Стратегії управління потфелем на ринку цінних паперів

Вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя. Якщо векселедержатель зацікавлений у достроковому поверненні коштів, відвернених у розрахунках, він може продати боргове зобов'язання комерційному банку. Вексель передається банку при наявності повного передаточного напису - індосаменту, який означає перехід права одержання платежу по векселю до банка.

         За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується із знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримав за цим векселем у строк платежу, називається врахуванням або дисконтом.

       Нарахування суми дисконту здійснюється за формулою:

де Д - сума дисконту;

Н - номінальна сума векселя;

к - річна ставка дисконту;

n - строк у днях від  дня обліку до дня платежу;

Т - максимальна кількість  днів у році за умовами договору.

       Сума дисконту стягується банком ніби наперед, але зараховується на дохідний рахунок банку тільки після отримання платежу за векселем. Враховуючи вексель, банк отримує його у своє розпорядження, стає кредитором - векселедержателем з усіма правами і обов'язками останнього згідно з Положенням про вексель.

        Інвестиційні операції, як і кредитні, приносять основну частину доходів банку, також підлягають ризикам. Банківським інвестиціям властиві такі ризики:

        1. Кредитний ризик. Пов'язаний з імовірністю того, що фінансові можливості емітента знизяться настільки, що він виявиться неспроможним виконати свої зобов'язання щодо сплати основного боргу та доходів по цінних паперах.

        2. Ринковий ризик. Випливає з того, що за непередбачуваних обставин на ринку цінних паперів або в економіці привабливість цінних паперів як об'єкта грошових вкладень може бути частково втрачена, внаслідок чого їх продаж стане можливим лише за умови великої знижки.

        3. Процентний ризик. Пов'язаний з тим, що зростання чи зниження процентних ставок негативно вплине на різницю між процентними доходами і процентними витратами. Наприклад, зростання процентних ставок веде до зниження ринкової ціни раніше емітованих зобов'язань.

         4. Інфляційний ризик. Імовірність того, що ціни на товари і послуги, що придбаваються банком, збільшаться або вартість активів банку буде зведена до нуля через зростання цін.

        З метою підвищення доходів, зменшення ризику втрати ліквідності в нинішніх умовах комерційні банки застосовують дійові методи управління інвестиційним портфелем, а саме:

1. Метод короткострокового  акцепту. Цей метод відноситься  до найбільш обережних. Інвестиційний  портфель банку повністю формується  з короткострокових цінних паперів  (2 - 3 роки), що підвищує банківську ліквідність. Цей підхід доцільний в період зростання процентних ставок. Дохідність тут не розглядається як пріоритетна ціль.

2. Метод рівномірного  розподілу коштів. Дозволяє зменшувати  коливання в доходах від цінних  паперів і, хоча не приносить великих доходів, гарантує відсутність значних втрат.

3. Метод довгострокового  акцепту. Цей метод є протилежністю  методу короткострокового акцепту.  Доцільний в період падіння  ринкових норм процента. На практиці  є доступною переважно великим банкам, які мають доступ до ліквідних коштів.

4. Метод процентних  очікувань. Застосування цього  методу пов'язане з прогнозуванням  динаміки процентних ставок і  спекуляцією на цих змінах.

5. Метод "штанги". Цей метод є найбільш доцільним  для комерційних банків. При такому підході основна частина інвестиційного портфеля складається з довгострокових зобов'язань, що врівноважуються короткостроковими паперами, в той час як облігацій з середнім терміном дуже мало або вони взагалі відсутні.

       Основним засобом зменшення ризику є диверсифікація вкладень, коли капітал розподіляється між великою кількістю цінних паперів. При цьому цінні папери купуються різних видів, різної якості та з різним терміном погашення. За допомогою диверсифікації неможливо повністю позбавитись ризику, але можна його зменшити.

       При диверсифікації рекомендується обмежити вкладення коштів у певний вид цінних паперів в розмірі 10% від загальної вартості інвестиційного портфеля. Коли інвестиційний портфель досягне такого стану, що інвестор забезпечить необхідне досягнення інвестиційних цілей, він вважається збалансованим.

        Балансу можна досягнути за допомогою включення до інвестиційного портфеля оборонних цінних паперів (облігацій, простих і привілейованих акцій), що забезпечить надійність вкладень і стабільний дохід, та агресивних цінних паперів (простих акцій), що забезпечують швидке зростання капіталу.

3. Посередницькі операції комерційного банку на фондовому ринку

       Комерційні банки можуть надавати послуги фінансового брокера, депозитарія, незалежного реєстратора, гаранта, а також довірчі, розрахунково-клірингові, консалтингові послуги. Часто всі ці послуги надаються в комплексі, за що банк отримує винагороду у вигляді комісії. Комісійні встановлюються в процентному відношенні до суми угоди. Окрім комісійної винагороди, банк може стягувати плату за обслуговування. Розглянемо банк як фінансового брокера. Банки виконують посередницькі функції з операціями по цінних паперах за рахунок і за дорученням клієнта. Але якщо дилер діє від свого імені і купує цінні папери, то брокер діє від імені і за рахунок свого клієнта. Брокерські операції можуть здійснюватися на підставі договору комісії і договору-доручення.

       Брокерські операції за договором комісії здійснюються за рахунок клієнта, але від свого імені. Це називається комісійною угодою.

       Дана угода може мати два варіанти: проста комісія і комісія за участю банку.

При простій комісії  укладаються два види договорів:

- комісійний договір між банком (комісіонером) і клієнтом (комітентом);

- договір між комісіонером і третьою стороною угоди.

      Перед укладанням комісійної угоди на купівлю комітент перераховує на свій поточний рахунок відповідні кошти, а перед укладанням угоди на продаж блокує на рахунку депо представлені для реалізації цінні папери.

       При комісії за участю банку останній продає цінні папери зі свого портфеля або купує у клієнта цінні папери за рахунок власних ресурсів з їх подальшим продажем.

       Брокерські операції на підставі договору-доручення передбачають доручення клієнта банку купити чи продати цінні папери від свого імені і за рахунок клієнта. Банк може придбати цінні папери як у перших осіб, так і зі свого портфеля.

        Крім того, довірчі послуги банків у сфері інвестиційних паперів можуть полягати в управлінні портфелем в інтересах довірителя. Плата за ці послуги буває фіксованою чи може встановлюватися у процентному відношенні до отриманого доходу. При довірчій послузі клієнт залишається власником майна, передаючи його в розпорядження банку чи трастовій компанії на строк, визначений дорученням. Послуги незалежних реєстраторів включають цілий комплекс: наприклад, поіменний облік акціонерів, ведення реєстру держателів цінних паперів, заміна сертифікатів при зміні власника цінного папера, інформування акціонерів про діяльність акціонерного товариства тощо.

      

 

 

 

Висновки

     Операції з цінними паперами належать до традиційних видів банківської діяльності, а в результаті їх проведення формується портфель цінних паперів комерційного банку. Фінансово-кредитні установи — активні інституційні учасники фондового ринку, на якому вони виступають у ролі інвесторів, емітентів, фінансових посередників або інфраструктурних учасників. В Україні формується змішана модель організації фондового ринку, на якому комерційним банкам дозволяється займатися як інвестиційною, так і торговельною (професійною) діяльністю.

       Банківський портфель цінних паперів — це сукупність усіх придбаних та отриманих банком цінних паперів, право на власність, користування та розпорядження якими належить банку. Портфель цінних паперів банку формується для одержання доходів у вигляді процентів, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів.

       Вкладення коштів у цінні папери за значимістю та розмірами займають друге місце серед активних операцій банку після кредитування. І хоча надання кредитів залишається головною функцією банків, дедалі частіше менеджмент переглядає структуру активів, ставлячи собі за мету збільшення питомої ваги портфеля цінних паперів у сукупних активах. У міжнародній банківській діяльності на придбання цінних паперів банки спрямовують значну частину коштів, за оцінками фахівців — від 1/5 до 1/3 грошових ресурсів. В українських банках питома вага портфеля цінних паперів у сукупних активах значно нижча і становить лише 5—10 %.

       Причин низької інвестиційної активності українських комерційних банків кілька. Пояснюються вони переважно недосконалістю внутрішнього фондового ринку, нетривалим часом його існування та значним регулятивним впливом на ринок з боку держави. Як наслідок — незначні обсяги операцій та низька ліквідність цього сегмента фінансового ринку, де більшість цінних паперів не мають регулярних котирувань; неможливість формування адекватного масиву історичних даних (статистичної вибірки), необхідного для одержання достовірних результатів за допомогою статистичних методів аналізу; брак надійних інвестиційних рейтингів внутрішніх емітентів цінних паперів.

 

 

 

Список використаної літератури

1. Банківські операції: навч.посіб./ В.І. Капран, М.С. Кривченко, О.К. Коваленко, С.І. Омельченко, - К.: ЦНЛ, 2006. – 2008 с.

2. Банківські операції: Підручник/ А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна, та ін.; за редакцією д-ра економічних наук, проф. А.М. Мороза:  -  К.: КНЕУ, 2000.- 384 с.

3. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.06р. № 3480-IV.

4. Закон України «Про  банки і банківську діяльність»  від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ.

5. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. №2664-ІІІ

7. . Банківські операції: навч.посіб./ В.І. Капран, М.С. Кривченко, О.К. Коваленко, С.І. Омельченко, - К.: ЦНЛ, 2006. – 2006 с.