Роль кредиту впроцесі розширеного відтворення

Взаємодія кредиту зі збалансованістю економіки виявляється в його першому впливі і на товарно-грошову  збалансованість. З однієї сторони, використання кредиту в суспільному господарстві з дотриманням усіх принципів кредитування (строковості, платності та інших) веде до збільшення виробництва товарів. Досить важливо, що в конкретних умовах і комерційній направленості діяльності банків, позики надаються підприємствам, у яких виробництво організоване більш ефективно і чиї товари користуються попитом. Тим самим кредит стимулює розширення виробництва товарів, яких потребує суспільство, тобто сприяє розширенню ємності ринку з позиції пропорції.

З другого боку, кредит є одним  з основних регуляторів сукупного  грошового обігу, а за допомогою останнього внутрішньо-господарського обороту кожного суб’єкта економічної діяльності, й обороту грошових доходів населення. Внаслідок цього кредит сприяє розширенню ємності ринку з позицій попиту. Цей аспект ролі кредиту в ринкових умовах надзвичайно важливий і обумовлений тією обстановкою, що грошові знаки і платіжні засоби, які обертаються в сучасних грошових системах, мають кредитний характер [2,с.136]. Таким чином, за допомогою кредиту контролюється суспільна корисність (rocapit), що входить до складу ВНП, а шляхом розширення ємності ринку, з позицій як попиту так і пропозиції, забезпечується більш повна і якісна їх реалізація.

Важливу роль кредит відіграє в забезпеченні науково-технічного прогресу (НТП). Підвищення його технічного і технологічного рівнів відтворювального процесу здійснюється перш за все  непрямим шляхом: забезпечення неперервності виробництва, стимулювання збільшення випуску продукції тощо. Разом з тим кредит прямо виступає фактором, що забезпечує НТП, оскільки він є найважливішим джерелом капіталістичних вкладень. Ефективність кредитних важелів розвитку НТП визначається кредитною політикою, яку проводить держава. Але в реалізації ролі кредиту в даній сфері необхідно здійснювати пріоритетне кредитування наукових галузей, конверсійних програм; цілеспрямоване кредитування технічного вдосконалення виробництва, впровадження у виробництво нових видів товарів, що користуються попитом населення або мають велике народо-господарське значення; розвиток інноваційних банків, які спеціалізуються на кредитуванні нових технічних і технологічних проектів тощо. Сприяючи розвитку НТП, кредит тим самим впливає на поліпшення якісної структури ВНП, створює передумови подальшого його відтворення на розширеній основі [8,c. 24-27].

Оскільки найвищою метою  суспільного відтворення є розвиток людини, її фізичних і духовних здібностей, необхідно відзначити роль кредиту в соціальній сфері. По суті всі кредити мають соціальну направленість, тому що на їх основі підвищується ефективність суспільного відтворення і, відповідно більш повно задовольняється потреба суспільства, зростає життєвий рівень. Виступаючи одним з факторів впровадження прогресивної техніки і технологій, кредит сприяє скороченню важкої і низькокваліфікованої праці, зростанню продуктивності суспільної праці та доходів трудящих. Кредит сприяє покращенню стану споживчого ринку у відповідності з пріоритетом соціальної політики.

3. Особливості кредитної системи в Україні. Основні напрями вдосконалення кредитування в сучасних умовах.

Якщо звернутися до сукупності кредитних відносин в цілому, то на їх функціонування здійснює великий  вплив система економічних відносин суспільства, і в першу чергу відносини власності, які визначають характер руху кредитних ресурсів в масштабах суспільства. Це виявляється у впливі на організацію акумулювання і перерозподілу тимчасово вільних коштів, а через механізм кредитування - на характер руху кредитних ресурсів в конкретній кредитній угоді.

Сьогодні Україна намагається перейти від планової, командної до соціально орієнтованої ринкової економіки. Здійснюється переорієнтація в кожній сфері економічного життя країни, в тому числі і в кредитній, де істотно змінився характер і напрямки руху кредитних відносин. Але щоб глибше з’ясувати ці зміни, необхідно розглянути, яким же був рух кредитних ресурсів за умов командно-адміністративної системи.

При плановій централізованій  економіці кредит трактується як рух позичкового фонду суспільства, єдиним власником якого виступала держава. У зв’язку з тим, що учасники кредитних відносин були головним чином суб’єктами суспiльної власності, державні органи планували і централізовано регулювали в основному адміністративними методами рух позичкового фонду. При цьому майже не враховувались інтереси суб’єктів кредитної угоди, форми руху кредитних ресурсів були досить одноманітними: держава фінансувала банки, банки кредитували підприємcтва. Це призводило до кредитного перенасичення господарств, що виявлялося в незабезпеченні кредиту, в порушенні його поворотності і списуванні боргів. В результаті дотримання принципів кредитування ставало неможливим [6,c. 67-68].

Сьогодні значна частина  позичкового фонду все ще залишається  власністю держави. В той же час  здійснюється перехід від детального планування кредиту до економічних методів регулювання його руху в рамках навіть державної власності. Це приносить елемент стихійності в рух позичкового фонду. Він все більш набуває децентралізованого характеру. Дані зміни зумовлені перш за все розвитком відносин власності, зокрема наділенням державних підприємств більш широкими правами розпорядження власними коштами у зв’язку з переходом до функціонування на засадах самофінансування, а також розвитком повного госпрозрахунку, державних банків і процесом їх акціонування. Ці учасники кредитних відносин в нових умовах вже не повинні бути об’єктами адміністративних методів управління з боку держави. Ще більшою мірою це відноситься до новостворених комерційних банків, акціонерних і приватних підприємств.

Таким чином власниками позичкового фонду сьогодні є  перш за все банк (Національний банк України і комерційні). Крім того, власником цього фонду виступають підприємства різних форм власності, страхові та інвестиційні компанії, громадяни  тощо. Реформа банківскої системи обумовила децентралізацію і демонополізацію позичкового фонду, оскільки акціонерний характер формування статутних фондів комерційних банків передбачає значне розширення їх прав по розпорядженню кредитними ресурсами.

Отже в сучасних умовах рух кредитних ресурсів починає набувати децентралізованого характеру, а управління ними все більшою мірою здійснюється через систему заходів державно-кредитного регулювання економіки.

І нарешті, здійснюється цільова направленість руху позичкового  фонду. Раніше, розподіл кредитних ресурсів формально був підпорядкований задачі розвитку економіки в цілях підвищення добробуту народу, а на практиці нерідко суперечив і їй, і економічній доцільності. З розвитком ринку, комерціалізацією діяльності підприємств і кредитних установ державного сектору, як керівний мотив руху кредитних ресурсів починає виступати отримання позичкового відсотку, який є критерієм вільного розподілу кредиту по галузям і суб’єктам господарювання.

Основною функцією банківської  системи є кредитування підприємств різних галузей народного господарства. Але наші фінансово-кредитні інститути поки що не можуть дозволити собі це.Як правило, кредитуванням реального сектора економіки у нас займаються так звані системоутворюючі банки. Щодо інших, то комерційні банки не дуже поспішають заробити гроші на кредитуванні підприємств. В основному їх завдання - це кредитування фізичних осіб. Причина в тому, що немає ніяких проблем щодо забезпечення застави, а також більш просто простежити за тим, куди пішли гроші, та у разі виникнення неприємностей закликати боржника до відповіді у суді. Але деякі з комерційних банків намагаються працювати з підприємствами, хоча це не приносить більших грошей, ніж співробітництво з фізичними особами [3,c. 12-19].

Важливі висновки випливають з аналізу співвідношення між довгостроковими і короткостроковими кредитами. Значні зміни в стуктурі як короткострокового так і довгосторокового кредитування відображають реальні труднощі перехідного періоду до ринкових відносин. Протягом останніх років велика частка наданих комерційними банками кредитів суб’єктам господарювання припадала на короткострокові кредити. У цілому за останні роки приблизно 2/3 загального обсягу короткострокових кредитів комерційних банків спрямовувалося в сферу матеріального виробництва. Найбільша частка надходила до промислових і сільськогосподарських підприємств. Найбільше падіння частки кредитів суб’єктам господарювання відбулося в заготівельній сфері, у постачанні і збуті, в торгівлі і громадському харчуванні.

Темпи зростання довгострокових кредитів, наданих комерційними банками суб’єктам господарювання України, не були однорідними протягом п’яти останніх років. Як у цілому, так і за основними напрямками темпи зростання на кінець терміну, що аналізується, були нижчими ніж на його початок. Найбільше зростання при цьому зафіксоване в кредитуванні житлово-будівельної кооперації. Із спрямованих комерційними банками кредитів в економіку в цілому найбільше отримав нефінансовий державний сектор [10,c. 33].

Структура кредитного портфелю банків на 01.04.2010 р. має такий вигляд:

короткострокові кредити - 62,3%

довгострокові кредити - 6%

кредити в іноземній  валюті - 16,7%

міжбанківські кредити - 15%

З цієї структури можна  зробити висновок, що банки надають  перевагу короткостроковим кредитам. Це означає, що кредитні ресурси відсторонюються від сприяння структурній перебудові України, модернізації і реконструкції потужностей з довгим циклом виробництва. В аналізований період вони широко спрямовувалися на кредитування оборотних фондів підприємств, сприяючи тим самим їх непомірному середньорічному зростанню. Крім того, внаслідок нерівномірного перерозподілу кредитних ресурсів по галузям народного господарства, можна побачити певні диспрпорції в економіці України, що тим самим гальмувало розвиток інших галузей народного господарства України (найбільша частина короткострокових кредитів була направлена в промисловість).

Активізація банківського кредитування у 2006-2007 роках спричинили негативні зміни в структурі  кредитно-інвестиційних портфелів банків у 2008-2009 роках та високі кредитні ризики впродовж 2010 року. Якщо у 2008 році частка проблемних кредитів у структурі кредитного портфеля вітчизняних банків становила 1,3%, то у 2010 році цей показник зріс майже у 10 разів і сягнув рівня 10,7%, що в абсолютному вимірі становить 77,3 млрд. грн.

Високі кредитні ризики зумовлюють значні відрахування у резерви  на покриття втрат за кредитними операціями та свідчать про низький рівень рентабельності активів і капіталу банків. Так, показник відношення обсягу резервів під активні операції банків до обсягу наданих кредитів у 2009-2010 роках зріс із 6,1 до 18,2%, а рентабельність капіталу різко знизилася з 8,5 до (-) 14,6%, відповідно, наслідком чого стали великі фінансові втрати банків [4,с.26-32]. Формування значного обсягу резервів під можливі втрати за кредитними операціями банків має убезпечити їх від суттєвої втрати капіталу та банкрутства. Натомість зменшення витрат на резервування свідчило б про поліпшення якості кредитних портфелів банків, чого в сучасних умовах не спостерігається.

Проблемні активи негативно  впливають на якість кредитних портфелів, суттєво понижують ефективність банківської діяльності, ускладнюють  процес управління фінансовими потоками тощо. Перспективи щодо розвитку зазначених тенденцій є невтішними. Так, проблемні активи у структурі кредитного портфеля банків України у вересні 2010 року реально становили 34% від його вартості. За прогнозом експертів компанії D B Reseach вже на початок 2011 року реальний показник проблемних активів банків мав зрости до 45% вартості кредитного портфеля .

У таких умовах стабілізація фінансового ринку значною мірою  залежить від ефективності управління проблемними активами банків. Для  вирішення такого завдання необхідно  проаналізувати основні чинники  управління проблемними активами банків. Внутрішньобанківські методи управління проблемними активами передбачають раннє реагування ризик-менеджерів на погіршення обслуговування позичальниками кредитів і включають в себе реабілітацію кредитної заборгованості та відновлення можливості позичальниками генерувати грошовий потік для обслуговування кредитів. Одним із найефективніших внутрішньобанківських методів роботи з проблемними активами є реструктуризація кредитної заборгованості .

Вітчизняна практика реструктуризації кредитної заборгованості упродовж 2008-2010 років дає підстави говорити про її обмежені можливості. Недоліками внутрішньобанківських методів управління проблемними активами є втрата ліквідності, відволікання істотних фінансових ресурсів від основної діяльності, утримання на балансі банку прогнозованих фінансових втрат за ризиками, обмежена гнучкість застосування. Практика засвідчує важливість об'єктивної економічної оцінки ефективності внутрішньобанківського регулювання кредитних ризиків з метою попередження виникнення високої частки проблемних активів у структурі кредитного портфеля.

У разі неефективності застосування внутрішньобанківських методів  управління проблемними активами менеджмент банку може прийняти рішення про  доцільність зовнішніх щодо банку дій для поліпшення структури його балансу та відновлення ліквідності. Це актуалізує практику застосування зовнішніх методів управління проблемними активами, серед яких:

• передача проблемних активів в управління третій особі (колектору);
• передача/продаж проблемних активів пов'язаній фінансовій компанії;
• продаж проблемних активів на умовах факторингу;
• здійснення секютиризації активів;
• інші методи.