Директива 1996 року про інтегровану систему контролю за забрудненням с точки зору здійснення контролю за використанням земель. Порівняльна

14

Реферат

«Директива 1996 року про інтегровану систему контролю за забрудненням с точки зору здійснення контролю за використанням земель. Порівняльна характеритика за національним законодавством»

ЗМІСТ

Вступ

1. Загальна характеристика політики Директиви 96/61/ЄС щодо інтегрованого запобігання і контролю забруднень

2. Користь від зближення з нормами Директиви

3. Україна і політика Директиви

Висновок

Список використаних джерел:

Вступ

В Україні, як і у більшості країн, сформувалися екологічна політика, екологічне законодавство, екологічне управління, покликані забезпечити відтворювальний розвиток суспільства, який, у свою чергу, завдяки економному використанню та відтворенню природних ресурсів дає змогу задовольнити потреби сучасного покоління, не піддаючи небезпеці життя і благополуччя поколінь.

Україна проголосила курс на інтеграцію до Європейського Союзу, країни якого підтримують спільну зовнішню політику і систему безпеки, співпрацюють у галузі юрисдикції та вирішення екологічних проблем. Однією з найважливіших умов вступу до ЄС є належний рівень природоохоронної діяльності та екологічної безпеки країни, а також відповідність її екологічного законодавства вимогам основної частини природоохоронного законодавства ЄС. Природоохоронне законодавство України сформувалося ще за функціонування адміністративно-командної системи і потребує значної модернізації та гармонізації з вимогами ЄС. Сучасне екологічне законодавство ЄС нараховує 300 юридичних актів (директиви, постанови, рішення, рекомендації, повідомлення та ін.), його основну частину формують 70 директив та 21 постанова.

Стандарти ISO на території України діють як добровільні, однак вихід на міжнародні ринки, співпраця, обмін інформацією та інші види діяльності у міжнародному масштабі не можливі без узгодження з діючими загальноприйнятими міжнародними стандартами серії ДСТУ ISO 14000. Ця серія тісно пов’язана із ДСТУ ISO 9000. «Управління якістю», тому що термін «якість» передусім стосується продуктів харчування, предметів та довкілля, характеристик виробничих та побутових приміщень.

У 1992 р. делегація з України брала участь у Всесвітній конференції ООН на тему «Навколишнє середовище і розвиток» (Ріо-де-Жанейро). У 2002 р. в Йоганнесбурзі відбулась Всесвітня зустріч на найвищому рівні з питань сталого розвитку.

Для країн з перехідною економікою, до яких належить Україна, важливим є вивчення, усвідомлення та використання досвіду розвинутих країн, зокрема тих, що входять до Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), заснованої у 1975 р. в Гельсінкі для співпраці між Сходом та Заходом, що отримала статус міжнародної організації у 1991 р. і натепер налічує 55 країн-учасниць з різних континентів. До 70-х років ХХ ст. екологічна політика країн ОБСЄ формувалась неузгоджено і не була єдиним цілим. Кожний компонент довкілля розглядався ізольовано, не враховувалися комплексні впливи на довкілля різних галузей промисловості та сільського господарства. При цьому поліпшення стану одного з компонентів довкілля могло погіршити будь-яку його іншу складову. Наприклад, у 80-ті роки було затверджено директиви ЄС щодо нітратів, муніципальних стічних вод, окремі рішення із впровадження директиви стосовно небезпечних речовин. Однак із середини 90-х років з’ясувалося, що прийняті директиви, а також рішення та постанови не є універсальними, а положення документів, що встановлюють стандарти якості для різних видів вод, суперечать вимогам, які регламентують скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти. Прийняті законодавчі документи впроваджувалися неефективно, про що свідчить теперішній стан водних ресурсів та судова статистика з питань порушень виконання водного законодавства у країнах ЄС. У середині 90-х років було прийнято рішення про підготовку нового узгодженого документа, який мав узагальнити раніше прийняті рішення, ліквідувати суперечності та встановити межі і перспективи для подальшої розбудови водного законодавства. Першими почали розробляти інтегровані екологічну політику та екологічне управління Нідерланди та Великобританія.

За останні роки уряди усіх країн ЄС переконалися у необхідності інтегрованого розгляду питань екологічного управління. Це передусім стосується оцінювання впливу на навколишнє середовище та видання дозволів на природокористування, причому усі компоненти довкілля і всі види антропогенних впливів на їх стан розглядаються комплексно. 24 вересня 1996 року було прийнято Директиву 96/61/ЄС, метою якої є інтегроване запобігання забрудненням, спричиненим виробничою діяльністю та, якщо це неможливо, їх зменшення. Однак в Україні інтегрований підхід до екологічного управління ще не реалізований через відсутність відповідної законодавчої та нормативної баз.

1. Загальна характеристика політики Директиви 96/61/ЄС щодо інтегрованого запобігання і контролю забруднень

Виробляюча промисловість є джерелом значної частки загального забруднення.

За своєю суттю Директива 96/61/ЄС щодо інтегрованого запобігання і контролю забруднень спрямована на мінімізацію забруднень різноманітних промислових джерел на території ЄС. Володільці промисловими підприємствами країн-членів ЄС повинні отримати авторизацію (природоохоронний дозвіл) від уповноважених органів своїх країн. Директива охоплює близько 50 000 підприємств на території ЄС, в тому числі в сфері енергетики, виробництва та обробки металів, мінеральної промисловості, хімічної промисловості, окремих видів діяльності з переробки відходів та інтенсивного сільського господарства [2, с. 147].

Директива встановлює заходи, які відпрацьовані задля запобігання або скорочення викидів в повітря, воду, грунт в результаті діяльності  вказаних підприємств, в тому числі заходи щодо обробки відходів, стимуляції енергетичної ефективності, забезпеченню запобіганню аварій та обмеження шкоди, для того щоб досягти високого рівня охорони  навколишнього середовища в цілому.

Директива накладає на суб’єкти промислової та сільськогосподарської діяльності з високим потенціалом забруднення вимоги щодо наявності дозволу, який може бути отримано тільки  у випадку втілення конкретних екологічних вимог; це робиться з метою накладення відповідальності на компанії за запобігання та скорочення будь-яких забруднень, джерелом якого вони можуть бути.

Для отримання дозволу промислові та сільськогосподарські підприємства повинні відповідати відповідним базовим вимогам. А саме, воно повинно:

-                     Застосовувати всі профілактичні заходи, а саме, найкращі технології сьогодення (які виробляють найменшу кількість відходів, використовують менш безпечні речовини, дозволяючи відновлювати або/та перероблювати генеруючи речовини тощо);

-                     Запобігати всім багатомасштабним забрудненням;

-                     Запобігати, перероблювати або знищувати відходи найменш шкідливим для навколишнього середовища шляхом;

-                     Ефективно використовувати енергію;

-                     Забезпечувати запобігання аварій та обмеження шкоди;

-                     Забезпечувати повернення ділянки у вихідний стан після завершення діяльності [6, с. 9].

До того ж, рішення про дозвіл базується на ряді специфічних вимог, а саме:

-                     Гранично допустимі норми викидів забруднюючих речовин;

-                     Вимоги щодо заходів грунту, води та повітря;

-                     Заходи щодо управління відходами;

-                     Заходи, які повинні застосовуватися у виключних випадках;

-                     Мінімізації міжміських та трансграничних забруднень;

-                     Моніторинг викидів;

-                     Всі інші необхідні заходи.

Нові підприємства, а також вже існуючі повинні відповідати вимогам Директиви.

Дозвільні умови повинні відображати найкращі існуючі технології, тобто найбільш ефективні та сучасні технології, які доступні в широкому масштабі [6, с. 10].

Найкращі існуючі в Європі технології ідентифікуються та описуються за посередництвом загальноєвропейського інформаційного обміну під керівництвом Європейського бюро в складі Сумісного Дослідницького центру, який є Агентством Європейської Комісії та знаходиться в Севільї.

Однак Директива містить елементи гнучкості в тому плані, що дозволяє ліцензуючим органам в момент встановлення дозвільних умов враховувати технічні характеристики підприємства, його географічного розпорядження та стан місцевого  навколишнього середовища. Директива гарантує право громадськості на участь в процесі прийняття рішень та на отримання інформації щодо їх наслідків.

Вигоди політики інтегрованого запобігання і контролю забруднень включають в себе мінімізацію викидів та інших негативних впливів на навколишнє середовище, які визиваються підприємствами промисловості, які підпадають під дію Директиви. Умови видачі дозволів на основі найкращих існуючих технологій буде стимулювати поширення сучасних технологій в Європі та вимушувати суб’єктів діяльності інвестувати в екологічні технології.

Вимоги до «існуючих» підприємств, щодо досягнення відповідності вимогам Директиви до жовтня 2007 року змусить «застарілі» промислові підприємства в Європі або адаптуватися до нових стандартів, або припинити свою діяльність.

2. Користь від зближення з нормами Директиви

Користь від зближення з політикою ЄС з інтегрованого запобігання забрудненням та контролю полягають в модернізації існуючих промислових технологій , мінімізації викидів та інших діянь на навколишнє середовище в результаті діяльності промислових підприємств, а також в громадському надзорі за вплив індустріальної діяльності та навколишнє середовище.

Директива направлена на стимуляцію використання найкращих існуючих технологій. Велика кількість промислових підприємств підлягають ліцензуванню на основі найкращих існуючих технологій.

Вимоги Директиви направлені на нові та існуючі підприємства і таким чином, стимулюють адаптацію старих технологій до існуючих стандартів, покращуючи їх екологічні характеристики [6, с. 9].

Громадськість повинна бути проінформована щодо розгляду будь-якої заявки на видачу дозволів у відношенні промислової діяльності, яка регламентується Директивою, та може вносити коментарі до того, яким чином компетентні органи приймають відповідні рішення. Таким чином, Директива також посилює участь громади в процесах ліцензування та нагляду за промисловою діяльністю.

І на кінець, Європейський Реєстр Викидів та Руху Забруднень приводить список джерел промислових викидів та дає громаді та компетентним органам можливість огляду того, де саме знаходяться ці джерела та яким чином вони розвиваються.

3. Україна і політика Директиви

В програмі дій більшості країн-сусідів Європейського Союзу, в тому числі й України також передбачені заходи щодо закріплення адміністративних повноважень ліцензуючих та інспекційних органів. Плани Європейського Союзу і України включають в себе заходи щодо впровадження політики технологій, які зберігають природні ресурси, а також заходи щодо скорочення ризиків аварій та негативних наслідків забруднень.

Як висновок можна виділити наступні непрості завдання, які стоять перед законодавцем при реформуванні існуючих ліцензійних систем:

-                     Вимоги до підприємств повинні бути взаємопов’язані;

-                     Вимоги щодо ліцензування та процедури повинні бути пропорційними ступінню впливу окремого підприємства; значні та дрібні джерела повинні бути диференційовані;

-                     Природоохоронні дозволи повинні враховувати вплив підприємства на навколишнє природне середовище в цілому;

-                     Природоохоронні дозволи не повинні обмежуватися вимогами виконання допустимих величин викидів, а повинні включати вимоги щодо ефективного енерговикористання, споживання природних ресурсів та води, готовності до надзвичайних ситуацій припинення діяльності, звітності та повідомлень щодо аварій тощо;

-                     Необхідне проведення економічних та технічних оцінок доцільності ліцензійних вимог для встановлення реалістичних рівнів допустимих великих викидів;

-                     Участь громадськості в процесі ліцензування необхідно посилити [6, с. 10].

До числа завдань входять також:

-                     Необхідність покращення координації між компетентними органами та спрощення адміністративних процесів;

-                     Необхідність покращення співробітництва між ліцензійними та наглядовими природоохоронними органами за умов встановлення та забезпечення виконання ліцензійних вимог;

-                     Природоохоронні органи повинні керувати та належним чином використовувати інформацію щодо забруднень, яка збирається в процесі регулярної природоохоронної та статистичної звітності [6, с. 10].