Контрольная работа по "Экологическому праву"

План

Вступ

1. Історичний розвиток принципу «забруднювач платить».
2. Інтерпретації принципу: розширення та варіанти.
3. Реалізація принципу «забруднювач платить» в Європейському Союзі та Сполучених Штатах Америки.

Висновки.

Тестові завдання до теми.

Список використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

На сучасному етапі  перед людством постала проблема екологічної катастрофи. Численні викиди в атмосферу, забруднення річок  та ґрунту призвело до трагічних наслідків. На піку свого розвитку ми не можемо зарадити тому що з кожним поколінням все більше і більше народжується дітей з генетичними вадами, невиліковними  хворобами та новими вірусами.

З появою первісної людини природа починала поволі змінюватись. В процесі свого розвитку і  руху по еволюційній прямій людина все більше починала впливати на оточуюче середовище. Це було наслідком того що будь яка діяльність людини має  перетворювальний характер. Ми адаптуємо  для свого комфорту будівлі, продукти і навіть довкілля. Наслідки цієї адаптації  досить помітні як в рослинному так  і в тваринному світі.

Людина єдина істота яка  полює не заради того щоб вижити, а заради задоволення. Чим виший  щабель людського розвитку тим більше ми втрачаємо людину у собі.

З часів перших відкриттів наше втручання у довкілля стало  незворотнім. Кожна технологія створена людиною для полегшення своєї праці стає черговою краплею у море екологічних проблем які зараз нас турбують понад усе.

З розвитком хімічної промисловості  стало зрозумілим те, що вона принесе  значні прибутки економіці і не менші  за масштабом збитки навколишньому  середовищу. Так і сталось з часів індустріалізації суспільства  екологічний стан планети значно погіршився, але гостро проблему відчули лише зараз. Танення льодовиків, парниковий ефект, постійні стихійні лиха – це все результат нашої багаторічної наукової і господарської діяльності. Для вирішення проблеми забруднення навколишнього середовища був розроблений принцип «забруднювач платить». 

 

1. Історичний розвиток принципу «забруднювач платить».

Першу згадку про принцип  на міжнародному рівні можна знайти в 1972 Рекомендація Ради Європейського Парламенту про керівні принципи, що стосуються міжнародних економічних аспектів екологічної політики, в якому він говорилося, що: "Принцип, використовуваний для розподілу витрат на запобігання забруднення і контрольних заходів щодо стимулювання раціонального використання дефіцитних ресурсів навколишнього середовища та недопущення перекосів у міжнародній торгівлі та інвестиціях є так званий забруднювач платить ".

Даний принцип повинен  бути керівним при використанні економічних інструментів в екологічній політиці. Умови та форми застосування принципу “забруднювач платить” визначені Рекомендацією Ради від 3 березня 1975 року. Зміст принципу з часом суттєво розширився: тепер забруднювачі зобов’язані оплачувати адміністративні заходи, що вживаються органами влади у відповідь на забруднення. Так, згідно з Директивою 75/442/ЄЕС щодо відходів 12 держави-члени покладають  витрати на видалення відходів на володільців чи виробників цих відходів. Нова Рамкова Водна Директива 2000/6013 передбачає правову основу для стягнення екологічних та фінансових коштів за використання води. Значення терміну “забруднювач” теж розвивалося.

Принцип закріплений Рамковою водною директивою 2000 року, Директивою Ради 96/61/ЄС від 24 вересня 1996 року щодо комплексного попередження і контролю за забрудненням та ін. Принцип “забруднювач платить” у Європейському Союзі також розглядають у контексті екологічної відповідальності. Проект такої Директиви  був вироблений у 2002 році і на даний момент розглядається Європейським Парламентом. Розробка даного проекту триває і зараз у зв’язку з необхідністю його вдосконалення.

 

2. Інтерпретації принципу: розширення та варіанти.

На початку обговорення  забруднювач платить в країнах  ОЕСР були засновані на теорії економіки  навколишнього середовища, і проблемах  інтернаціоналізації екологічних витрат.

За роки, що минули з дня  зародження принципу забруднювач платить  межі його залишалися нечіткими. Результатом  є те, що в різних юрисдикціях  і платформах, принцип відображає різні значення, розраховані на різні  контексти. Деякі вчені критикують цей процес як політично неправильного  тлумачення. Це ігнорує складність екологічного збитку, стадії розвитку окремих країн і діапазон виправлення  екологічного забруднення.

Говорилося про те що даний  принцип зводить на нівець весь прибуток від випуску і продажу продукції відходи від виробництва якої забруднюють навколишнє середовище.

Стандартна інтерпретація  принципу забруднювачі платять вимагає  за регулювання стоків вниз допустиме навантаження, але по відношенню не до всіх, а лише до підприємств що завдають шкоди довкіллю. Тому принцип ефективного надає забруднювачами де-факто право виконувати прийнятного рівня викиди і сплачувати грошові кошти на очисні споруди для зменшення завданих збитків, але не всю суму, а лише частину.

Розширене тлумачення принципу означає те, що забруднювачі повинні сплачувати повну вартість завданими ними збитків, а також контролювати і зменшувати кількість викидів. Таке трактування дозволило б стимулювати використання більш нешкідливих технологій.

Тим не менш, в деяких країнах  спостерігається тенденція до більш  чіткого визначення принципу.

Нова інтерпретація може бути спроектована в законодавчому форумі. Необхідно узгодити принципові підходи, щодо глобального тлумачення даного принципу.

Враховуючи глобальний характер проблем забруднення, переважаюча точка зору вже не та що уряди повинні просто визначити ступінь, в якій зниження витрат і залишкового забруднення повинні бути застосовані. Замість цього, все більше число вчених вважають, що уряди повинні вимагати інтернаціоналізації витрат підприємствами-забруднювачами, які досягають "оптимального рівня забруднення"в глобальному масштабі.

Іншими словами, економічні стандарти припускають, що забруднювачі (фірми, індивідуальні або уряду) повинні платити повну вартість збитку навколишньому середовищу, заподіяну його діяльністю. Це створить стимул для зниження такої шкоди, принаймні до рівня, де граничні витрати скорочення забруднення дорівнює граничній вартість збитків від такого забруднення, тобто оптимального рівня. Однак емпіричні оцінки збитку і впливу їх грошових  еквівалентів (витрати збитку від забруднення) є далеко не точна процедура і тому реальний світ боротьби із забрудненням працює на основі «соціально прийнятого» рівня забруднення (і пов'язаних з ними якості атмосферного стану).

 

 

 

 

 

 

3. Реалізація принципу «забруднювач платить» в Європейському Союзі та Сполучених Штатах Америки.

Всім давно відомо, що Європа завжди являється «законодавцем  мод» як в економіці так і в  суспільному житті, екологія також не стала винятком.

У зв’язку з важкою екологічною  ситуацією потрібно було приймати швидкі і ефективні рішення. Для захисту  навколишнього середовища було впроваджено  Білу Книгу. Це свого роду екологічні стандарти і норми, яких повинні  дотримуватись підприємства, що здійснюють діяльність яка є шкідливою для  довкілля.

ЄС запровадить світовий принцип «забруднювач платить» для  мотивації використання більш екологічних  технологій та задля вирішення тяжкої екологічної ситуації. У ЄС використовується стандартний принцип відшкодування  збитків від шкідливого виробництва.

На відміну від Європейського  Союзу у США використовуються більш жорсткі методи боротьби з  екологічними проблемами, а саме використовується розширене тлумачення принципу.

На підставі того, що підприємці були загнані у жорсткі рамки  було подано до суду заяву в якій йшлося про занадто жорстке законодавство  що стосується відшкодування збитків  завданих природі.

Судові процеси були розтягнуті на майже десятиліття і не дали особливих результатів. Забруднювачі довкілля мають включати у свої витрати  грошові кошти, на відшкодування  завданої шкоди довкіллю, до місцевих бюджетів і на встановлення екологічно безпечних технологій та матеріалів.

Незалежно від вище перекисленого  в США також існують приватні фонди спрямовані на захист навколишнього  середовища. Всі ці заходи спрямовані на те щоб мотивувати підприємців використовувати безпечні технології і берегти природу, а не лише думати про економічну вигоду.

Висновок.

Усвідомлення небезпеки  ситуації, яка склалась в навколишньому  середовищі змусила уряди країн  розробити певні норми і принципи із захисту природнього середовища. Численні семінари, наради і збори  дали певні результати.

У пошуках того хто ж  таки має нести відповідальність за забруднення води, повітря і  ґрунту було вирішено, що це повинен  бути ніхто інший як забруднювач.

Основою принципу «забруднювач платить» є те що за нанесені збитки екологічному стану природи, виробник має сплатити кошти на ліквідацію завданої шкоди, а також має включити до своїх витрат кошти на установку  більш екологічних технологій для  виробництва і більш нових  очисних споруд, які б запобігали забрудненню природи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тестові завдання:

1.В якому році вперше згадується принцип «забруднювач платить»:

А) 1992      Б) 1899       В) 1972       Г) 2002

2. Принцип «забруднювач платить» являє собою вирішення проблеми забруднення:

А) води      Б) повітря        В) ґрунту           Г) усі відповіді вірні.

3. Тлумачення принципу  буває (оберіть 2 відповіді):

А) стандартне      Б) розширене    В) неправильне      Г) вірне

4. В Європі використовують  принцип «забруднювач платить»:

А) розширений      Б) стандартний      В) не використовують

5. В США використовують  принцип «забруднювач платить»:

А) розширений      Б) стандартний      В) не використовують

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел:

1. http://iret.org/pub/SCRE-6.PDF
2. http://www.eoearth.org/article/Polluter_pays_principle
3. http://www.consulegis.com/fileadmin/downloads/thomas_marx_08/Ian_Mann_paper.pdf
4. http://pravo.biz.ua/content/035/0089.htm