Автор: Пользователь скрыл имя, 10 Марта 2013 в 17:35, реферат
Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої
цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості,
сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню
превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до
юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх
відходів і юридичної відповідальності за порушення
екологічного законодавства.
Державна політика України у галузі охорони довкілля
Державна система екомоніторингу
Київський університет права
З екологічного права на тему:”Державне гегулювання у сфері довкілля”
План
1.Державна політика України у галузі охорони довкілля .
Основні напрями державної політики України у галузі охорони
довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення
екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції
України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і
підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання
наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного
масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком
держави.
(Державна політика у сфері екології, як і будь якій іншій сфері повинна
базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів , але ця
система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною , тобто
вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів , вміти
пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже
ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення
природоохоронної функції держави .
Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного
права.
Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої
цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості,
сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню
превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до
юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх
відходів і юридичної відповідальності за порушення
екологічного законодавства.
. Вивчення, аналіз
та узагальнення практики
законодавства
про охорону навколишнього
передбачається здійснювати у двох напрямах:
1. Складання
і затвердження екологічних
природокористування (стосовно надр, грунтів, води, повітря,
рослинності тощо);
2. Складання
і затвердження комплексу
показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю
господарчих структур.
. Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28
червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що
забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на
території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується
право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і
кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані
ним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти
(про які вже йшлося раніше) :
. “Про охорону навколишнього природного середовища";
. "Про тваринний світ" ;
. "Про природнозаповідний фонд" ;
. "Про охорону атмосферного повітря" ;
. “Лісовий кодекс України” ;
. “ Водний кодекс України” ;
. ” Земельний кодекс України” ;
. “Кодекс України про надра” …
(Формує, забеспечує та реалізує державну політику в галузі охорони
навколишнього природного середовища, раціонального використання і
відтворення природних ресурсів Міністерство охорони навколишнього
природного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки) , тобто
саме це міністерство
здійснює нормативно-правове
управління та екологічний контроль щодо охорони, використання і
відтворення.
Науковими дослідженнями щодо вивчення і розробки заходів по збереженню
біологічного різноманіття зайняті фахівці наукових інститутів та центрів,
насамперед Національної академії наук (НАН): Інститутів ботаніки, зоології,
гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат,
молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичної
інженерії, Ради по вивченню продуктивних сил, Центрального ботанічного
саду, Донецького ботанічного саду та інших; Інститутів Української академії
аграрних наук (УААН): землеустрою, рослинництва, землеробства,
агроекології, ветеринарної медицини, розведення і генетики тварин,
птахівництва, селекційно-генетичний, винограду і вина та інші; факультети і
кафедри екологічного профілю учбових закладів тощо. Ряд питань, пов’язаних
з науковими дослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішують наукові
центри, лабораторії і інститути при центральних органах виконавчої влади,
зокрема Український науково-дослідний інститут екологічних проблем та
Український науковий центр екології моря при Міністерстві охорони
навколишнього природного середовища та ядерної безпеки.
Державне регулювання у цій сфері не може існувати без ефективної системи
нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого
моніторінгу.
Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів
екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує
регулярну оцінку
і прогнозування стану
суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття
управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного
середовища
та раціонального
Створення і функціонування Державної системи екологічного моніторингу
довкілля повинно сприяти здійсненню державної екологічної політики,
яка передбачає:
. екологічно
раціональне використання
економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища
життєдіяльності суспільства;
. соціально-екологічне
та економічно раціональне
які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних
природних явищ, техногенних аварій та катастроф;
. розвиток міжнародного
співробітництва щодо
біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери,
запобігання антропогенній зміні клімату, захисту лісів і
лісовідновлення,
транскордонного забруднення
природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів
Державна система екомоніторингу довкілля є інтегрованою
інформаційною системою, що здійснює збирання, збереження та
оброблення екологічної інформації для відомчої та комплексної оцінки і
прогнозу стану природних середовищ, біоти та умов життєдіяльності,
вироблення обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних
соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях
державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих
актів, а також виконання зобов'язань України з міжнародних
екологічних угод, програм, проектів і заходів.
Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою
державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями,
завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами
виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств,
організацій та установ
Список використаної літератури
1. Водний кодекс України від 6 червня 1995р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №24. – Ст.189.
2. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №17. – Ст.99.
3. Кодекс України про надра від 27 липня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №36. – С.340.
4. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року // Урядовий кур’єр. – 2001. – 15 листопада.
5. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984р. // Відомості Верховної Ради України. – 1984. - Додаток до №51. – Ст.1112.
6. Адиханов Ф.Х. Юридическая
ответственность за
7. Шемшученко Ю.С., Мунтян
В.Л., Розовський Б. Г. Юридическая
ответственность в области