Сучасний стан та роль банківської системи

Вступ.

На сучасному етапі  розвитку ринкової економіки України  усе більше зростає інтерес до питань інвестиційної діяльності банків. Успішне становлення цієї сфери має величезне значення для долі ринкової економіки України. При цьому від ефективної інвестиційної діяльності банків виграють не лише самі банки, але й суспільство в цілому, зокрема через формування повноцінного фінансового ринку України, що знаходить своє відображення в оздоровленні та розвитку економіки країни, та відповідно розширенні та покращенні фінансування соціально необхідних для населення заходів держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            Економічний розвиток будь-якої країни залежить не лише від рівня розвитку сучасних технологій і техніки,а великою мірою визначається ступенем розвитку банківської системи, Надійна банківська система є однією з важливих умов подальшого розвитку вітчизняної ринкової економіки,оскільки мобілізуючи тимчасово вільні кошти, перетворює їх у капітал що працює. Тому в системі відтворення української економіки банківським інвестиціям належить важлива роль у відновленні і збільшенні економічного потенціалу,а отже, забезпеченні високих темпів економічного зростання. Досвід розвитку багатьох світових країн свідчить, що, будь-яка держава, яка розбудовує ринкову економіку, намагається створити розгалужену мережу фінансово-кредитних інститутів і установ, першочерговим завданням яких було і залишається ефективне використання залучених матеріальних і нематеріальних ресурсів шляхом їх інвестування в різні галузі національної і світової економік. Україна, утверджуючи ринкові відносини, творячи власну інвестиційну політику, вкрай потребує подальшого розвитку відповідних фінансово-кредитних інституцій та інститутів, що, вочевидь, є однією з необхідних умов ефективної і результативної діяльності як індивідуальних так і інституційних інвесторів

         Кредитні або інвестиційні можливості банку, виміряні його надлишковими резервами, тобто резервами, що перевищують за обсягом запропоновані законом резервні вимоги,які створюють основу для розширення розмірів позик та інвестицій. У відношенні банківської системи в цілому, можливість збільшувати позики та інвестиції і залишки на поточних рахунках, зазвичай виражається у величині, зворотній середнього обсягу передбачених законом резервних вимог. Однак необхідно відзначити, що це теоретичний максимум, заснований на припущенні, що кожен банк системи доводить ці величини до максимального значення самостійно і що система не несе ніяких витрат на збільшення кредиту та інвестицій, крім різниці між запропонованими законом резервними вимогами і залишками на поточних рахунках (без такого витоку грошових коштів, як збільшення грошової  маси в обігу, експорт валюти, переведення депозитів до запитання в ощадні та строкові депозити, витік депозитів в інші фінансові інститути і т. д.)

Залучення тимчасово вільних  грошових коштів населення, юридичних осіб та державного бюджету для інвестиційних потреб здійснюється за допомогою банківського кредиту. В умовах нестабільності економіки України, коли інвестиційні можливості підприємств усіх форм власності є обмеженими, а зовнішні інвестиції через низький рейтинг нашої держави на міжнародних ринках капіталу є також незначними,вітчизняним банкам, як найбільш розвиненому сектору серед комерційних фінансових організацій, належить реально впливати на розвиток інвестиційної активності. Вони мають взяти на себе основний тягар інвестиційного процесу, що забезпечує реструктуризацію народного господарства, економічне зростання та трансформацію відносин власності. За допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування комерційний банк може брати участь в інвестиційному процесі.                                              Довгострокові кредити банку є однією з найпоширеніших форм цієї участі. Основними джерелами ресурсів для довгострокового кредитування можуть виступати власні кошти банку, державні кошти, а також залучені банком ресурси. До об'єктів довгострокового кредитування відносяться: будівництво нових підприємств; реконструкція, технічне переозброєння і розширення

підприємств; організація  випуску нової продукції; придбання  науково-технічної

продукції, інтелектуальних  цінностей та інших об'єктів власності; здійснення

екологічних заходів.

Короткострокові кредити  банків - кредит (наданий або одержаний) зі строком погашення, що не перевищує один рік.

       Проектне фінансування можна визначити, як вид фінансування інвестиційних проектів, коли для забезпечення наданих кредитних коштів

використовуються доходи, які в майбутньому отримає  підприємство, що реалізовує певний проект, який стосується будівництва чи реконструкції.

Тобто, проектне фінансування ґрунтується на життєздатності самого проекту

без урахування платоспроможності  його учасників та їх гарантій. Зарубіжний досвід показує, що навіть процвітаючі фірми рідко обходяться без довгострокових кредитів. Так, наприклад, у Німеччині приблизно 70% усіх

банківських кредитів, які  надаються підприємствам та приватним  особам, – це

довгострокові кредити на чотири і більше років. Звичайні строки дії кредитів у

галузі створення, розширення та модернізації виробничих об’єктів у Німеччині

становлять від 12 до 25 років, у галузі житлового будівництва  – від 5 до 30

років. Отже, довгострокові  кредити комерційних банків, з  точки зору всього

народного господарства, мають  особливо велике значення, оскільки в поєднанні капіталу-грошей з факторами виробництва створюється продукт -

капітал, який є основою  для подальшого зростання економіки.

        Зважаючи на те, що банківську систему нерідко називають серцево-судинною системою нашої держави, аналіз та оцінка банківського потенціалу є

одним з провідних та актуальних проблем вітчизняної економіки. Основними складовими, що дають змогу оцінити кредитний потенціал, слід вважати: власний капітал банків (статутний і балансовий),структуру залучених коштів (строкові ресурси підприємств та населення) та кредитно-інвестиційний портфель, що включає міжбанківські кредити, кредити юридичним та фізичним особам та цінні папери. Беручи до уваги сучасну систему зареєстрованих фінансово-кредитних установ, можна зробити висновок, що на сьогодні саме банки, володіючи суттєвими фінансовими ресурсами, здатні стати основним трансмісійним механізмом між власниками вільних фінансових ресурсів та реальним сектором, використавши сучасні інструменти інвестування, як то проектне фінансування: через ринок цінних паперів і кредитний ринок. Левова частка (95%) усіх фінансових послуг надається саме через банківську систему, і тому лідерські позиції в інвестиційній діяльності має по праву банківська система.

        Так, на сьогодні кількість банків, які мають ліцензію Національного банку України (НБУ) на здійснення банківських операцій станом на жовтень 2009 року, становила 185 банків, у порівнянні з 2007 роком – 175 банків та 2008

роком – 184 банки. Однак, слід зазначити, що існують перешкоди  на шляху

активізації банківської  діяльності в інвестиційному процесі. Зокрема, низька

капіталізація банківської  системи загалом, а також наявність  достатньо великої

кількості дрібних банків, що спричиняють розпорошення банківського капіталу

і, відповідно, деконцентрацію кредитних ресурсів, що призводить до ускладнення реалізації великих довгострокових проектів, які потребують

значних інвестицій.

             Участь банківської системи в інвестуванні реального сектора економіки

має як позитивні так і  негативні моменти.

До позитивних можна віднести:

       1. Допуск банків на фондовий ринок сприятиме конкуренції між його

учасниками, що означає зменшення  витрат емітентів та інвесторів.

       2. Вкладення банком коштів у цінні папери диверсифікує його активи, що

підвищує стабільність банку, а отже, і надійність збереження коштів

вкладників.

       3. Взаємопроникнення банківського та промислового капіталу покращує

потік інформації, посилює  конкурентоздатність банків та виробничого сектора. Володіючи акціями підприємства, банки отримують доступ до депозитів, а також мають вплив на підприємство для повернення кредитів.

        

       Проте, є низка негативних аспектів щодо участі комерційних банків в

інвестиційному бізнесі:

         1. Операції з цінними паперами є більш ризиковим видом діяльності, аніж

банківська справа.

         2. Збитки банків від зміни курсової вартості цінних паперів або невдалого

їх розміщення при емісії цінних паперів можуть зашкодити  інтересам банків,

дестабілізувати банківську систему.

          3. Наявність системи страхування депозитів зменшує самосвідомість

банкірів.

          4. Поєднання банківського та інвестиційного бізнесу здатне спричинити

конфлікт інтересів між  структурними підрозділами банку.

         5. Занадто близькі відносини банку та підприємства, внаслідок володіння

банком пакетом акцій, можуть спричинити ситуацію, коли в  разі погіршення

фінансового становища підприємства банк буде продовжувати його кредитування, щоб запобігти збиткам від зниження курсової вартості акцій.

         Отже, кредитний характеризує фактичний рівень здатності банків здійснювати банківське короткострокове та довгострокове кредитування на споживання та на інвестиції. До фінансово-економічної кризи рівень банківського кредитування був значно завищеним, що негативно вплинуло в умовах фінансово-економічної кризи як на діяльність самих банків, так і всієї економіки країни, поставило частину домогосподарств у скрутне становище внаслідок відсутності можливостей погашати борги за кредитами, особливо в іноземній валюті.

Розібравшись з потенціалом  розглянемо основні загрози для  банківської діяльності в Україні:

 

•  незначний рівень надійності та капіталізації банківської системи; 
• невідповідність діяльності банківських установ вимогам щодо обслуговування реального сектору економіки і населення;
• ризикованість кредитної політики комерційних банків та недосконалість їх відсоткової політики;
• нестабільність фінансового стану значної кількості комерційних банків;
• відсутність ефективної системи боротьби з неповернення кредитів;
• відсутність довгострокових кредитних ресурсів на внутрішньому ринку;
• відтік банківських депозитів з моменту кризи не припиняється (правда уповільнюється);
• посилення конкуренції з боку іноземних банків, а також банків створених за рахунок іноземних інвестицій;
• конфлікт інтересів у Національному банку України.
• надмірний обсяг готівкового обігу;
• відсутність економічних механізмів запобігання банкрутств великих банків;
• недосконалість методичних підходів до оцінки можливих ризиків, що супроводжують банківську діяльність;
• відсутність обґрунтованої стратегії розвитку парабанківських установ;

 

• недостатній рівень маркетингу, менеджменту та правового регулювання у фінансово-кредитній сфері та ін.

 

Щоб подолати загрози які виникли необхідно  реалізовані наступні кроки:

 

• поліпшення інвестиційного клімату в країні в цілому;

 

• визначення пріоритетів економічного розвитку;

 

• підвищення рівня добробуту населення і зміцнення корпоративних фінансів;

 

• вдосконалення правових основ і розробка концептуально програмних документів функціонування банківської системи;

 

• підвищення рівня монетизації економіки;

 

• зниження частки готівкового грошового обігу;

 

• нарощування ресурсного потенціалу банківської системи; забезпечення довгостроковості і доступності кредитних ресурсів;

 

• посилення довіри населення і суб'єктів господарювання до банківської системи;

 

• підвищення ринкової капіталізації банківської системи;

 

• вдосконалення корпоративного управління в банківській системі;

 

• розвиток інституціональної інфраструктури ринку банківських послуг; організація ефективної робот;

 

• розширення і вдосконалення фінансових інструментів;

 

• підвищення прозорості функціонування комерційних банків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок:

Отже,поліпшення в державі кредитного потенціалу банків залежить від забезпечення підвищення рівня концентрації банківського капіталу, збільшення обсягів довготермінового кредитування реального сектора економіки, залучення коштів населення. Основними причинами, що стримують надання банками довготермінових кредитів суб'єктам господарської діяльності, є високий рівень кредитних ризиків, неплатоспроможність більшості позичальників, відсутність реальної гарантії повернення ними кредитів та ліквідної застави, а також неефективна система оподаткування.