Конвенції “Про ядерну безпеку”

План

Вступ

Розділ    1.    Імплементація положень конвенції “Про ядерну безпеку”.

Розділ 2. Стуктура державних органів які  здійснюють державне регулювання безпеки використання ядерної енергії.

Висновок

Список  використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Впродовж кількох десятиліть в  Україні здійснюється масштабна  ядерна програма, але тільки з набуттям незалежності в національному Законодавстві  проголошено пріоритет безпеки  людини і довкілля як основи державної політики в ядерній галузі.

Приєднання України, як суверенної держави, до ряду міжнародних Конвенцій  та Угод поклало на неї відповідальність та зобов'язання по дотриманню вимог  цих правових актів. Зокрема, ратифікація  Україною Конвенції з ядерної безпеки продемонструвала визнання нею:

• відповідальності за ядерну безпеку тих ядерних установок, що знаходяться під її юрисдикцією;

• необхідності забезпечення того, щоб використання ядерної енергії було безпечним, добре відрегульованим та екологічно раціональним;

• необхідності повсякчасного сприяння підтриманню високого рівня ядерної безпеки;

• зобов'язань щодо використання основоположних, сформульованих на міжнародному рівні керівних принципів безпеки.

Досвід розвинутих ядерних держав свідчить про те, що безпечне використання ядерних технологій пов'язане з вирішенням численних і складних проблем і можливе тільки за умов ефективного регулювання безпеки, управління нею та наявності адекватного наукового, аналітичного, технічного, методичного та експертного супроводу.

За кількістю ядерних енергетичних установок Україна посідає 8-е  місце в світі і 5-е в Європі. Запорізька АЕС є найпотужнішою  атомною електростанцією в Європі.

 

 

 

 

 

 

Розділ    1.    Імплементація положень конвенції “Про ядерну безпеку”.

 

 

 

    Основним нормативно-правовим актом,  який визначає доктрину правової  системи України, в тому числі  й основи ядерного законодавства,  беззаперечно є Конституція України  1996 р. Так, відповідно до ч. 1 ст . 3 Конституції України «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Без дієвого і гарантованого забезпечення безпеки у сфері поводження зрадіоактивними матеріалами неможливо вести мову про вірогідність реалізації зазначеної конституційної норми. Крім того, відповідно до положень ст . 16 Конституції України «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України,подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – ката-строфи планетарного масштабу, збереження  генофонду Українського народу є обов’язком держави».Зазначена конституційна норма чітко свідчить, що держава в особі  її органів робить все можливе, щоб забезпечити нормальні екологічні умови  існування суспільства  і держави, в тому числі й забезпечення ядерної та радіаційної безпеки як обов’язкової складової екологічної безпеки України. Питання необхідності забезпечення екологічної безпеки визначено також в положенні ст . 50 Конституції України, де зазначено, що «кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди». Таким чином, Конституція України, як Основний закон держави, визначає базові основи державної політики у сфері забезпечення екологічної безпеки, складовою частиною якої є ядерна та радіаційна безпека.

До базових  документів, які визначають стратегію  забез-печення національної безпеки  України, в тому числі й про-тидію  ядерній злочинності, можна віднести і Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р¹. Зазначений Закон відповідно до пункту 17 час-тини першої статті 92 Конституції України визначає основи національної безпеки  і відповідно засади державної політики, спрямованої на захист національних  інтересів  і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності. Відпо-відно до положень Основного закону держави національна безпека визначається як захищеність життєво важливих інтересів людини  і  громадянина, суспільства  і держави, яка гарантує сталий розвиток суспільства, своєчасне вияв-лення, запобігання і нейтралізацію реальних та потенційних загроз національним інтересам. Закон України «Про основи національної безпеки України» виділяє такі види загроз: політичну, економічну, військову, соціальну, екологічну, науково-технічну та інформаційну².

Катастрофа  на Чорнобильській АЕС,  її тяжкі  наслідки планетарного масштабу, потреба  забезпечення безпечних умов виробництва, використання, зберігання, транспортування, утилізації, вилучення і захоронення радіоактивних матеріалів, протидія незаконній діяльності з радіоактивними матеріалами, зростання світової загрози використання радіоактивних матеріалів терористичними організаціями та збільшення випадків порушення вимог державних стандартів  і технологій виготовлення й поводження з радіоактив-ними матеріалами роблять особливо актуальним питання забезпечення ядерної та радіаційної безпеки як передумови і складової не тільки національної, а й міжнародної безпеки. Значення даного Закону полягає також у юридичній кодифікації термінів і визначень складових національної безпеки України та основних напрямів її забезпечення, що робить важливим даний нормативний акт для побудови системи заходів по протидії ядерній злочинності³.

Законодавчий  рівень включає в себе сукупність законодавчо-правових актів, прийнятих  Верховною РадоюУкраїни, які встановлюють правові  засади організації та впровадження єдиної державної системи поводження з радіоактивними матеріалами на етапах видобування, переробки, збереження, експлуатації та утилізації, права та обов’язки суб’єктів ядерного регулювання тощо. Основними законами в Україні, які регулюють питання, пов’язан з використанням радіоактивних матеріалів, є такі: 1) Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»; 2) Закон України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії»; 3) Закон України«Про поводження з радіоактивними відходами»; 4) Закон України «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, РАВ,  інших джерел  іонізуючого випромінювання» 5) Закон України «Про ратифікацію Додаткового протоколу до Угоди між Україною та МАГАТЕ про застосування гарантій у зв’язку з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї» від 16.11.2005 p., № 3092 та ряд інших.

17 грудня 1997 р. Верховною Радою  України були ратифіковані два  міжнародно-правові акти - Конвенція  про ядерну безпеку та Угода між Україною і МАГАТЕ про застосування гарантій у зв'язку з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї.

Ратифікувавши Конвенцію про ядерну безпеку, Україна підтвердила свою прибічність принципам культури ядерної безпеки і забезпечення їх виконання на практиці (тобто безпечна робота АЕС, а не робота АЕС взагалі), готовність до відкритого діалогу з конкретних питань безпеки ядерних установок та пошуку оптимальних рішень (адже, згідно зі статтею 6 Конвенції навіть у випадку, якщо подальша експлуатація певного блоку не може бути безпечною, ніхто не збирається примушувати Україну до зупинки цього блоку, поки для цього не створені певні економічні та соціальні передумови).

У процесі підготовки до ратифікації  Конвенції Міне-кобезпеки був  проведений аналіз чинних законодавчих та нормативних актів, рішень, що приймались органами державної виконавчої влади різних рівнів, виконання цих рішень, а також поточного стану ядерно-енергетичної галузі та безпеки атомних електростанцій України з точки зору Конвенції про ядерну безпеку.

Висновки, зроблені Мінекобезпеки  за результатами аналізу, були враховані  народними депутатами України, тому Законом України «Про ратифікацію  Конвенції про ядерну безпеку» Кабінету Міністрів України було дано доручення  в місячний термін внести до Верховної Ради України проекти Законів України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» та «Про органи державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки» з урахуванням положень Конвенції про ядерну безпеку.

Проект Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії», що закладає правові основи створення ефективної дозвільної системи в сфері використання ядерної енергії відповідно до міжнародних зобов'язань України, було внесено Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради 24 листопада 1997 р.

Проект Закону України «Про органи державного регулювання ядерної  та радіаційної безпеки», в якому  визначається розподіл компетенції  щодо державного регулювання ядерної  та радіаційної безпеки між Мінекобезпеки та МОЗ, та закладаються основні правові засади для забезпечення незалежності цих органів при прийнятті регулюючих рішень, а також належних фінансових та людських ресурсів для їх діяльності, внесено до Верховної Ради України у березні 1998 р. Крім того, завершується узгодження пакету законопроектів, що встановлюють механізм належного фінансування заходів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки.

Ратифікувавши Конвенцію про ядерну безпеку, Україна підтвердила свою прибічність принципам культури ядерної безпеки і забезпечення їх виконання на практиці (тобто безпечна робота АЕС, а не робота АЕС взагалі), готовність до відкритого діалогу з конкретних питань безпеки ядерних установок та пошуку оптимальних рішень (адже, згідно зі статтею 6 Конвенції навіть у випадку, якщо подальша експлуатація певного блоку не може бути безпечною, ніхто не збирається примушувати Україну до зупинки цього блоку, поки для цього не створені певні економічні та соціальні передумови).

В процесі підготовки до ратифікації Конвенції Мінекобезпеки був проведений аналіз чинних законодавчих та нормативних актів, рішень, що приймались органами державної виконавчої влади різних рівнів, виконання цих рішень, а також поточного стану ядерно-енергетичної галузі та безпеки атомних електростанцій України з точки зору Конвенції про ядерну безпеку. В рамках цієї роботи також були отримані відповідні консультації від регулюючих органів Франції та Швеції. Цей аналіз показав наявність двох проблем, що потребують законодавчого врегулювання.

Перше. Внаслідок недосконалості законодавства  і нормативної бази процес ліцензування де-юре суттєво відрізняється  від загальноприйнятого в світі. Згідно з формулюваннями Законів  України "Про використання ядерної  енергії" та "Про підприємництво", відповідних постанов Кабінету Міністрів, об’єктом ліцензування є підприємницька діяльність, а не використання ядерної енергії. Так, у загальноприйнятій практиці (що відображено і Конвенцією) ліцензія видається експлуатуючій організації (оператору) на ведення всіх видів діяльності на певному етапі життєвого циклу ядерної установки (вибір майданчика, спорудження, введення в експлуатацію, експлуатація - на цьому етапі з певною періодичністю здійснюється переоцінка безпеки і ліцензія поновлюється чи видається повторно, зняття з експлуатації).

Процес ліцензування ядерних установок  ніколи не обмежується певним терміном розгляду матеріалів, бо підставою  для ліцензування слугує оцінка регулюючим органом, з точки зору забезпечення безпеки, поданих заявником (який стане  експлуатуючою організацією після отримання ліцензії) звіту з аналізу безпеки ядерної установки, програми забезпечення якості та інших документів, що містять достатні підтвердження того, що ядерна установка не становитиме загрози для суспільства та довкілля.

Заходи, що забезпечують впевненість у тому, що діяльність інших суб’єктів (проектних організацій, постачальників обладнання тощо) не призведе до неприйнятного зниження рівня безпеки, є складовою частиною програми забезпечення якості, яку має реалізувати експлуатуюча організація, а також реалізуються через такі форми дозвільної діяльності як сертифікація, ліцензування тощо.

Друге. Поняття органу державного регулювання введено розділом IV Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", проте формулювання статті 23 зазначеного Закону дає можливість розглядати практично кожен орган державної виконавчої влади як орган державного регулювання, тоді як згідно з реальним розмежуванням функцій та положеннями Концепції таким органом (в розумінні Концепції) є Мінекобезпеки в особі Адміністрації ядерного регулювання.

На сьогодні цей орган не забезпечений адекватними фінансовими та людськими  ресурсами (наприклад, його висококваліфікований персонал отримує в 6-7 разів менше, ніж персонал експлуатуючих організацій відповідної кваліфікації, а недостатність персоналу та фінансування не дає змоги навіть виконувати першочергові заходи по приведенню нормативної бази у відповідність з національним законодавством) і якщо така ситуація протримається ще рік-два, то кваліфікований персонал і регульованість безпеки буде втрачено повністю.

Висновки, зроблені Мінекобезпеки  за результатами аналізу, були враховані  народними депутатами України, тому Законом України "Про ратифікацію  Конвенції про ядерну безпеку" Кабінету Міністрів України було дано доручення в місячний термін внести до Верховної Ради України проекти Законів України "Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії" та "Про органи державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки" з урахуванням положень Конвенції про ядерну безпеку.

Проект Закону України "Про дозвільну  діяльність у сфері використання ядерної енергії", що закладає правові  основи створення ефективної дозвільної системи в сфері використання ядерної енергії відповідно до міжнародних зобов’язань України, було внесено Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради 24 листопада 1997 р.

Проект Закону України "Про органи державного регулювання ядерної  та радіаційної безпеки", в якому  визначається розподіл компетенцій  щодо державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки між Мінекобезпеки та МОЗ, та закладаються основні правові засади для забезпечення незалежності цих органів при прийнятті регулюючих рішень, а також належних фінансових та людських ресурсів для їх діяльності, внесено до Верховної Ради України у березні 1998 р. Крім того, на даний час завершується узгодження пакету законопроектів, що встановлюють механізм належного фінансування заходів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки.

Питання ядерної та радіаційної  безпеки регулюються також низкою нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, зокрема: