Суть бартерного обміну

Зміст

Вступ…………………………………………………………………….....3

Суть бартерного обміну. Оцінка негативних і позитивних ознак. Причини та передумови трансформації бартерного обміну в грошовий.........4

Висновок……………………………………………………………...……9

Список використаної літератури………………………………………...10

Вступ

Проблеми з прямим обміном товарів наштовхнули людей на думку, що варто обмінювати свій товар на товар, який потрібен кожному, і вже цей товар обмінювати потім на потрібний собі. Упродовж не одного сторіччя люди зробили чимало експериментів, відхиляючи один за одним можливих претендентів на роль грошей.

Визначальними передумовами становлення грошових відносин були поглиблення суспільного поділу праці та багаторівнева спеціалізація виробництва і суспільної діяльності людини. Водночас слід врахувати, що грошовий обмін є не лише результатом, а й важливим чинником розвитку і поглиблення суспільного поділу праці та її спеціалізації.

Засновники класичної політичної економії виникнення грошей пов'язували із труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. Потреба в обміні виникає ще в епоху розкладу первіснообщинного ладу. Коли община стала виробляти продуктів більше, ніж їх потрібно було для прожитку, виникає потреба в міжобщинному обміні. Це й відкриває шлях до появи грошей.

Суть бартерного обміну. Оцінка негативних і позитивних ознак. Причини та передумови трансформації бартерного обміну в грошовий

«Добре відомо, що появі грошей передувала епоха безпосередньо товарного, або бартерного, обміну. Головними передумовами становлення грошових відносин були поглиблення суспільного поділу праці, багаторівнева спеціалізація виробництва та суспільної діяльності людини. Водночас грошовий обмін є не тільки результатом, а й важливим чинником всебічного розвитку і поглиблення суспільного поділу праці та її спеціалізації. Це взаємопов'язані та невіддільні процеси.

Найпростішою формою обміну є бартер. Бартер – це безпосередній обмін одного продукту на інший. Гроші при такому натуральному обміні не потрібні. Ця форма обміну була не тільки найпростішою, а й випадковою, бо обмін тут ще не набув регулярного характеру. Випадковим було й те, які продукти і в якій пропорції вступали в обмін.

Незважаючи на простоту такого обміну в бартері є багато недоліків і можливості його обмежені. Бартерні операції безперешкодно можуть здійснюватися лише за наявності в обміні обмеженого набору призначених до обміну продуктів. Кількість учасників бартерного обміну теж обмежена. При збільшенні залучених до обміну господарюючих суб'єктів та зростанні насиченості ринку товарами в бартері виникають серйозні ускладнення. Якщо, наприклад, потрібно виміняти зерно на сокиру, але виявляється, що той, хто володіє сокирою, не потребує зерна. І тоді треба буде здійснити багато проміжних обмінних операцій, перш ніж володар зерна зможе обміняти його на сокиру. Збіг інтересів двох сторін у бартерному безпосередньому обміні може відбуватися як у часі, так і за кількістю і якістю предметів, що потребує значних зусиль, затрат і часто взагалі неможливе.

Ця суперечливість натурального бартерного обміну обмежувала розвиток виробництва, робила його ризикованим. І щоб розв'язати цю суперечливість, власники предметів стали вимінювати їх на не потрібні в даний момент предмети, а на один із більш ходових предметів. Поступово такий предмет ставав засобом обміну, тобто набував грошових властивостей. Щоб отримати потрібний товар, треба було попередньо знайти ходовий товар-посередник, а вже потім обміняти його на товар, який дійсно потрібний. Такий товар-посередник задовольняв інтереси всіх учасників обмінних операцій. В цих умовах обмін перетворювався на купівлю-продаж. Тобто відбувалася трансформація бартерного товарообміну (Т1 – Т2) у товарно-грошовий обіг (Т1 – Г – Т2).» [1, 13-14]

«З розвитком обміну в різних регіонах виділяється товар, який має найбільшу здатність до збуту. Тобто йдеться про товар, що має найбільшу ліквідність. Ліквідний товар – товар, що має найбільшу здатність до збуту. Він стає грішми. Гроші – це абсолютно ліквідні засоби обміну.

На ранніх етапах розвитку в різних регіонах засобом обміну використовувалися різні товари – худоба, зерно, сіль, мідь і т. ін. Усі вони повинні були відповідати лише одній вимозі: отримувати загальне визнання і покупців і продавців як засіб обміну, тобто бути ліквідними.

Бартерний обмін можливий лише тоді, коли потреби двох учасників цього процесу збігаються. При використанні грошей обмін товарів та послуг значно полегшується, стає багатоаспектним і різноплановим.

Використання грошей долає й іншу обмеженість бартеру — високий рівень витрат праці та ресурсів, необхідних для його здійснення. Гроші скорочують операційні витрати, пов'язані з товарним обміном. У цьому відношенні система товарно-грошового обміну є значно ефективнішою, ніж бартерна.» [2, 17]

«При використанні грошей зменшується ризик товаровиробника щодо можливостей реалізації свого продукту, його обміну на інший товар, якого в цей час і в цьому місці (на ринку) може просто не бути. У зв'язку з цим важливим призначенням грошей є забезпечення зв'язку між агентами обмінних операцій у часовому вимірі. Якщо в умовах бартерного господарства обмін має бути синхронним, то гроші утворюють передумови для його асинхронізації.

Важливою ознакою грошей с те, що вони забезпечують зв'язок між сучасними і майбутніми обмінними операціями. Це є однією з визначальних ознак феномена грошей як економічної категорії.

Для того щоб бути засобом обігу, гроші мають користуватися загальним визнанням з боку як покупця, так і продавця товарів і послуг. Йдеться про суспільне визнання здатності того чи іншого товару виконувати функцію посередника обміну і в цій якості бути грошовою одиницею. Слід ураховувати і те, що подібне суспільне визнання можливе лише за умови, коли гроші здатні виступати у функції збереження вартості. Трансформація обмінної операції: Т1 - Т2 в Т1 - Г і далі Г- Т2 можлива лише тоді, коли особа, яка продає певний товар (Т1), переконана, що з часом вона зможе на отримані гроші придбати інший товар (Т2) аналогічної (не меншої) вартості. Грошовий обмін має не лише зберегти, а ще більшою мірою, ніж в умовах бартерного господарства, утверджувати еквівалентність обміну. Характерним у цьому відношенні є те, що в умовах знецінення грошової одиниці спостерігається тенденція до відродження бартерного обміну.

Отже, перевагами грошового обміну товарів і послуг порівняно з бартерним є такі:

• забезпечення багатоплановості обміну;

• скорочення операційних витрат;

• зменшення комерційного ризику;

• утворення умов асинхронізації обмінних операцій у часі.

Як уже зазначалося, появі грошей передувала епоха натурального (бартерного) обміну. На зміну їй прийшла епоха товарних (металевих) грошей.» [3, 21]

«У ролі товарної форми грошей тривалий час використовувалися благородні метали — золото й срібло. Однак вони почали монопольне виконувати зазначену функцію завдяки своїм специфічним властивостям не відразу. Через локальність ринків, їхню функціональну відокремленість на ранніх етапах розвитку в ролі грошей використовувалося багато різних товарів. Як правило, це були найходовіші та водночас найцінніші для певного ринку товари, які у будь-який час можна було обміняти на іншу споживну вартість. Це худоба, хутра, тютюн, риба, оливкова олія, різні метали, серед яких були також золото і срібло.

Подальшим ступенем у розвитку грошей стало карбування металевих монет. Вважають, що перші монети з'явилися в Китаї та у країнах Близького Сходу в VIII-VII ст. до нашої ери. їх виготовляли здебільшого з міді. Близько 4 тис. років тому в Ассирії почали карбувати монети з золота.» [4, 19]

«Металеві гроші використовувались і на території Київської Русі. В ІХ-ХІ ст. в обігу були переважно срібні й частково золоті монети, що витіснили хутра куниць, білки та інших тварин, які виконували до цього роль обмінного еквівалента. Однією з перших карбованих монет Київської Русі була гривня — срібний злиток масою в півфунта. В книзі українського історика М. Грушевського »Історія України-Руси» розповідається про те, що за Візантійською угодою 911 р. греки зобов'язалися виплачувати князеві Олегу данину по 12 гривень, тобто по 6 фунтів срібла на кожного члена своєї дружини і князів, що лишалися в Києві, Чернігові, Переяславі та в інших містах. Рубель з'явився в XIV ст. Це також срібна монета — частка гривні або рублена гривня, обрубок гривні. Спочатку новгородський і московський срібні рублі мали різну масу. Перший був удвічі важчим. За Петра І почали карбувати золоті монети.

Тривалий час в обігу використовувалися повноцінні монети, реальний зміст яких відповідав їхній номінальній вартості. Вважалося, що емісія (випуск) монет, які мають номінальну вартість меншу, ніж їхній металевий зміст, є обманом населення. Скарбниці окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих умов грошова одиниця могла бути масштабом цін на основі власновагового виміру. Власне назви багатьох грошових одиниць окремих країн є похідними від маси їхнього металевого змісту. Так, фунт стерлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла (англ. sterling—повноцінний, справжній, чистий, повної маси). Мірою маси і масштабом цін була, як уже зазначалось, і гривня.

З другої половини XIX ст. становище змінилося. Номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної (за масою) вартості. В обігу з'явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою справою. Цей прибуток присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошову емісію.

Прикладів такої емісії є багато. Зокрема, в Англії срібна монета пенні в 1300 р. важила 22 г, а в 1364 р. — лише 12. У Франції з однакової кількості срібла в 1309 р. карбувалося 2 ліври, а в 1720 р. — 98. Як наслідок маса монети з тим самим номіналом зменшилася майже у 50 разів. У Німеччині в 1326 р. з 234 г срібла карбувалося 2 марки, в 1378р. — 4, а в 1506р. — 12 марок.

Показовим у цьому відношенні є приклад Росії. Намагаючись вирішити проблеми державних фінансів за допомогою емісійного процесу, уряд царя Олексія Михайловича випустив у обіг в 1656 р. срібну рублеву монету, що важила вдвічі менше, ніж попередня. Після цього в обігу з'явився мідний рубель, який надзвичайно швидко витіснив навіть срібну монету, маса якої зменшилась. Як наслідок почався так званий мідний заколот, який був жорстоко придушений урядом. Фальшиву ж мідну монету з часом було повністю вилучено з обігу викупом по одній копійці за рубель.

Для багатьох країн, де функціонували товарні гроші, характерним було використання системи біметалевого обігу — одноразової (паралельної) емісії золотих і срібних монет. Держава встановлювала фіксовані пропорції між їхніми номінальними значеннями, які відповідно до зміни емісійних витрат час від часу коригувалися.

Епоху товарних (металевих) грошей замінила епоха грошей паперових. Вони почали використовуватися як засіб обігу більше як тисячу років тому. Вважають, що вперше паперові гроші почали використовуватися в Китаї ще у VIII ст. У Європі паперові гроші з'явилися значно пізніше. У Франції емісія їх розпочалася з 1783 р. Наприкінці XVIII ст. банкнотний обіг був започаткований у Великій Британії. Право емісії паперових грошей було надано Віденському банку ще в 1762 р. Спочатку випуск їх мав епізодичний характер, та з 1771 р. емісійний процес паперових грошей почав відбуватися на регулярній основі. Емісія паперових грошей у Північній Америці почала здійснюватися наприкінці XVII ст.

У Росії паперові асигнації з'явилися в період царювання Катерини II в 1769 р. Спочатку вони вільно розмінювалися на срібні гроші, замінюючи в обігу громіздкі мідні монети. В 1774 р. було емісовано асигнацій майже на 18 млн. рублів, значна частина яких запроваджувалася в обіг замість розписок скарбничих установ.

Поява розмінних на золото і срібло паперових грошей, що запроваджувалися в обіг силою держави і спиралися на її авторитет, не була чимось аномальним. Це цілком природний історично-прогресивний процес розвитку грошей, пов'язаний з розширенням масштабів товарного обміну та ринкових відносин. Розмінні паперові гроші не вносили істотних змін у принципи функціонування грошових відносин. Більше того, вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості.

Нові якісні моменти в системі грошових відносин почали формуватися з появою в обігу нерозмінних на золото чи срібло паперових грошей. Спочатку припинення обміну знаків вартості на реальні (товарні) гроші розглядалося як аномальне явище, як виняток з існуючої практики, викликаний особливими (надзвичайними) політичними чи економічними явищами в житті держави. Наприклад, у Великій Британії припинення обміну банкнот на золото з 1797 по 1821 р. було викликане наполеонівськими війнами і фінансуванням їх за рахунок надмірної емісії паперових грошей. У Росії обмін асигнацій на золото було припинено у 1854 р. у зв'язку з Кримською війною. Відновити обмін вдалося лише в 1895-1897 pp. на основі проведення грошової реформи, автором якої був царський міністр фінансів С. Ю. Вітте. Повний відхід від конвертованості (обміну) паперових грошей на золото відбувся значно пізніше. Більша частина країн Заходу при­пинили такий обмін у роки »великої депресії» — економічної кризи 1929-1933 pp. і в перші післякризові роки. Однак такий обмін зберігся в сфері міжнародних валютних відносин. Як наслідок зв'язок національних паперових грошових одиниць з золотом здійснювався опосередковано — через функціональні структури світових грошей. Однак з середини 70-х років практика конвертованості паперових грошей на золото повністю припинилася і на рівні міжнародних валютних відносин. Благородний метал був повністю витіснений з сфери грошових відносин. Золото втратило грошові функції. Цей процес дістав назву демонетизації золота. Воно перетворилося на звичайний товар.

Саме на цій основі відбувся остаточний перехід до епохи паперових грошей. Гроші втратили свою внутрішню вартість, що безпосередньо втілювалося у монетарному товарі як носієві грошових відносин. Сутність грошей, їхню внутрішню природу почали уособлювати в собі паперові, а не товарні гроші. Паперові гроші перестали бути і. знаком вартості монетарного товару.

Епоха паперових грошей є епохою грошей, що розвиваються на кредитній основі. Це водночас і епоха банківських грошей, які функціонують значною мірою на безготівковій основі, поступово трансформуються в електронні символи та знаки.» [5, 41-44]

Висновок

Отже, найпростішою формою обміну є бартер. Бартер – це безпосередній обмін одного продукту на інший. Незважаючи на простоту такого обміну в бартері є багато недоліків і можливості його обмежені. Бартерні операції безперешкодно можуть здійснюватися лише за наявності в обміні обмеженого набору призначених до обміну продуктів. Щоб отримати потрібний товар, треба було попередньо знайти ходовий товар-посередник, а вже потім обміняти його на товар, який дійсно потрібний. Бартерний обмін можливий лише тоді, коли потреби двох учасників цього процесу збігаються. При використанні грошей обмін товарів та послуг значно полегшується, стає багатоаспектним і різноплановим. Трансформація обмінної операції: Т1 - Т2 в Т1 - Г і далі Г- Т2 можлива лише тоді, коли особа, яка продає певний товар (Т1), переконана, що з часом вона зможе на отримані гроші придбати інший товар (Т2) аналогічної (не меншої) вартості. Грошовий обмін має не лише зберегти, а ще більшою мірою, ніж в умовах бартерного господарства, утверджувати еквівалентність обміну.