• ЗМІСТ

ВСТУП

    Перехід до ринкової економіки в Україні  є необхідною умовою її інтеграції в світове господарство. В нашій  країні є всі необхідні умови для розвитку ефективного економічного співробітництва із зарубіжними країнами. Найважливішою передумовою цього процесу є формування механізму інтеграції на мікро- та макрорівнях, в тому числі його валютно-кредитного елементу.

    Формування валютно-розрахункового механізму комерційних банків в сучасних умовах базується на принципово нових засадах, а саме на концепції лібералізації відносин із світовим господарством. Суть даної концепції полягає в переході від жорсткої адміністративно-правової політики відносно закордонних інвестицій до створення такого механізму, який сприятиме інтеграції України в світову економіку.

    Важливість  цього виду операцій полягає в  тому, що банки обслуговують іноземні інвестиції, що так важливо для  України; експортно-імпортні операції як вітчизняних підприємств, так і іноземних компаній; кредитні програми іноземних держав та їх банків.

    Актуальність  даної теми обумовили значні проблеми, які на сьогодні притаманні валютно-розрахунковому механізму комерційних банків України. Зокрема в даній роботі розглядаються проблеми існування “чорного” ринку валюти в Україні, невизначеність ситуації в сфері курсоутворення, недосконалість валютної законодавчої бази та проблема капіталізації українських комерційних банків.

    Розвиток та стабілізація банківської системи значною мірою визначають успішний хід ринкових перетворень в Україні. Діяльність банків глибоко проникає в усі сфери економіки і активно впливає на соціальні процеси в державі.

    Побудова  структурної системи економічної стабільності є тривалим процесом і передбачає утворення нових та вдосконалення вже існуючих структур державних органів влади, до функцій яких входить забезпечення економічної стабільності і нейтралізації реальної або можливої загрози національній економіці. Світовий досвід свідчить, що внутрішній валютних ринок успішно розвивається, як правило, за активної участі і при ефективному контролі з боку уповноважених органів регулювання валютних операцій.

    Метою даної роботи є вивчення і аналіз діяльності комерційних банків України в сфері здійснення валютних операцій та міжнародних розрахунків, а також обґрунтування на цій основі окремих висновків і пропозицій по вдосконаленню діючої практики валютно-розрахункового механізму комерційних банків України.

    Розглядаються тенденції розвитку валютного ринку в Україні та їх вплив на діяльність банку; операції комерційних банків з іноземними валютами, здійсненням яких вони займаються на сьогоднішній день. Увага приділяється дослідженню методів регулювання банківської діяльності у сфері валютних операцій.

    Приділено увагу механізму здійснення міжнародних  розрахункових операцій як передумови для вдосконалення кореспондентських  відносин між банками різних країн, проблеми здійснення цих розрахунків. Міститься інформація про кореспондентські відносини, розкривається суть ностро- та лоро-рахунків. А також досліджується проблема капіталізації українських комерційних банків. 

І. ПРОБЛЕМИ ЗДІЙСНЕННЯ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ УКРАЇНИ

    Важливою  проблемою для економіки України є розвиток її фінансового ринку. Валютний ринок є його складовою частиною і являє собою не що інше як систему постійних економічних і організаційних відносин по операціях купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах. Рівень розвитку валютного ринку залежить від характеру економічної системи країни, ступеня конвертованості валюти, рівня валютних державних обмежень. В Україні валютний ринок знаходиться в стадії формування.

    Валютні ринки є найбільш повною формою ринкових відносин у порівнянні з валютними біржами і аукціонами. Вони ефективно обслуговують внутрішній і міжнародний платіжний оборот, забезпечуючи своєчасне здійснення розрахунків, більш раціональне і ефективне використання валютних коштів, прискорення їх оборотності, управління ліквідністю в іноземній валюті, страхування “звичних” ризиків від можливих змін валютних курсів, отримання учасниками валютних операцій прибутку у вигляді різниці курсів валют, ринкове і державно-монополістичне регулювання валютних курсів, проведення валютної політики, направленої на державно-монополістичне регулювання економіки: валютної інтервенції.

    Таким чином, основою для проведення валютних операцій на валютному ринку є  міжнародна торгівля і пов’язані  з нею послуги, а також міжнародний  рух капіталів і кредитів.

    Отже, валютний ринок — це офіційний  центр, де проводиться купівля-продаж валют, які на ньому обертаються.

    Валютні ринки в сучасному розумінні  сформувались в ХІХст. Цьому сприяли  такі передумови:

• розвиток міжнародних економічних зв’язків;
• розвиток світової валютної системи, поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків;
• розвиток банківських систем та кореспондентських зв’язків між банками;
• удосконалення засобів зв’язку та інформації – модемний, мережевий зв’язок, телеграф, телефон, телекс.

    Обсяги  сучасного валютного ринку значні і постійно зростають, що пояснюється  розвитком міжнародної торгівлі та відміною валютних обмежень у багатьох країнах.

    Валютний  ринок вважається найбільш ліквідним  ринком у світі, тобто таким, у  якому зміна позиції відбувається швидко, але з невеликим відхиленням від попередньої ціни. На валютному ринку оператор може здійснити операцію з більшістю валют у будь-який час дня чи ночі — це справді світовий цілодобовий ринок. Проте, хоча торгівля підтримується банками-дилерами цілодобово, ліквідність все ж змінюється протягом доби. Малюнок (додаток 1) показує дисбаланс активності шляхом зміни кількості "тіків" чи кількості змін котировок протягом доби.

    Відрахунок  часових поясів традиційно ведеться від нульового меридіану, що проходить через Гринвіч. 

Таблиця 1

    Оборот  валютного (Forex) ринку

    Як  правило, валютні та фінансові ринки  країни працюють 8-9 годин. Географічна  протяжність ринків призводить до того, що характер торгівлі валютами та грошовими  ресурсами може значно відрізнятись у міру підключення до роботи більш  пізніх регіонів. З самого ранку активно працюють азіатські ринки. Проте Сідней і Токіо вже закриваються, коли починає роботу європейський валютний ринок. Ринок у Нью-Йорку відкривається після обіду в Лондоні. Досить зручне розміщення Києва в середньому часовому поясі дозволяє українським банкам у звичайні робочі години зв'язуватися з практично всіма основними функціонуючими валютно-фінансовими центрами.

    Сучасний  валютний ринок України характеризується посиленою інтернаціоналізацією, яка  виникає на ґрунті інтернаціоналізації господарських зв’язків, високим ступенем комп’ютеризації та технічної оснащеності. Це в свою чергу дозволяє безперервно проводити операції в усіх часових поясах та частинах світу. Щодо самих операцій, то вони на сьогоднішній день теж є модифіковані у бік більшої уніфікації, ширшого використання кореспондентських рахунків, розширення системи страхових застережень з метою зменшення чи взагалі уникнення валютних і кредитних ризиків. Все частіше поряд із валютними операціями на валютному ринку здійснюються арбітражні та спекулятивні операції в основному через динаміку та коливання валютних курсів при функціонуванні системи плаваючих курсів.

      З інституціональної точки зору  валютних ринок являє собою  сукупність банків, брокерських  фірм найбільших корпорацій, які виступають основними учасниками валютного ринку.

    На  валютному ринку операції з іноземною  валютою здійснюються переважно  через комерційні банки, які на договірній основі виконують різні платіжні доручення іноземних банків-кореспондентів, а також через спеціалізовані ринки, серед яких, Міжнародний валютний ринок в Чикаго, Лондонська міжнародна фінансова ф’ючерсна біржа, фондова біржа у Філадельфії. Клієнти на цих ринках діють через брокера  (див.додаток 2).

    85-95% валютних угод, які проводяться на валютних ринках, припадає на банки та брокерські фірми. Така схема дозволяє характеризувати валютний ринок як міжбанківський. Валютний ринок обслуговує переважно платіжний оборот, пов’язаний з оплатою грошових зобов’язань торгово-промислової клієнтури банків.

    Інструментами угод на валютних ринках є: кредитні кошти  обігу і платежу та банківські перекази в іноземній валюті; готівкова  іноземна валюта; банківські депозити в іноземній валюті. Операції з  валютою здійснюються банками як за рахунок клієнтів (на комісійних засадах), так і за власний рахунок.

    Валютний  ринок виконує наступні функції:

• забезпечення своєчасності здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків;
• диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав, регулювання валютних курсів;
• отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсів валют;
• регулювання економіки. Згідно чинного законодавства безпосередньо здійснювати операції на міжбанківському валютному ринку України дозволяється лише суб’єктам ринку, до яких відносяться:
• національний банк України (НБУ);
• уповноважені банки (комерційні банки, що отримали ліцензію НБУ на право здійснення операцій з іноземною валютою);
• інші кредитно-фінансові установи-резиденти (страхові, інвестиційні, дилерські компанії та ін.), які отримали відповідні ліцензії НБУ;
• юридичні особи, які уклали з уповноваженими банками агентські угоди на відкриття пунктів обміну іноземних валют;
• кредитно-фінансові заклади-нерезиденти (в тому числі і іноземні банки), які отримали індивідуальний дозвіл НБУ на право здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України [5; с.2].

    Структура міжбанківського валютного ринку  України також включає валютні  біржі, підрозділи товарних і фондових бірж, які отримали ліцензію НБУ. Порядок та умови отримання біржами ліцензій на право організації торгівлі іноземною валютою визначається НБУ окремим рішенням.

    Одним із найважливіших суб’єктів валютного  ринку України донедавна була Українська міжбанківська валютна  біржа (УМВБ), яка була створена в 1992р. Валютна біржа — це організаційно оформлений регулярний ринок, на якому відбувається торгівля валютою на основі попиту та пропозиції. Як самостійна структура біржа широко функціонувала в період демонополістичного капіталу. В сучасний період операції з іноземною валютою зосереджені переважно в великих банках. Валютна біржа може здійснювати такі операції:

• укладати угоди зі своїми членами та організовувати двосторонні угоди між ними на купівлю-продаж іноземною валюти за ринковим курсом;
• організовувати розрахунки в іноземній та національній валюті по угодах, які укладені на біржі;
• визначити поточний ринковий курс іноземної валюти до національної;
• організовувати операції центрального банку по підтриманню ринкового курсу національної валюти.

    Членами валютної біржі можуть бути комерційні банки, яким видані ліцензії на проведення валютних операцій, а також фінансові установи, яким діючим законодавством надано право на проведення валютний операцій. Куплена на біржі валюта зараховується на спеціальний рахунок покупця в уповноваженому банку і може бути використана тільки на певні цілі.

    Придбані  комерційними банками на біржі валютні  кошти використовувались згідно цільового призначення, вказаного  в заявці на купівлю.

    Однак у березні 1999р. НБУ прийняв рішення  про відкриття міжбанківського валютного ринку та призупинення до особливого розпорядження операцій із купівлі-продажу валюти на УМВБ. Результати торгів іноземною валютою на УМВБ за період з 5 січня 1999 року до припинення торгів подано в додатку 4. У зв’язку з цим на даному етапі існують певні негативні тенденції. Головна з них полягає в тому, що із закриттям біржі діяльність малих банків на валютному ринку суттєво ускладнилась. Згідно з положенням про роботу на міжбанківському валютному ринку (МВР) банкам дозволяється здійснювати операції з купівлі-продажу валюти зі своїми клієнтами, не виходячи при цьому на ринок. Це створює проблеми з купівлею валюти для малих банків, які не мають клієнтів-експортерів. Крім того, великим банкам важко продавати замінники валюти після того, як вони задовольнять інтереси власних клієнтів: їм доводиться дробити заявки, оскільки малі банки завжди купують невеликі суми.

    У структуру валютного ринку України  входять також обмінні пункти іноземної валюти. Обмінні пункти уповноважених банків та інших установ, що одержали ліцензію НБУ або діють на підставі агентських угод з уповноваженими банками, мають право купувати готівкову іноземну валюту у фізичних осіб-резидентів та нерезидентів, або продавати її згідно з встановленими правилами та нормами. Операції купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються за курсом та в порядку, встановленому НБУ.

    Слід  звернути увагу на ще один елемент  в структурі валютного ринку  України, який не було відображено у  схемі. Цим елементом є реально  існуючий “чорний ринок”, якому властиво багато ознак традиційного ринку. На “чорному ринку” здійснюється купівля-продаж іноземної валюти за курсом, який формується під впливом попиту і пропозиції на іноземну валюту. Існування такого ринку пов’язане із ступенем лібералізації валютного законодавства, аналізуючи яке можна зродити висновок, що в країнах, де адміністративний вплив на діяльність валютного ринку мінімальний, “чорний ринок” просто відсутній, оскільки кожен учасник валютних операцій має можливість купувати і продавати іноземну валюту на офіційному ринку, тобто має вільний, нічим не обмежений доступ на ринок. В країнах, де обмінний курс встановлюється адміністративно, де учасники зовнішньоекономічної діяльності повинні дотримуватись певних вимог існуючого законодавства, існування “чорного ринку” є неминучим. “Чорний ринок” в силу об’єктивного розвитку економіки, дає альтернативну можливість здійснювати ту чи іншу операцію, правда за дещо гіршими умовами. Проте, якщо операція є вигідною і приносить очікуваний результат, суб’єкти валютного ринку розглядають погіршення умов як плату за можливість здійснення операцій. Існування “чорного ринку” тісно пов’язане з політикою уряду в сфері валютного регулювання.

    Важливу роль на валютному ринку України  відіграють комерційні банки (КБ). За своєю суттю, банк — це установа, яка акумулює тимчасово вільні кошти, і надає їх в кредит. На даному етапі банки вже вийшли за межі цього визначення і перетворились в універсальні установи. Банки намагаються розвивати якомога більше видів послуг. Вони впроваджують різні види і способи кредитування, беруть участь у діяльності різних бірж, можуть управляти пакетами цінних паперів своїх клієнтів, надають консультаційні послуги. За останні роки значно зросла роль банків у здійсненні валютних операцій. На них припадає основний обсяг валютних операцій. У банках тримають рахунки інші учасники ринку та здійснюють з ними необхідні конверсійні і депозитно-кредитні операції. Банки начебто акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку в валютних конверсіях, а також у залученні/розміщенні коштів та виходять з ними на інші банки. Окрім задоволення заявок клієнтів, банки можуть проводити операції й самостійно за рахунок власних коштів. У підсумку валютний ринок являє собою ринок міжбанківських угод, і надалі маємо на увазі міжбанківський валютний ринок. На світових валютних ринках найбільший вплив мають великі міжнародні банки, щоденний обсяг операцій котрих досягає мільярдів доларів. Це такі банки, як Deutsche Bank, Barclays Bank, Union Bank of Switzerland, Citibank, Chase Manhattan Bank та інші. Розвиток банківської системи є необхідною умовою розвитку економіки кожної держави, і України, зокрема.

    Для регулювання валютних операцій держави  встановлюють так звані валютні  курси — співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій. Необхідність встановлення валютних курсів визначається тим, що національні гроші за межами внутрішнього ринку не можуть виступати законним купівельним і платіжним засобом, на “чужій” території вони повинні бути обмінені на ті гроші, які є законними для цієї території.

    Зважаючи, що економіка України є відкритою (експорт становить більше 40% від  ВВП), зростання впливу зовнішніх факторів робить вибір адекватного курсового режиму особливо актуальним. Курсова політика є невід’ємною складовою урядової програми економічного розвитку держави і має враховувати весь комплекс інструментів впливу та реальні можливості для її реалізації.

    Курсовий  режим сам по собі впливати на фактори, що визначають динаміку курсу, не може (визначальними є ефективність і  адекватність економічної та валютної політики). Однак чим більш гнучкий  курс, тим більше він сприяє амортизації  потрясінь, які обумовлюють накопичені в економіці дисбаланси.

    Основними факторами негативного впливу на динаміку валютного курсу в Україні  є:

• падіння ВВП;
• дефіцит торгового балансу;
• значні обсяги бюджетного дефіциту та проблеми, пов’язані з ефективністю бюджетних витрат;
• зростання заборгованості уряду, зокрема зовнішня криза ринку ОВДП;
• світова фінансова криза (особливо в Росії);
• відсутність структурної перебудови економіки.

    Загалом фактори, що впливають на зміну валютного  курсу зображені в додатку 5.

    Проблеми  обслуговування зовнішнього боргу (Україна повинна була сплатити понад 3млрд. доларів) та поповнення валютних резервів НБУ зробили політику валютного коридору неможливою. На сьогоднішній день НБУ впроваджено практику плаваючого курсу національної валюти. Ідея дуже смілива за нинішніх умов, бо неважко передбачити, що станеться з курсом гривні, коли НБУ перестане його контролювати і дозволить банкам вільно купувати валюту за рахунок власних коштів. Щось подібне вже було в українській економіці — у 1992-1995 роках. Ймовірність впровадження плаваючого курсу активно обговорювалась впродовж останніх декількох місяців. Своє рішення впровадити плаваючий коридор виконавча влада пояснює тим, що це стало найбільш реалістичною валютною політикою за теперішніх умов: такий режим відповідає стану інтеграції України в світову економіку, сприяє рівновазі попиту на іноземну валюту з пропозицією, забезпечує компенсацію внутрішньої інфляції. Як засвідчив В.А.Ющенко, перебування курсової політики в чітких керованих параметрах засвідчує “практичну стабільність грошей”. Це сталося завдяки тому, що уряд зумів виключити два чинники, що найбільше впливали на девальвацію гривні: обслуговування боргу та запозичення в НБУ. Міністр економіки України Сергій Тигипко вважає, що перехід до гнучкою курсоутворення не повинен викликати перекосів на валютному ринку [11; с.5].

    Однією  з найбільших переваг політики плаваючого курсу є, передусім, те, що вона, як передбачається, зуміє на тлі цьогорічних зовнішніх  виплат створити умови для утримання  відносної стабільності гривні. Вона (порівняно з валютним коридором чи прив’язкою гривні до однієї з іноземних валют) зуміє пом’якшити “удар” по економіці, ймовірність якого не виключається навіть після доволі успішної презентації урядових пропозицій щодо реструктуризації частини зовнішніх боргів.

    За  такої політики уряд ніби знімає з  себе відповідальність за подальше формування курсу гривні. Йому не доведеться витрачати  додаткові валютні резерви на утримання національної валюти у  встановлених межах валютного коридору. До того ж за сприятливих умов НБУ зможе поповнювати свої не надто великі резерви, скуповуючи на міжбанківському валютному ринку. Практика валютного коридору такої можливості не надавала, навпаки вимагала час від часу доларових інтервенцій для утримання гривні у валютному коридорі.

    Однак плаваючий курс не означає, що ситуація повністю позбавлена контролю. НБУ  і надалі керуватиме “вільним плаванням” гривні. Причому, як заявив прем’єр-міністр, утримання курсу буде виключно справою  Національного банку.

    У найкритичніших ситуаціях НБУ використовуватиме традиційні для валютного коридору інтервенції. Критичних ситуацій вистачатиме вже хоча б тому, що вони “закладені” в самому бюджеті: макроекономічні показники розраховані на середньому курсі 5,78грн. за один долар. Експерти вже сьогодні вважають такий курс малореальним, а тим більше те, що на кінець року він планується близько 6,02грн./дол .

    Є декілька й інших недоліків плаваючого курсу, на які звертають увагу  представники деяких українських комерційних  банків. Зокрема, вони називають повну відсутність курсових орієнтирів для підприємців. На противагу їм представники МВФ надають перевагу саме режиму вільного курсоутворення. Схвалюють нову політику й представники іншого банку — Світового. На думку радника з економічних питань регіонального представництва цього банку в Україні Джона Дансена, утворення курсу на основі реального попиту і пропозиції валюти зробить конкурентоспроможною українську продукцію і на внутрішньому і на зовнішньому ринках.

    Вже майже рік “вільного плавання”  гривні доводить, що відтепер офіційно оголошена політика спроможна діяти доволі успішно, задовольняючи і НБУ, і комерційні банки, і економіку в цілому, і, що також важливо, міжнародні фінансові організації .

    Діяльність  банків на міжбанківському валютному  ринку.

    Міжбанківський  валютний ринок поділяється на прямий та брокерський. Тому складовою ланкою в інституціональній структурі  валютного ринку є брокерські фірми, які здійснюють майже 30% загального обсягу валютних операцій.

    Операції  на міжбанківському валютному ринку України дозволяється здійснювати лише суб’єктами цією ринку, перерахованим раніше.

    Суб’єкти  міжбанківського валютного ринку  України купують іноземну валюту для власних потреб та за дорученням клієнтів (резидентів і нерезидентів) з метою перерахування іноземної валюти за межі України.

    Уповноважені  банки мають право здійснювати  операції з купівлі-продажу іноземної  валюти за власні кошти тільки в  межах ліміту відкритої валютної позиції відповідно до нормативних  актів НБУ.

    У зв’язку з фінансовою кризою у серпні 1998 року та введенням в дію обмежувальних нормативних вказівок НБУ, кількість угод, що укладались на міжбанківському валютному ринку України, різко зменшилась. За даних умов головним компонентом валютного ризику є відкрита валютна позиція.

    У національному банку вважають, що новий порядок роботи міжбанківського валютного ринку дасть змогу підвищити ефективність інтервенції НБУ в період надмірних курсових коливань.

    НБУ покладає великі надії на роботу міжбанківського  ринку в новому режимі, особливо на систему курсоутворення. За словами виконуючого обов'язки Голови НБУ на прес-конференції 30 грудня 1999 року, “НБУ задоволений новим порядком роботи міжбанківського валютного ринку України і вважає, що він дасть змогу підвищити ефективність інтервенцій Національного банку в період надмірних курсових коливань”.

    З огляду на те, що з обороту ринку  буде вилучено спекулятивні угоди, а  держбюджет виконуватиметься у прийнятих  Кабінетом Міністрів параметрах,

уряд  і керівництво Національного  банку вважають реальним середньорічний курс 5 гривень за долар .

    Слід  зазначити, що, як показала практика роботи банків на міжбанківському валютному  ринку, девальвація курсу гривні, яка була характерною для даного ринку, була корисною для всіх суб’єктів  валютного ринку. Експортери збільшили обсяги продажу валюти, що зумовило зростання її пропозиції і дало НБУ змогу суттєво поповнити валютні резерви. Банки також виграли, — із зростанням обсягів продажу валюти збільшилися їхні доходи..

    Однак, якщо не будуть створені передумови для  лібералізації режиму обміну валют та переходу до більш гнучкої організації системи курсових відносин, збереження існуючого порядку курсоутворення, який передбачає більш упорядкований доступ суб’єктів господарювання на валютний ринок, в подальшому може призвести до:

• відриву офіційно встановленого обмінного курсу від реального значення, що призведе до подальшого накопичення диспропорції в економіці та позбавить монетарну політику адекватного показника стану грошово-кредитної сфери;
• проблем з національним використанням валютних ресурсів та недофінансування фінансування дійсно пріоритетних галузей економіки;
• ускладнення розрахунків урівноваженого валютного курсу;
• введення додаткових обмежень для підтримання status quo, що, в свою чергу, призведе до звуження валютного ринку та поставить під загрозу виконання VIIIст. Статуту МВФ тощо.

    Тому  з метою підтримання процесу  відновлення МВРУ, а також перегляду  НБУ введених обмежень на проведення торгів іноземною валютою та введення більш гнучкого режиму курсоутворення першопочаткового значення набуває:

• прийняття реального державного бюджету на поточний рік;
• зменшення рівня державного споживання;
• прискорення процесу реструктуризації економіки;
• активізація створення ФПГ за участю банківського капіталу;
• стимулювання внутрішнього ринку капіталу;
• впорядкування ринку ОВДП, зокрема, встановлення максимально допустимого рівня процентних ставок, які не можуть перевищувати середньозважені процентні ставки за кредитами, які надаються комерційними банками суб’єктам господарювання;
• запровадження ефективних механізмів цільового довгострокового кредитування пріоритетних галузей економіки;
• регулювання перетоків капіталу (зокрема, встановлення параметрів доступу на нього нерезидентів щодо термінів доходності);
• запровадження жорсткого контролю за утворенням та управлінням державного боргу;
• запровадження адекватного новим економічним умовам торговельного режиму;
• збільшення прямих іноземних інвестицій від оподаткування;
• створення умов для встановлення та регулювання форвардного ринку тощо.

    В Україні посилення напруги на валютному ринку має чітко виражену бюджетну природу походження, оскільки фінансовий ринок в Україні, окрім його основного сегменту — грошового ринку — ще перебуває на стадії формування. Головними причинами девальвації національної валюти — гривні — є постійний дефіцит бюджету і платіжного балансу, а також відсутність економічного зростання. Слід усвідомити те, що держава має жити за своїми доходами, а не в борг. Саме зростання надмірного державного споживання у поєднанні з відсутністю структурних перетворень та з року в рік нереальним бюджетом, призвело до фінансової кризи. Очевидно, що валютно-фінансова стабілізація і відповідно стабільність цін і валютного курсу є короткочасною без фундаментальних змін і реформування реального сектору економіки і без добре продуманої і запровадженої стратегії переходу до ринкової економіки. Якщо на фінансову стабілізацію не накладається система структурних змін, якщо не досягається гармонія між монетарною, фіскальною та промисловою політиками, то фінансова стабільність є короткостроковою і призводить до затяжної фінансової кризи. Валютно-фінансова стабілізація є необхідною, але недостатньою умовою для здійснення подальших економічних перетворень. Валютно-фінансова стабілізація не має бути підміною надійній економічній політиці, а лише доповненням до неї.

    Отже, стають зрозумілими причини девальвації  гривні. Значна частина банківського капіталу виявилась замороженою  разом з ринком ОВДП. В цих умовах банки спробували врятувати свої активи, вкладаючи їх в найліквідніший на той час фінансовий інструмент, яким виявився американський долар Поглибив кризу ажіотажний попит населення на готівкову валюту. Одночасно банки, виконуючи вимоги клієнтів, стали нарощувати попит на долари. НБУ з його невеликими резервами відмовився від валютної інтервенцій, замість яких став ретельно перевіряти всі контракти на купівлю іноземної валюти і заборонив МВР, який складав майже 2/3 всього валютного ринку України. Курс гривні почав поволі падати внаслідок спекулятивно-ажіотажної хвилі. За таких умов обсяг валютних операцій, як правило, невеликий: банкам невигідно продавати іноземну валюту.

    Окрім внутрішніх причин та психологічного тиску, пов’язаного із зовнішнім  шоком, що призвели до виникнення ажіотажного  попиту на долари і відповідно падіння гривні в 1998р. були ще чисто технічні причини розбалансування валютного ринку України, пов’язані із зменшенням золотовалютних резервів НБУ. Прискорення девальвації гривні призвело до втрати валютно-курсових орієнтирів. Без прогнозованої динаміки валютного курсу важко працювати як банкам, так і торгівлі, а також промисловим підприємствам. Продовження падіння гривні означатиме неповернення більшості кредитів і труднощі з обслуговуванням валютних зобов’язань.

    Ще  однією проблемою сучасного валютного ринку є те, що терміни повернення валютної виручки обмежені, що позбавляє права вигідно експортувати, не дає змоги використати товарну форму кредиту.

    Негативний  вплив на валютний ринок справила невпорядкованість з фінансуванням  бюджетного дефіциту, допуск на ринок ОВДП іноземних інвесторів. Сам факт “конверсійної операції” з ОВДП підриває довіру до платоспроможності держави, тим самим до національної грошової одиниці.

    Оптимальний масштаб продажу іноземної валюти на валютному ринку може забезпечуватись  або адміністративними заходами (обов’язковий продаж валютної виручки чи її частини) або економічними (створення умов для зацікавленості суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності у конвертації іноземної валюти в національну). Порушення рівноваги між пропозицією і попитом на іноземну валюту вимагає втручання центрального банку (інтервенції для відновлення рівноваги і підтримання стабільності курсу національної валюти). Хронічний дефіцит пропозиції іноземної валюти призводить до значних валютних інтервенцій центрального банку, що зменшує його валютні резерви, які в Україні до того ж незначні.

    Ще  однією проблемою сучасного валютного  ринку є різке зростання рівня  валютних ризиків, що зумовило необхідність пошуку ефективних методів управління фінансовими ризиками. Даний ризик, пов’язаний із невизначеністю валютних курсів у майбутньому, полягає у тому, що вартість іноземної валюти, яку використовують для розрахунків в зовнішньоекономічній діяльності, відрізнятиметься від вартості тієї валюти, на яку вони розраховували. Зміни валютних курсів суттєво впливають на економічну ефективність підприємств і фірм, а прибуток експортерів і імпортерів взагалі напряму залежить від валютного курсу. Це зумовлює, в свою чергу, необхідність урахування валютних ризиків і управління ними. 
 
 
 
 
 
 
 

2. ОПЕРАЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ  БАНКІВ З ІНОЗЕМНИМИ  ВАЛЮТАМИ

    На  сьогодні для українських банків валютні операції мають дуже важливе значення, а тому банки проявляють до валютного ринку значний інтерес. Незважаючи на те, що останнім часом операції, які проводяться банками за свій рахунок з метою отримання спекулятивного прибутку, складають переважну частину обсягу міжнародного валютного ринку, вони все ще не набрали необхідного розвитку в українських банках. Певною мірою не зумовлено недостатнім технічним оснащенням українських банків, недосконалістю відповідної законодавчої бази, браком кваліфікованого персоналу для здійснення подібних операцій, незначною потужністю переважної більшості українських банків. Проте, цей вид діяльності добре відомий за кордоном як один з найбільш прибуткових для банків та фінансових компаній, і велика кількість іноземних фінансових організацій спеціалізуються виключно на ньому, приділяючи іншим сферам діяльності, в тому числі обслуговуванню клієнтів, набагато менше уваги.

    На  даний час в Україні валютним дилінгом на міжнародних фінансових ринках займаються Український Експортно-імпортний банк, Промінвестбанк, банк "Україна", Приватбанк, Перший Український Міжнародний банк, "Ва-банк", банк "Ажіо", банк "Аваль" та деякі інші. І хоча ці банки здійснюють далеко не всі можливі види операцій на міжнародних фінансових ринках, сьогодні можна стверджувати, що саме вони є лідерами в сфері валютних операцій на українському ринку.

    Розвиток  валютних операцій — досить актуальне питання, оскільки ці операції можуть бути не лише джерелом додаткового прибутку для банків, але й інструментом хеджування (страхування) валютного ризику, механізмом надання додаткових послуг клієнтам банку, значною мірою сприяти підтримці курсу національної валюти, виходу українських банків на міжнародний рівень, збільшенню надходжень до бюджету країни. Об’єктом валютних правовідносин є валютні цінності, з якими банки здійснюють операції. Валютними цінностями можуть бути лише предмети матеріального світу, що відповідають трьом ознакам:

1. економічній, яка виражається у їхньому соціально-економічному призначенні;
2. фізичній, яка означає придатність валютних цінностей до використання в міжнародних розрахунках;
3. юридичній, яка полягає в закріпленні особливого правового статусу валютних цінностей та порядку їх обігу.

    Я погоджуюсь з тією думкою, що в законодавстві  України є неточності стосовно визначення предметів, які належать до валютних цінностей. Так, Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 до валютних цінностей віднесено: іноземну валюту, платіжні документи і цінні папери в іноземній валюті, золото та інші дорогоцінні метали у вигляді зливків, пластин, монет, дорогоцінні камені, а також сертифікати, облігації, варанти та інші цінні папери, номінал яких виражено в золоті.

У Декреті  Кабінету Міністрів “Про систему  валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.93р. перелік валютних цінностей деталізовано й доповнено національною валютою.

Валютні цінності включають:

• валюту України — грошові знаки у вигляді банкнот, казначейський білетів, монет та в інших формах, які знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом, на території України, а також вилучені з обігу чи ті, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які знаходяться в обігу, засоби на рахунках та вклади в банківських та інших фінансово-кредитних установах на території України;
• іноземну валюту — іноземні грошові знаки у виді банкнот, казначейських білетів, монет, що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обороту або що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, що знаходяться в обігу, засоби в грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових(клірингових) одиницях, що знаходяться на рахунках або вносили в банківські й інші кредитно-фінансові установи за межами України.
• платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселя (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові й банківські документи), виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

Але я  вважаю віднесення до валютних цінностей  української гривні некоректним, оскільки вона не виконує функції світових грошей.

У зв’язку  з тим, що національна валюта визнана  чинним законодавством валютною цінністю, слід зауважити, що не всі операції комерційних банків у національній валюті включаються у структуру валютно-банківських правовідносин, а лише ті, що здійснюються нерезидентами. Тобто зазначені відносини мають місце, коли в них присутній “іноземний елемент”, представлений об’єктом або суб’єктами. Об’єктом валютно-банківських правовідносин є валютні цінності, з якими банки здійснюють операції. Валютними цінностями можуть бути лише предмети матеріального світу.

Суб’єктного складу валютно-банківських відносин в вітчизняному законодавстві прямо не визначено.

Операції  з іноземною валютою займають важливе місце в діяльності АТ “Укрінбанк”. Свідченням цього є  наступні дані. Станом на 01.12.1999р. за даними консолідованого балансу валютна  діяльність банку характеризується наступними показниками:

• питома вага валютних активів у сукупних - 39%;
• питома вага зобов’язань за іноземною валютою у загальній сумі зобов’язань – 48%;
• На активні валютні операції припадає:
• 27% коштів в іноземних банках;
• 50% операцій з клієнтами, в тому числі:
• 45% кредитного портфелю;
• 55% дебіторської заборгованості за операціями клієнтів;
• 20% інших активів, в тому числі:
• 94% міжфілійних розрахунків.

    На  валютному ринку України проводяться  операції, аналогічні операціям світового  валютного ринку, купівля продаж валюти. Щоправда з технічним обслуговуванням та певною специфікою, виходячи з умов функціонування економіки в цілому. Так безпосередня міжбанківська торгівля валютою містить в собі деякі небезпеки, які навіть в умовах ліберального валютного законодавства, як правило, вимагають регулюючого втручання держави. Не можна дозволити, щоб надлишкова концентрація в банках іноземної валюти, по-перше, зачіпала інтереси імпортерів (а це може відбутись в умовах постійної депресіації курсу національної валюти, коли банки будуть нагромаджувати такі резерви з метою хеджування, що загострить попит на ринку), і, по-друге, підвищувала ризик ліквідності банків у випадку несприятливої зміни валютних курсів.

    Основним  напрямком діяльності комерційних  банків України на ринку валютних операцій є операції, спрямовані на задоволення потреб різноманітних суб’єктів господарювання — юридичних осіб. У цьому напрямку банк займається такими операціями як:

    І. Обслуговування зовнішньоторговельного обороту клієнтів за допомогою відкриття і ведення валютних рахунків, здійснення платежів, зарахування надходжень засобів, касове обслуговування.

    ІІ. Біржові операції, скупка іноземної валюти на Українській між банківській валютній біржі (УМВБ) і українському міжбанківському валютному ринку (УМВР) під зовнішньоекономічні контракти клієнтів. Обов'язковий і зверхобов’язковий продаж валюти на УМВБ і УМВР.

    ІІІ. Залучення засобів клієнтів у ВКВ у депозити банку.

    IV. валютне кредитування підприємств.

    Зупинимося  на деяких із них.

    І. Основою оптової діяльності комерційного банку на ринку валютних операцій є відкриття й обслуговування рахунків клієнтів, що передбачено в Інструкції НБУ №3 "Про відкриття банками рахунків у національній і іноземній валюті" від 27.05.1996 р..

    Даний вид валютних операцій комерційного банку дозволяє клієнту банку  здійснювати свою зовнішньоекономічну  діяльність таким чином:

1. здійснювати перекази засобів самому й одержувати їх від своїх контрагентів;
2. робити документарні операції;
3. виставляти й одержувати акредитиви, гарантії, інкасо і т.д., що передбачено різноманітними правилами світової торгівлі (правилами Інкотермс, Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів. Уніфікованими правилами по інкасо і т.д.);
4. інші операції.

    Прибутком комерційного банку є комісія  від проведення даних операцій.

    ІІ, ІІІ. Ще одним з основних видів діяльності комерційного банки на ринку валютних послуг, є біржові операції, операції конвертації національної валюти в іноземну й навпаки. Організація даного виду операцій розглянута в "Правилах здійснення операцій по покупці і продажу іноземної валюти на українській міжбанківській валютній біржі", затверджених на засіданні Біржового Комітету 3 березня 1993 р. протокол №3, із змінами і доповненнями, затвердженими на засіданні Біржового Комітету 15 листопада 1994р., протокол №13. і "Інструкції про порядок встановлення і використання курсу українського карбованця. " від 14 березня 1993 р. №19029/379.

    Прибутком від проведення таких операцій є комісійна винагорода. При чинному валютному законодавстві, коли існує ще 50 процентний обов'язковий продаж валютних засобів на УМВБ, даний вид діяльності буде приносити стабільний прибуток.

    IV. Перспективним напрямком діяльності комерційного банку на  валютному ринку є кредитування суб'єктів господарської діяльності в іноземній валюті. Кредити в іноземній валюті комерційний банк видає за рахунок:

1. залишків на валютних рахунках клієнтів;
2. залишків на депозитних рахунках клієнтів в іноземній валюті;
3. залучення вкладів громадян у ВКВ;
4. власних засобів банку у ВКВ;
5. шляхом відкриття валютної позиції, як це зазначено в "Тимчасовому порядку ведення уповноваженими банками України відкритої валютної позиції по купівлі-продажі іноземної валюти на валютному ринку України", затвердженому постановою Правління Національного банку України від 18 вересня 1995 р. .№ 7.

    Даний вид операцій дуже дохідний.

    Класифікацію  неторгових операцій банків з іноземною  валютою можна провести за:

1. Суб’єктами, якими надаються послуги:

• фізичні особи;
• юридичні особи.

2. Характером  послуг, що надаються:

• операції з готівкою (купівля, продаж, інкасація готівкової валюти та платіжних засобів, які виступають як валюта);
• обслуговування рахунків (відкриття і ведення рахунків резидентів і нерезидентів в іноземній валюті тощо).

3. Місцем  проведення операцій:

• операції, що проводяться на внутрішньому валютному ринку (купівля валюти на УМВБ чи МВРУ);
• операції, що проводяться на зовнішньому валютному ринку (підкріплення коррахунків іноземною валютою — являє собою внутрішньобанківську операцію, конверсійні операції).

4. За  видами проведення операцій:

• купівля. продаж іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті;
• оплата грошових переказів, які надійшли з-за кордону, а також здійснення переказів за кордон за дорученням громадян і організацій;
• прийом на інкасо готівкової валюти і платіжних документів в іноземній валюті і проведення операцій по них;
• здійснення емісії як власних платіжних інструментів, так і в рамках міжнародних платіжних систем.

    Ще  одним напрямком діяльності комерційних  банків на валютному ринку є проведення валютних операцій для фізичних осіб Зокрема таких як:

    І. Торгівля наявною іноземною валютою  через обмінні пункти.

    ІІ. Внески громадян у ВКВ.

    ІІІ. Отримання переказів фізичними особами з-за кордону.

    IV. Видача дозволу на вивіз валюти, продаж дорожніх чеків.

    Розглянемо  деякі з них детальніше.

    Згідно  з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання  і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. № 15-93.

    І. Уповноважені банки й інші кредитно-фінансові установи, що  одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операцій, пов'язаних із торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами-резидентами. Так, Укрінбанк має 55 власних пунктів обміну іноземної валюти та 94 пункти обміну за агентськими угодами.

    Обмінні операції повинні проводитись з  обов'язковим використанням електронного контрольно-касового апарата (ЕККА) або сертифікованої комп'ютерної системи, зареєстрованої в Державній податковій адміністрації по місцю розташування пункту.

    Забороняється відмовляти в прийомі старих, але  платоспроможних купюр.

    Курси купівлі і продажу не повинні  відрізнятися від офіційного курсу  більше, ніж на 10 відсотків в обидві сторони.

    Маржа між курсами купівлі і продажу  не повинна перевищувати 10 відсотків.

    ІІ. Вкладні операції у ВКВ (депозитні операції) є найпростішою формою банківської діяльності.

    Навіть  у часи глибокого застою, коли операції з валютними цінностями були винятковою монополією держави, деякі громадяни  СРСР, яким пощастило попрацювати  за кордоном, мали валютні рахунки  на які їм зараховувалася заробітна плата. На ці рахунки нараховувались відсотки, їх можна вважати початком вкладних операцій у ВКВ. В даний час вклади громадян у ВКВ набирають усе більш широке поширення. Кожний громадянин України, як це передбачено в декреті Кабінету Міністрів України “Про режим валютних рахунків громадян в уповноважених банках України № 2-92 від грудня 1992р. і Листі НБУ від 1 січня 1993 р. № 19029/39 "Про тимчасовий режим поточних рахунків громадян в іноземній валюті у уповноважених банках України” має право відкривати валютний рахунок типу "Б" і одержувати по ньому відсотки, що, як і вклади в національній валюті не оподатковуються податком на прибуток. Успіх проведення даних операцій залежить від наявності валютної позиції у кожного банку.

    З метою створення громадянам України, іноземним громадянам і особам без громадянства умов для збереження засобів в іноземній валюті в уповноважених банках України Кабінет Міністрів України ухвалив наступне:

• уповноважені банки України відкривають громадянам поточні (депозитні) рахунки в іноземній валюті без підтвердження джерел одержання валютних засобів;
• видача громадянам засобів в іноземній валюті з поточних (депозитних) валютних рахунків здійснюється без обмежень по сумах і напрямках використання;
• прибутки громадян, отримані від розміщення засобів в іноземній валюті на поточних (депозитних) рахунках в уповноважених банках України, не оподатковуються податком.

    Забороняється застосування режиму валютного оподатковування  або обов'язкового продажу стосовно засобів в іноземній валюті що належать громадянам.

    Зазначені засоби можуть бути продані уповноваженим  банкам України лише за згодою їхніх  власників.

    Засоби  у ВКВ, залучені комерційними банками  у вигляді вкладів, можуть використовуватися  для кредитування суб'єктів господарювання. Подальший розвиток даного виду послуг відбувається в напрямку початку функціонування анонімних валютних рахунків фізичних осіб, що передбачено в Указі Президента України "Про відкриття анонімних валютних рахунків фізичних осіб (резидентів і нерезидентів)" від 1 серпня 1995 р. №. 679/95 і Постанові Правління НБУ від 16.08.95 №.205 "Порядок відкриття і функціонування анонімних валютних рахунків фізичних осіб (резидентів і нерезидентів)”.

    Даний вид внесків створює передумови початку повернення валютних цінностей  в Україну.

    ІІІ. Отримання і відправлення переказів за кордон фізичними особами. Даний вид операцій комерційних банків набув широкого розмаху в даний час, у зв'язку з усуненням "залізної завіси" і виїздом усе більшого і більшого числа наших співвітчизників за кордон. Ці операції тісно пов'язані з вкладними: зарахування засобів і бухгалтерських записів провадяться на аналогічних рахунках.

    Прийняття коштів від відправника і виплата  їх одержувачам проводиться в  національних валютах відповідних  сторін. З цією метою сторони забезпечують повну і своєчасну конвертацію своїх національних валют у порядку, установленому двосторонніми угодами.

    Відповідно  до Декрету Кабінету Міністрів України "Про припинення стягування державного збору по грошових переказах, що надходять  з-за кордону” №3-92 від грудня 1992р. надходження переказів громадянам України у ВКВ не оподатковуються державним збором і прибутковим податком.

    IV. Видача дозволів на вивіз валюти, продаж дорожніх чеків.

    В даний час, коли виїзд за кордон громадян України не є великою проблемою, почав розвиватися вид діяльності комерційних банків по видачі дозволів на вивіз наявної іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті. Робити такі дії комерційні банки уповноважив НБУ своєю Постановою "Порядок переміщення валюти через кордон України", затвердженою НБУ 14 березня 1993р. №19029/381 і Постановою Державного митного комітету України 17 березня 1993 р. № 11/1-530 і доповненнями до них.

    Дані  нормативні документи передбачають такий порядок переміщення іноземної  валюти через митний кордон України:

• громадянам-резидентам і нерезидентам дозволяється вивіз за кордон іноземної валюти готівкою і чеками, платіжними документами і іншими цінними паперами, якщо іноземна валюта вивозиться громадянами-резидентами і нерезидентами, особами без громадянства в сумі до 1000 доларів США (або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті, перерахованої за курсом, встановленим Національним банком України) на одну особу незалежно від віку;
• громадянам-резидентам і нерезидентам, що виїжджають за кордон з метою туризму і по приватних справах, дозволяється вивіз за кордон іноземної валюти на підставі дозволу уповноваженого банку в розмірі до 4000 доларів США при знятті валюти з валютного рахунку громадянина, а також дорожніх чеків й інших платіжних документи в сумі, що не перевищує 5000 доларів США (або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті, перерахованої за курсом, встановленим Національним банком України);
• громадянам-резидентам і нерезидентам, що постійно мешкають в Україні і які виїжджають  за кордон за запрошенням, на лікування або навчання при наявності візи, уповноважений банк дає дозвіл на вивіз купленої іноземної валюти в сумі не більш 1000 доларів США (або еквівалент цієї суми в інший іноземній валюті).

3. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ В УКРАЇНІ

    Суть  державного регулювання зводиться  до забезпечення ефективної зовнішньоекономічної діяльності та уникнення негативної дії на національну економіку  держави іноземних фірм і компаній, міжнародних економічних структур і організацій. Тобто основне завдання державного регулювання полягає у підтримці на належному рівні зовнішньоекономічної безпеки держави.

    Державне  регулювання зовнішньоекономічної діяльності може бути жорстким і прямим (адміністративне втручання) і частковим  непрямим (суто економічний вплив). Інструменти державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності відображені в додатку 10.

    Кожна держава, враховуючи важливість міжнародних  валютних відносин у світогосподарських зв’язках здійснює їх регулювання.

    З цією метою проводиться валютна політика — сукупність заходів, що реалізуються державою у сфері міжнародних валютних відносин у відповідності з її поточними і стратегічними цілями. Проводиться як складова частина державної економічної політики країни, виступає важливим інструментом механізму державного регулювання економіки. Валютна політика здійснюється органами економічного управління — центральним банком, тобто НБУ, Міністерством фінансів, органами валютного контролю. Відіграє подвійну роль:

• як засіб координації міждержавних дій з метою спільних пошуків шляхів виходу з кризових ситуацій, послаблення протиріч, створення сприятливих валютних умов для міжнародних економічних відносин;
• як засіб посилення позицій країни в боротьбі за ринки збуту, джерела енергії і сировини, сфери прикладення капіталів тощо.

      Основними інструментами проведення валютної політики служать:

• маневрування дисконтною ставкою центрального банку з метою регулювання грошової маси в обігу, рівня цін, руху через кордон короткострокових капіталів;
• валютна інтервенція з метою впливу на курс національної валюти;
• зміна валютного курсу шляхом девальвації чи ревальвації;
• зміна валютних обмежень і диверсифікація валютних резервів;
• підписання міждержавних угод про структурні зміни в міжнародній валютній системі тощо.

    Добре обґрунтована, реалістична валютна  політика відіграє важливу роль в  розвитку національної економіки, в  інтеграції її в світову систему, в забезпеченні міжнародної валютної ліквідності.

    Різноманітність учасників валютно-банківських відносин зумовлює складність їх регулювання, оскільки вони охоплюють як внутрішні, так і міжнародні відносини.

    Особливістю валютно-банківських відносин є  те, що вони, на відміну від інших  видів банківських правовідносин, регулюються нормами різних галузей  не лише національного, а й міжнародного права. В Україні джерелами регулювання валютно-банківських відносин є:

1. Внутрішнє законодавство, яке охоплює закони та підзаконні нормативно-правові акти.
2. Міжнародні договори, які можуть бути дво- та багатосторонніми, мати універсальний чи регіональний характер і містити уніфіковані норми для врегулювання міжнародних невладних відносин.
3. Міжнародні звичаї — це певні правила, які склались і систематично застосовуються у міжнародній банківській практиці

    Юридично  валютна політика оформляється валютним законодавством — сукупністю правових норм, які регулюють порядок проведення операцій з валютними цінностями в країні і за її межами, а також валютними угодами — двосторонніми і багатосторонніми — між державами з валютних проблем.

    Головним органом валютного контролю в Україні є НБУ. НБУ не тільки контролює виконання правил регулювання валютних операцій на території України, а й забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю за операціями, які проводяться через ці банки.

    Інші  державні органи також мають певні  повноваження у сфері валютного  контролю. Так, державна податкова адміністрація  України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, державна митна служба контролює дотримання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон, а міністерство зв’язку наглядає за дотриманням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей за кордон.

    Основними інструментами, що здійснюють валютне  регулювання в Україні, окрім  НБУ, є Кабінет Міністрів України та Верховна Рада України. Дані структури мають право законодавчої ініціативи і розробили цілий комплекс нормативних документів, що визначають засіб і порядок валютного регулювання в країні. Основним з них є Декрет Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 року.

    Іншими  законодавчими актами, які регулюють  проведення операцій на валютному ринку  України є:

• Закон України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”;
• Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”;
• Декрет Кабінету Міністрів України “Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті”;
• Указ Президента України “Про вдосконалення валютного регулювання”.

    Варто детальніше розглянути основні форми валютного регулювання.

    Однією  з них є дисконтна (облікова) політика національного банку, що спрямована на регулювання економіки країни шляхом підвищення чи заниження процентних (дисконтних) ставок з метою впливу на попит і пропозицію позичкового капіталу, темп інфляції, а також на стан платіжного балансу, валютний курс. В додатку 1 зображена динаміка облікової ставки НБУ.

    Підвищення  офіційної процентної ставки спрямоване на скорочення видачі центральним банком кредитів комерційним банкам (кредитна рестрикція), а тим самим, на скорочення грошової маси в обігу, стимулювання притоку іноземних капіталів для покращення платіжного балансу країни, збереження валютних резервів та підтримку курсу валюти. Навпаки, зниження офіційної процентної ставки заохочує видачу кредитів (кредитну експансію). Це веде до розширення обсягів виробництва та відтоку іноземного капіталу з країни, збільшує грошову масу в обігу, може викликати інфляційні процеси. Ефективна дисконтна політика досягається й поєднанням з іншими формами регулювання економіки.

    Зокрема, з девізною політикою, яка є методом  впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу державними органами іноземної валюти (девіз). З метою  підвищення курсу національної валюти центральний банк продає, а для зниження — скупляє іноземну валюту.

    На  сьогоднішній день девізна політика здійснюється переважно у формі  валютної інтервенції, тобто втручання  центрального банку в операції на валютному ринку для того, щоб  впливати на курс національної валюти. Здійснюється шляхом купівлі-продажу іноземної валюти.

    Наступною формою валютного регулювання є  диверсифікація валютних резервів —  політика держави, банку, яка спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їх складу різних валют з метою забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютної інтервенції і захисту валютних витрат. Звичайно ця політика здійснюється шляхом продажу нестабільних валют і купівлі більш стійких валют на світових валютних ринках.

    Диверсифікація  важлива для банків, оскільки вони оперують в основному чужими коштами. Тому банки стараються видавати позики якомога більшій кількості клієнтів. З цією метою комерційні банки України мають право видавати позички одному клієнтові в розмірі, що не перевищує 50% їх статутних фондів.

    Девальвація і ревальвація — традиційні методи валютної політики.

    Девальвація — зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют  чи міжнародних лічильних одиниць. Її об’єктивною основою є зниження офіційного курсу у порівнянні з  реальною купівельною спроможністю грошової одиниці.

    Причинами цього явища є нерівномірність  розвитку інфляції, нестабільність платіжного балансу і світової економіки  в цілому.

    Ревальвація — підвищення курсу національної валюти по відношенню до іноземних  валют чи міжнародних лічильних одиниць і золота.

    Формою  валютної політики є також валютні  обмеження, що вводяться державою на операції з валютою, золота та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження  є не тільки об’єктом національного, але й міжнародного валютного регулювання через МВФ.

    Валютні обмеження — законодавча чи адміністративна  заборона, лімітування і регламентація  операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними  цінностями.

    Валютні обмеження включають заходи з  цільового регулювання платежів і переказів з-за кордону, у тому числі репатріацію прибутку, часткову чи повну заборону вільної купівлі і продажу іноземної валюти. Основною причиною валютних обмежень є нестача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, розгляд платіжних балансів .

    Важливою складовою валютного регулювання є регулювання банківської діяльності у сфері валютних операцій.

    Складна і теоретично найменш розроблена проблема регулювання банківської  діяльності у сфері валютних операцій у процесі розвитку вітчизняної  банківської системи та її інтеграції у міжнародний фінансовий простір набуває важливого значення.

    Банківські  валютні операції порівняно з  іншими видами діяльності комерційних  банків — об’єкт особливо жорсткого  регулювання з боку держави. Це зумовлено  тим, що комерційні банки як учасники валютного ринку суттєво впливають на формування попиту і пропозиції на іноземну валюту і можуть спричиняти небажані коливання курсу національної валюти. Іншою вагомою причиною посилення державного втручання у банківські валютні операції є їх висока ризикованість. В умовах нестійкості валютних курсів діяльність банків у валютній сфері може бути як джерелом значних прибутків, так і причиною великих збитків. Проведення надто ризикових валютних операцій може призвести не лише до погіршення фінансового стану комерційного банку, а й до його банкрутства, яке, в свою чергу, може спричинити системний ризик і підірвати довіру суспільства до банківської системи в цілому.

    Регулювання банківської діяльності в сфері  валютний операцій здійснюється різними методами, які за формами впливу на комерційний банк можна об’єднати у дві групи:

• методи прямого впливу;
• методи опосередкованого впливу.

    Суть  методів прямого впливу полягає  у встановленні прямих обмежень (лімітів) та заборон щодо певних кількісних та якісних параметрів банківської діяльності, які є обов’язковими для всіх банків. Серед цих методів — ліцензійна політика, регулювання норм обов’язкових резервів, фіксація маржі між курсами валют, встановлення нормативів валютної позиції, кількісні обмеження.

    Опосередковані методи впливу на передбачають прямих заборон та лімітів — їх дія має непрямий характер і базується на економічній зацікавленості комерційних банків працювати згідно з цими методами. Основні з них — дисконтна політика, валютна інтервенція та операції на відкритому ринку.

    Методи  регулювання банківської діяльності у сфері валютних операцій у кожній країні різні й залежать від грошово-кредитної  політики держави, характеру домінуючих у суспільстві економічних відносин, рівня розвитку банківської системи та інших факторів. У більшості високорозвинутих країн використовують в основному опосередковані методи, хоча в окремих економічних ситуаціях допускається тимчасове застосування прямих методів. В Україні на сучасному етапі переважають прямі методи регулювання банківських валютних операцій та банківської діяльності в цілому. Застосуванню непрямих методів заважає нерозвинутість ринкових відносин.

    Прямі методи впливу на банківську діяльність реалізуються за допомогою правових засобів (юридичних норм, правових норм, правових інструкцій тощо), а опосередковані — з використанням економічних інструментів. Це дає підставу для класифікації засобів регулювання на правові та неправові (економічні). Така класифікація є дещо умовною, оскільки правові інструменти у більшості випадків трансформуються у ті чи інші нормативні акти, різні правові форми.

    Водночас  основним, традиційним і вирішальним  інструментом впливу з боку держави  на діяльність комерційних банків (у  тому числі і в сфері валютних операцій) є право. Як регулятор суспільних відносин воно має ряд ознак, які відрізняють його від інших неправових норм регулювання, в саме: право є системою норм, які мають загальнообов’язковий характер; охороняється й забезпечується державою, а в разі порушення вимог норм права застосовується державний примус.

    Правове регулювання діяльності комерційний  банків у сфері валютних операцій в Україні здійснюється державою за допомогою специфічних правових засобів (норм права, правовідносин, актів  реалізації прав та обов’язків), які  в своїй органічній єдності та взаємозв’язку формують механізм правового регулювання валютно-банківських відносин.

    Отже, як висновок можна сказати, що серед  усіх факторів, які негативно впливають  на діяльність комерційних банків, а отже, породжують певні проблеми, слід виділити недосконалість банківського законодавства в сфері валютного регулювання. Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” виданий ще в лютому 1993р. явно застарів. Проект закону “Про валютне регулювання” був ухвалений Верховною Радою ще в жовтні 1995р. і після того до нього вже не поверталися. А варто було б. Цей Закон необхідно примінити, оскільки в нинішній час розрахункові відносини регулюються великою кількістю нормативних актів, а єдиний законодавчий акт у сфері здійснення розрахунків в іноземній валюті відсутній. Так й існуючі норми чинного законодавства не повною мірою відповідають реаліям сьогодення і потребують змін. Прийняття Закону “Про валютне регулювання” дасть змогу встановити на території України єдиний режим здійснення валютних операцій, визначити загальні принципи валютного регулювання, повноваження і функції державних органів у регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. У даний Закон слід включити норми щодо підвищення відповідальності виконавчої влади за стан у валютній сфері.

    Реалізація  політики валютного коридору в Україні  також має проблеми і негаразди. Як переконує досвід ринкових країн (Австрія, Англія, Франція, Японія), політика валютного коридору запроваджувалася урядом лише на незначний період із метою стабілізації на валютному ринку за умов невеликих розмірів інфляції при синхронному зростанні національного виробництва в усіх галузях економіки. У нашій країні такого стану речей не існує, а термін реалізації зазначеної політики мав далеко не короткостроковий характер. Крім того, якщо означити цей захід (валютний коридор) як адміністративний, можна сказати, що він трохи суперечить пріоритетам економічної політики НБУ, тобто лібералізації у сфері державного регулювання валютної системи.

    Основними заходами, якими користується НБУ, впроваджуючи політику валютної інтервенції з  метою призупинення девальвації курсу гривні до валютних одиниць інших країн, є:

• збільшення облікової ставки центрального банку та норми обов'язкового резервування комерційних банків;
• заборона українським комерційним банкам кредитувань із ЛОРО- рахунками банків-нерезидентів гривневими коштами, подовження раніше укладених кредитних угод та розміщення гривневих депозитів на кореспондентських рахунках банків-нерезидентів тощо.

Основна вада валютної інтервенції та, що вона має тільки короткостроковий ефект  і не може забезпечити високого рівня макроекономічних показників, від яких залежить стабільність національної грошової одиниці. Свої повноваження щодо регулювання національної валюти й утримання стабільності на валютному ринку України НБУ, безперечно, виконує. Але останнім часом у результаті падіння платоспроможності гривні її вартість у процесі курсоутворення трохи завищена, тобто реальна набагато нижча за офіційну. І якби НБУ за допомогою адміністративного регулювання та різних економічних заходів не утримував би національної валютної одиниці у межах валютного коридору, в країні в умовах високого рівня безробіття, падіння виробництва, від'ємного сальдо платіжного балансу та інших негараздів почалися б інфляційні процеси, а згодом і гіперінфляційні.

Як  відомо, існує досить тісний зв'язок між інвестиціями та стабільністю на валютному ринку. Сьогодні українській економіці потрібно вдвічі більше інвестицій, ніж вона отримала їх за весь перехідний період. Тобто Уряд має скласти досить сприятливі умови, які допоможуть залученню коштів із-за кордону.

Але є й інша сторона питання. В  Україні стабільність на валютному  ринку має досить високий ступінь  залежності від руху іноземних інвестицій. Підтвердженням цього стали події  другої половини 1997 року. Через зміну  політики Мінфіну щодо зниження доходності ОВДП та нерозвиненості ринку корпоративних цінних паперів іноземні інвестори почали забирати свої кошти з території України, що вже наприкінці серпня позначилось на збільшенні попиту на іноземну валюту, а період серпень — грудень на валютному ринку увійшов у стадію повільної девальвації курсу гривні.

Передусім необхідно справді узгоджувати  економічну політику держави з валютною політикою НБУ. Як уже зазначалося, сьогодні всі дії щодо валютного регулювання спрямовані або на ліквідацію наслідків фінансової кризи (яка, до речі, має тенденцію розвиватись у другій половині року, спостерігається майже чотири зазначених періоди підряд і відрізняється лише за глибиною), або на адміністративне регулювання утримання курсу гривні щодо валютного коридору. І немає жодної програми або дії, що були б спрямовані на ліквідацію причин нестабільності національної валюти, яка сьогодні очевидна, — вона не має потужності насамперед тому, що не підтверджена підвищенням макроекономічних показників.

Щодо  проблеми високого ступеня залежності валютного ринку від руху іноземних інвестицій та одночасної їх потреби для розвитку української економіки, то НБУ необхідно визначити оптимальні обсяги іноземного інвестування у такому розмірі, який би не мав значного впливу на тенденції валютного ринку. А якщо говорити про потреби в іноземному інвестуванні, то уряд має знайти внутрішні резерви для розміщення коштів в економіку країни.

І ще одне. Сьогодні у сфері національної валютної політики України є інші важливі проблеми, які державі треба розв'язати негайно, а саме:

• створити сприятливі умови для повернення з-за кордону валютних коштів, що належать українським "резидентам";
• Державній валютній інспекції разом із Державним митним комітетом та іншими міністерствами й відомствами необхідно створити ефективну систему контролю за рухом капіталів, валютними операціями, міжнародними розрахунками, створенням і ліквідацією зарубіжних активів у країні та національних активів за кордоном;
• забезпечити умови для нарощування валютних резервів із метою підтримки стабільності гривні;
• продовжити подальшу децентралізацію і лібералізацію валютного ринку з метою формування конкурентного середовища і зменшення витрат . на фінансове посередництво, розвиток та вдосконалення системи курсоутворення відповідно до структурних змін у економіці;
• створити єдиний державний орган, який би займався координацією питань щодо валютного регулювання, а також персоніфікував відповідальність державних службовців, які виконують контрольні функції

ВИСНОВКИ

    Основою для проведення операцій на валютному ринку України є обсяги експортно-імпортних операцій, міжнародний рух капіталів і кредитів.

    Обсяги  сучасного валютного ринку  постійно зростають, що пояснюється розвитком  зовнішньої торгівлі та відміною валютних обмежень в багатьох країнах.

    Цей ринок вважається найбільш ліквідним, де зміна позиції відбувається швидко, але з невеликим відхиленням  від попередньої ціни.

    Сучасний  валютний ринок України характеризується посиленою інтернаціоналізацією, високим  ступенем комп’ютеризації та технічної оснащеності, що дозволяє безперервно проводити операції в усіх часових поясах.

    Все частіше поряд із валютними операціями на валютному ринку здійснюються арбітражні та спекулятивні операції.

    Прийняття в березні 1999 року рішення про  відкриття міжбанківського валютного ринку та призупинення операцій на Українській міжбанківській валютній біржі привели до виникнення таких негативних тенденцій. Згідно з положенням про роботу на МВР, банкам дозволяється здійснювати операції з купівлі-продажу валюти зі своїми клієнтами, не виходячи при цьому на ринок (це створює проблеми з купівлею валюти для малих банків, які не мають клієнтів-експортерів). Крім того великим банкам важко продавати замінники валюти після того, як вони задовольняють інтереси власних клієнтів: їм доводиться дробити заявки, оскільки малі банки завжди купують невеликі суми.

    Важливою  проблемою валютного ринку України  є існування “чорного” ринку  валюти, який дає можливість здійснювати  операції, але на гірших умовах. Формування цього ринку стало наслідком проведення жорсткої політики уряду в сфері валютного регулювання.

    Сучасний  МВРУ являє собою ринок міжбанківських угод, на які припадає основний обсяг  валютних операцій, які здійснюються комерційними банками України. Розвиток цього ринку розглядається як необхідна умова інтеграції в міжнародні фінансові потоки і дозволяє більш ефективно співпрацювати з банками інших країн на основі прямих зв’язків шляхом здійснення конверсійних та депозитно-кредитних операцій.

    Запровадження практики плаваючого валютного курсу гривні дозволило більш активніше включитись комерційним банкам в операції купівл-продажу іноземної валюти на валютному ринку за рахунок власних коштів, що безумовно дозволяє сформувати більш реальний валютний курс, який максимально наближений до курсу “чорного” ринку.

    Як  свідчить статистика за останній рік, ця політика не привела до виникнення перекосів на валютному ринку  і дозволила не витрачати валютні  резерви на “втримання” нац. валюти.

    У зв’язку з фінансовою кризою у  серпні 1998 року та введенням в дію обмежувальних нормативних вказівок НБУ, кількість угод, що укладались на МВРУ, різко зменшилась.

    У грудні 1999 року НБУ прийняв постанову  “Про деякі питання валютного  регулювання”, якою вніс суттєві зміни  в роботу МВРУ. Дана постанова повністю виключає проведення спекулятивних операцій. В НБУ вважають, що новий порядок роботи МВР дасть змогу підвищити ефективність інтервенції НБУ в період надмірних курсових коливань.

    Умови купівлі валюти на міжбанківському  ринку залишились практично такими ж, як і на біржовому: банки мають право купувати валюту лише за кошти клієнтів. Робота із власними коштами все ще забороняється.

    Позитивним  явищем, яке має місце на МВРУ є те, що НБУ своєю постановою послабив деякі обмеження. Зокрема  збільшив розмір максимального відхилення від офіційного курсу за операціями купівлі-продажу готівкової валюти з 5 до 10%. Розмір максимально допустимої маржі між курсами купівлі-продажу за операціями в обмінних пунктах банків також збільшено з 5 до 10%.

    Позитивним  зрушенням став дозвіл банку на: 1) купівлю валюти для некритичного імпорту; 2) придбання валюти під погашення кредитів резидентів у ВКВ; 3) придбання кредитів для купівлі валюти резидентами.

    Подальша  лібералізація  валютного ринку  позначилась відмовою НБУ від  права регламентувати відхилення курсів угод на даному ринку від офіційного курсу. Суб’єкти ринку самостійно визначають розмір маржі між курсами і комісійними.

    Лібералізація валютного ринку супроводжувалась введенням адміністративних заходів  контролю за банківською ліквідністю. НБУ використовував також заходи щодо посилення нагляду за діяльністю комерційних банків. Зокрема, постійні перевірки регіональними управліннями НБУ дотримання банками правил здійснення операцій на МВР. Минулого року Нацбанк зосередився на регулюванні грошової маси на ринку шляхом використання нормативу обов’язкових резервів залучених коштів комерційних банків. Використання НБУ прямих інструментів регулювання валютного курсу зумовлено недостатнім розвитком фінансового ринку, відсутністю форвардного валютного ринку і станом платіжного балансу України. Але збереження політики валютного коридору матиме для України ряд негативних недоліків.

    Негативний  вплив на валютний ринок України  справила невпорядкованість з фінансуванням  бюджетного дефіциту, допуск на ринок ОВДП іноземних інвесторів. Так, макроекономічні показники розраховувались по середньому курсу 5,78 грн. за один долар. Експерти ж вважають на сьогодні такий курс малореальним.

    Невизначеність  ситуації в сфері курсоутворення негативно вплинула на обсяги валютної торгівлі в легальному секторі. Обсяги продажу валюти на УМВБ (на початку 1999 року торги проводились тільки на бірж) знизились порівняно з попереднім роком. Левова частка операцій із купівлі-продажу валюти перемістилась на “чорний” ринок, де реальна ціна долара була вища (4,0-4,2 грн.), ніж офіційний курс (3,427грн.). Передбачалось, що девальвація гривні в межах коридору становитиме 35,2%. Керівництво НБУ наголошувало, що темпи девальвації будуть повільними і за верхню межу валютного коридору гривня в 1999 році не вийде.

    Комерційні  банки України сьогодні проявляють значний інтерес до валютного  ринку, оскільки валютні операції для  них мають дуже важливе значення.

    Значну  частину обсягу МВР складають  операції, які проводяться банками  з метою отримання спекулятивного прибутку. Цей вид діяльності добре відомий як один з найбільш прибутковий для банків та фінансових компаній. Однак в Україні він ще не набув необхідного розвитку, що зумовлено недостатнім технічним оснащенням, недосконалістю відповідної законодавчої бази, браком кваліфікованого персоналу, незначною потужністю переважної більшості українських банків.

    Розвиток  операцій з іноземною валютою  на сьогодні є досить актуальним питанням. Це пояснюється тим, що ці операції є не лише додатковим джерелом прибутку для банків, а й інструментом хеджування валютного ризику, механізмом надання додаткових послуг клієнтам банку. Вони можуть значною мірою сприяти підтримці курсу національної валюти, збільшенню бюджетних надходжень, виходу українських банків на міжнародний рівень.

    Операції  з іноземною валютою займають вагоме місце в діяльності АТ “Укрінбанк”, про що свідчать такі дані: питома вага валютний активів сукупних становить 39%, а зобов’язань з іноземною  валютою 48%.

    На  валютному ринку України проводяться операції, аналогічні операціям на світовому валютному ринку. Однак в Україні вони мають певну специфіку, обумовлену функціонуванням економіки в цілому. Зокрема міжбанківська торгівля валютою містить деякі небезпеки, які навіть в умовах ліберального валютного законодавства, як правило, вимагають регулюючого втручання держави. Недопустимо, щоб надлишкова концентрація в банках іноземної валюти, по-перше, зачіпала інтереси імпортерів, і, по-друге, підвищувала ризик ліквідності банків у випадку несприятливої зміни валютних курсів.

    Основним  напрямком діяльності комерційних  банків України на ринку валютних операцій є операції, спрямовані на задоволення потреб суб’єктів господарювання. А саме: відкриття й обслуговування рахунків клієнтів, біржові операції, операції конвертації національної валюти в іноземну і навпаки, кредитування суб’єктів господарської діяльності в іноземній валюті.

    Ще  одним напрямком діяльності комерційних  банків на валютному ринку є проведення валютних операцій для фізичних осіб. Зокрема таких як торгівля іноземною валютою через обмінні пункти, внески громадян у ВКВ, отримання переказу фізичними особами з-за кордону, продаж дорожніх чеків.

    Одним із перспективних напрямків розвитку валютних операцій комерційних банків є операції по обслуговуванню “пластикових” кредитних карток міжнародних платіжних систем в іноземній валюті і відповідно емітування власних “пластикових” карток у національній та іноземній валюті.

    З 1996 року Укрінбанк є принциповим  членом платіжної системи VISA International, AMERICAN EXPRESS. У цьому ж році Укрінбанк вперше випустив власні картки VISA – Укрінбанк – Classic, Business, Gold.

    Основним  завданням державного регулювання  є підтримання на належному рівні  зовнішньоекономічної безпеки держави. Валютні відносини, на відміну від інших видів банківських відносин, регулюються нормами різних галузей не лише національного, а й міжнародного права. В Україні вони регулюються внутрішнім законодавством, міжнародними договорами та міжнародними звичаями.

    Основним  нормативним документом в сфері валютного регулювання є Декрет Кабміну “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 року. Окремі статті даного Декрету викликали негативну реакцію з боку НБУ, зокрема такі факти, як те, що обов’язковому продажу підлягає 50% валютних надходжень резидентів. А також проблема вбачалась в тому, що НБУ необхідно було встановлювати валютний курс “на основі результатів торгів валютними цінностями на МВРУ”, що існував у вигляді єдиної валютної біржі.

    Однак Декретом було усунено перешкоду розвитку валютного ринку у вигляді урядового валютного фонду і фондів місцевих Рад. Окрім скорочення пропозиції валюти негативною рисою цих фондів було й те, що вони, по суті, були додатковими бюджетами виконавчих органів влади.

    До  методів банківського регулювання в сфері валютних операцій відносяться дисконтна (облікова) політика, девізна політика, диверсифікація валютних резервів, девальвація, ревальвація та валютні обмеження.

    Проблема  регулювання банківської діяльності в сфері валютних операцій є складною і найменш розробленою. У процесі розвитку вітчизняної банківської системи та її інтеграції у міжнародний фінансовий простір вона набуває важливого значення.

    В умовах нестійкості валютних курсів діяльність банків у валютній сфері  може бути як джерелом прибутків, так і причиною збитків.

    Методи  регулювання банківської діяльності в сфері валютних операцій здійснюються різними методами, а саме: методами прямого та опосередкованого впливу. Суть методів прямого впливу полягає  у встановленні прямих обмежень та заборон щодо певних кількісних та якісних параметрів банківської діяльності. Опосередковані методи не передбачають прямих заборон і лімітів. Їх дія має не прямий характер і базується на економічній зацікавленості банків працювати згідно з цими методами. В Україні на сучасному етапі переважають прямі методи регулювання банківських валютних операцій. Застосуванню непрямих методів заважає нерозвинутість ринкових відносин.

    Серед факторів, які негативно впливають  на діяльність комерційних банків слід виділити недосконалість банківського законодавства у сфері валютного регулювання.

    Проблеми  і негаразди пов’язані також  з реалізацією валютного коридору України. Дана політика повинна запроваджуватись урядом лише на незначний період і  з метою стабілізації на валютному ринку за умов невеликих розмірів інфляції при синхронному зростанні національного виробництва у всіх галузях економіки. В Україні такого стану речей не існує. Можна ще сказати, що валютний коридор трохи суперечить пріоритетам економічної політики НБУ, тобто лібералізації у сфері державного регулювання валютної системи.

    Останніми роками найактуальнішою проблемою  державного регулювання валютного  ринку в Україні є підтримання  макроекономічної стабільності національної валютної одиниці.

    Основними методами регулювання банківської  діяльності в сфері валютних операцій, якими користується НБУ, впроваджуючи політику валютної інтервенції з  метою призупинення девальвації  курсу гривні до валютних одиниць  іноземних країн є:

• збільшення облікової ставки Центрального банку та норми обов’язкового резервування комерційних банків;
• заборона українським банкам кредитування із лоро-рахунками банків нерезидентів гривневими коштами, подовження раніше укладених кредитних угод та розміщення гривневих депозитів на коррахунках банків-нерезидентів.

    Недоліком валютної інтервенції є її короткостроковий ефект і нездатність забезпечити  високий рівень макроекономічних показників, від яких залежить стабільність національної грошової одиниці.

    Стабільність  валютного ринку тісно пов’язана з інвестиціями. Україна має скласти досить сприятливі умови, які допоможуть залученню коштів з-за кордону, так як у неї існує значна потреба в інвестиціях.

    Для вирішення проблеми валютного регулювання  на мою думку передусім необхідно  узгодити економічну політику держави з валютною політикою НБУ. На сьогодні немає жодної програми чи дії, що були б спрямовані на ліквідацію причин нестабільності національної валюти.

    Щодо  проблеми впливу на валютний ринок  руху капіталу та одночасної їх потреби  для розвитку української економіки, НБУ необхідно визначити оптимальні обсяги інвестування, які б не мали значного впливу на тенденції валютного ринку. Щодо потреб в іноземному інвестуванні, то уряд має знайти внутрішні резерви розміщення коштів в економіку країни.

      НБУ контролював валютний ринок  наступним чином: розроблялися  і затверджувалися нові нормативні  документи, вносились зміни в  чині, уточнювався порядок ліцензування  і проведених операцій, готувались  відповідні фахівці. Усе це  поряд з відносно незначним ризиком проведення валютних операцій дало змогу багатьом банкам не тільки не збанкрутувати, але й збільшити капітал, поліпшити якісні показники. Цьому сприяла також нестійкість курсів “м’яких” валют на міжбанківському ринку країн СНД.

    Нині  банківська діяльність у сфері валютних операцій продовжує розвиватись, незважаючи на відносне зниження їх доходності. Але й тут виникають різні проблеми. Одна з них — робота банків і їх клієнтів з коррахунками лоро банків-нерезидентів. НБУ вжив різних заходів, навіть припинив операції по багатьох рахунках, обмежував обсяг платежів, перекладав усю відповідальність за експортно-імпортні платежі на комерційні банки. Одночасно працівники податкової служби посилили боротьбу з фірмами “одноденками”. Усе це ускладнює роботу комерційних банків, які внаслідок різночитання законів та нормативних актів не можуть чітко визначити свої права, обов’язки та відповідальність. Щоб розв’язати ці проблеми необхідно розробити єдиний взаємоузгоджений порядок і здійснити лібералізацію валютного законодавства, яка вкрай необхідна. Вона сприятиме економічному розвитку країни. Нашій державі лібералізація валютного законодавства необхідна передусім для залучення іноземних інвестицій, у першу чергу тих капіталів, які були переміщені з України на рахунки зарубіжних банків. За оцінкою фахівців, їх обсяг становить 20-25млрд.дол. США. Для вирішення цієї проблеми потрібно провести відповідні ринкові реформи. 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Закон України  “Про банки і банківську діяльність”.
2. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність”.
3. Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”.
4. Закон України “Про Національний банк України”.
5. Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993р.
6. Інструкція НБУ “Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті” №45 від 14.08.1995р.
7. Інструкція НБУ “Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків” №141 від 14.04.1998р.
8. Банківська справа в Україні: законодавчі і нормативні акти / За редакцією В.А.Ющенка. – К.: 1998. – т.1,2.
9. Банковское дело: Справочное пособие / Под ред. Ю.А.Бабичева. – М.: Экономика, 1994.
10. Банковское дело: Учебник / Под ред. В.Н.Колесникова, Л.П. Кроливецкой. – М.: Финансы и статистика, 1995.
11. Бункина М.К. Валютный рынок. – М.: АОДИС. 1995.
12. Валютный рынок и валютное регулирование: Учебное пособие / Под ред. И.Н.Платоновой. – М.: Изд-во БЕК, 1996.
13. Зрушення до ринкової економіки. / Під ред. Лутца Хоффмана і Акселя Зіденберга. – К.: Фенікс. – 1997.
14. Камінський С.А. Наука и искусство управления современным банком. – М.: Interstamo Publishers, 1995.
15. Лагутін В.Д.“Гроші та грошовий обіг” – Навч.посібник. – Київ.: Знання, 1998р.
16. Луцишин З.О. Міжнародні валютно-фінансові відносини: практична філософія і релігія української економіки. – Збруч, 1997.
17. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / Під ред. А.С.Філіпенка. – К.: Либідь. 1997.
18. Україна на роздоріжжі / Під ред. Акселя Зіденберга і Лутца Хоффмана. – К.: Фенікс 1998.
19. Валютно-фінансові проблеми ринкової трансформації. – Київ. 1998.
20. Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України.
21. Богун К. Розрахунки в іноземній валюті: історія, сучасність, перспективи розвитку // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. - №11.
22. Боришкевич О. Валютне кредитування в Україні: проблеми та перспективи // Банківська справа. – 1997.
23. Валютний ринок // Бизнес від 21.02.2000
24. Дорошенко І. Інтеграція українських банків у світову фінансову систему // Вісник НБУ. – 2000. - №2.