Ринок цінних паперів і фондова біржа

Пайові цінні папери засвідчують факт внесення засобів в капітал емітента, право на частку майна емітента і право на отримання доходу. Термін дії таких паперів звичайно не обмежений. До пайових цінних паперів відносяться акції акціонерних товариств.

Боргові цінні папери засвідчують відносини позики між власником цінних паперів (кредитором) і особою, що випустила цінний папір (боржником або позичальником). До боргових цінних паперів відносяться всі види облігацій, депозитні і ощадні сертифікати, векселі, а також застави.

Похідні цінні папери не виражають ні відношення позики, ні майнових прав між власником цінних паперів і їх емітентом. Їх можна назвати цінними паперами другого порядку. І з’являються вони тому що існують пайові і боргові цінні папери, які можна віднести до цінних паперів першого порядку. Похідні цінні папери засвідчують право їх власника на придбання цінних паперів першого порядку. До похідних цінних паперів відносяться опціони, варранти, ф’ючерсні контракти, приватизаційні чеки.

Залежно від того, як реалізуються права власника, цінні папери можна підрозділити на іменні і пред’явницькі.

Цінні папери на пред’явника не вимагають якого-небудь підтвердження прав власника. Перехід прав до нового власника здійснюється простій передачею цінного паперу від одного власника до іншого.

Права власників іменних цінних паперів підтверджуються ім’ям в тексті самого паперу, а також записом в книзі реєстрації – реєстрі утримувачів цінних паперів. У разі продажу або передачі таких цінних паперів необхідно провести зміну імені власника в тексті паперу і реєстрі утримувачів.

Майже всі види пайових, боргових і похідних цінних паперів можуть бути як іменними, так і на пред’явника.

Залежно від терміну дії цінних паперів їх можна умовно розділити на два типи: короткострокові і довгострокові. До короткострокових цінних паперів відносяться фінансові вимоги з терміном дії до одного року, а саме: державні і муніципальні короткострокові облігації, депозитні сертифікати, комерційні цінні папери, векселі. Довгострокові цінні папери мають термін дії більше одного року. Продаються вони на ринку капіталів, тому їх називають “інструментами ринку капіталів”. До них відносяться: державні і муніципальні довгострокові облігації, облігації акціонерних товариств, застави, акції акціонерних товариств.

Залежно від правового статусу емітента цінні папери підрозділяються на державні, муніципальні, цінні папери державних установ і цінні папери інших емітентів. Перші три види цінних паперів представлено борговими зобов'язаннями, а цінні папери інших емітентів випускаються як у формі боргових, так і пайових цінних паперів.

Залежно від способу випуску цінні папери можуть існувати як у формі відособлених документів, так і у вигляді записів на рахунках. Так, наприклад, в Росії державні і муніципальні короткострокові облігації випускаються у формі записів на рахунках уповноважених банків.

1.4. Емісія цінних паперів.

Ринок цінних паперів можна розділити на первинний і вторинний. На первинному ринку відбувається розповсюдження цінних паперів, що випускаються. Весь подальший процес переміщення цінних паперів від одного власника до іншого здійснюється на вторинному ринку.

Випуск цінних паперів в обіг або емісія – це продаж цінних паперів їх першим власникам. Особа, що випускає цінні папери, називається емітентом, а покупець їх – інвестором. Цінні папери випускаються в основному юридичними особами. Фізичні особи можуть видавати тільки векселі і застави.

Емісія цінних паперів може здійснюватися при установі акціонерного товариства, при збільшенні розмірів статутного капіталу акціонерного товариства, а також при залученні позикового капіталу різними емітентами (у тому числі державою і місцевими органами влади) шляхом випуску боргових цінних паперів.

Порядок випуску цінних паперів визначається Федеральним законом “Про ринок цінних паперів”. При цьому, якщо загальний об’єм емісії цінних паперів не перевищує 50 тисяч мінімальних розмірів оплати праці, або якщо розміщення цінних паперів проводиться серед наперед відомого кола власників, число яких не перевищує 500, то процедура емісії включає наступні етапи:

–  ухвалення емітентом рішення про випуск цінних паперів;

–  реєстрацію випуску цінних паперів;

–  розміщення цінних паперів;

–  реєстрацію звіту про підсумки випуску цінних паперів.

У разі, коли загальний об’єм випуску перевищує 50 тисяч мінімальних розмірів оплати праці, або коли розміщення відбувається серед необмеженого кола власників або наперед відомого кола власників, число яких перевищує 500, то процедура емісії виглядає дещо складніше і включає наступні етапи:

–  ухвалення емітентом рішення про випуск цінних паперів;

–  підготовку проспекту емісії цінних паперів;

–  реєстрацію випуску і проспекту емісії цінних паперів;

–  розкриття всієї інформації, що міститься в проспектах емісії;

–  розміщення цінних паперів;

– реєстрацію звіту про підсумки випуску і розкриття всієї інформації про підсумки випуску.

Якщо випуск цінних паперів здійснюється в документній формі, то процедура емісії в обох випадках доповнюється виготовленням сертифікатів цінних паперів, які додаються до рішення про випуск цінних паперів.

Розділ ІІ. Проблеми розвитку фондового ринку.

2.1. Основні етапи розвитку фондового ринку.

До головних передумов створення сучасного РЦП в Україні можна віднести:

      політичні: проголошення Україною державної незалежності, прийняття Декларації та Акта проголошення незалежності України, які були закріплені в грудні 1991 року на всенародному референдумі;

      економічні: становлення України на шлях ринкових перетворень, прийняття Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України законодавчої бази для проведення економічних реформ;

      соціальні: поява і прискорене розширення недержавного сектора економіки, формування суспільства приватних власників;

      психологічні: поява (але в недостатній кількості) фахівців ринкової економіки, які розуміють необхідність розбудови національного РЦП.

Зародження в Україні ринкових відносин розпочалося з відкриттям товарних бірж. В 1989-1990 роках спостерігався біржовий бум. На Україні в 1991 році діяло близько 60 товарних бірж. Для появи фондової біржі в той час ще не було досить вагомих підстав, адже акціонування знаходилось лише на початковій стадії.

Першим цей процес розпочали комерційні банки. За станом на 1 жовтня 1991 року в Україні було зареєстровано 42 комерційні банки і 14 кооперативних. Тому, не чекаючи появи державної програми створення національного РЦП, провідні комерційні банківські установи, вчені-економісти, фахівці Міністерства фінансів та економічного відділу Секретаріату Кабінету Міністрів України ще на початку 1991 року розпочали роботу по створенню Української фондової біржі і розробці нормативно-правової бази національного РЦП.

Першим етапом цієї роботи стала участь вчених і практиків в розробці Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”, 18 червня 1991 року в Україні - вперше серед країн СНД - була створена законодавча база для цивілізованого процесу зародження ринкових відносин у сфері обігу ЦП. Прийнятий Верховною Радою Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” визначав умови і порядок випуску ЦП, а також регулював посередницьку діяльність в організації обігу ЦП на території України.

Згодом, 19 вересня 1991 року Верховна Рада приймає Закон України “Про господарські товариства”, який визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також правові обов`язки їх учасників та засновників. Першим видом товариства у цьому Законі називається акціонерне товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначну кількість акцій рівної номінальної вартості.

21 вересня 1991 року в Києві відбулася установча конференція Української фондової біржі. У роботі конференції брав участь 21 засновник, представники комерційних банків України. Конференція затвердила установчий договір, одностайно прийняла Статут біржі, обрала керівні органи УФБ (Біржова рада, арбітражна комісія, ревізійна комісія, правління).

Важливою подією на українському РЦП була поява Указу Президента України № 446/95 від 11.06.1995р. “Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку”. Згідно з Положенням про ДКЦПФР Комісія є центральним органом державної виконавчої влади, підзвітним Кабінету Міністрів. ДЦКПФР було доручено затвердити нормативно-методичні документи з питань вимог майнового та фінансового стану учасників РЦП, їх звітності відповідно до міжнародних стандартів, розробити єдині стандарти і правила функціонування ФБ та позабіржових торго-інформаційних систем. Також було прийнято Положення про спільну участь ДКЦПФР, ФДМУ і Мінфіну у перевірці вимог законодавства щодо ведення реєстрів акціонерів АТ, проведення перереєстрації посередників, підготування змін до актів законодавства з цих питань.

Головну мету та основні принципи функціонування і розвитку фондового ринку України визначено Постановою Верховної Ради України № 342/95 (22 вересня 1995р.) “Про концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України”.

30 січня 1996р. вийшла Постанова Кабінету Міністрів України № 140 “Про заходи щодо розвитку фондового ринку та вдосконалення його державного регулювання”.

Послідовно здійснюється інтеграція українського РЦП у світовий ринок та міжнародні фондові організації. Так у вересні 1996р. у Монреалі (Канада) на засіданні Президентського комітету міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO) ДКЦПФР України одержала статус члена IOSCO. Ця подія відкриває перед Україною великі можливості з вдосконалення законодавчої бази та регулювання відносин між учасниками ФР, доведення законодавства з ЦП до відповідних стандартів, прийнятих більшістю країн світу.

В 1996р. у м. Києві відбулася Перша виставка-конференція “Фондовий ринок України-96”, яка мала значний успіх. Виставку відвідали понад 3 тис. спеціалістів з 179 національних та іноземних організацій і компаній.

2.2. Законодавство про фондовий ринок.

У Україні прийнятий і діє ряд нормативних актів, що заклали основу для функціонування цінних паперів.  Одним із головних нормативних актів, що регулюють взаємовідносини між всіма учасниками, є Закон України “ Про цінні папери і фондову біржу”.  Відповідно до цього Закону фондова біржа створюється лише як акціонерне товариство.  Її засновниками можуть бути лише крамарі цінними паперами і їх повинно бути не менше 20.  Засновники повинні внести в статутний фонд біржі певну суму.

Акціонерами фондової біржі в нашій країні можуть стати як підприємці, великі банки, так і будь-який громадянин, що вклав свої заощадження в акції.

Фондова біржа України ґрунтується на безприбуткових засадах і повинна діяти на принципах ліквідності, тобто вільного перетворення цінних паперів у гроші без фінансових утрат для власника, стабільність ринку, широкої гласності і довіри.  Це дозволить їй виконувати роль: засобу залучення грошових сум для інвестицій у виробничу і соціальну сфери; перерозподілу капіталів між різними галузями і підприємствами; засобу централізації капіталів, стабілізації заощаджень представників різних шарів населення, створення умов для розвитку в країні підприємницької діяльності.

Організацію українського ринку цінних паперів і створення необхідних умов для його функціонування прийняла на себе Українська фондова біржа (УФБ).  Серед її акціонерів (усього їх біля 30) такі великі республіканські банки, як Укрінбанк, Агропомбанк, Укрсоцбанк, Агропромбанк “Україна”, Ощадний банк України, регіональні банки в Одесі, Дніпропетровську, Харкові, Донецьку, Ужгороді, Криму.

Виходячи із важливої регулюючої ролі фондової біржі в економічному житті країни встановлено, що вона є суб'єктом особливої державної реєстрації.  Її реєструє Кабінет Міністрів України, тоді як товарну - виконком місцевої Ради (як і всіх суб'єктів підприємницької діяльності на загальних засадах).  Особливістю державного регулювання роботи біржі є те, що міністерство Фінансів призначає своїх представників, уповноважених стежити за дотриманням положень статуту і правил фондової біржі, які мають право приймати участь в роботі її керівних органів.  Така практика має місце в країнах із розвиненою економікою: наприклад, в Англії, США функціонують державні комісії з нагляду за фондовими біржами.  Уряд має намір йти на визнання правонаступництва у відношенні цінних паперів і здійснювати компенсацію втрат від їх знецінювання.

Закон передбачає також особливі умови припинення діяльності фондової біржі.  Одним із них є виникнення ситуації, коли в біржі залишається 10 членів і протягом 6 місяців у її склад не будуть прийняті нові члени.  У такий спосіб законодавець намагається не допустити виникнення монополістів у сфері фондового ринку.

На УФБ відповідно до чинного законодавства можуть випускатися і бути в обігу як державні, так і недержавні цінні папери, складаються касові угоди й угоди на певний строк.

Перші торги на УФБ відбулися 6 лютого 1992 р. В даний час, крім основної біржі, функціонують 25 її філій по всієї Україні.  13 грудня 1993 р. відбулися перші електронні торги.

Практика функціонування фондового ринку показує, що ринок недержавних цінних паперів розвивається більш високими темпами.  На 1 липня 1993 р. в Україні були зареєстровані 218 недержавних емітентів, якими було випущено цінних паперів на загальну суму 41,1 млрд. крб.  Більшість цих цінних паперів - акції.  Їх випущено на суму 40,9 млрд. крб., а облігацій - тільки на 2,2 млрд. крб.  У той же час наявна тенденція зросту обсягів угод по реалізації кредитних ресурсів у порівнянні з продажем акцій і інших цінних паперів.  На біржі робляться і такі операції, як реалізація експортних квот, валютні торги і т.д.  Це говорить про те, що біржа знаходиться на “голодному пайці” (у країні не створений ринок цінних паперів на первинному рівні), немає товару фондової біржі - цінних паперів, а жити усім, хто там працює, потрібно.