Сутність, види та державне регулювання інфляції

Міністерство освіти і науки,молоді та спорту України

Львівська державна фінансова  академія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Сутність, види та державне регулювання інфляції»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготував:

студент 303 групи

Григор’єв О.В.

Перевірила:

Полянчич Т.М.

 

 

Львів – 2012

План

 

1. Сутність інфляції.
2. Види інфляції.
3. Державне регулювання інфляції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність інфляції.

Інфляція – явище  надзвичайно складне за формою прояву та сукупністю чинників, що її спричиняють. Ззовні вона виявляється в зростанні цін на товари і тарифів на послуги, у падінні валютного курсу національних грошей, у поглибленні товарного дефіциту. Всі ці явища є проявом знецінення грошей. Найчастіше інфляцію трактують як знецінення грошей через зростання цін або просто як процес зростання цін.

Але ж інфляція можлива і без зростання цін в умовах хронічного товарного дефіциту за фіксованих державою цін. Формально грошова одиниця може не знецінюватися, зате через вимушені заощадження знецінюються грошові доходи економічних суб’єктів, оскільки немає можливості витратити їх на купівлю дефіцитних товарів. У великих розмірах ці заощадження створюють так званий «інфляційний навіс», під тиском якого держава планово підвищує ціни. Подібна практика існувала в Радянському Союзі. Найрадикальнішим заходом проти інфляційного навісу є лібералізація цін без індексації заощаджень, унаслідок чого вони просто «згоряють» від інфляції, як це сталося в Україні у 1992–94 рр. Коли інфляцію ототожнюють з процесом зростання цін, як контраргумент можна навести приклад короткочасного, зокрема сезонного, зростання цін, яке не має інфляційних наслідків і змінюється їх зниженням. Навряд чи коректно називати інфляцією також і процес тривалого підвищення цін, якщо воно досить повільне, незначне та дає можливість економічним суб’єктам за рахунок підвищення ефективності своєї діяльності легко компенсувати втрати від такого зростання цін. Стосовно питання про те, чи за будь-яких причин зростання цін можлива інфляція, деякі економісти вважають, що як інфляційне можна розглядати зростання цін, спричинене надмірним випуском неповноцінних грошей. Визначаючи сутність інфляції, вони роблять наголос на переповненні каналів обігу паперовими грошима, а зростання цін розглядають як наслідок і прояв інфляції. Інші науковці переконані, що зростання пропозиції грошей не завжди призводить до інфляції, вбачаючи причини останньої у глибинах економіки.

Враховуючи зазначене вище, можна  вважати, що інфляція – це тривалий процес суттєвого знецінення грошей.

Побутує думка, що інфляція притаманна системам паперово-грошового обігу. Але поступове зростання цін спостерігається протягом усієї історії розвитку товарного виробництва і ринку. Навіть за існування повноцінних грошей знецінення їх внаслідок псування і фальшування монет, зниження вартості грошового металу зумовлювало зростання товарних цін. Проте цей процес протікав повільно та непомітно протягом одного людського життя, а періоди підвищення цін змінювалися періодами їх спаду, що не викликало соціально-економічних катаклізмів і тому не розглядалося як самостійне явище.

   Термін «інфляція» в перекладі  з латини означає «здуття». Дійсно, фінансування державних видатків  у періоди екстремального розвитку  економіки під час війн, революцій  за допомогою паперово-грошової  емісії з припиненням розміну банкнот призводило до розширення грошового обігу та знецінення паперових грошей. З еволюцією форм грошей та грошових систем змінювалися форми прояву інфляції. Коли разом з паперовими грошима в обігу ще перебували повноцінні монети, першою ознакою інфляції став лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю. Відповідно до зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вартості грошової одиниці порівняно з її номінальним золотим вмістом, який називався дизажіо. Головною формою прояву інфляції в умовах існування неповноцінних грошей стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, тобто падіння купівельної спроможності грошей. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, внаслідок поглиблення розриву між рівнями цін на внутрішньому та інших ринках виникає знецінення національних грошей відносно іноземної валюти.

Сучасній інфляції притаманний  ряд специфічних особливостей. Якщо раніше інфляція мала локальний, то зараз  – всеохоплюючий характер; якщо раніше вона мала періодичний характер, то зараз – хронічний; якщо раніше інфляція знаходилася під впливом чинників грошового характеру, то зараз вона є наслідком дії багатьох чинників різної природи.

2. Види  інфляції.

У літературних джерелах зустрічаються різні підходи до класифікації інфляції та виокремлення її видів. Для полегшення пізнання сутності інфляції її класифікують, зокрема, за такими критеріями: за формами прояву, темпами знецінення грошей, а також чинниками, що спричиняють інфляційний процес.

За  формами прояву можна виокремити:

- цінову інфляцію, що проявляється  у формі зростання цін;

- інфляцію заощаджень, що проявляється у зростанні  вимушених заощаджень, коли державою  зафіксовані ціни на товари (послуги)  і доходи населення;

- девальвацію, за якої  знецінення грошей проявляється  у падінні курсу до іноземних  валют.

Основним видом інфляції в розвинутій ринковій економіці  є цінова інфляція, оскільки в умовах лібералізованого ринку вимушені заощадження  взагалі неможливі, а девальвація розглядається як самостійне явище.

За  темпами знецінення грошей виділяють такі види інфляції:

- повзуча (характеризується прискореним  зростанням маси грошей в обороті  без помітного підвищення чи  з незначним, до 5% на рік, зростанням  цін);

- помірна, відкрита (проявляється у прискореному знеціненні грошей у формі зростання цін у межах 5-20% на рік. Економічні суб’єкти починають вживати заходи щодо обмеження впливу цього виду інфляції. У відповідь на зростання попиту на свої товари підприємства, особливо монополізованих секторів економіки, прискорено підвищують ціни. Оскільки покупці таких товарів несуть додаткові витрати, щоб їх компенсувати, вони підвищують ціни на свої товари. Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки, порушуючи рівновагу всього ринку);

- галопуюча (характеризується стрибкоподібним  зростанням цін на 20-50%, а інколи 100% на рік. Нерівномірне зростання  цін важко передбачити, його  вплив на економіку різко негативний, а регулювання галопуючої інфляції  вкрай складне);

- гіперінфляція (характеризується більш як 100% темпом зростання цін за рік. На цій стадії грошові купюри низьких номіналів та розмінна монета зникають з обігу, роль грошей в економіці падає, поширюється бартер, порушується кредитний механізм, в економіці посилюються стихійні процеси).

За чинниками, що спричиняють інфляційний процес, вирізняють інфляцію витрат і інфляцію попиту.

Ці два види інфляції виокремлено залежно від того, з якого боку здійснюється тиск на ціни – з боку пропозиції чи з  боку попиту. Оскільки сам такий тиск може провокуватися багатьма чинниками, як інфляція витрат, так і інфляція попиту є багатоскладовим явищем.

Інфляція витрат спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат (зростання заробітної плати та витрат на енергетичні й сировинні ресурси; падіння продуктивності праці; посилення монополізації виробництва і ринку; зростання в структурі виробництва галузей з уповільненими темпами підвищення продуктивності праці, з високою часткою витрат на заробітну плату та низькою питомою вагою виробництва предметів споживання та ін.).

Щоб зберегти обсяги виробництва та пропозиції товарів на попередньому рівні, необхідно збільшувати грошові  виплати, але це неминуче призводить до подальшого зростання попиту і, таким  чином, цін. Відмова від збільшення грошових виплат призведе до скорочення виробництва і товарної пропозиції, що в умовах підвищеного попиту також сприятиме зростанню цін.

Інфляція  попиту викликана тиском на ціни унаслідок зростання пропозиції грошей банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках. Оскільки визначальним чинником цього виду інфляції є зростання пропозиції грошей, тому її ще називають монетарною інфляцією. Зростання пропозиції грошей може бути викликане використанням сеньйоражу (рiзницi між номінальною вартістю грошей та витратами держави на їх емiсiю) для покриття бюджетного дефіциту, переходом до ліберальної монетарної політики або обома чинниками одночасно.

Інфляція витрат та інфляція попиту тісно пов’язані між собою, виступаючи проявами інфляції як глибокої та тривалої розбалансованості економіки. Адже бюджетний дефіцит спричинюється  в кінцевому підсумку тими самими чинниками, що й зростання затратності виробництва, а лібералізація монетарної політики – спробами уряду та центрального банку підтримати неефективну економіку за рахунок емісійного податку. Більш того, ліберальна монетарна політика ще більше підштовхує економічних суб’єктів до затратного господарювання, посилення вимог щодо підвищення заробітної плати, нарощування доходів за рахунок підвищення цін в умовах скорочення обсягів виробництва тощо.

3. Державне  регулювання інфляції.

Більшість сучасних економістів  визнає, що повзуча інфляція має позитивний вплив на соціально-економічний розвиток і лише на вищих стадіях набуває руйнівного характеру. Тоді інфляційні процеси призводять до погіршення економічного становища: знижуються обсяги виробництва, оскільки коливання та зростання цін роблять непевними перспективи його розвитку; відбувається перелив капіталу з виробництва в торгівлю та посередницькі операції, де швидший обіг капіталу та більший прибуток, а також легше ухилитися від сплати податків; внаслідок різкої зміни цін розширюється спекуляція; обмежуються кредитні операції; зменшуються фінансові ресурси держави.

Оскільки інфляція зумовлює перерозподіл національного доходу не на користь малозабезпечених верств суспільства, виникає соціальне  напруження. Якщо номінальний дохід  відстає від росту цін, інфляція знижує реальні доходи населення, а отже, і загальний рівень його життя. Особливо важкою інфляція є для осіб з фіксованими доходами: пенсіонерів, студентів, працівників бюджетної сфери. Крім того, інфляція знецінює заощадження громадян.

Розгортання інфляційних процесів призводить до такого загострення соціально-економічних суперечностей, що держава починає вживати заходів для подолання інфляції та стабілізації грошового обороту шляхом проведення грошової реформи та регулювання інфляції.

Основна мета такого регулювання полягає в утриманні інфляції в розумних межах, не загрозливих для соціального та економічного життя суспільства.

Ідею регулювати інфляцію першими висунули представники кейнсіанської  школи. Їхня ідея регульованої інфляції полягає в тому, що різними економічними важелями, в тому числі збільшенням грошової маси, держава може стимулювати розширення попиту, реакцією на що буде зростання пропозиції, а отже, і виробництва товарів без підвищення цін.

Особливо ефективним вплив збільшення грошової маси кейнсіанці вважали в умовах вільної конкуренції, коли не обмежується дія механізму ринкового ціноутворення, а підприємці під впливом додаткового попиту будуть зацікавлені у розширенні виробництва товарів, навіть випереджаючими темпами; наявності на ринку резервів засобів виробництва і робочої сили, які через збільшення попиту втягуються у сферу виробництва; вільної зміни позичкового процента під впливом попиту і пропозиції на грошовому ринку, що дає можливість знижувати його у разі випуску в обіг додаткової маси грошей та сприяє зростанню інвестицій та послабленню інфляційного тиску на товарних ринках.

Кейнсіанська теорія регульованої інфляції широко використовувалася  на практиці у 50-60-х рр. ХХ ст. більшістю  країн ринкової економіки. Проте  вже з початку 1970-х років розпочалося швидке зростання цін, інфляція наблизилася до галопуючого рівня. Тоді на практиці політика контрольованої інфляції змінилася антиінфляційною політикою.

Антиінфляційна  політика проводиться за кількома напрямами – дефляційна політика (урегулювання попиту), політика доходів чи за одним і другим напрямом одночасно.

Варіанти антиінфляційної політики обумовлюються пріоритетами. Якщо країною  ставиться завдання стримати економічне зростання, можлива реалізація дефляційної  політики. Якщо метою є стимулювання економічного росту, то перевагу можна віддати політиці доходів. Коли кінцевою метою є стримання інфляції будь-якою ціною, паралельно можливо використовувати обидва методи антиінфляційної політики.

Дефляційна  політика базується на обмеженні платоспроможного попиту через фіскально-бюджетний та грошово-кредитний механізми.

Щоб зменшити надходження  зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати державного бюджету, передусім  невиробничого призначення, на субсидії підприємствам; використовується посилення податкового тиску на доходи та форсується випуск державних позик.

Важливими інструментами  дефляційної політики є кредитна рестрикція (підвищення облікової ставки центробанку, регулювання процентних ставок за активними і пасивними  операціями комерційних банків, збільшення норми обов’язкового резервування тощо) та пряме лімітування випуску готівки в обіг.