Контрольна робота з "Екологічного права"

Екологічна  криза Чорного моря.

Екологічна ситуація в басейні Чорного моря дещо краща, чому сприяють його розміри та глибина. Проте в Чорне море впадають Дніпро, Південний Буг, Дністер, Дунай, які щорічно приносять мільйони кубометрів стоків, що містять токсиканти десятків найменувань. У воді й донних відкладах значно підвищилася концентрація радіонуклідів. Шельф забруднюють побутові й каналізаційні стоки, супровідні індустрії туризму. Через це останнім часом десятки разів закривалися пляжі Ялти, Феодосії, Євпаторії, Алушти, Одеси. В південно-західній частині Чорного моря у зв'язку з розробкою підводних нафтогазових родовищ почалось інтенсивне забруднення води нафтопродуктами. В цьому ж регіоні дедалі частіше виникають зони замору. Величезну небезпеку становлять потужні припортові заводи та Південний порт поблизу Одеси. Тут, зокрема, виготовляються й концентруються величезні об'єми рідкого аміаку, експлуатується потужний аміакопровід Одеса—Тольятті. Ця вкрай шкідлива речовина перевозиться танкерами місткістю 50—120 тис. т. Навіть одна аварія на заводі, в порту чи на такому танкері може мати дуже тяжкі екологічні та економічні наслідки.

Через порушення регіонального гідродинамічного, гідрохімічного й теплового балансів водних мас моря поступово підвищується межа насичених сірководнем глибинних вод.

Унаслідок забруднення  води й перевилову значно змінився склад іхтіофауни Чорного моря. Протягом останніх років спостерігається загальний спад вилову риби, причому найбільше це стосується цінних видів — скумбрії, пеламіди, лосося, бичка, кефалі, натомість на перше місце виходять малоцінні види — шпрот і хамса. До Червоної книги України занесено чотири види чорноморських осетрових: білугу, шипа, стерлядь і атлантичного осетра.

Через катастрофічне  зменшення кількості червоної водорості  філофори її добування заборонено. Це саме стосується й молюсків, зокрема  мідій. Кризова ситуація розвивається в чорноморських лиманах — Дніпровсько-Бузькому, Дністровському, в Каламітській і Каркінітській затоках, а в лимані-озері Сасик вона оцінюється як катастрофічна. В лиманах спостерігаються токсичні «цвітіння» синьо-зеленими водоростями, а з початку 80-х років як у лиманах, так і на відкритих акваторіях моря з'явилися «цвітіння», подібні до сумнозвісних «червоних припливів». У всьому світі саме це «цвітіння» вважається найшкідливішим, бо водорості, що його спричиняють, здатні виділяти у воду сакситоксин — смертельну отруту кураре.

 

 

3. Шляхи виживання  людства.

Видатний індійський філософ і політик – М. Гандіказав, що для  технологічного суспільства  є два шляхи його подальшого розвитку. Перший — чекати, поки катастрофічні  невдачі не зроблять очевидними недоліки системи, її викривлення й самообмани. Другий — увести соціальний контроль і баланс, щоб виправити вади системи ще до того, як настане катастрофа.

Сьогодні людство переживає  надзвичайно складний період загрозливого розростання глобальної екологічної  кризи й необхідно дбати про її нейтралізацію та ліквідацію, переходити до нової політики природокористування й нової філософії життя, найважливішими завданнями мають стати:

– безумовне здійснення конверсії свідомості й моралі (екологічної  конверсії) в планетарному масштабі; – на базі цього — здійснення контролю за зростанням народонаселення (насамперед — у країнах, що розвиваються);

– збереження біорізноманітності, відновлення природних ресурсів там, де це можливо, розширення заповідних територій до оптимального рівня;

– реалізація ресурсозберігаючих програм самоконтролю й. самообмеження як окремими особами, так і колективами людей, націями, державами й, зрештою, людською спільнотою;

– впровадження нових  ресурсозберігаючих технологій і технологій виробництва енергії, промислових  і продовольчих товарів, які завдають найменшої шкоди довкіллю (тобто таких, що виробляють найменшу кількість відходів і забруднень);

 – розроблення  та ефективне впровадження нових  технологій переробки відходів (особливо  синтетичних — поліетиленів, пластмас, поліхлорвінілів, поверхнево-активних речовин тощо) із доведенням ККД до 100 %.

Забезпечення стійкого та збалансованого розвитку цивілізації  у XXI столітті можливе лише при додержанні таких правил:  

 – у кожному  конкретному регіоні використовувати  такі ресурси й у такій кількості, щоб відбувалося поступове відновлення їх завдяки природним процесам;  

 – управління стабільністю  природних процесів має орієнтуватися  не на окремий елемент довкілля  чи окремий процес, а на всі  елементи й процеси, оскільки  вони нерозривно пов´язані;  

 – економічні фактори  не мають домінувати над екологічними  — потрібен розумний баланс;  

 – слід завбачати  віддалені наслідки негативних  впливів на природу й запобігати  їм.

Підставою для будь-яких природо-перетворюваних дій має слугувати науково обґрунтований прогноз. Виконання цієї вимоги обов´язкове, незалежно від масштабу заходів — регіональних, континентальних чи планетарних.   

 Упроваджувати нові технології, реалізовувати нові програми  треба поступово, обережно, з урахуванням  уже допущених помилок і можливостей їх виправлення з використанням світового досвіду.  

 Нове суспільство зобов´язане  приймати далекосяжні рішення,  що забезпечують довгострокову  сталість розвитку.  

 Отже, новий підхід сучасної  екополітики до проблеми збереження біосфери й стабільного розвитку нашого суспільства, новий погляд на біосферу базуються на принципах сучасної й майбутньої людської діяльності: етичних та еколого-економічних.

В узагальненому вигляді етичні й еколого-економічні принципи подано відомим американським ученим-екологом Д. Чирасом (1992). Він вирізнив три основних етичних принципи:  

 – людство має обмежені  запаси природних ресурсів, які  необхідно розподіляти між усіма  живими істотами планети («не  все тільки для нас»);  

 – людство — частинка  Природи й суб´єкт, на який поширюються всі її Закони. Ми не маємо права ґвалтувати Природу й нехтувати її Законами, бо це згубить цивілізацію;  

 – людство не повинне керувати  Природою, воно має навчитися  співпрацювати та існувати в  гармонії з нею.

Можна додати й ще один принцип, більш пов'язаний із прогресом сьогодення: людина — також частинка Космосу, могутні сили якого постійно впливають на її здоров´я, психіку й поведінку. Нам необхідно вивчати процеси й закони розвитку космічних систем і враховувати їх у своїх стосунках із навколишнім світом.

У зв´язку з освоєнням космічного простору людиною забруднення близького  Космосу набуло загрозливих масштабів: у межах екосфери вже «літає»  близько 3 тис. т предметів штучного походження, уламків супутників, космічних ракет і кораблів, що в 150 тис. разів перевершує масу метеоритних тіл. У першій половині XXI ст. маса космічного сміття може збільшитися до 4—5 тис. т, а це вже — реальна загроза середовищу та існуванню людства через появу електромагнітних аномалій.

Головні еколого-економічні принципи:  

 – консервація, збереження  ресурсів та енергії, розумне  самообмеження в усіх сферах  життєдіяльності;  

 – рециклічність, тобто максимально  можливе багаторазове використання  матеріалів у виробництві;  

 – відновлення ресурсів;  

 – контроль рівня забруднень  усіх типів, його стабілізація  та зниження, впровадження нових  технологій в енергетиці, промисловості,  сільському господарстві, на транспорті, вповільнення темпів зростання  населення.  

 Перебудова мислення, переоцінка  цінностей — важливі, але надзвичайно складні завдання людства, оскільки їх вирішення пов´язане з руйнуванням міфів, усталених уявлень, доктрин і навіть деяких релігійних настанов, що протягом тривалого часу вкорінювались у свідомість людей.  

 Сучасні шляхи розвитку ведуть до нестабільності, поглиблення кризи. Настав час гармонізувати життєдіяльність суспільства на таких принципах:

   – зміна філософії життя людини, суспільства, в основу якої мають бути покладені культурні й духовні традиції, настанови на збереження соціально-екологічної цілісності середовища існування;  

 – визнання людини, родини, етносу, суспільства, нації, держави вищою  цивілізаційною цінністю;  

 – всебічний розвиток освіти, особливо екологічної, як рушійної  сили цивілізаційного розвитку;  

 – визнання стабільності  суспільства, соціумів, поселень  метою гармонізації життєдіяльності  людства;  

 – екологічне оздоровлення  природних об´єктів, ландшафтів  як середовища існування й  домінанти життя, зменшення техногенного  навантаження на них;  

 – спрямування  технологічних та інноваційних  змін на підтримання стабільності  й динамічної рівноваги довкілля  й розвитку.

 

 

4. Вплив антропогенних  факторів на здоров'я людини.

Антропоге́нні фа́ктори — фактори, зумовлені діяльністю людини. Вони прискорюють екологічної кризи і відбуваються в усіх галузях діяльності людства. Їх кількість із року в рік безупинно зростає.

 

Різноманітність засобів, якими   людина здійснює негативний вплив на своє власне здоров´я, величезна. Людство безжально руйнує своє здоров'я й генофонд: отрутохімікати й побутова хімія, важкі метали й пластмаси, наркотики й тютюн, шум та електромагнітні поля, радіація й кислотні дощі, біологічна й хімічна зброя, промислові відходи, нафта й багато іншого. Кількість антропогенних факторів не підлягає облікові й повній класифікації. Людина дослідила вплив на себе лише декількох груп створених нею факторів і тільки умовно виокремила кілька їх категорій, які вважає провідними.

 Сьогодні до таких  «найвпливовіших» факторів належать: хімічні — пестициди (отрутохімікати), мінеральні добрива, важкі метали, сильнодіючі отруйні промислові речовини, дими (в тому числі тютюновий), будівельні матеріали й побутова хімія; фізичні — шум, електромагнітне випромінювання та радіація.

 Багато із зазначених хімічних речовин не розкладаються протягом тривалого часу й здатні нагромаджуватися в ланцюгах живлення. Деякі речовини довго не виводяться з організму, акумулюючись в тканинах та органах; через таке збільшення концентрації їхній негативний вплив на організм постійно зростає й посилюється (так званий кумулятивний ефект).

Отрутохімікати, або пестициди, становлять велику групу різних речовин  і сполук для боротьби зі шкідниками й хворобами сільськогосподарських  рослин та бур´янами. 
   За призначенням отрутохімікати поділяють на: інсектициди (застосовуються для боротьби зі шкідливими комахами); бактерициди (направлені проти збудників бактеріальних хвороб); фунгіциди (протигрибні препарати); зооциди (застосовуються для винищення гризунів); нематоциди (направлені проти круглих черв´яків, зокрема нематод); гербіциди (застосовуються для боротьби з бур´янами) та ін.

У сукупності інсектициди  й гербіциди — це сильні «наркотики»  для екосистеми, бо вони модифікують  функції життєво важливих систем — консументів і продуцентів. Тепер вважається, що застосування цих речовин може відбуватися лише під керівництвом кваліфікованих спеціалістів, які мають офіційні посвідчення, подібно до того, як це заведено з лікарськими препаратами, що використовуються для лікування людей.

Загалом отруєння пестицидами й продуктами їх трансформації в екосистемах належать до основних проявів зворотного впливу антропогенного фактора на людину.  

 Мінеральні добрива  належать до основних забруднювачів  довкілля. Реальну загрозу здоров´ю людини становлять нітратні та нітритні сполуки — діючі речовини багатьох азотних добрив. Нітрати взаємодіють із гемоглобіном, переводячи його у форму, не здатну зв´язувати кисень.   

 Отруєння важкими металам — на третьому місці після отруєнь пестицидами й нітратами. Важкі метали — ртуть, свинець, цинк, манган, хром, нікель — використовуються людиною з давніх часів. Про небезпечні властивості деяких із них, зокрема «живого срібла» — ртуті, було відомо ще на початку другого тисячоліття.

Кумулятивні властивості важких металів було виявлено у 1950–х рр, коли були виявлені отруєння важкими металами людей, що не мали з ними безпосереднього контакту (отруєння крабами жителів японського містечка Мінамата). 

 Відкриття хвороб, спричинених отруєнням свинцем  (так званий сатурнізм), також  належить до «надбань» XX ст. У хворого на сатурнізм з´являються кволість, апатія, порушується пам´ять, відбувається прогресуюча фізична й розумова деградація. Цікаво, що непрямі відомості про це захворювання можна знайти, досліджуючи ті часи, коли зі свинцю виготовляли водопровідні труби.

Сьогодні, мабуть, ніде в  світі немає свинцевих водопроводів, та кількість випадків захворювань  на сатурнізм зростає. Свинець викидається в атмосферу під час згоряння бензину в двигунах автомобілів (застосовується як антидетонатор).