'язком встановлення правових гарантій, які забезпечували б широку можливість застосування громадянами своїх творчих сил, здібностей і обдарувань для всебічного розвитку особи.

Отже, охорона  особистого і сімейного життя — це право громадянина на захист від непомірного втручання суспільства і держави в його особисте і сімейне життя. Правовою основою охорони особистого життя є численні конституційні положення, які забезпечують особисті права і свободи громадян у духовній, культурній і політичній діяльності, право на вибір професії, роду занять тощо (статті 22—56 Конституції). Але охорона особистого і сімейного життя громадян не поширюється на ті його прояви, які суперечать інтересам інших громадян, держави і суспільства або їх порушують. Критерієм втручання є негативний з позиції суспільства зміст особистого життя, його невідповідність державним та громадським інтересам, його антисуспільний характер. Держава в особі органів управління, прокуратури, суду може втручатися в матеріальну і інформаційну сферу особистого і сімейного життя, якщо виникне необхідність захищати права й інтереси громадян, юридичних осіб і держави (статті 118, 121 ЦПК). Розглядаючи цивільні справи з житлових, сімейних, трудових, інших правовідносин, що характеризують особисте і сімейне життя громадян, суд, здійснюючи правосуддя, дає оцінку окремих сторін особистого і сімейного життя, примушує діяти громадян відповідно до вимог закону.

    На  охорону інформації про особисте і сімейне життя громадян спрямоване правило ст. 10 ЦПК, яке допускає закритий розгляд справ з метою запобігати розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також забезпечити таємницю усиновлення. Чинним законодавством України забороняється лікарям, іншим медичним працівникам розголошувати дані про хворобу, інтимну чи сімейну сторону життя хворого, які стали їм відомі внаслідок виконання професійних обов'язків. Але це не стосується випадків, коли медичні працівники повинні дати на запит суду інформацію про стан здоров'я громадянина і провести експертизу для визначення психічного стану громадянина, тощо. При розгляді таких і інших справ (позбавлення батьківства, спори про дітей, розірвання шлюбу) розголошення інформації про особисте і сімейне життя громадянина викликається необхідністю обов'язкового встановлення фактів предмета доказування по справі. Такі дії не є порушенням гарантій охорони особистого життя громадян, а є важливою умовою їх здійснення.

    На  охорону майнової сторони особистого життя громадян спрямоване банківське законодавство, яке зберігає таємницю про вкладників та інших клієнтів, про зроблені ними операції і стан рахунків по вкладах. Видача довідок установами банку про вклади можлива на вимогу суду відповідно до ст. 387 ЦПК тільки по точно обумовлених категоріях справ: цивільних — про задоволення цивільного позову, який виник з кримінальної справи, про стягнення аліментів, про поділ вкладів між членами подружжя; кримінальних — за якими вироком суду передбачена конфіскація вкладу. Щодо інших організацій і громадян, які мають майно боржника, встановлений також належний правовий режим охорони даних про таке майно. Згідно зі ст. 386 ЦПК судовий виконавець може звернути стягнення на грошові суми і майно боржника, що знаходиться в інших осіб, а так само на гроші і майно, належні боржникові від інших осіб. Інші особи — громадяни і організації повинні на запит судового виконавця у визначений ним строк дати відомості про те, які у них є гроші, цінності та інше майно, належні боржникові, або скільки з них належить боржникові. За ухилення від виконання розпоряджень судового виконавця громадяни і службові та посадові особи підприємств, установ, організацій несуть штрафну цивільну процесуальну відповідальність та на них може бути покладений обов'язок відшкодувати стягувачеві завдані збитки.

    Отже, принцип охорони особистого і  сімейного життя громадян реалізується всією судовою діяльністю. Частиною 4 ст. 32 Конституції кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

    Публічність.

    Як  державно-правовий принцип публічність  закріплена у ч. 2 ст. 3, ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 2 ст. 121, статтях 124, 129 Конституції України. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Органи  держави здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6 Конституції). Це означає, що суд, органи прокуратури, органи державного управління як органи держави здійснюють процесуальну діяльність у цивільному судочинстві в загальнонародних, загальнодержавних інтересах, на захист прав і охоронюваних інтересів громадян. Про це свідчать норми галузевого законодавства, які конкретизують і розвивають цей принцип і які визначають процесуально-правове становище зазначених органів держави. Згідно зі ст. 118 ЦПК, статтями 33, 35 Закону «Про прокуратуру» прокурор має право звернутися до суду із заявою або вступити в процес у справі на захист прав і законних інтересів громадян, інтересів держави і суспільства. Він може порушити справу про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним (ст. 256 ЦПК), про позбавлення батьківських прав і про їх поновлення (статті 71, 75 Кодексу про шлюб та сім'ю), про відібрання і повернення дітей та в інших справах (статті 76, 119, 69 КпШС). Прокурор має право звернутися до суду із заявою про визнання незаконним правового акта органу, рішення чи дії посадової особи (ст. 248¹⁵ ЦПК). Публічністю характеризується процесуальне становище прокурора, який має право висловлювати свої міркування з окремих питань, що виникають при розгляді справ, а також по суті справи в цілому; вносити подання, опротестовувати незаконні рішення, ухвали, постанови суду; зупиняти виконання рішень (ст. 120, 328 ЦПК, статті 34—41 Закону України «Про прокуратуру). Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. надає право органам та посадовим особам місцевого самоврядування звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальними громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування (п. 4 ст. 71).

    Органи  державного управління, профспілки, підприємства, установи, організації і окремі громадяни мають право у випадках, передбачених законом, звернутися до суду із заявою на захист прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (ст. 121 ЦПК).

    Публічний характер мають численні повноваження суду. Він зобов'язується не обмежуватися поданими матеріалами та поясненнями, а вживати всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного і об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін. Суд повинен роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права і обов'язки, та сприяти у здійсненні їх прав (ст. 15 ЦПК). У випадках, коли щодо витребування доказів для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є труднощі, суд за їх клопотанням сприяє у витребуванні таких доказів (ст. 30 ЦПК), зокрема, вимагає від громадян і юридичних осіб письмові і речові докази або надає повноваження на їх одержання (п. 7 ст. 143 ЦПК). Суд контролює розпорядчі дії сторін і не приймає відмови від позову, визнання позову відповідачем і не затверджує мирової угоди сторін, якщо ці дії суперечать законові або порушують чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси (ст. 103 ЦПК). Залежно від з'ясованих обставин суд може вийти за межі заявлених позивачем вимог, коли це необхідно для захисту прав та інтересів підприємств, установ, організацій або громадян (ст. 203 ЦПК). В окремих випадках суд може відступити від рівності часток кожного з подружжя при поділі майна, яке є спільною (сумісною) власністю, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, які заслуговують на увагу (ст. 28 КпШС).

Публічний характер мають повноваження суду порушити за своєю ініціативою розгляд  питання про забезпечення позову (ст. 149 ЦПК) і забезпечення можливих для відповідача збитків (ст. 158 ЦПК), про виправлення недоліків у постановленому ним рішенні (статті 213—215 ЦПК), виконавче провадження у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди тощо (ст. 356 ЦПК). Суд, який розглядає касаційну скаргу чи протест у порядку судового нагляду, не зв'язаний доводами касаційної скарги або протесту і повинен перевірити справу в повному обсязі (статті 310, 336 ЦПК). Принцип публічності реалізований також в правах громадян, які можуть в інтересах інших осіб оскаржити допущені стосовно їх неправильності в справах виборців та в справах громадян, які мають право брати участь у референдумі (ст. 239 ЦПК). Таким чином, не тільки для кримінального, а і для цивільного процесу властивий принцип публічності, який визначає процесуальне становище суду, органів прокуратури, органів державного управління, підприємств, організацій і громадян, яке характеризує їх процесуальну діяльність в інтересах держави та суспільства і охоронюваних законом прав громадян, незалежно від волевиявлення заінтересованих осіб (див. гл. 6-8).