Роль грошей у сучасній ринковій економіці

  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. МІЖНАРОДНИЙ  КРЕДИТ: ЙОГО ЗМІСТ ТА ОСНОВНІ  ФОРМИ 

       Розвиток  міжнародних економічних відносин передбачає як необхідну передумову наявність міжнародного кредиту  і можливість здійснення міжнародних  кредитних операцій. Кредитні відносини  у світовій економіці виконують  низку важливих функцій. Вони обслуговують зовнішньоекономічну діяльність економічних  агентів, стимулюють зовнішню торгівлю, створюють сприятливі умови для  іноземних інвестицій тощо. Залучення  іноземних кредитів в економіку  України має важливе   значення для виходу вітчизняного народного  господарства з кризового стану [4, с. 125].

       Міжнародний кредит – це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних  відносин. Міжнародний кредит означає  кредитні відносини між державами, банками і підприємствами (фірмами) різних країн. В основі міжнародного кредиту лежить передача грошових (валютних) чи товарних ресурсів з однієї країни в іншу на засадах принципів кредитування. Необхідність використання міжнародного кредиту визначається потребами  поглиблення міжнародного розподілу  праці і розвитку світо господарських  зв’язків [5, с. 105].

       Суб’єктами  міжнародного кредиту є фірми, банки, держави, міжнародні валютно-кредитні організації.

       Об’єктами кредитування є передані кредитором у тимчасове розпорядження позичальника валютні та товарні ресурси.

       Для міжнародного кредиту характерні такі ознаки:

       1. Міжнародні кредити у більшості випадків є не забезпеченими. Зазвичай вони надаються під загальні фінансові зобов’язання позичальників або третьої  особи, які користуються бездоганною репутацією і мають високий кредитний рейтинг;

       2. За користування міжнародними позичками переважно застосовують «плаваючі» процентні ставки, орієнтиром для встановлення яких є базова ставка ЛІБОР (LIBOR) – (London interbank offered rate) – ставка пропозиції  (продавця) грошей на лондонському міжбанківському ринку депозитів, яка є орієнтиром для встановлення процентних ставок на міжнародні кредити. За ставкою ЛІБОР надаються кредити першокласним банкам через розміщення в них депозитів на короткі терміни – від 1 року до 12 місяців. З виникненням нових фінансових центрів з’явились ставки, аналогічні ЛІБОР: ПІБОР (Париж), СІБОР (Сінгапур) та інші;

       3. Міжнародні кредити можуть надаватись у національній валюті (зазвичай країни - кредитора), в міжнародних розрахункових одиницях  (СДР), а також у міжнародних колективних валютах (євро). Переважна більшість міжнародних кредитів домінується у доларах США;

       4. Висока ризикованість міжнародних кредитів, яким притаманні кредитний і валютний ризики та ризик можливої  неплатоспроможності (дефолту) позичальника.

       Із  функцій міжнародного кредиту випливає його важлива роль у розвитку світового  господарства, яка має двоякі наслідки як позитивні, так і негативні. Позитивним є те, що міжнародний кредит:

1. Сприяє прискоренню розвитку продуктивних сил, інтернаціоналізації виробництва та обміну;

2. Є важливим джерелом фінансування зовнішньої торгівлі, викликаючи додатковий попит на ринку з боку позичальників;

3. Створює сприятливі умови для заручення прямих іноземних інвестицій в країну – боржника;

4. Впливає на структурну передумову економіки, на формування важливих пропозицій  в економічній системі, співвідношення між фондами споживання та нагромадження;

5. Сприяє зміцненню міжнародних економічних зв’язків, інтеграції національних економік у світові економічну  систему;

6. Посилює конкуренцію між країнами, оскільки використовується як знаряддя конкурентної боротьби за ринки збуту.

       Проте, необхідно врахувати, що надмірне залучення  міжнародних запозичень призводить до зростання зовнішнього боргу  країни – позичальника перед іноземними кредиторами та погіршення показників, що характеризують його обслуговування [6, с. 297-299].

       Існують три основні види міжнародного кредиту: державний, банківський та комерційний.

       Державний кредит надається на двосторонній і  багатосторонній основі, включаючи  позики міжнародних організацій. Серед  міжнародних кредитних організацій  центральне місце посідають Міжнародний  валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) та Європейський банк реконструкції  і розвитку (ЄБРР).

       У разі неефективного використання  кредитів загострюється проблема зовнішнього  боргу, на обслуговування якого державі  доводиться витрачати значні валютні  кошти. Зовнішній борг – це фінансові  зобов’язання держави (зовнішні позики та несплачені за ними відсотки) стосовно іноземних кредиторів; це заборгованість певної країни, що підлягає сплаті у  встановлені терміни, міжнародним  валютно-фінансовим організаціям, урядам інших країн та їх центральним  або приватним банкам.

       Зростання зовнішнього боргу постійно спонукатиме  державу до здійснення дефолту. Дефолт – це непогашення в строк зовнішніх зобов’язань, а також запровадження умов обміну державних цінних паперів, які є менш сприятливими для іноземних інвесторів, ніж попередні.

       Банківський міжнародний кредит пов’язаний з  кредитними відносинами між банками  різних країн, як правило, з приводу  кредитування експорту та імпорту. Він  здійснюється у формі обліку векселів, строкових та онкольних позичок, акцептних та акцептно-рамбурсних кредитів, позичок під залог векселів, товарних документів, цінних паперів, іпотеки та ін..

       Акцептно-рамбурсний кредит ґрунтується на поєднанні акцепту банка і відшкодування (рамбурсовання) імпортером коштів банку-акцептанту. Умови цього кредиту попередньо погоджуються з банками експортера та імпортера.

       Якщо  експортер відвантажує продукцію, платіж йому робиться негайно –  за акредитивом або векселем (траттою). Сума цього платежу відноситься  на банк імпортера як його кредит. В  зумовлений строк цей кредит має  бути погашений імпортером у своєму банку.

       Виділяють експортний та фінансовий кредити.

       Експортний  кредит надається банком країни-експортера банку країни-імпортера (або безпосередньо  імпортеру) для кредитування зовнішньоторговельних  угод за умови, що позичальник буде використовувати дану позику тільки для купівлі товарів у  країни кредитора.

       Фінансовий  кредит дає змогу імпортеру здійснювати  купівлю товарів на ринку будь-якої країни.

       Перевагами  банківських кредитів є незалежність експортера від імпортера та великі об’єми і строки кредитування. Недоліком  для імпортера є урядове регулювання  цих відносин.

       Комерційний міжнародний кредит безпосередньо  обслуговує зовнішню торгівлю та послуги  підприємств.  Міжнародний комерційний  кредит – це позика, що надається  підприємством, як правило експортером  однієї країни, імпортеру іншої країни  у вигляді відстрочки платежу. Комерційний  кредит у зовнішній торгівлі поєднуються  з авансовими розрахунками за товарними  операціями, використанням векселів і товарних акредитивів.

       Перевагами  міжнародного комерційного  кредиту  є простота оформлення та комерційна таємниця контактних цін. До недоліків  даного кредиту в порівнянні з  банківським слід винести те, що:

а) Імпортер є прив’язаним до підприємства-експортера;

б) Комерційний кредит більш дорогий, ніж банківський;

в) Об’єм кредиту є невеликим;

г) Строк кредиту є менш тривалим;

д) Експортер не завжди знає фінансовий стан позичальника-імпортера.

       Для сучасного процесу зовнішньоторговельного кредитування характерним є взаємозв’язок  комерційного і банківського кредиту.

       В основі відсоткової ставки, яку сплачують  позичальники, за міжнародним кредитом, лежить міжбанківська відсоткова ставка – ЛІБОР, або Паризька – ПІБОР, або Сінгапурська – СІБОР [5, с. 105-109]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. ВАЛЮТНИЙ  КУРС І ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ  НА НЬОГО

 

       Валютний  курс – це співвідношення між грошовими  одиницями двох країн, що використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій; вартісна категорія, що притаманна товарному  виробництву і виражає виробничі  відносини між товаровиробниками  і світовим ринком [7, с. 195].

       Потреба у визначенні валютного курсу  зумовлюється тим, що національні гроші  за межами внутрішнього ринку не можуть бути законним платіжним засобом. У  процесі здійснення зовнішньоекономічних операцій вони мають бути обмінені на валюту іншої країни чи на міжнародні колективні валюти (євро, СПЗ та інші). Правильне визначення валютного  курсу має вирішальне значення для  забезпечення еквівалентності, взаємної вигоди у взаємовідносинах економічних  суб’єктів різних країн. Через концепцію  курсу національної валюти центральний  банк впливає на стан платіжного балансу  країни, а також використовує його як інструмент монетарної політики               [6, с. 457-458]. 

       

       

         
 
 
 
 
 

       [7, с. 195]. 
 

       Моделі  валютних курсів 

 

       Крім  цих двох основних існує ще кілька варіантів, котрі (залежно від конкретних параметрів їх реалізації) можна розглядати як модифікації фіксованого або  плаваючого курсу. Йдеться про встановлення  так званого діапазону коливань між верхньою і нижньою точками  інтервенції, тобто валютного коридору. Крім цього, може бути ще модель змінно-фіксованого (повзучого з прив’язкою до фіксованого) курсу.

       На  практиці застосовують також гібридні варіанти фіксованого або плаваючого курсу – офіційний, ринковий, біржовий тощо [6, с. 459].

       В реальній економіці існує безліч факторів, що мають економічний, політичний, правовий чи психологічний характер, і прямо або опосередковано впливають на валютний курс національної валюти. Розглянемо найбільш значні і впливові з них.

       1. Платіжний баланс країни. У випадку,  коли торгівельне сальдо країни  є активне, тобто надходження  з-за кордону перевищує її валютні  витрати, курс національної валюти  має тенденцію зростати. Це пов’язано  з тим, що збільшення частки  експорту порівняно з імпортом, по-перше, призводить до зростання  попиту на національну валюту  з боку виробників  продукції;  по-друге, за рахунок пожвавлення  експорту зростають надходження  іноземної валюти в країну, що  позитивно впливає на розвиток  її економіки, на підвищення  рівня валютних резервів центрального  банку, а це в свою чергу,  дозволяє проводити монетарну  політику, спрямовану на стабілізацію  курсу національної валюти.

       2. Пропозиція грошей. Як відомо, найбільш  інфляційний вплив має агрегат  М1 – готівка та залишки  на рахунках. Я правило, зростання  у країні на 1% грошової маси  призводить до миттєвого зростання  на 1% внутрішніх цін, при цьому  механізм паритету купівельної  спроможності забезпечує відповідне  знецінення національної валюти  на 1%. І навпаки, зростання іноземної  грошової пропозиції на 1% спричиняє  адекватне зростання зовнішніх  цін та подорожчання національної  валюти на 1%.

       3. Дефіцит державного бюджету є  безпосередньою причиною збільшення  грошової маси в обігу й  призводить до зниження курсу  національної валюти у довгостроковому  періоді.

       4. ВВП – основний індикатор стану  національної економіки. Його  зростання означає загальне пожвавлення  економіки країни, нарощення обсягів  виробництва, зростання платоспроможного  попиту населення, підвищення  конкурентоспроможності вітчизняних  товарів на зовнішніх ринках  та зниження рівня споживання  іноземних товарів, приплив іноземних  інвестицій в економіку країни, достатнє фінансування соціальної  сфери та державних програм.  Це призводить до зростання  попиту на національну валюту  і зумовлює її зміцнення.