Становлення та розвиток грошової системи України

     Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи визначили  її багатоетапність і значну тривалість.

     Першої  мети було досягнуто на першому та другому етапах реформи. Випуск карбованця спочатку в готівковий обіг, а потім  і в безготівковий дав можливість витіснити звідти російський рубль, який став наступником радянського  рубля. Тим самим було встановлено  монополію української держави  на випуск законних платіжних засобів, створено власний емісійний механізм, економіку України було виведено з рубльового простору. Проте глибока  економічна криза та гіперінфляція  зумовили появу в економіці України  долара США — спочатку як засобу заощадження, а потім як платіжного засобу. Доларизація внутрішнього ринку  досягла такого високого рівня, що перетворилася  в могутній інфляційний фактор, який загрожував національним грошам. Тому НБУ заборонив із 1 серпня 1995 р. використовувати  готівкову іноземну валюту як засіб  платежу на території України. Поступово  було відновлено монополію національних платіжних засобів і обслуговування внутрішнього ринку.

     Другої  мети грошової реформи було досягнуто  на етапі підготовки до введення гривні, коли після тривалої і високої  інфляції НБУ вдалося довести  безперспективність інфляційного шляху  мобілізації фінансових коштів на потреби  держави і перейти до рестрикційної  грошово-кредитної політики, яка  привела до істотного зниження рівня  інфляції.

     Третя мета грошової реформи – створення грошової системи ринкового типу — переслідувалася протягом усього терміну її проведення. За цей період створено принципово новий механізм регулювання грошового обігу, запроваджено в практику нові інструменти грошово-кредитної політики, лібералізовано механізми ціно – та курсоутворення, почали формуватися ринок цінних паперів, валютний і кредитний ринки. Тим самим були створені сприятливі умови для проведення НБУ ефективної антиінфляційної політики, яка й забезпечила передумови для введення гривні.

     Проте завдання, що визначаються третьою  метою грошової реформи, було повністю не виконані, оскільки в країні не створено повноцінного ринкового механізму. Нинішня грошова система має  такий же перехідний характер як і  економіка, котру вона обслуговує. Тому ринкове вдосконалення грошової системи триватиме і після  введення гривні.[12] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3. Проблеми функціонування  грошової системи  України

     Багато  труднощів в економічному будівництві  виникає через недосконалу грошову  систему, будівля якої недовершена. Одна з найгостріших проблем української  економіки - це платіжна криза, яка паралізувала економічний оборот і господарське життя, спотворила та зробила ненадійними  відносини між підприємствами. Величезні  капітали, які через інвестиції повинні  рухати виробництво, консервуються  в боргах і перебувають у бездіяльному стані. Платіжна криза в Україні  створена штучно певними соціальними  групами і є безпосереднім  наслідком різного роду комбінацій ділків від економіки, нагромадження  питань, що не вирішуються протягом десятиріччя, спотворених механізмів створення грошей, позбавлення боргів майнового статусу, ліквідації торгівлі грішми і комерційного кредиту та ін. У країнах з розвинутою ринковою економікою підприємства не мають жодної мороки зі стягненням грошових сум  з покупців їхньої продукції. Як тільки згідно з договором підприємства відвантажили продукцію покупцям, вони передають документи в банк і  перекладають на нього всі турботи  щодо отримання грошей. У тому випадку, коли підприємства застосовують факторинг, тобто продають борги покупців їхньої продукції комерційним банкам чи факторинговим конторам, вони платять  за послуги банків 1-2%, а в Україні - 80% чи навіть 300%. І грошовий капітал  у них здійснює 200-300 оборотів за рік, а не 10, як у нас. Попри те, що в Україні, як і в усьому світі, функціонує кредитна грошова система, боргам, за нашим законодавством, не надано майнових прав. Через це підприємства не можуть перетворити їх у гроші, що й зумовлює руйнівну платіжну кризу. У країнах з розвинутою ринковою економікою 3/4 розрахунків між підприємствами здійснюються за рахунок руху паперів, різного роду боргових вимог (векселів, чеків). В Україні ж влада визначила, що розрахунки повинні здійснюватися лише живими грішми і передусім готівкою, рух якої між підприємствами не відображається у звітах, а тому операції з нею не оподатковуються і є безконтрольними. Через недосконалість системи платежів у розрахунки вкладаються величезні грошові капітали - десятки мільярдів гривень, які мають скеровуватися в інвестиції. Капіталовкладення за рахунок внутрішніх ресурсів підприємств, по суті, згорнуті.

     Розблокувати  платіжну кризу можна не інфляційними методами. На створення грошей на базі векселя, а отже, і на рефінансування НБУ комерційних банків під заставу векселів інфляція не поширюється, бо кожній грошовій сумі відповідає певний обсяг товарної маси. Оскільки кредитні грошові зобов'язання доводиться гасити, гроші вилучаються з обігу і не справляють тиску на грошову масу, натомість її штучне звуження душить виробництво, підриває його ринок. Однак, вексель, на жаль, в Україні не набув широкого використання. [10]

     Таким чином, через заборону уряду на використання оборотних документів, передусім  векселів, і неврегульованість відносин з використанням комерційного кредиту  підривається база грошової системи  країни, а підприємства позбавляються  ліквідів, штучно робляться неплатоспроможними, банкрутами. Цим підходом не лише паралізуються  розрахунки, а й народногосподарський оборот і процес відтворення в  цілому.

     Великої шкоди Україні завдає нав'язувана  ззовні жорстка монетарна політика. Успішність рекомендацій монетаристів щодо регулювання економіки лише за допомогою кількості грошей не підтверджується ніде у світі. У  найбільших країнах Європи темпи  зростання грошової маси були значно вищими від рекомендованих ними (3-4% на рік, з урахуванням приросту реального  ВВП). Наприклад, у Франції за відповідний  період середньорічні темпи зростання  грошової маси становили 5,9%, а середньорічний темп приросту реального ВВП - 2,2%, інфляції - 2,4%. Відповідні показники в Німеччині  становили 7,3%, 2,6%, 2,5%, в Італії - 6,4%, 1,6%, 4,8%, у Великій Британії - 9,9%, 2,25%, 4,45%. Темпи приросту грошової маси виявилися  у 2-2,8 рази вищими, ніж пропоновані  сучасними монетаристами, і у 2,6-4,4 рази перевищують темпи приросту реального ВВП. Важливо підкреслити, що розрив між темпами приросту грошової маси і темпами приросту реального ВВП значно більший, ніж середні темпи інфляції в цих країнах, що зумовлює реальне зростання насиченості економіки грішми. [7]

     Україна досі не має реальної програми виходу з кризи. Те, що нам рекомендують закордонні радники як найпрогресивніший  економічний курс, насправді є  набором положень із застарілих концепцій  ХVІІІ-ХІХ століть, принизливих для  нас вимог МВФ, інших міжнародних  фінансових організацій, провідних, високорозвинених країн. Вони проникнуті турботою не про  піднесення і розквіт України, не про спорудження на її території  нових, потужних найсучасніших підприємств, а про збут на її ринках своїх  залежалих, морально застарілих товарів, привласнення наших багатств. Тож  очевидно, що подібні рекомендації не придатні для України, яка перебуває  в процесі державного будівництва, створення ринкових інститутів та інфраструктури.

     У країні не сформовано внутрішнього ринку  як бази національного економічного розвитку. Найуспішніше український  ринок освоюють транснаціональні корпорації (ТНК) індустріально розвинених країн - США, Німеччини, Великої Британії, Франції. Для цього вони застосовують такий інструмент, як міжнародні фінансові  організації (МФО). До співпраці з  ними українську владу змушує величезний зовнішній борг. ТНК і МФО фактично здобули статус консолідованого  члена українського уряду.

     Надмірно  розрісся експорт. Вивозиться з України 60% ВВП, переважно сировина. У хімічній і нафтохімічній промисловості  обсяг експорту становить 80,2%, у чорній металургії - 75,4%, у деревообробній і  целюлозній промисловості - 62,2% обсягу виробництва. У кольоровій металургії і легкій промисловості внаслідок  використання давальницької сировини цей показник сягає відповідно 103 і 135,7% обсягу виробництва. Країни світу  борються за експорт, на якому вони багатіють, а з України вивозиться все, що можна вивезти. Натомість  гроші в Україну не повертаються.

     Існуюче виробництво в Україні на 90% пов'язане  із зовнішнім торговим оборотом. Це майже вдвічі більше, ніж у Німеччині  і Великій Британії, в 5 разів - ніж  у Японії, в 6 разів - ніж у США. Велика спрямованість на зовнішній  ринок робить економіку України  залежною від кон'юнктури світового  ринку, звужує можливості країни щодо сталого економічного зростання. [6]

     Потенційні  резерви відродження національної економіки, зокрема розвитку внутрішнього ринку, в Україні майже не задіяні. Активність внутрішнього ринку - це індикатор  економічного розвитку країни. В узагальнюючому вигляді вона виявляється через  співвідношення таких ринкових критеріїв, як попит і пропозиція. В дефіцитній економіці, притаманній адміністративній системі, проблемою завжди була пропозиція. Нині, в умовах вільного ринку Україна  зіткнулася з проблемою попиту, вірніше  з його відсутністю. Необхідно створити умови випереджувального зростання  внутрішнього споживання та підвищення його частки в структурі ВВП і  забезпечення на цій основі сталого  розвитку економіки України. Подолання  структурних деформацій і перехід  до активізації розвитку внутрішнього ринку можливі лише за умови максимальної мобілізації внутрішніх ресурсів країни, підвищення ефективності і конкурентоспроможності виробництва, зростання трудової, творчої  і підприємницької ініціативи громадян.  
 
 
 
 
 
 
 
 

     4. Шляхи зміцнення  грошової системи  України

     Є кілька ключових позицій, які визначатимуть  зміцнення грошової системи не лише у короткостроковій, а й у середньостроковій  перспективі. Це насамперед курсова  політика. Вже вказувалося на некоректність  намагань штучно девальвувати гривню. Стимулювання експорту з використанням  зазначеного інструментарію, використання девальвації як компенсуючого інструменту  експортних втрат може дати лише тимчасові  вигоди. Україна мала можливість переконатися у цьому на власному досвіді.

     На  відміну від девальвації, зміцнення  валютних позицій національної грошової одиниці більш вигідне для  України. Йдеться, по-перше, про здешевлення  критичного імпорту енергоносіїв, що посідає дуже важливе місце в  нашому торговому балансі. По-друге, Україна здешевлює технологічний  імпорт машин та обладнання, що повною мірою відповідає стратегії інноваційного  розвитку української економіки  на наступне десятиріччя. По-третє, поступова  ревальвація гривні, що нині відбувається, здешевлює обслуговування зовнішнього  боргу. По-четверте, стабільний валютний курс — це надійна основа зниження інфляції. По-п'яте, ревальвація —  важливий чинник підвищення не лише реальних доходів населення, а й вартості активів підприємств та фінансових (зокрема банківських) установ, номінованих  у доларах. Нарешті, по-шосте, сильна гривня — це важлива передумова зміцнення інвестиційного потенціалу, зокрема залучення в національну  економіку іноземних капіталів. Україна має розраховувати саме на такі результати, добре розуміючи, що вони можливі лише в довгостроковій перспективі. Ті ж, хто живе сьогоднішнім днем, опікується лише поточними проблемами (це закид на адресу уряду), обстоюють  протилежне — девальваційне знецінення національної грошової одиниці. Звісно, у будь-якому разі не йдеться про штучну ревальвацію. Існує необхідність істотної лібералізації валютного ринку і запровадження політики гнучкого валютного курсу, який має визначитися взаємодією ринкових факторів, вільних від адміністративних обмежень. Ця позиція найбільшою мірою відповідає логіці євростратегії України, адже саме такий валютний режим збалансовує реальний попит на іноземну валюту з її пропозицією, врівноважує торговельний баланс, сприяє економічному зростанню.[9]

     В останні два роки грошово-кредитна політика НБУ набула більшої визначеності. Однак Україна припустилася б  небезпечної помилки, якби почала замовчувати  існуючі і в цій сфері проблеми. Тим більше що на багато запитань поки що немає відповіді.

     Добре відомо, що дійовість грошово-кредитної  політики визначається здатністю Національного  банку регулювати грошові потоки та структуру грошового ринку. Наші проблеми у цій площині також  не становлять жодної таємниці. Зрозуміло, по-перше, що грошово-кредитна політика не може бути ефективною, коли поза банками  обертається понад 40% грошової маси. Ці гроші фактично не піддаються регулятивним діям НБУ. По-друге, грошово-кредитна політика не може бути ефективною, коли фактично не діють механізми дисконтного  регулювання. Йдеться про механізм облікової ставки, яка поки що не виконує у нас регулятивної функції.