Історія української гривні

Реферат на тему:

Історія української гривні

      Паперові грошові знаки – об’єктивні свідки багатьох історичних подій, відіграють важливу роль у системі соціально-економічних, політичних відносин як всередині країни, так і між державами. Специфічний  характер історичного розвитку України дістав відбиток на її грошових знаках. Історія грошового обігу належить до проблем традиційно малодосліджуваних у вітчизняній історіографії, не зважаючи на те, що її розробка дає змогу ввести нові характеристики до вивчення фінансово-економічної історії Української держави. Таким чином, історія української гривні є досить актуальним питанням.

     Як  грошово-лічильна одиниця гривня виникла  ще за часів Київської Русі, орієнтовно в XI столітті. Слово «гривна» у значенні певної кількості монет вперше зустрічається в "Повісті минулих літ". Вже у VIІІ-ІХ ст. при здійсненні торгових операцій, сплаті данини гривна використовувалась як міра лічби.

     В XI столітті слово «гривна» набуло іншого значення — вагового. Вага срібла могла  складатися з певного числа однакових монет, тому поступово виник рахунок їх на штуки. З часом на Русі з'являються гривна срібна (вагова — між 160 та 205 грамами залежно від типу) та гривна кун (лічильна). В ті часи існувало декілька видів гривен. Були «львівська», «харківська», «луцька» гривні. З XI ст. у Київській Русі в обігу були так звані «київські» гривни, які мали шестикутну форму і важили 150 г срібла — ці гроші існували до татаро-монгольського нашестя. Крім того, існували й «новгородські гривни», спочатку відомі лише у північно-західних землях, а від середини XIII ст. — уже на всій території Давньоруської держави. Вони мали вигляд довгих срібних паличок і важили 240 г. Перехідною від «київської» до «новгородської» була «чернігівська» гривна, за формою дуже близька до «київської», а за вагою — до «новгородської».

     Певні зміни у житті гривни виникли  у XIII ст., коли для новгородських  злитків срібла, поруч із назвою «гривна» почала вживатися назва  «рубль». Вже у XV ст. злитки взагалі  виходять з обігу, а рубль залишається як грошово-лічильна одиниця. Саме рубль (українська назва — «карбованець») стає символом російської, а потім і радянської монетної системи. Гривна ж продовжувала існувати до XVIII століття лише як вагова монета — «гривенка». Усі монетні гривни, окрім новгородських, проіснували до середини — другої половини ХІІІ ст. Новгородські, найбільш життєздатні, — до кінця XV ст., і поступово були витіснені монетами чужоземних княжих дворів.

     Далі  історія української гривні тісно  пов’язується з утворенням Центральної Ради.

     Проголосивши  своїм Третім універсалом 18 липня 1917 року утворення Української Народної Республіки, Центральна Рада запровадила  в Україні нову національну валюту. Первісно такою валютою було визначено  український карбованець, вартість якого дорівнювала 17,424 долі щирого золота (1 доля = 0,044 г золота). Ухвалою Центральної Ради від 19 грудня 1917 року було видруковано перший грошовий знак Української Народної Республіки — купюру вартістю у 100 карбованців. Автором оформлення грошового знака був визначний український художник-графік Георгій Іванович Нарбут.

     Георгій Нарбут, проектуючи ескіз купюри у 100 карбованців, звернув увагу на тризуб як знак, характерний для найдавніших  національних грошей України — злотників  та срібняків князя Володимира, і  вмонтував його до композиції ескізу. Оригінальний знак одразу запам'ятався українським патріотам. Після введення купюри в обіг майже одразу ж було зафіксовано випадки її фальшування. З огляду на те, а також на деякі політичні причини (так, УНР, яка за Третім універсалом визначалася як складова частина федеративної Росії, проголошувалася за Четвертим універсалом 22 січня 1918 року «самостійною, ні від кого не залежною державою») Центральна Рада 1 березня 1918 року прийняла закон про запровадження нової грошової одиниці — гривні, яка поділялася на 100 шагів і дорівнювала 1/2 карбованця.

     Протягом 1918 року в Берліні було видруковано  грошові знаки у 2, 10, 100, 500, 1000 та 2000 гривень (проекти двох останніх було виконано вже після проголошення гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським Гетьман Павло Скоропадський, прийшовши до влади в Україні у квітні 1918 року, відновив як основну грошову одиницю Української Держави карбованець, що поділявся на 200 шагів, але після переходу влади в Україні у грудні 1918 року до рук Директорії на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою основною грошовою одиницею відновленої УНР знову було проголошено гривню.

     Щодо  історії українських грошей у  радянські часи, то «Більшовицькі  тисячки», запроваджені Раднаркомом  на землях Радянської України, мали мізерний курс (1 золотий карбованець = 5457000000 радянських карбованців). Це становище спричинилося до проведення у 1922—1924 роках грошової реформи, наслідком якої стало введення в обіг радянського червінця (1,6767 г золота). 1924 року було встановлено курс нового радянського карбованця, який дорівнював 1/10 червінця. Ця подія стала моментом остаточного утвердження радянської валюти.

     Після проголошення незалежності у серпні 1991 року Україна взяла на себе питання фінансового забезпечення функціонування економіки. На виконання постанови Президії Верховної Ради України «Про введення в обіг на території республіки купонів багаторазового використання» від 9 вересня 1991 року Національний Банк України ввів в обіг купони багаторазового використання з 10 січня 1992 року. З введенням купонів у готівковому обігу в Україні одночасно опинились дві валюти — радянські рублі та українські купонокарбованці. Для розрахунків за продовольчі та промислові товари приймались винятково купонокарбованці; для розрахунків за послуги, та інших видів платежів приймались як рублі так і купонокарбованці за курсом 1 до 1-го. У перші місяці після введення, враховуючи більш ширшу вживаність купонокарбованців, вони цінились трохи більше за радянські рублі. Поступово, у квітні 1992 року, весь готівковий обіг заповнився купонокарбованцями. У листопаді 1992 року рублі були замінені на карбованці і у безготівковому обігу.

     Хоча  купони багаторазового використання планувалось ввести для використування лише на 4—6 місяців, вони проіснували до 1996 року, взявши на себе весь інфляційний удар.

     Безпосередня  робота з виготовлення українських  грошей розпочалася в квітні 1991 року за двома напрямами: розробка дизайну та виготовлення купюр і монет. Дизайн гривень був розроблений українськими художниками Василем Лопатою та Борисом Максимовим під безпосереднім керівництвом В. П. Матвієнка. Вже в вересні 1991 року, після розгляду і схвалення Верховною Радою, був запланований випуск банкнот номіналами 1, 3, 5, 10, 25, 50, 100, 200 гривень. Пізніше замість 3 гривень було випущено 2, 25-ти — 20 гривень.

     Згідно  з постановою Президії Верховної  Ради України «Про затвердження назви  і характерних ознак грошової одиниці України» від 10 грудня 1991 року Національний банк України встановлював детальні ознаки купюр всіх номіналів, а Голова Правління НБУ отримав повноваження підпису до друку зразків банкнот. 2 березня 1992 року були затверджені номінали монет: 1, 2, 3, 5, 10, 15, 20, 25, 50 копійок і 1 гривня. Монети номіналом 3, 15 та 20 копійок в обіг випущені не були.

     14 листопада 1991 року Президія Верховної  Ради України прийняла постанову  «Про національну валюту в  Україні». Цим документом передбачалось  введення в обіг на території України національної валюти в І півріччі 1992 року. Тому заходи з виготовлення гривні здійснювались у прискореному темпі. Ще 23 жовтня 1991 року було підписано контракт з «Кенедієн Банкнот Компані» на виготовлення гривні. Проте достатніх потужностей для якісного друку щонайменше 1,5 млрд. необхідних банкнот фірма не мала. Отже, за згодою Леоніда Кравчука, 18 січня 1992 року у Києві було укладено контракт з англійською фірмою «Томас Де Ла Рю». Від Національного банку його підписав тодішній голова НБУ В. П. Матвієнко. Він же затвердив до друку купюри номіналом 50 і 100 гривень.

     Хоча  гривня була виготовлена вчасно, складна  економічна ситуація вимагала введення перехідних грошей, які б прийняли на себе тиск інфляції і загрозу  неплатежів, як це було в свій час і в США. Виготовлені тоді купоно-карбованці виконали функцію таких грошей, забезпечивши виплати зарплат шахтарям, пенсіонерам, державним службовцям. Це дало змогу уникнути дефіциту грошових знаків, який виник при виході України з рублевої зони.

     Паралельно  з виготовленням гривні здійснювались  заходи з впровадження власних потужностей  для друкування грошових знаків і  цінних паперів. 18 вересня 1991 року Кабінет  Міністрів України прийняв постанову  «Про створення потужностей з  виготовлення національної валюти і цінних паперів». Згідно з цією постановою Національний банк створив дирекцію з будівництва необхідних об'єктів. Були укладені угоди з провідними світовими виробниками найсучаснішого обладнання з виготовлення грошей, яке і стало технічною базою для друку гривні на вітчизняному Банкнотно-монетному дворі. Таким чином, були закладені основи для самостійного випуску українською державою власних грошових знаків.

Література:

1. Віталій Черноіваненко. Історія паперових грошей України 1917-1920 років. Дзеркало Тижня, № 37 (361) 22 — 28 вересня 2001.
2. Швець В. Є. Грошова система України періоду Центральної Ради // Фінанси України – №4, 2004;
3. Комаринська З. М. Історія грошей – Львів: Львівський банківський коледж, 1998;
4. Скоморович І. Г., Реверчук С. К. Історія грошей і банківництва: Підручник – Київ: Атіка, 2004.