Правовий режим курортних та лікувально-оздоровчих територій

 

 

Вступ

1. Поняття та види  курортних і лікувально-оздоровчих територій
2. Правові підстави та порядок визнання лікувально оздоровчої місцевості курортом
3. Правова охорона курортних і лікувально-оздоровчих територій
4. Юридична відповідальність за порушення законодавства щодо курортних та лікувально-оздоровчих територій. 
   

Висновок

Вступ

 

Займаючи 0,01 % території України (близько 8,6 тис. га), землі оздоровчого  призначення відіграють надзвичайно  важливу роль як природний ресурс, що має природні лікувальні властивості. Природні лікувальні властивості таких  земель – це наявність у їх межах  природних лікувальних ресурсів, які є надзвичайно ефективними  засобами для профілактики та лікування, як правило, поширених захворювань  людей. Україна надзвичайна держава, в якій зосереджені виняткові  умови щодо лікування, оздоровлення, відпочинку та реабілітації, а саме: морська вода екзотичного узбережжя  Криму, Одеси та Херсону, мінеральні води (більш 550 джерел) Прикарпаття та Закарпаття, грязі лиманів та озер Криму, Одеси, Херсону, Вінниці і  Донбасу. Сприятливий клімат на всій території України дозволяє широко використовувати кліматотерапію як один із методів лікування і профілактики багатьох хвороб. Саме завдяки унікальним властивостям природних лікувальних ресурсів землі, в межах яких вони знаходяться, виділені в окрему категорію земель територій, яка має спеціальний правовий режим охорони і використання.

Але нерегульованість механізму  реалізації чинного законодавства  у сфері охорони та використання земель оздоровчого призначення, відсутність  чіткого законодавчого закріплення правового режиму господарської діяльності веде до їх поступової деградації від впливу антропогенної діяльності на лікувально-оздоровчі якості даних природних геосистем.

У теперішній час спостерігається  низка проблем щодо відсутності  чіткого розмежування повноважень  між державними органами у сфері  управління курортами; неефективного функціонування підприємств санаторно-курортного комплексу, що породжують їхню низьку конкурентоспроможність. Серйозною проблемою курортно-рекреаційних комплексів є втрата свого медичного і соціального призначення, нехтування природними лікувальними ресурсами, проблема порушеної екології, а також відсутність цільових орієнтирів розвитку.

Правове регулювання використання та охорони курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних зон (територій) є не тільки необхідною основою для збереження унікальних природних факторів, а  й однією з форм реалізації таких  конституційних прав громадян, як право  на життя, на охорону здоров'я та право на безпечне для життя і  здоров'я навколишнє природне середовище. У зв'язку з цим не виникає сумнівів в актуальності та значенні обраної  мною теми.

Тема правового режиму курортних та лікувально оздоровчих земель була об’єктом уваги таких  вітчизняних науковців, як Ткаченко О., Бобкова А., Ю., Орлов A., Кулініч П., Петлюк Ю., Залозний М. та інших і дотепер залишаться досить дискусійною та потребує подальшого більш детального вивчення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

На жаль, сучасний стан державного регулювання розвитку санаторно-курортної  галузі України характеризується недосконалою нормативно-правовою базою, відсутністю  органу державної влади з питань розвитку курортів, слабкою системою фінансування санаторно-курортної  галузі, що, у свою чергу, призводить до неефективного використання санаторно-курортного потенціалу.

Недосконалий рівень правового  регулювання призвів до того, що на курортних та рекреаційних територіях Криму, що відносяться до статусу  охоронних, розміщувались промислові підприємства, розвивалось сільське господарства. У прибережних районах  Криму продовжується процес урбанізації. Міста курорти Криму в основному мають погану систему очисних споруд, тому скиди забруднюючих речовин з них здійснюється в акваторію Чорного та Азовського морів, часто вище допустимих норм. Тим самим в місцях масового купання людей в водоймах загального користування нерідко створюється загроза спалаху епідеміологічних захворювань серед відпочиваючих. Через це органи санітарно-епідеміологічного нагляду, керуючись ст. 47 ВК України вимушені майже кожного року обмежувати загальне водокористування на території курортів шляхом закриття пляжів для купання. Сьогодні кожного року в АРК  утворюється від 0,8 до 1,2 млн. т. твердих побутових відходів. Станом на 01.01.2011 в Криму накопичено більш ніж 25 млн. т. побутових відходів. З наявних полігонів для твердих побутових відходів з 28, 13 не відповідають необхідним нормам. Південний берег Криму за сумарним індексам забруднення відноситься до помірно забруднених регіонів.  Все це свідчить про неефективність правового захисту оздоровчих територій.

Зважаючи на неврегульованість  багатьох питань стосовно діяльності в санаторно-курортній галузі України, необхідно розробити заходи з  метою вдосконалення правового  регулювання діяльності шляхом внесення змін до чинних та розробки нових нормативно-правових актів, а також установлення відповідальності органів державної. Наявність унікальних природних лікувальних ресурсів, відомостей що до їх сучасного стану, розвинутої інфраструктури, санаторно-лікувальних закладів становлять той базовий потенціал, на основі якого має формуватися державне ставлення до раціонального використання рекреаційних можливостей курортних територій, що обумовить подальший розвиток курортної галузі України.

Сьогодні навколишнє середовище, як найважливіший природний фактор виробництва і нормального життя людини, потребує всебічного захисту і охорони від загрозливого  тотального забруднення і деградації. Людина отримує від природи всі матеріальні, культурні та духовні блага для задоволення потреб власної життєдіяльності. Але, не дивлячись на все це, ми нещадно руйнуємо її, що  негативно впливає на фізичний заставу і добробут людини. Ми повинні зберегти цілющі властивості природних лікувальних ресурсів для майбутніх поколінь.

 

1. Поняття курортних і лікувально оздоровчих територій.

 

Поняття «курорт» є міжнародним, проте його значення не завжди однакове. Так, наприклад, у Швейцарській конфедерації курортом називається будь-яке місце відпочинку, тоді як в Німеччині воно має відповідати вказаним законом вимогам. Термін курорт походить від німецького kurort, kur - лікування, ort - місце. Загальноприйняті визначення припускають, що курорти повинні мати як мінімум три показники: природні лікувальні чинники, відповідні споруди, екологічно чистий ландшафт[1, c. 26].

Що стосується нашої країни Декрет Ради Народних Комісарів від 4 квітня 1919 р. «Про лікувальні місцевості загальнодержавного значення» був  одним із перших нормативно-правових актів, що регулював відносини у  сфері використання земель із вмістом  лікувальних ресурсів і функціонування курортів. До лікувальних місцевостей  чи курортів належали: місця з джерелами  лікувальних мінеральних вод  чи з лікувальними грязями; солено-озерні, лиманні і морські купання; кліматичні та гірські станції; місця для  кумисолікування, які використовувалися  винятково для лікувальних цілей, та підлягали особливій охороні. Встановлено, що в межах курорту, на відміну від лікувальної місцевості, знаходилися споруди, будівлі, які  забезпечували обслуговування людей.

У 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон України «Про охорону навколишнього  природного середовища» . У Розділі XII «Природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні» цього  Закону було закріплено, що природні території  та об’єкти, що підлягають особливій  охороні, включають території та об’єкти природно-заповідного фонду, курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об’єктів, що визначаються законодавством України. Отже, уперше в законодавстві України було закріплено поняття курортної та лікувально-оздоровчої зони. Курортними і лікувально-оздоровчими зонами визнавалися території, які мали виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування  і оздоровлення людей. А вже у  ст. 33 цього Закону законодавець вживає інший термін – «курортні та лікувально-оздоровчі  райони»[2, c.343].

На сьогодні існує законодавча  суперечність стосовно визначення понять «курорту», «курортної території», «лікувальних і оздоровчих місцевостей» як об'єктів  правового регулювання та правової охорони, що є наслідком недостатньої розробки цієї проблеми в науковому  сенсі. Спостерігається термінологічна суперечність як на законодавчому рівні, так і в еколого-правовій літературі. При визначенні їх правового статусу за основу беруться не самі місцевості, а природні території, що володіють природними та лікувальними властивостями, або частина цих територій, що отримала назву зон: курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних. Ткаченко Є. М. лікувально-оздоровчі зони включає до складу курорту за умови, що на них створюється інфраструктура, яка надає можливість використовувати природні ресурси для оздоровлення відпочиваючих[3, c.140]. Бобкова А. Г. виділяє три терміни:

− курорти (місцевості, що мають  природні лікувальні ресурси та чинники, мінеральні джерела, запаси грязі, кліматичні та інші умови, придатні для лікування  й профілактики захворювань);

− курортні зони (природні території, що мають природні курортні ресурси  та відносяться до земель оздоровчого  призначення, або ж землі, придатні для організації профілактики та лікування. Вони є частиною територій  курортів. На них розміщуються природні лікувальні ресурси, споруди для  їх використання, санаторно-курортні установи, дома відпочинку і культури, а також  підприємства громадського харчування, торгівлі та побутового обслуговування, призначені для обслуговування осіб, які прибули на курорт для лікування  і відпочинку);

− лікувально-оздоровчі  зони (території, що мають виражені лікувальні, оздоровчі ресурси і  чинники, які використовуються з  метою оздоровлення людей)[4, c.225].

Підсумовуючи терміни  і характеристики курортів, курортних  місцевостей, лікувально-оздоровчих об'єктів  і рекреаційних територій надані різними авторами, існує необхідність спробувати визначити їх правове положення, загальні риси і відмінності.

Згідно зі ст. 1 Закону України  «Про курорти» лікувально-оздоровча  місцевість є природною територією, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів  та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. А курорт – це освоєна природна територія на землях оздоровчого  призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об’єктами  інфраструктури, використовується з  метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для  рекреації і підлягає особливій  охороні. Отже, з наведеної норми  випливає, що до складу земель оздоровчого  призначення входять лікувально-оздоровчі місцевості та курорти [5].

   Таким чином, спільною  ознакою лікувально-оздоровчої місцевостей  та курортів є наявність на  них природних лікувальних ресурсів, які офіційно визнані придатними  для лікування, медичної реабілітації  та профілактики захворювань.  Відмінність між цими складовими  частинами земель оздоровчого  призначення полягає у ступені  їх освоєності для використання за цільовим призначенням. Так, на землях курортів побудовані необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об’єктами інфраструктури, що використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації, тоді як на лікувально-оздоровчих місцевостях такі об’єкти відсутні. По суті, лікувально-оздоровчі місцевості є резервом для створення нових курортів шляхом їх відповідного освоєння, в тому числі будівництва об’єктів курортної інфраструктури[6,c.354-355].

    Більшість учбових  та наукових джерел, законодавчих  актів України визначають однаковий  критерій градації цих термінів  – природні території, що володіють  лікувальними чинниками, які використовують  в лікувально-профілактичних цілях.  Частково принцип поділу термінів  закладено у постанові Верховної  Ради Автономної Республіки Крим  «Про визнання територій курортними і лікувально-оздоровчими зонами (місцевостями) Автономної Республіки Крим»[7] а також в статтях 1 та 7 Закону «Про курорти»[5]. Згідно з вказаними нормативними актами, такі території відрізняються одна від іншої тим що, на курортах є необхідні для експлуатації будівлі і споруди, що використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань, а на лікувально-оздоровчих територіях вони відсутні.

Як відзначає Орлов  А. М., такі характерні ознаки лікувально-оздоровчих місцевостей, що визначені законодавцем, не розкривають їх відмінностей від  курортів на функціональному рівні. Він вважає, що слід звернутися до пізнання природних наук, і, відповідно, до визначених ними термінів курорту: «випливає, що курорт має виступати не просто як освоєна  природна територія на землях оздоровчого  призначення, а як лікувально-оздоровча  місцевість, що володіє інфраструктурою  для використання її природних ресурсів з лікувальною метою і розвиненою рекреаційною мережею, виступаючи, тим  самим, частиною рекреаційного ландшафту»[8,c.146-147].

На думку Бобкової А. Г., курортами є освоєні природні території, розташовані на землях оздоровчого призначення, які мають природні лікувальні ресурси та необхідні для їх експлуатації будівлі і споруди з об'єктами інфраструктури, що використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань і рекреації та підлягають особливій охороні.